Від останніх років правління Петра І ординське у своїй світоглядній сутності Московське царство виступає у якості Всеросійської імперії. Її володіння зростають.

До більшовицького перевороту Всеросійська імперія сформувала значний масив колоніальних володінь. До Московії приєднано Туркменію, Хіву, Бухару (у складі Туркестанського краю). Були навіть Фінляндія, Польща. І Україна. Ці території необхідно було якось утримувати і стягувати до спільного знаменника.

31 травня 1908 року колишній прем’єр Російської імперії Петро Столипін, виступаючи у Государствєнном Совєті з промовою щодо побудови Амурської залізниці, сказав:

„Амурская дорога — предприятие несомненно культурное так как оно приближает к сердцевине государства наши ценные колониальные владения.

…Не забывайте, господа, что у России нет и не будет других колоний, что наши дальневосточные владения являются единственными нашими колониальными владениями, что у нас нет другого на востоке выхода в море. Если судьба нас поставила в особенно благоприятные условия, если от наших колоний нас не отделяет большое водное пространство, то ясно, что насущной для России потребностью является соединение этих дальних владений железным путем с метрополией”.

Петр Аркадьевич Столыпин. Полное собрание речей в Государственной думе и Государственном совете. 1906-1911. Нам нужна великая Россия… Москва. “Молодая гвардия” 1991. стр. 166, 167.

“Други моя”, ведучи мову про метрополію і “дальневосточные колониальные владения”, Пьотр Аркадьєвич знав про що веде мову… І тут виникає проблема: була колись Британська імперія, у володіннях якої ніколи не заходило сонце. У тій імперії ми бачили, що там є Індія, Ірак, Трансйорданія чи, навіть, Мальта; була колись Французька імперія, у володіннях якої ми бачили Алжир, В’єтнам, Камбоджу чи, наприклад, африканське Конго. У них – у Французькій, чи Британській імперії був “метропольний центр” — власне Франція, Британія. Ось тут і виникає проблема: споглядаючи мапи імперії Російської, ми зі здивуванням помічаємо, що є така собі значна за розмірами територія, яка виступає під назвою Російська імперія. І оте все – нам створили таке враження, – що оте все, начебто, і є Росія. Нехай. А де у той же час перебуває Метрополія? Власне, де в Російській імперії перебуває Росія? От безпосередні кордони Британії чи Франції, як Метрополій, ми бачимо. Але “Росію” ми не бачимо… Тобто, межі Росії – відсутні.

У виступі П.Столипіна є важлива вказівка, яким методом імперська Московія будівництвом залізниці планує переплавити і поневолити місцевий етнос в інтересах Метрополії:

„Вопрос амурский важен сам по себе, это вопрос самодовлеющий, но я должен настоятельно подчеркнуть, что Амурская железная дорога должна строиться русскими руками, её должны построить русские пионеры… (рукоплескания справа и центра); эти русские пионеры построят дорогу, они осядут вокруг этой дороги, они вдвинутся в край и вдвинут вместе с тем туда и Россию”. (Столыпин П.А. Нам нужна Великая Россия… Полн. собр. речей в Гос. Думе и Гос. Совете. 1906-1911. М. 1991. стр.127).

Отже, поняття русскої метрополії, її колоніальних володінь – існує.

Але де є “русская” метрополія, де вона знаходиться?

Де розташована ота Метрополія, яку з її колоніями планували з‘єднати залізницею? Де “русская” Метрополія? Де її територія?

“Метропольний центр” відсутній.

Іншими словами — де Росія?

Можливо, це когось здивує, але Росії немає.

Спробуйте знайти. На мапі. Будь-яких розмірів. Не шукайте: Росії немає!

Де знаходиться Московія — відомо. Тобто, є історичне ядро, з якого починалося розширення малого Московського князівства (Суздальщина), особливо станом на 1462 рік, яке розрослося до розмірів імперії. Ця Московія фігурує на всіх мапах. Цей утворений ханами Орди Московський улус постійно загрожував іншим слов’янським державним утворенням. Жертвою московських інтриг стала Новгородська Республіка. Новгородський народ московською полiтикою геноциду було повнiстю винищено, а на землі Новгорода переселені московці:

“…недостаточность военной силы Великого Новгорода облегчили победу Москвы, обладавшей значительным войском, в состав которого входила конница (татарская), отсутствовавшая у Великого Новгорода …К тому же Москва являлась главным поставщиком хлеба для неплодородных новгородских областей и в борьбе с Новгородом Великим могла действовать измором. Все указанные обстоятельства обеспечили победу Москвы над Новгородом.

