< -Інші статті цього ж автора

Микола Арсенич – керівник Служби безпеки Українського національного підпілля
20 вересня 2011 року виповнилося 20 років з моменту створення Служби безпеки України – спеціальної служби незалежної Української держави.

---

На початках українська спецслужба називалась Служба національної безпеки України. Саме так вона називалась згідно з Постановою Верховної Ради України від 20 вересня 1991 року № 1581-XII «Про створення Служби національної безпеки України». У цій постанові, зокрема, йшлося: «Створити Службу національної безпеки і оборони України, безпосередньо підпорядкувавши її Голові Верховної Ради України. Служба національної безпеки України є підконтрольною Верховній Раді України. За пропозицією Голови Верховної Ради України призначити Голову Служби національної безпеки України. Комітет державної безпеки України ліквідувати».

Дещо пізніше, у 1992 р., коли було прийнято Закон України «Про Службу безпеки України» українську спеціальну службу було перейменовано у Службу безпеки України. Така її назва зберігається й дотепер.

Абревіатура «Служба безпеки» не нова. Саме так називалася спеціальна служба Українського національно-визвольного руху («Служба безпеки» Організації українських націоналістів Степана Бандери) середини минулого століття. Вже давно настав час розповісти про цю таємничу і водночас легендарну Організацію українських патріотів, про яку, не дивлячись на двадцятиріччя незалежності мало що знаємо.

…Організація українських націоналістів була провідною силою, стрижнем національно-визвольного руху. Можна стверджувати, що розкол ОУН в 1940 р. на його бандерівське та мельниківське крила не послабив оунівського потенціалу щодо боротьби за незалежність України. Навіть більше: бандерівське крило ОУН стало інтенсивніше шукати форми активізації національно-визвольного руху. На кульмінаційному, збройному, етапі боротьби, який розпочала ОУН (б) з моменту нападу нацистської Німеччини на СРСР, важлива роль у консолідації дієвих націоналістичних сил було відведено Службі безпеки (СБ) ОУН (б). У неймовірно складній і заплутаній військово-політичній ситуації СБ ОУН (б) мала завдання забезпечити організаційну цілісність ОУН (б), чистоту її рядів, залучити до підпілля віддані справі кадри. Служба безпеки перебувала в протиборстві (або ж була суб’єктом тактичної співпраці) зі спецслужбами Польщі, СРСР, Німеччини та її союзників. Протистояння таким серйозним супротивникам вимагало, зокрема, відповідної структурної організації СБ та відповідної організації її діяльності. Головним у цій роботі були кадри.

Розробив стратегію і тактику національного захисту – генерал СБ Микола Арсенич. Практик за фахом, він був надзвичайно працьовитим, досконало володів кількома іноземними мовами, мав ерудицію вченого, логічне мислення й миттєву реакцію. Помножені на вроджену скромність, крицевий дух і глибокий патріотизм, ці якості робили референта (керівника) підпільної СБ не просто добрим розвідником і контррозвідником, а й бездоганним керівником спецслужби ОУН (б).

За два десятиліття роботи в підпіллі він став чи не найкращим конспіратором серед керівників національно-визвольного руху. Його притчею стали слова: «Про справу не говори з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба».

Микола Арсени народився 27 вересня 1910 року в бідній родині у с. Нижній Березів на Прикарпатті. Навчався у Коломийській гімназії (з 8-го класу відрахований за акції непокори польській владі). Навчався у Львівській гімназії, закінчив юридичний факультет Львівського університету. Виховувався у Пласті, 15-річним вступив до Української Визвольної Організації. Надзвичайно працьовитий, кілька був разів ув’язнений у польських тюрмах. Був старостою українських політв’язнів у тюрмі «Бригідки» та концтаборі «Береза Картузька». У 1939 р. поселився у Кракові, де діяв провід ОУН (б).

М.Арсенич – керівник СБ завжди природно, впевнено почувався у формі німецького гауптмана, коли визволяв із катівень гестапо українських підпільників на Дніпропетровщині, та в формі майора радянської армії, коли у 1946 р. здійснював операцію власної розробки «Тінь» у Тернопільській, Станіславській та Хмельницькій областях. Він усе детально прораховував і мудро передбачав, виконавців добирав надійних, тому його надзвичайно ризиковані операції увінчувалися успіхом.

…23 березня 1939 р., коли М.Арсенича вкотре заарештувала польська влада за участь у Конгресі українського студентства він відбував покарання у концтаборі «Бригідки», де залишався аж до поразки Польщі у війні з Німеччиною й капітуляції Львова, тобто до 21 вересня 1941 р.

Зовсім інші часи настали після розподілу Польщі між Німеччиною та СРСР. Оскільки на території Західної України (Волинь та Галичина увійшли до сфери інтересів СРСР), радянське партійне керівництво, спираючись на силовий апарат НКВС з 17 вересня 1939 р. швидкими темпами розпочало справжнє полювання за «не благодійними українськими буржуазними націоналістами». Їм активно допомагала агентура, а допоміжним апаратом були архів польської поліції та арештовані польські поліцейські.

М.Арсенич, відчуваючи як у спину дихає нова влада та апарат НКВС нелегально переходить радянсько-німецький кордон і зупиняється у м. Краків.

