І. Щодо воєнно-політичної обстановки.

Для недалекоглядних еліт деяких країн Заходу “росія” досі відіграє роль “свого сучого сина”. Адже ще якихось сто років тому це була зрозуміла їм імперія з “чудовим німецьким родоводом”, поведінка якої на світовій арені протягом століть нічим не відрізнялась від Автро-Угорщини, Франції чи Німеччини. І той факт, що дороги європейських монархів розійшлися, не виключає підсвідомої позитивної відповіді на запит “свій-чужий” у найкритичніші для “кремля” моменти.

Яскравим підтвердженням останнього є сьогоднішнє спільне рішення Франції, Угорщини та Болгарії не підтримати запровадження санкцій проти кремлівського “росатому” (“Bloomberg”). При цьому зазначене рішення прийнято на фоні чергової декларації Президента Франції, що “росія” ні за яких умов немає права перемогти, і вчорашньої заяви Орбана про те, що Угорщині, “доведеться переглянути свої відносини з “росією” через зміну геополітичних реалій після російського вторгнення в Україну”.

Зазначене пояснюється тим, що в Європі чудово розуміючи, що “росія” немає жодних підстав для претензій на свою так звану “богоносність” (особливо після військової ганьби в Україні), намагаються задіяти ресурсну складову, щоб нейтралізувати першу. Тобто: “ресурси в обмін на мир” – так можна сформулювати сучасну “економічну” формулу “залежної співпраці” ЄС з “росією” і того ж “росатому” зокрема.

Як приклад, Угорська АЕС “Пакш” працює на російському ядерному паливі і саме “росатом” отримав тендер на будівництво нових 5-го та 6-го енергоблоків на цій АЕС.

І якщо ВВП “росії” лише трохи перевищує ринкову капіталізацію “Apple”, така “співпраця” сприймається в Європі з “поблажливою усмішкою”. Тобто, Європа “росію” як фактор загрози вже не боїться, але співпраця з нею дискредитує.

Тож, виходячи із заяви Орбана, він чудово розуміє, що йому доведеться позбавлятися енергетичної залежності від “росії”, і тут у першу чергу не про газ, а саме про атомну енергетику. Але якщо Орбан поступово дає задню, то Франція і Болгарія рано чи пізно також погодяться із запровадженням санкцій.

Зовсім інша річ – Китай, який на відміну від неадекватної “росії” запропонував Європі системну альтернативу, демонструючи при цьому небачені в історії темпи розвитку й реальні економічні успіхи. І жодного разу не погрожував Заходу ракетами, як це досі робить дурнувата “росія”.

І сьогодні Китай ще раз продемонстрував світу, що він готовий переламувати історію, і робити в ній прецеденти. Так, китайського диктатора “сі цзіньпіна” втретє переобрали главою КНР, звісно одноголосно. І це перший випадок в історії Китаю, коли цю посаду одна людина обіймає втретє поспіль.

Проте “сі цзіньпіна” чекало “привітання” від Заходу, у вигляді ґрунтовного інтерв’ю Глави ЦРУ Вільяма Бернса, яке можна викласти одним реченням: “світ знає, хто стоїть за “путіним” і його погрозами, тож Китай віднині посідає центральне місце серед загроз і викликів світу”.

Довідково . Цитата:“Ніхто не спостерігав уважніше за досвідом “путіна” в Україні, ніж “сі цзіньпін”, і його певною мірою це протверезило, – Бернс.

На останок Глава ЦРУ попередив китайського диктатора, про сучасну солідарну готовність Заходу діяти конструктивно і, що головне, оперативно. В контексті чого Бернс направив свій посил ще й до скептиків в Конгресі, які сумніваються у правильності рішення надавати Україні військову допомогу (цитата: російська війна проти України може змінити мислення Китаю щодо Тайваню).

Отже, це стає додатковим аргументом для прихильників підтримки України, особливо на тлі нещодавнього оприлюднення Джо Байденом своєї особистої версії річного бюджету США на наступний рік.

Тож, коли твоя країна, на початку твоєї каденції (нехай і третьої) посіла центральне місце серед загроз і викликів для всього світу, це однозначно змусить “сі цзіньпіна” зважити всі “за” і “проти” щодо подальшої ескалації світової турбулентності, а в нашому випадку надання військової допомоги “росії”. Оскільки Китай досі не оговтався від політики нульового ковіду, через що його економіка перебуваючи в рецесії втратила свої позиції в системі глобальної світової економіки, і в тому числі через вторинні санкції.

На завершення до розділу: ще тиждень тому США стверджували, що Пекін серйозно розглядає постачання зброї “росії”. Сьогодні Бернс каже, що “сі цзіньпін” тверезо все оцінює, адже йому потрібні економічні зв’язки із Заходом, щоб подолати кризу. Отже, натяк досить прозорий.