В результате ряда войн Великий Новгород в 1478 был захвачен Москвой, главнейшие противники Москвы казнены, Новгород, боярство и др. представители правящего класса выселены в московские земли. С политической самостоятельностью Новгорода Великого было покончено, в знак чего был снят и увезён в Москву новгородский вечевой колокол. Вслед за этой победой были подчинены Москве и все новгородские колонии”. (МСЭ. т. 5. М. 1931. стр. 822-823).

На окремий новгородський народ вказують Совєтські академічні видання:

„Новгород до половины XVI в. сильно влиял на московскую культуру, поставлял Москве и литераторов, и живописцев, и учёных, а иногда и политич. деятелей. Но Московское государство, естественно, должно было насаждать в присоединённых областях свой общегосударственный язык, язык правительственных учреждений, язык московской администрации, бытового общения и официальных сношений”. (БСЭ. O русском языке. т. 49. Москва. 1941. Стр. 757).

Тобто, в Новгороді існувала окрема слов’янська новгородська мова. З падінням Новгорода його мова існувала ще тривалий час. Московські видання фіксують ареали слов’янських мов на кінець XIV століття (мною підсилено надписом: Новгородська Республіка, її мова, а також ареал мови української написом – “Украина” та “Русь”):

 

 

Під тиском Московії новгородська мова повністю знищена: разом з ліквідацією державності Новгорода зникає й окрема слов’янська мова Новгородців.

“…к концу XVII в. устанавливаются многие из тех явлений, к-рые характеризуют грамматич. систему рус. литературного языка 18–19 вв. …В государственном письменно-деловом языке к этому времени были окончательно стёрты резкие диалектальные отличия между Новгородом и Москвой”. БСЭ. O русском языке. т. 49. Москва. 1941. Стр. 761.

Не буде перебільшенням сказати, що “новгородський ізмор”, влаштований Московією, і голодомор 1933 р. в Україні – то єднальна “красная линия” ставлення до України від Московії “суздальської” до “совєтської”. З тою тільки різницею, що подібне з Україною Московське царство реалізовувати почне після Переяславських угод 1654 року, тобто, через 200 років після поглинання Новгородської Республіки.

Ще тривалий час Новгородці вели боротьбу за свої права, але цілком і повністю були винищені, як окрема слов’янська народність:

“…не вдруг могли забыть Новгородцы свои прежние вольности, и несколько раз они поднимали волнение. Тогда московское правительство насильно переселило несколько тысяч лучших граждан новгородских в города восточной России, а в Новгород на их место переведены жители из Москвы и других восточных городов, и от вольного духа прежнего Новгорода скоро ничего не осталось.

В короткое время исчезло и богатство Новгорода. Иностранные купцы перестали ездить туда по причине насилий московского князя, посадившего в тюрьму многих немецких купцов и отобравшего их товары в казну. Торговля расстроилась, население города быстро уменьшилось, и “Господин Великий Новгород”, властитель всей северной России, сделался простым пригородом Москвы”.

(Учебник русской истории. Элементарный курс. Для средних учебных заведений и городских училищ. Составил М.Острогорский. 23-е изд. С.-Петербург. 1911. стр. 51).

 

Наслідки втрати Новгородом своєї державності виявилися більш ніж суттєві – зник окремий Новгородський Народ. Втрачено торгівельне значення Великого Новгорода, сталася демографічна катастрофа: “население города быстро уменьшилось”. Ця трагедія прослідковується у динаміці населення: Новгород, що у XIV ст. мав до 400 тис. жителів, обезлюднів. Через 200 років (у 1617 р.) у ньому проживало всього 850 осіб. Згідно перепису 1627 р., у центральній частині міста було 150 дворів і 40 крамниць, в самому місті – 729 дворів із 850 жителями, і 150 дворів, що опустіли. По ревізії 1719 р. податного населення нараховувалося 2303 душі. У 1805 р. – 12.056 жит., у 1843 р. – 14.100 (за 38 років – зростання населення лише на 2044 осіб)…

Так зникла Новгородська Республіка – слов’янська держава, на території якої майже за 500 років державності, існував окремий від московців державний народ – Новгородський етнос, який геноцидом і московізацією був Московією винищений.

