Як відомо, характерними ознаками поетики постмодернізму є прояв нових гібридних літературних форм, цитатно-пародійна дво- і багатомовність, фрагментарність, розчинення «голосу автора» у дискурсах, гра з «мерехтливими» культурними знаками і кодами і т.п «Постмодерністська думка прийшла до висновку, що все те, що приймається за дійсність, насправді є не що інше, як уявлення про неї, що залежить до того ж від точки зору, яку вибирає читач»,- стверджує І.Ільїн [6] З цього випливає, що сприйняття людини приречене на «мультиперспективізм», на ряд ракурсів, який постійно і калейдоскопічно змінюється, і у своєму миготінні не дає можливості пізнати її сутність «Постмодерністський письменник чи художник перебуває у  становищі філософа:текст, який він пише, твір. Який він створює, в принципі не підкоряється заздалегідь встановленим правилам, йому не можна виносити вирод, що не підлягає оскарженню, застосовуючи до нього загальновідомі критерії оцінки. Ці правила й категорії і є саме те, чого шукає сам витвір мистецтва»[9]

Об»єктом нашого дослідження виступає роман «Таша. Хроніка одного вбивці» (2015 р.) сучасного австрійського письменника Томаса Рааба, а предметом  є розкриття зазначеної проблематики в цілому і жанрової гібридизації, зокрема, а також проблема суб»єкта, який існує як становлення і буття становлення. Новизна дослідження полягає в тому, що  роман Томаса Рааба вперше прочитується з опертям на методологію Мішеля Фуко  про конституювання  суб»экта через опір буттю,  маргінальність,  номадизм.

Відповідаючи на запитання кореспондента журналу про появу задуму  свого нового роману, Томас Рааб сказав тоді  «Ця історія, чи точніше головна постать , хвилює мою уяву вже багато років. Чоловік, який народився з  гіперчутливим слухом та з пристрасним  прагненням   тиші. це була б історія, яку я  прочитав би. залюбки. І відтоді ця історія мене вже не відпускала. Байдуже,  щоб я не робив, мені  на гадку  завжди   приходив той мовчазний парубок.І після того, як я випадково став письменником, я зрозумів. що мушу написати її від душі».[19] При цьому письменник наголосив на муках творчості, які він відчував при написанні цього твору і на справжньому визволення, яке пережив, коли завершив написання тексту.

В романі «Тиша» Рааб створив особливий художній простір для переживання незбагненного, сповненого внутрішньої логіки життєвого шляху протагоніста. Через образ Карла Гайдемана письменник подає інше, незвичне тлумачення таких понять і почуттів, як пристрасне бажання, любов, прощання, віра й родина. Його «герой» викликає при цьому не лише  острах, відразу, але й  зачудування і певне співчуття.

   Роман «Тиша»  поділений на 67 коротких розділів, які об’єднані у три частини (Віра, Любов, Надія). Слідкуючи за розгортанням тексту, читач безпорадно наштовхується на епізоди кривавого роману, становлення Карла Гайдеманна  як  вбивці,  закоханого юнака , ченця і судді.

Твір розпочинається з повідомлення про смерть протагоніста із заувагою, що то був «гарний день». Затим  у ретроспективному викладі подається  життєпис героя ,що повинно сприяти  віднайденню відповіді  на запитання  для  кого саме цей день  був «гарний »?. Для героя? Для читача?

Оскільки про події розповідається з ретроспективної перспективи, викладена історія справляє враження своєрідного звіту і твір випромінює  внаслідок цього  неймовірну тишу, саме те, що й прагнув передати   автор..

«Ця історія  немов симфонія, кожен розділ ,як окрема мелодія,- то  як елегія , то  як колискова, але завжди в дусі piano. Хочеться, щоб ця історія не мала того завершення ,про яке провіщено вже на самому початку. Останнє збурення і затим настає заключний удар літавр. Тоді настає тиша – як на самому початку, але все ж  з  усвідомленням того , що все те , що міститься  між початком і фіналом породило “нестихаюче  відлуння» [17]

В анотації до твору влучно зазначено, що йдеться однак про шум світу на противагу тиші і смерті у всіх їх  проявах.