Разом з тим, сьогодні ще важко сказати, чи вгледіли цей натяк в Пекіні, але в “кремлі” його чітко відчули. Маркером зазначеного стали ремствування “лаврова” перед Міністром МЗС Саудівської Аравії, що мовляв “росія” готова до переговорів, але Зеленський пручається”.

ІІ. Що стосується дій ворога та його союзників.

Тим часом, знову закрутилась “бахмутська воронка”, на тлі якої ми помітили певні свідчення щодо поглиблення розколу між “кремлем” і “пригожиним”. Підґрунтям цьому стали аж занадто часті ефіри останнього, який заговорив, що йому перекрили доступ до боєприпасів, відключивши всі телефони, які ведуть до верхівки відомства “шойгу”.

Звичайно, це відбувається не вперше, але ми хочемо вказати на важливу тенденцію:

Процес “ненадання боєприпасів” для “вагнерівців” має чітко змінний характер;

Коливання від масових поставок до повного заморожування обернено пропорційно локальними успіхами “вагнерівців”.

В результаті чого виникає відчуття, що коли “вагнер” має шанс мінімально “прорвати” лінію оборони, відомства “шойгу” перекриває поставки. В той час, як тільки “вагнер” стикається з провалом і починає масово втрачати позиції, постачання відновлюється. Але при новому досягненні “паритету за силою” постачання знову починають скорочуватися.

З цього можна зробити висновок: “кремль” більше остерігається збільшення впливу “пригожина” в кулуарному середовищі, ніж хоче взяти Бахмут, який на даному етапі війни вже не відіграє ключової ролі, оскільки пов’язані з ним суміжні напрямки обвалилися.

Внаслідок цього будь-який успіх під Бахмутом буде “пірровою перемогою” як для “пригожина”, так і для “шойгу”. Але при цьому “кремль” не хоче ні згортати “бахмутський кейс”, ні розгортати його через постачання техніки.

Виходить так, що “кремль”, просто займається зачисткою угруповання “вагнерівців”. Нинішня стратегія виглядає так: спочатку “вагнерівців” пускають у “м’ясорубку” провокуючи їх підвищеними темпами постачання, а потім змушують “стояти перед кулями з голими руками”, коли постачання згортаються.

Отже, ми припускаємо, що “кремль” усвідомив, що цінність Бахмуту на даному етапі скоріше символічна, тому досить банально і цинічно ліквідує загрозу у вигляді “зеків” і загрозу у вигляді “пригожина”, який “на куражі наступу” дозволив собі “перекупити” на свою сторону інформаційний простір, що раніше працював виключно на “кремль”, та суміжно на відомство “шойгу” і “лаврова”.

Таким чином, “кремль” сам собі знищив власний шанс на так званий весняний масовий наступ під димовою завісою “бахмутської воронки”. А це доводить, що робота на розкол військових еліт “кремля” має дуже гарний ефект.

ІІІ. Щодо внутрішньо-політичної обстановки.

Тим часом, на фоні нещодавнього святкування вже “сумнівної дати” так званого “8 березня” (особливо після її відкритої дискредитації з боку “росії” на Радбезі ООН), в Україні відмінили вручення “Шевченківської премії”, яка традиційно вручається у період “Шевченківських днів” (9 і 10 березня, які припадають на роковини народження і смерті Тараса Шевченка). За весь період Незалежності України – це перший такий негативний випадок.

В своє виправдання Мінкультури зазначить, що раптово (як завжди) вирішили внести правки з додаванням ще однієї номінації: “за внесок у перемогу” та перенести вручення премії на 22 травня, в день перепоховання Кобзаря.

Отже Мінкультури, а саме її очільник Ткаченко повністю копіюючи поведінку Пекіну, намагається покроково переламувати хід історії української незалежності, і робити в цьому процесі шокуючи прецеденти.

Тим не менш, після того, як інформація про те, що “московськи попи” досі живуть у Києво-Печерській Лаврі, стала поширюватись серед українського суспільства, Мінкультури нарешті зобов’язали цих “неадекватно-агресивних окультистів” залишити її територію до 29 березня.

Висновок.

1. США відповідають на китайський виклик (переобрання “сі”) жорстким воєннополітичним прагматизмом (фактор Бернса), який тільки можливий в сучасних міжнародних відносинах під час світової турбулентності.
2. Тим не менш, китайський досвід свідчить (в рамках ірраціональної поведінки Мінкультури), що місце під сонцем ніхто не віддасть добровільно, і починати треба з аналізу як власних переваг, так і слабких місць щодо визначення першочергових національних інтересів.