Улус Орди – Московія, поглинанням у 1478 році Новгородської Республіки, на нетривалий час збільшила володіння Орди.

Жертвою Московії впала і Псковська Республіка. Зник і Псковський Народ.

З окупацією Псковської Республіки проти його народу, як і щодо Новгорода, застосовано геноцид – безліч заможних родин переселено на Московщину, їхнє місце зайняли московці. Керування доручено намісникам: двом дякам, воєводам і городничим. Введені торгові мита. Іноземні купці виїхали з Пскова. Торгівля занепала. Псков, як і Новгород, став пересічним містом Московського князівства:

„В 1510 московский торговый капитал в лице московского вел[икого] князя Василия III покончил с остатками псковской самостоятельности. Множество псковских бояр и купцов, вызванных Василием III для суда в Новгород, было арестовано, вечу приказано “не быть”, вечевой колокол был снят, множество богатых боярских семей выселено в московские волости, а на их месте поселены слуги московского князя”. (МСЭ. т. 7. М. 1932. стр. 29).

Грабунок та масове виселення з окупованих територій ніяк не сприяв підвищенню добробуту Московії, прогресивним змінам у її половецько-ординській деспотичній системі влади. Не дивно, що “в короткое время” Московія “підтягнула” розвинуті землі до свого “євразійського” злиденного рівня. Наслідки “прогресивного” поглинання Московією: замість багатства і добробуту, яке було в позамосковських землях, стало очевидне їхнє зубожіння.

Перепис 1897 року зафіксував етнографічне ядро московців (вєлікороссов), який майже співпадає з Московією 1462 року:

 

 

Геноцид московців щодо Новгородського народу неспростовно видно з етнолінгвічних мап. На мапі етнографічного центру московців, який знаходиться в межах Московського улусу Орди 1462 року, ми бачимо наслідки геноциду знищених Московією Новгородського та Псковського народів. Наслідки, які не зникли навіть до кінця ХІХ століття – видно гирло масового переливу московців з етнічного центру на землі Новгородської та Псковської Республік. (Мапа етноцентру Московії з Енциклопедії Брокгауза і Ефрона, згідно перепису 1897 р.)

Тут ми маємо можливості ще раз визначити початкове ядро імперії, той її центр, який є метрополією для її колоніальних володінь. На етнографічній мапі перепису населення 1897 року ми бачимо ядро розташування “великоросів” (московців), де їхня кількість становить понад 95% до всього населення. То – етноцентр, основа колишнього московського улусу Орди (“Велике князівство Московське”) за декілька десятиліть до зникнення імперії Чінгізідів.

Як зазначалося, Московський улус 1462 року – це майже повністю колишні землі Суздальщини. Від цього етнічного ядра – московського улусу Орди, в умовах зникнення її могутності, започатковується процес поглинання Новгородської Вічової Республіки та інших держав, що виникли після її занепаду і розвалу.

Слід зазначити, що московська історіографічна концепція (під впливом якої досі перебуває навколишній світ) при публікації історичних мап кваліфікує володіння Новгорода (до 1478 р.) і Пскова (до 1510 р.) у якості “земель”.

Поняттям “землі” приховується те, що ті “землі” – то окремі державні утворення: Новгородська Вічова і Псковська РЕСПУБЛІКИ. Московія не просто “приєднала” якісь “землі”, а ліквідувала окремі національні слов’янські республіканські держави. Їхні вольні жителі (нові нації, що за період їх незалежності почали були формуватися) стали жертвою тотального геноциду – вони були виселені і переплавлені (асимільовані) на московців…

Ті наслідки ми досі продовжуємо бачити: визначених меж безпосередньої Росії немає. Кордони метропольної Росії відсутні. Ніде не зафіксовано назву території, яка мала б етнонім “Росія”. Її міжнародно визнані кордони відсутні.