Обидва окреслені аспекти випливають з неймовірної історії життя протагоніста.. Карл Гайдеман народився в невеличкому австрійському селі в родині галасливої екзальтованої матері і доброзичливого, але слабохарактерного батька. В цьому віддаленому селі наявні всі соціальні структури, що  здатні  зламати  життя  будь-якій  чутливій  натурі.

Річ у тім, що герой твору наділений гіперчутливим слухом,  Від самого народження він безупинно репетує, оскільки не витримує найменшого шуму :його дратує геть усе – цвірінькання пташок, сюрчання коників, ба, навіть пульсування крові в інших людей. Малюк затихає лише тоді, коли  опиняється в цілковитій тиші.

Зівісно, матір  не може  дати собі ради з таким дитям. Будь-які її спроба заспокоїти хлопчика закінчуються невдачею, більше того, викликають протидію ,бо як тільки вона бере дитя на руки, воно починає репетувати ще ще дужче.

Зневірені і пригнічені батьки вирішують ізолювати сина від зовнішнього світу, ,обладнавши для нього кімнатку у цоколі власного будинку. Шкільну програму Карл засвоює вдома з допомогою вчителя-пенсіонера в інвалідному візку. Хоча хлопчик багато читає ,але , здобуваючи  знання про навколишній світ у такий спосіб, він однак не отримує морально-етичного виховання, не засвоює норм і правил поведінки в соціумі і ,як наслідок, виростає інтравертом, соціопатом.

Вже з дитячих літ Карл – маргінал, примарна тінь. об’єкт співчуття .демон. Він соромиться  говорити і через те до нього ставляться як до німого.

І тут  настає потрясіння: На очах у  9-ти річного Карла мати вчиняє суїцид. не витримавши відчуження з боку сина та осуду односельців за свій любовний зв»язок з сільським лікарем: вона втопилася в озері. Карл  же  ніяк не може збагнути., що ж  відбулося насправді ::він збентежений і водночас зачудований умиротвореним обличчям мертвої матері. На цій підставі він робить висновок, що смерть може приносити  також й умиротворення, спокій, тишу.

Отож, він покидає свою кімнатку і стає блукати вночі  селом немов якась примара, підслуховуючи розмови, сімейні чвари, пізнаючи екзистенційні проблеми  односельців..

Вже перше вбивство, скоєне Карлом, наводить його на думку, що смерть – це щось заспокійливе, позитивне, оскільки вона упокорює людину і , виходячи з такого сприймання,  він  пробує самотужки розібратися у метафізиці цього явища. “ О, прийди смерте, брате сну» – співається в одному з відомих хоралів Й- С. Баха.  Отож, для Карла смерть не є чимось жахливим, для нього з нею  пов’язана абсолютна тиша й умиротворення. Чому б тоді  йому не взяти на себе роль янгола смерті і не  стати звільняти людей  від  їх  земних страждань?

На перший погляд маємо сюжет про дурника, який прагне  Добра, але чинить Зло, оскільки не усвідомлює неправомірності своїх діянь. Поступово Карл вчиться вмінню безшумно підкрадатися до своїх жертв і ззатим вбивати їх. Таємничі вбивства, криваві оргії з тваринами викликають паніку, а потім і лють мешканців тихого Єттенбрума, які вимагають лінчування зловмисника. Переслідуваний односельцями,, детективом  поліції , Карл змушений тікати з рідних місць. Однак він і далі  продовжує свою криваву справу в інших краях ,перетворюючись поступово на серійного вбивцю.

Проте Карл – не монстр, позбавлений почуттів: він  вбиває,  не віддаючи собі звіту у скоєному. Здається ,що позбавлений емоцій безжалісний юнак завдяки  своєму гіперчутливому  слуху знає про людей те, що для інших залишається прихованим, йому відомі їхні турботи , печалі , пристрасні бажання , він  і справді  вірить у те, що позбавляє їх від  фізичних і психічних страждань, коли зводить їх зі  світу..

