27 листопада у День пам’яті жертв Голодоморів українці в усьому світі запалюватимуть свічки та вшановуватимуть загиблих, які стали жертвами людиноненависницької політики більшовиків на чолі зі Сталіним. Натомість у Кремлі будь-які спогади про Голодомори, ГУЛАГи та політичні репресії, що призвели до загибелі мільйонів людей, викликають очевидне несприйняття та опір.

Яскравим прикладом ревізіоністської політики путінського режиму щодо національної пам’яті стала нещодавня атака на головний офіс організації «Меморіал» у Москві. Під час показу польського фільму «Ціна правди» про англійського репортера Ґарета Джонса, який уперше в західній пресі заявив про Голодомор проти українців, глядачів було жорсткого побито. При цьому реакція поліції мала дуже дивний вигляд: замість того, аби затримати головорізів (ті всі втекли), вона сконцентрувалась на обшуку офісу «Меморіалу» та на встановленні осіб глядачів. Ще дивнішою є та обставина, що цей інцидент відбувався у присутності телевізійної групи горезвісного НТВ…

Такі події відбуваються на тлі повільного, але неухильного просування пропаганди Сталіна у ключових російських навчальних і культурних закладах, а також у контрольованих державою ЗМІ. У підсумку, попри те, що сталінський терор і репресії призвели до страждань і втрат мільйонів людей, популярність диктатора у російському суспільстві значно зросла. Як зафіксували соціологічні опитування, які проводилися рік за роком, у 2021 році 56 % вважають його великим лідером, що вдвічі більше, ніж 2016 року.

Людське сприйняття, як завжди складне, схильне до постійного впливу та підштовхування. І попри те, що злочини Сталіна вже давно задокументовані, починаючи з «таємної промови» Хрущова у 1956 році, пам’ять у росіян ніби тьмяніє. Мало хто з тих, хто вижив, може з перших уст розповісти, якими репресії були на практиці, як арештовували, часто без поважних причин, як проводили абсурдні допити, катування, що зрештою нерідко призводило до деградації людини.

Замість зусиль зі збереження національної пам’яті у Росії в публічному просторі домінує постійний потік «рожевих» драматичних фільмів, телевізійних шоу, творів мистецтва та яскравих грандіозних виставок про 1930–1940-ві роки. В останні 10 років Сталіна дедалі частіше показують як важливого, сильного історичного лідера держави, потрібного для підтримання стабільності та безпосередньо пов’язаного з «величною» індустріалізацією СРСР, а ще як єдину людину, яка забезпечила перемогу у Другій світовій війні.

Якось у 2009 році в Москві розгорнулася жвава публічна дискусія про те, чи можна на одній зі станцій метро розмістити банер, що вихваляв Сталіна. Тоді громадська думка категорично відкинула цю ідею. Однак у 2015 році, всього через шість років, Сталін посів центральне місце в найпрестижнішому виставковому залі «Манеж», що біля Кремля. На виставці «Моя історія 1914-1945» була продемонстрована найбільша колекція сталінських картин за останні десятиліття: «Сталін на новому аеродромі», «Сталін з дітьми», «Сталін перший серед рівних», «Сталін заспокоює вмираючого Максима Горького», «Сталін звертається до партії» тощо. Отже, годинник був переведений на час «до Хрущова». І лише один крихітний куточок нагадував про систему таборів ГУЛАГу, але ним ніхто не цікавився. Усю увагу організатори виставки сконцентрували на яскраве відео про прекрасне життя у сталінському СРСР. Пакт Молотова – Ріббентропа, який СРСР підписав з нацистською Німеччиною, вихвалявся як політичний шедевр! А «чому СРСР має бути іншим? Багато країн мали пакти про ненапад з нацистською Німеччиною. А в розв’язуванні Другої світової була винна Польща…» У відеоінтерв’ю молоді росіяни дали свої відгуки: тепер вони правильно зрозуміли історію.

Виставка виконана в цифровому форматі, отож легко адаптується. З 2013 року вона гастролювала по Росії й нині постійно експонується в московському виставковому парку ВДНГ. Таку ж модель оцінки ролі Сталіна можна побачити в російських державних музеях, де представлені збройні сили, перемога у Другій світовій війні тощо. Навіть якщо мета усіх цих потужних пропагандистських акцій не у вихованні нового культу Сталіна, то результат вражає — популярність вождя безсумнівна.

Новітнє російське законодавство, яке грубо обмежує основні права людини, негативно впливає на суспільство, на атмосферу довіри та впевненості. Люди бояться всього, що явно не схвалено державою. Багато з них не знають, кому вірити, не вірять одне одному, вимикають власне критичне мислення.

Ті громадські організації та навіть окремі громадяни, які не розділяють офіційних поглядів та висловлюють свою незгоду публічно, у Росії доволі легко можуть отримати ярлик «іноземного агента», що вже, власне, відбулося з «Меморіалом», який доклав безпрецедентних зусиль для встановлення історичної правди. Новітнє російське законодавство, яке грубо обмежує основні права людини, негативно впливає на суспільство, на атмосферу довіри та впевненості. Люди бояться всього, що явно не схвалено державою. Багато з них не знають, кому вірити, не вірять одне одному, вимикають власне критичне мислення.

Руслан Ткачук