У 1427 р. від Золотої Орди відпочкувалась Кримська Орда на чолі з династією Гіреїв. Стаючи на противагу Золотій Орді Кримське ханство піддається під руку Великого князівства Литовського, стаючи його вассалом. Так Кримське ханство стало прикриттям для українських земель від нападів з боку Золотої Орди.

У 1437 році від Золотої Орди відпадає і стає незалежним Казанське ханство. Московський князь Іван III залишається вірним васалом ординській самодержавній ханській (царській) владі Золотої Орди:

„В начале своего правления (1462-1505), – пише К.Маркс, – Иван ІІІ был ещё данником татар, удельные князья ещё оспаривали его власть, Новгород, глава русских республик, властвовал над северной Россией, Польско-Литовское государство стремилось завоевать Московию, наконец, ливонские рыцари ещё не были обезоружены. …Но Иван не восставал. Он смиренно признавал себя рабом Золотой Орды”. (К.МАРКС. Разоблачения дипломатической истории XVIII в. “Вопросы истории”,  № 4, 1989, с. 6, 7).

З другої половини ХV ст. різко змінюється геополітичний стан на прикордонні європейсько-азійського регіону – у 1453 р. під ударами турків-османів впала Ромейська (Візантійська) імперія. На світову арену виходить турецький чинник – нова азійська деспотія, що світоглядно мала певну єдність з державами Золотої Орди та самодержавною формою побудовою влади.

У 1475 р. турецький флот з’являється біля берегів Криму, що привело до визнання Кримським ханом Менглі-Гіреєм своєї залежності від султанської Туреччини. Це стає запорукою встановлення союзу між Москвою і Бахчисараєм і мало свої страхітливі наслідки для України.

До так званого “стояния на реке Угре” у 1480 році, Московія продовжувала залишатися улусом Орди, а кордон Московії з Казанським ханством та Новгородською Республікою до часу її захоплення Москвою у 1478 році, стає тою лінією, яка окреслює ту “сердцевину государства”, яка згодом стане тією МЕТРОПОЛІЄЮ, про яку вів мову прем’єр П.Столипін, і від меж якої наростають всі її “ценные колониальные владения”.

 

До цієї безпосередньо метрополії, Москва згодом доєднує “исконно русские земли”: уламки Орди – Татарське, Астраханське та Ногайське ханства.

У 1480 р. сталася важлива подія. Московська політика загрібати жар чужими руками отримала сприятливі можливості для чергової демонстрації своєї ефективності. Бажання московських князів перехопити лідерство в Золотій Орді несподівано здійснилося. Про події цих часів К.Маркс писав наступне:

„К концу своего правления мы видим Ивана ІІІ сидящем на независимом троне, рядом с ним дочь последнего византийского императора, у ног его – Казань, обломки Золотой орды стекаются к его двору… Через подкупленную татарскую женщину он склонил хана отозвать из Московии монгольских наместников. Подобными незаметными и скрытыми действиями он хитростью выманил у хана одну за другой такие уступки, которые все были гибельными для ханской власти. Таким образом, могущество им было не завоевано, а украдено”. (К.МАРКС. Разоблачения… ).

Сучасна Московія – то пряма спадоємиця Орди. Це добре знають науковці на самій Московщині. Так, академік Юрій Півоваров у лекції “Традиции русской государственности и современность” щодо ординської спадковості сказав:

“…замечательный философ, Георгий Федотов… Он комментировал конец монголо-татарского ига. …Тысяча четыреста восьмидесятый год, как нас учили в школе. Конец татаро-монгольского ига. Хотя оно, на самом деле, продолжалось дальше. …Какой фразой он всё подытожил?  “Ханская ставка была перенесена в Кремль”. Ханская ставка была перенесена в Кремль. То есть, хан переехал в Кремль. То есть, Москва отатарилась, омонголилась, и русский царь, русский великий князь – это хан.