Про його почуття у романі мовиться лише побіжно. Промовистим є однак  такий факт: Карл носить з собою  скляу коробочку, в якій зберігає серце бабусі як подарунок батькові (адже йому не раз доводилося чути від дорослих такі слова: «Дитина навік залишається в серці матері ». Він навіть пишається тим, що подарував бабусійі дідусеві  одночасну смерть (хіба вони самі цього не хотіли ?) І врешті-решт він усвідомлює зміст підслуханих слів батька , який  пошепки назвав колись  одному з своїх односельців свого сина   «бестією».

Важливе смислове наповнення  несуть вже самі назви трьох головних частин  твору -«Віра», «Надія» і «Любов»,- означені так відповідно до біблійних  чеснот. Карл не засвоїв божі заповіді у батьківському домі  і тому  його погляд на світ  викривлений . Так само деформованим є  його розуміння права, правди і кривди, добра і зла. Тобто, формально,  він  – серійний вбивця ,але без чітко вираженого мотиву своїх  діянь.

Та до якого ж типу вбивць слід зарахувати Карла Гайдемана? До «візіонерів» —психотичних вбивць з клінічним маренням і галюцинаціями^?. Чи до «місіонерів» — убивць, які вважають себе мстителями чи суддями, які очищають суспільство від «бруду»?  Чи до розсудливих , які мають чіткий план як вистежувати і вбивати свої жертви?. Адже він зводить зі світу лише тих, хто перебуває у постійному стресі, або невиліковно хворий, хто страждає від розладів у подружньому житті. Часом йому досить почути як свариться подружжя, іншим разом він готовий вбивати всіх лиходіїв. Така його поведінка є, власне, самосудом.,хоча сам Карл цього й не усвідомлює Його моральний компас налаштований не так ,як у звичайних людей. Але навіть і тоді: чи можна  категорично стверджувати к, що він  вроджений вбивця?

Відповідь на це запитання слід шукати в епіграфі до другої частини твору :«Виграшні  ситуації у прийнятті рішень  це ті, в яких успіх окремої особи залежить не лише від власного рішення, але й від діянь інших людей, що зветься  грою».(Теорія гри. Математика) [16, c 112]

Роман «Тиша» – яскравий приклад новітнього потрактування тексту, що існує тут як становлення і як буття становлення, У.Еко, Ж.Делез,М.Мерло-Понті, Ю.Лотман  послуговуються визначенням «рух тексту». М. Мерло-Понті ,.зокрема, вважає, що значення існує лише в русі.[ [11]/У відомій праці Ю.Лотмана «Внутри мыслящих миров» є окремий розділ «Текст в процесі руху автор-аудиторія, задум- текст».[10]

Однією з характерних властивостей культури є здатність породжувати явища, які випадають з неї. Яскравим прикладом такого трансгресивного явища є феномен номадизму. «Номад – людина без місця, без мітки суспілства. Він  вислизає від нормативних установок, не вписується у суспілство, відкидається ним, і при цьому викликає до себе інтерес, а іноді навіть повагу.[13, с.21

«Номад – відображення бажання ідентичності, що складається з переходів, послідовних зрушень, змін координат, без есенціальногї єдності і  всуперечїй» [3,  с 138]

Ж.Лакан описує «ковзаюче означуюче», яке ніде не знаходить для себе одзнозначного зв»язку з означаючим внаслідок чого породжує паранодіальний бред, всередині якого і відбувається становлення індивіда суб»єктом. [8] .Найповніше концепт номадизму виразив   Ж.Делез у своїх розмислах про парадоксальну інстанцію смислу, що безперестанку переміщається між смислоутворюючими серіями, і про неукоріненістьі суб»єкта ні у фізичному, ні у соціальному бутті. Знаходячись у постійному вислизанні від будь-якої визначеності і дефініції, ця інстанція лише своєю відсутністю створює натяк на своє існування»[4,, с.88]

Читачі роману Томаса Рааба  є свідками того, як суб’єкт постійно вислизає від догмату «чистого мислення». І лише насильство, що набуває часом найжорстокіших форм, змушує його залишатися  res cogitans.