Вот монгольский тип власти, это когда один человек всё, а все остальные – ничто. Он может всё абсолютно. Все остальные – его родственники, его дети, жены, там, я не знаю, кто, там, князья, – это, вообще, никто. Ничто. Их не существует. Он один субъект. Остальные – ничто. Это не было характерно для древней Руси. Но вот столетиями находясь в таком, в творческом политическом общении с монголами, русские князья стали привыкать к такому типу власти”.

http://www.bookol.ru/nauka_obrazovanie/istoriya/218266/str15.htm

Отже, так званий всеросійський цар – то ХАН. Від часу утворення Казанського ханства (1437 р.) кордон Московії з Новгородською Республікою та Казанським ханством стає тою лінією, яка стане ознакою від якого почнеться територіальна експансія Москви на Схід та проти інших держав і народів.

Метропольний центр Московії (колишні землі Суздальщини), з якого бере початок її територіальна експансія і які цей уламок Орди починає вважити своїми “ісконнимі”, має своє конкретно визначене місцезнаходження:

 

Далі Метропольний Центр, той улус Золотої Орди, яким він був у 1462 році розпочинає подальшу широку імперську територіальну експансію:

 

Згідно офіційної історіографії рік початку державності Московії починається з повалення так званого ординського гноблення у 1480 році.

Був час, коли совєтські академічні видання без явного перекручування фактів фіксували відомі історичні реалії, зокрема у початках Московського царства:

„МОСКОВСКОЕ ГОСУДАРСТВО, принятое в историч. работах название русского государства времён великих князей и царей московських (от конца 15 до 18 вв.), предшествовавшего образованию Российской империи. Национальное русское государство сложилось в сев.-вост. Руси во второй половине 15— начале 16 вв. в результате объединения русских княжеств — самостоятельных феодальных государств — под самодержавной властью московских великих князей”. БСЭ. т. 40. М. 1938. Стр. 451.

З утворенням Московії як царства, практично одразу розгортається її потужна територіальна експансія. На подальших мапах ми бачимо дійсну назву колишньої Московії – “Московское царство”, яке на сучасних мапах замінено на поняття “Русское государство”:

 

Територіальне зростання та найбільші територіальні анексії, які Московія здійснила до початку Першої Світової війни (1914 р.), ми бачимо на наступній мапі (від Петра І – з 1721 р., Всєроссійская імперія):

 

Так на Московії перекручується історія. Окрім того, на мапі ми бачимо землі, де проживали тунгуси, якути, татари, чи інші народи – то землі тих народів, де немає ознак присутності на них московців (русскіх).

Сучасна адміністративна “Росія” утворена від колонізаційного розсіяння московців (русскіх), де чітко видно етнографічнй центр Московії – етнографічнй центр Московії ми маємо можливість бачити з етнічного розселення русскіх.

Цей етнічний метропольний центр, та зміни його розмірів ми можемо бачити з географічних Атласів видань 1930 та 1941 років:

 

Тут маємо взяти до уваги присутність розселення українців. Причому, на території сучасного Казахстану (виділено мною колом), щодо яких нині на Московщині твердять, що то “ісконниє” території Росії.

 

І етнічна мапа з шкільного географічного Атласу першої половини 1941 року – на схід від Татарстану і Бішкірії, русскіх практично немає:

 

Витоки та напрямок розселення “русскіх” окреслюють центр метрополії – це Суздальщина-Московія 1462 року. Сучасна адміністративна Росія, без територій поневолених нею народів, майже співпадає з наведеною вище мапою етнічного розселення русскіх та інших народів СССР:

 

На політичних та етнічних мапах минулої і сучасної Росії ми бачимо Російську Федерацію (та ареал розсіяння русскіх – “народом разсеянным или разбросанным”), в якій є Якутія, Башкортостан, Татарстан чи Тува (анексована тихцем у 1944 році Тувинська Народна Республіка).

Туву, її кордони в складі Російської Федерації ми бачимо.

Тува — то не Росія. Це — Тува, якою метропольна “Розсія” володіє.

А де, власне, сама Росія?

Визначені межі метрополії відсутні. Росії немає!

Ми маємо знайти, вказати, бачити і зафіксувати, де знаходиться імперський центр, Метрополія, що контролює свої колоніальні володіння.

Ми до цього майже дійшли.