Суб’єкт у романі Рааба – це вже мовби не людина, а якась гіпотетична «норма», шаблон, під який  підігнаний конкретний  індивід [5 ] . Індивід  стає суб’єктом у момент спротиву владі і саме владний дискурс змушує його проявляти «турботу  про себе»[7]

Спротив проявляється у втечі Карла в маргинальність, в його існуванні  у зазорах між дискурсами.  Його спротив —це «життя в бігах», номадизм., постійне переміщення  у площині смислу, У ситуації «ось тут»  він перебуває не реально, а віртуально.За Фуко маємо модель «плаского світу», в якому поверхнісні смисли не обмінюються на глибинні «сутності», а раз смисл немає коріння, він постійно ковзає цією поверхнею смислу.[14] Але номадизм — це не лише втеча суб’єкта, його вислизання від раціонального дискурсу – це  ще  й «смерть автора». [2

Життєвий шлях Карла позначений багатьма перипетіями, різкими поворотами, в ньому мало  приємних моментів, хіба що за вийнятком зустрічі з дівчиною, образ якої він носить у своєму серці до останнього  подиху.

Знайомство з Марією, глухонімою дівчиною, принесло Карлу відчуття того, що він нарешті знайшов споріднену душу. Символічно, що вони обоє добре розуміють одне одного без слів, Карл захоплений вродою Марії, її життєрадісністю. Проте він не може захистити дівчину від тиранії  її батька і через те змушений вдатися до крайної міри – вбити мучителя. Однак  ця спроба виявилася  невдалою, батько Марії вижив, хоча  й залишився  калікою на все життя..

Образ Марії – своєрідне відзеркалення душі героя. Карл не може забути  дівчину і після того, як змушений був покинути місцевість, в якій вона мешкала..

Змученого, виснаженого фізичними і психічними поневіряннями, Карла знайшли згодом  ченці одного з гірських монастирів  Італії .Там він видавав себе за глухонімого, не реагував на звертання польскою російською мовами, і ченці, змилостивилися над дивовижним чужинцем , надали йому прихисток. де він знайшов спокій й умиротворення. Лише два його покровителі – ченці Алоїс і Паоло – розуміють причини справжніх стражданнь Карла і знаходять з ним спільну мову. Як символ свого нового народження, герой отримує нове ім’я – брат Вітус (тобто .життєдайний – прим.І.Мегела)). Затим він стає своєрідним янголом миротворення і провідником смерті у притулку для літніх людей, яким опікуються  ченці монастиря.

І в цей період з Карлом відбувається дивовижна метаморфоза: він перероджується на дивовижного митця, який у своїх різбярських  фігурках й малюнках відтворює образ Марії , а  подеколи  й  лики своїх жертв. Після смерті  ментора Карл вирішує повернутися до Австрії в  надії, що  там  йому пощастить  віднайти  свою кохану Марію..

Вирізняє роман  однак не так сам зміст, як спосіб, в який письменник описує життя  вбивці, а саме – спокійний тихий тон  , рол що свідчить  вже   сама  назва твору.

Тиша – «хода дива», синонім таємниці, сутність якої принадна, але прихована від людського осягнення .^.В романі Рааба тиша – це не лише фізико-акустичне явище, а й  універсальна категорія, складова частина філософії світобудови, філософських антиномій: статика –динаміка, спокій – рух, космос – хаос. життя-смерть [12]

У третій заключній частині роману тиша сприймається як символ Абсолюту, Першообразу світу. вона служить означеням переходу до сфери сакрального. Мовчання, тиша пов’язані тут з проявом метафізичних сутностей: Бога, Тонкого Світу, джерела і мети духовного життя. Мовчання символізує тут сокровенність, духовне сходження, самопізнання, «розумне  творення». *

Потрапивши до чужомовного середовища, з хаосу буття до впорядкованого простору, Карл немовби заново освоює другу сигнальну систему.

1. СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО, і слово було у Бога, і Слово було Бог [1]
2. Усе через Нього почало бути, і без Нього ніщо не почало бути, що почало бути.

4 .У ньому було життя, і життя було світлом для людей Слово не лише сотворило, але ВОНО і зберігає життя сотворенного.

5. І світло в пітьмі сяє, і пітьма не огорнула його.
6. Був чоловік, посланий від Бога, ім»я йому Іван.
7. Він прийшов для свідчення, щоб засвідчити про Світло, щоб усі повірили через нього.

9.Було Світло істинним, котре просвітлює всіляку людину, що приходить у світ.

10. У світі Він був і світ був, створений Ним; і світ Його не пізнав
11. Прийшов до своїх, і свої Його не прийняли.

12 А тим, котрі прийняли Його, віруючим в ім»я Його, дав владу бути дітьми Божими..

14 І Слово стало плоттю, і жило поміж нами, виповнене благодаттю та істиною; і ми бачили Його славу, як Єдиновродженого від Батька.;

Людське життя – вищий прояв творчості, а сама  творчість – це суцільна безмежна гра енергій і сил. Щастя – лише одна з складових частин цього процесу. В житті творчої людини постійно присутнє страждання , а на певному етапі, воно є чи не головною рушійною силою. Тобто, у творчої людини творчим є все: і страждання, і щастя. Все, щоб вона не починала робити – перетворюється на акт творчості.

У романі Рааба муки творчості подані як процес народження творчої людини. І момент такого народження приносить смерть не тільки попереднім мукам, але й самій людині. Той, хто прагнув бути творцем – став ним, а акт творення став для нього таким природнім, що він більше не спроможний бути відмінним  від нього, він  – сама Творчість

В цьому контексті зрозумілим стає загадковий і несподіваний фінал роману. .Карл покидає монастир ,змінює прізвище, зовнішність, потім  вбиває  батька Марії . затим  вистежує її саму і проводить з нею ніч кохання. Однак він усвідомлює, що спільного майбутнього у них бути не може, оскільки Марія одружена з Горстом Шубертом, детективом, який постійно висить  «на хвості» в нього .

Повернувшись в рідні  краї , Карл  відтворює у свідомості окремі моменти свого поминулого життя, наповнюючи спогади підсвідомими  бажаннями материнської любові, порозуміння, затишку, родинного тепла. Однак , змінити  щось у минулому неможливо., Єдиний спосіб зафіксувати прожите –це  створити художній твір, який міг би упокорити творчий дух і дозволив би досягти абсолютної тиші. І несподівано йому ввижається у вікні будинку якась жіноча постать  (Марія), яка тримає на руках новонароджену дитину. Це її дитина, його дитина, народжена з сублімації почуттів .І в цей момент Карлу розкривається зміст слів ченця Паоло: «Подаруй собі дівчину і бережи її». Але  цією дівчиною стала не Марія.,Та  хто ж тоді ? Відповідь закладена  у посвяті автора до роману: «Анні, Тому, що ти така,  як  я.  З любов»ю, твій тато».

Останні ж рядки твору – квінтенсенція загального змісту. Тоді й остаточно стає зрозуміло, хто  ж та  дівчина, що її( чернець Паоло заповів Карлу всіляко  оберігати .

Анна, яке гарне ім’я, Анна

Який чистий твій голос

Який сильний твій крик,

Який великий твій біль

Навчися терпіти його у світі. Дай себе втішати тихою любов»ю матері,            турботою  батька і моєю.

Мені пора йти

Заповнити останні сторінки. Привести все до завершення,

Озирнутися назад, на все, на тебе Анно, і знати

Сьогодні гарний день Твій прихїд. Моє прощання.