Безумовно, тим метропольним центром, власне, є Московія 1462 року:

 

Від 1462 року минуло значна кількість століть і нам слід усвідомлювати вже сьогодні, де власне знаходиться так звана Росія, якою вона є зараз і що вона собою являє, якою є її ота відома так звана “велич”, її величина, тобто – розміри.

У 1924 році у видавництві НКВД невеликим тиражем – 5.000 примірників, видано довідник: “Административное деление СССР по данным к 1 мая 1924 года”. У ньому поряд з показниками території, кількості населення СССР та “союзних республік”, наведені, як не дивно, досить важливі таблиці. Ось вони:

 

З Таблиці № 5 ми бачимо, що територія Укр. ССР до всієї території тодішньої імперії становила 2,1%. Значення, яке мали ці 2,1% імперської території в економічно-мілітаристському потенціалі імперії, ми будемо бачити у нашому подальшому дослідженні. (Але то далі). Спочатку маємо визначити місце того метропольного центру, власне – метрополію, про яку вів мову П. Столипін. Для нашого дослідження особливо важливою є Таблиця № 6 з назвою: “Территория Р.С.Ф.С.Р”, яку далі ми подаємо у збільшеному форматі:

 

З наведеної таблиці маємо реальні розміри території безпосередньої “вєлікой Росії”, власне – Московії. Її територія, як ми бачимо, без автономних республік і автономних областей і, що важливо, без інших “союзних республік” – лише 654,4 тис. км². Ми отримуємо той історико-геополітичний Центр, який утримує під своєю владою колоніальні володіння і має відповідне поняття – Метрополія.

Наведена таблиця описує наявні колоніальні володіння Совєтської Московії:

 

Щоб не було сумнівів у тому, що все, що йде на схід від Метрополії через Татарстан і Башкортостан – то колоніальні володіння Московії, наведемо текст звернення командуючого арміями Туркестанського фронту, члена Всеросійського ЦИКа М.В.Фрунзе до населения Башкірії 30 січня 1920 року:

„Товарищи башкирцы! К вам, членам трудовой семьи народов Российской Социалистической Федерации, обращается центральная Советская власть со своим словом. <…>

Cреди тяжких лишений, преодолевая огромные трудности, с величайшим напряжением сил рабоче-крестьянские массы народов России строят здание новой социалистической жизни. <…>

Все они вложили свою лепту в дело раскрепощения трудящихся. И не последнее место принадлежит в этом деле народам восточной окраины России, и в частности вам, товарищи башкирцы”.

(ОБРАЗОВАНИЕ СССР. Сборник документов 1917-1924. Изд-во Академии Наук СССР. Москва-1949-Ленинград. стр. 168).

 

Отже, лише ДВА слова, але окреслюють важливу геополітичну реальність – території та землі, практично все, що знаходяться на схід від Татарстану і Башкортостану – то, власне, і є колонії Московії (Росії). Тобто, все інше, весь простір на Схід від них – то окуповані, захоплені та поневолені нею території і народи. (Причому, Башкірія має спільний кордон з Казахстаном (тут – Киргизька АССР), тобто, мала мати статус “союзної” республіки з правом виходу з СССР).

Слова Фрунзе підтверджують таблицю, що власне Московія – 654,4 тисячі км².

Певну картину меж “РСФСР” (3,2%) ми бачимо з наведених мап, хоча на них вони явно більші, ніж 654,4 тис. км². Але ми вже визначаємо певні межі метропольної Росії (власне – Московії) без територій поневолених нею народів: національні території так званих “совєтських республік” чітко відокремлюють Метрополію від її колоніальних володінь, як на заході і досить чітко – на Сході.

Населення метропольної частини імперії (Московії) на 1 травня 1924 року становило: міського – 12.386.562 (17%) осіб, сільського – 61.739.700 осіб (83%), загалом – 74.126.262 особи (75,5% до всього населення так званої РСФСР).

Згідно Енциклопедії “ГРАНАТ” на початок 1920-х років Башкірська АССР мала 157.116 км² (сучасний Башкортостан – 142.947 км²). Змінами її меж відокремили Башкортостан від Казахстану частиною територій, що стали адміністративною частиною РСФСР – то свого роду запобіжник, щоб Башкортостан не мав реальних умов вийти за межі совєтської імперії, оскільки відсутній контакт з зовнішнім міжнародним світом. На відміну від України, чи інших “республік”.

Від того часу відбулися суттєві територіальні зміни “автономних республік”: так, початкова територія Якутської АССР – 4.023.307 км² (на 1931 р. – вже 3,5 млн. км², сьогодні – 3.103,2 тис. км²). Республіка Комі – була 451.896 км², сьогодні – 416.774 км². Так нарощувалася територія власне Метрополії (РСФСР).

Отже, територія України до всіх володінь імперії – 2,1%, Метрополії – 3,2%.

Все інше – то не Росія, то – колоніальні володіння Московської імперії. Ми це бачимо з наведеної етнічної мапи та адміністративного поділу СССР. Ми маємо цю реальність сприйняти, чітко бачити і усвідомити. Як і те, що Україна окрема країна.

Перед початком Другої Світової війни, на відміну від України, щодо Європейських країн, зокрема Німеччини, в совєтських академічних виданнях подавалися наступні її характеристики: територія Німеччина станом на 16/VI-1933 року – 470.699 тис. км², населення – 66.166 тис. осіб.

МСЭ. Второе изд. т. 3. М. 1935. стр. 111.

Далі зазначалося:

„Германия – крупнейшее в Европе государство, где с 30/І 1933 существует фашистская диктатура монополистического капитала, осуществляемая Гитлером – вождём герм[анского] национал-социалистич[еской] рабочей партии”. (МСЭ. Второе изд. т. 3. М. 1935. стр. 110).

Українська ССР, у 1930-х роках за територією майже дорівнювала Німеччині:

у 1931 році – 451,8 тис км² (Німеччина – 470.699 тис. км²),

у 1939 р.     – 445,3 тис. км², з приєднанням Зах. України –

у 1940 р.       – 533 км².

Сучасна територія України – 603.628 км² і вона більша за будь-яку західно-європейську країну. Порівняємо з деякими сучасними країнами світу:

 

Таким чином, щодо України ми можемо лише констатувати факт, на який свого часу вказувала совєтська енциклопедія:

„Включённая в состав русского гос–ва как его провинция, У[краина] окончательно превращается в 19 в. в русскую колонию, в которой русское правительство усиленно начинает искоренять всякие следы национальных особенностей…”. (МСЭ. т. 9. М. 1931. стр. 116).

Отже, Німеччина – то “крупнейшее государство”. Але Україна як “крупнейшая” держава у Європі і світі відсутня – найбільші частини Української Народної Республіки окуповані Московською метрополією та Польщею.

Згідно таблиці 1924 року, безпосередня територія метропольної Росії (РСФСР), без автономних республік і автономних областей станом на 1 травня 1925 року – 654,4 тис. км², (594.700 кв. верст), або 3,2% від всієї контрольованої Москвою територій. Це – майже ідентично як сучасній Україні, так і території колишньої Австро-Угорської імперії – 676.545 км². В іншій таблиці – кількість населення Укр. ССР: міського – 4.772.245 (18,3%), сільського – 21.251.500 (81,7%), загалом – 26.023.945 осіб (або 19,4% до всього населення СССР).

Маємо вважати, що відсутність на світових мапах Держави з величезною територією та 30-мільйонним населенням це справедливо?

На основі наведеної статистики маємо можливості віднайти ядро, Метрополію колоніальних володінь Московії. З цією метою ми використаємо мапу адміністративного поділу СССР на 1 травня 1924 року та список губерній і областей з вказаним територіальним розміром губерній станом на 15 березня 1923 року. На основі адмінстративного поділу СССР, у наведеній далі таблиці ми виокремлюємо частину території губерній, сукупність яких найбільше підходить до визначення території РСФСР без автономних республік і автономних областей. (Всі губернії, що зазначені далі у таблиці, подані під тим порядковим номером, який вказано на мапі адміністративного поділу СССР станом на 1 травня 1924 року):

 

Вказана сукупність губерній адмін. поділу 1923 року менше від наведеної кількості території РСФСР 1924 року на наступну кількість квадратних верств:

594.700 кв. в. – 575.963 кв. в. = 18.737 кв. верст.