Щасти тобі, моя дитино.[16. c357-358]

Роман «Тиша» – яскравий приклад гібридизації пригодницького жанру. (Томас Рааб – автор шести популярних детективних романів – прим. І.Мегела). В ньому вдало поєднані любовна історія , хроніка сільського життя , роман становлення , психологічна драма.[18] Це ще й  фіктивний життєпис серійного вбивці, незвичайної людини, наділеної гіперчутливим слухом і легенда її життя, сповненого душевних мук і страждань.  Роман «Тиша» – це також трансформація психологічного трилера в контексті проблеми символізації  митця і його стосунків зі світом.[15]

Мова твору хоча й дещо старомодна, вдало відтворює багатошаровість смислу того, що знаходить зображування..Читач коливається у своєму сприйнятті між непорозумінням, співчуванням, острахом, будучи подивованим новим пізнанням, що його він набуває в процесі розкодовування тексту. Поетичний, філософічнийі зміст потребує значної концентрації думки. Посвята, епіграфи до кожної частини, чіткі назви підрозділів, попри певну колажність, не дають роману розпастися на окремі фрагменти. Навпаки, вони роблять текст цілісним і завершеним, що безумовно, є вагомим  досягненням Томаса Рааба  як творця  віртуозної  композиції і майстра художнього слова.

ЛІТЕРАТУРА

1 Від Івана, розділ 1 / Український переклад І. Огієнка / Біблія Онлайн

https://bibleonline.ru/bible/ukr/43/01/

2/. Барт. Р. Смерть автора // Избранные работы: Семиотика: Поэтика. -М.: Прогресс, 1994. 615с.

3 Брайдотти Р.Путем номадизма//Введение в гендерные исследования. Часть ІІ.Хрестоматия. ЦХГИ, Санкт_Петербург:ААлетейя, 2001- с.136-163

4  Делёз Ж. Логика смысла / пер. с фр. Я. Я. Свирского. М. : Раритет, 1998. С. 37.

5 Дьяков F/D/ Мишель Фуко: о «смерти человека», о свободе и о «конце философии» // Вестник истории и философии КГУ. Серия «Философия». 2008. № 2

www.jkhora.narod.ru/foucault001.pdf

6.Ильин И.Поструктурализм. Деконструктивизм.Постмодернизм.- М.,1996

7.Курочкина Л.Я., Первушкина В. Концепция власти в Мишеля Фуко//Вестник Воронежского государственного технического университета, Философия. 2013

8 Лакан Жак. Инстанция буквы, или судьба разума после Фрейда. Пер. с фр.. – М.:Русское феноменологическое общество,издательство «Логос», 1997- 184

lib.ru/CULTURE/ILIN/poststrukt.txt_with-big-pictures.html

9/Жан-Франсуа Лиотар. Состояние постмодерна (1979). Перевод с французского: Н. А. Шматко, «Институт экспериментальной социологии», Москва; Издательство «АЛЕТЕЙЯ», Санкт-Петербург, 1998. ББК 87.4 Л 60

lib.ru/CULTURE/LIOTAR/liotar.txt_with-big-pictures.html

10.Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. Человек-текст-семиосфера-история.- М.:Языки русской культуры, 1996- 464 с.

11.Мерло-Понти.Знаки. пер. с фр.И.С.Вдовина.-М.,2001

12 Некрасова И.Целая вселенная: К проблеме исследования поэтики тишины ГЄЗета .№3

soundmuseumspb.ru/gezeta/42-articles/1202-inna-nekrasova

13 Новиков Е.В. Лики ностальгии//»Человек», №3. 2006 г.-с.21-31

14 Фуко М.Воля к истине. По ту сторону знания, власти и сексуальности. М.:Ad Marginem, 1996- 448 c

15 Die Presse 18/01/2015

1`6 Salzburger Nachrichten 28.01.2015

17  Raab. Thomas  Still. Chronik eines Morders-Munchen: Droemer Verlag< 2016- 358 S

18 .Westdeutsche Allgemeine 17/04/2015

19  VOLKER STEPHAN IM INTERVIEW MIT THOMAS RAAB – Bücherkaffee

https://buecherkaffee.de › Interview