 

У списку територій губерній 1923 року найменшими за територією (від № 1 до № 48) є лише № 36, Марійська Авт. Обл. – 16.588 кв. в., і № 37 – Чувашська Авт. Обл. – 15.111 кв. верст. Але вони не є власне Росія – то її колоніальні володіння.

Адміністративні межі можуть змінюватися у будь-якому напрямку – збільшення чи зменшення, але похибка у 18 тисяч кв. верст не є суттєвою у справі визначення Центру, ядра, визначення місцезнаходження Метрополії.

У будь-якому випадку, наведені губернії, їх територіальна сукупність, неспростовно вказує – то є Росія (РСФСР) без автономних республік і автономних областей. То є Центр імперії, її ядро, Метрополія.

На мапі мною окремо вказана Московська губернія – № 20.

 

Вигляд Метрополії на мапі всієї совєтської імперії:

 

 

Ми бачимо: поза межами “Центру” – Метрополії, знаходяться губернії: № 7 (Череповецька), № 8 (Новгородська), № 9 (Ленінградська), оскільки це – колишня Новгородська Республіка, поглинута Московією і тому – то не є Росія. Не входить № 10 (Псковська), оскільки це також – колишня Псковська Республіка…

Таким чином, Метрополія (Росія, власне – Московія) складає 654,4 тис. км².

На цій основі ми маємо можливість визначити і вказати сучасні межі Метропольної Московії, межі власне “Росії”, які від нас досі ретельно приховують. То – нинішня территория Центрального Федерального Округу (ЦФО) РФ, яка становить 650.205 км², або 3,8% від всієї території РФ. Майже та ж територія, яку у 1924 році без “республік” визначено як безпосередню територію РСФСР – 3,2%.

Окрім того, ми маємо можливість бачити важливу геополітичну реальність, про яку вів мову командуючий арміями Туркестанського фронту, член Всеросійського ЦИКа М.В.Фрунзе, визначаючи башкирців, як частину народів “восточной окраины России”. Та реальність – то території та землі, які поза межами Росії: все, все що на Схід від Башкортостану і Татарстану – то загарбані, окуповані, захоплені та поневолені Московією території і народи. То – колоніальні володіння Росії.

Тепер наведемо визначення поняття “метрополія”, яке надано в академічному виданні “Большая Совєтская Энциклопедия” у 1938 році:

„МЕТРОПОЛИЯ, империалистич[еское] государство, владеющее захваченными им колониями, странами и народами, лишёнными вследствие этих захватов полной или частичной политической независимости”. (БСЭ. т. 39. М. 1938. стр. 217).

Отже, ми бачимо: сучасний Центральний Федеральний Округ (ЦФО) РФ без автономних республік і РСФСР 1925 року – то власне межі Метрополії, так звана Росія. Росії немає! Є лише Московія, сучасна русская Метрополія і її володіння:

 

 

Отже, ми віднайшли, визначили, вказали і зафіксували, де знаходиться імперський центр – Московська Метрополія, що поневолює і контролює свої колоніальні володіння: то – Центральний Федеральний Округ РФ.

Центральний Федеральний Округ – він і є власне Росія, Метрополія Імперії. Ото і є ота так звана «Велікая Россія»!

*     *     *

Безумовно, початкова Метропольна Росія – то Московія 1462 року.

Все інше – то свідчення її постійної агресії, то – її територіальна експансія:

 

Протягом всього часу знаходження у володіннях різних імперій, Україна намагалася відновити свою державність. До цього прагнули Гетьмани України – Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Іван Мазепа. До цього прагнули повстанці Коліївщини у 1768 році, проголошуючи Гетьманом України Максима Залізняка, до цього прагнули діячі Української Народної Республіки, борці за відновлення Державності України у період 1917-1991 років.

У 1931 році совєтські видання щодо боротьби України за збереження своєї Державності констатували наступне:

 

Отже, метропольний центр “Російської” імперії, безпосередня так звана “Росія” – то Московія, Московський улус Орди 1462 року. Україна стала частиною її володінь і від кінця XVIII століття майже 220 років (до 1991 року) перебувала під окупацією та у власності тієї метрополії (Московії), у якої приховані її адміністративні межі і відсутня власна назва.

 

Роман МАТУЗКО