Після розпаду Польської держави С.Бандера, М.Лебедь та інші вищі керівники ОУН, осівши у Кракові, відразу почали працювати над виробленням нової тактики і методів роботи ОУН на Західній Україні. Перше, що вони зробили – провели кадровий перегляд тих, хто міг би бути придатним для подальшої підпільної роботи. Відтак розпочали підготовку до боротьби з новим, ще недостатньо вивченим ворогом – радянською владою.

У 1940 р. М.Арсенич та ще 20 провідних членів ОУН (б) пройшли перепідготовку на базі старшинської школи під керуванням поручника О.Карачевського. Метою вишколу була підготовка керівних і командних кадрів для створення майбутньої армії незалежної Української держави. Курси тривали майже пів року, до березня 1940 р., після чого курсанти отримали різні організаційні призначення. М.Арсеничу доручили створити військову розвідку ОУН (б), а після II Великого Збору ОУН (б) (квітень 1941 р.) С.Бандера особистим розпорядженням призначив його на посаду керівника військової розвідки ОУН (б). Згодом цю структуру було перейменовано у Службу безпеки ОУН (б).

Пріоритетним напрямом діяльності, крім організаційної роботи, для СБ була праця над вдосконаленням і розвитком кадрової підготовки чинних і майбутніх есбістів. Керівники ОУН добре розуміли, що без професійних працівників спецслужби різних напрямків (розвідки, контррозвідки, слідчих, бандерівська СБ не зможе ефективно працювати) «… працівник СБ мусить сам дуже багато вчитися і здобувати досвід на підставі власної практики і знань. Ні єдина інша професія не вимагає від нього стільки здібностей як професія Служби безпеки».

Яскравим прикладом далекоглядності оунівських керманичів є навчально-виховний етап 1940-1941 рр. Прихід більшовицької окупації на західноукраїнські землі, створив нову дійсність, а з нею і розуміння конечної потреби розбудови і удосконалення Служби безпеки. Тому наприкінці 1939 р., не маючи змоги власними силами опанувати основи військової, розвідувальної та контррозвідувальної роботи, М.Арсенич, поряд з іншими націоналістичними лідерами, скористався допомогою політичного союзника та прослухав низку розвідувально-контррозвідувальних дисциплін у німецьких абверівських спеціальних школах.

Цей факт радянські істрики подавали як приклад вислужницької і зрадницької політики ОУН проти українського народу, але вони не говорили про те, що від вересня 1939 р. по 22 червня 1941 р. Західна Україна була окупована радянською владою.

З моменту такого ситуативного союзу, а також завдяки збігові інтересів ОУН і Німеччини, німецькі спецслужби (військова розвідка – Абвер та Служба безпеки – СД) розгорнули для оунівців на території Німеччини й Польщі численні вишкільні осередки, школи та курси. У м. Нойгаммер було організовано військову школу з набором 128 осіб (проіснувала до травня 1941 р.). На околицях м. Бранденбург з травня по червень 1941 р. під виглядом табору трудової повинності діяла диверсійно-розвідувальна школа у кількості 25 слухачів. Такі ж військово-розвідувальні школи діяли у польських містах Дукля і Барвінок. У Польському Генеральному Губернаторстві під патронатом СД існували школи-курси в містах Команчі та Закопане. Керівництво ОУН само підбирало курсантів для цих вишколів і гарантувало німецькому військовому командуванню надійність, дисциплінованість і відданість курсантів.

ОУН (б) використовувала нагоди заповняти своїми членами військові, озброєні відділи за таких умов, з яких не випливали жодні політичні чи військові зобов’язання, але які давали змогу провадити повноцінні військові вишколи.

Отримавши від Німеччини достатню навчально-методичну базу та підготувавши відповідний лекторський склад з числа провідних оунівців, у 1940 р. ОУН (б) розпочала організацію власних вишкільних осередків. Провідним став Краківський вишкільний центр. У січні-березні 1940 р. через його старшинські курси пройшли перепідготовку 20 провідних членів ОУН: С.Бандера, М.Лебедь, М.Арсенич та ін.

Для загального членства ОУН у Кракові також були організовані 4-місячні офіцерські курси та штабні курси для оунівців, що мали військові звання. Методика цих вишколів будувалася за зразком відомих націоналістам програм підготовки офіцерів у німецькій та польській арміях.

Тому М.Арсенич, пройшовши такі вишколи, отримав достатню базу знань щодо роботи спецслужб, аби створити власну спецслужбу, одночасно обіймаючи посади і керівника і лектора.

Основні дисципліни були з питань розвідки і контррозвідки. М.Арсенич також досить глибоко вивчив систему державного управління СРСР, структуру радянських органів безпеки та Червоної Армії.

М.Арсенич користувався матеріалами та підручниками військових і поліційних академій Німеччини і Польщі, а також відомостями, здобутими оунівською розвідкою, результатами допитів зловлених німецьких, польських та радянських агентів щодо системи військової та слідчої роботи спецструктур в СРСР, Німеччині та Польщі.

З польською методикою слідчо-оперативних дій М.Арсенич, як і більшість націоналістичних лідерів, був досить добре ознайомлений, адже неодноразово проходив через їхні «жорна». Німецькі підручники Провід ОУН (б) здебільшого отримував від Абверу або СД. Методику діяльності органів НКВС М.Арсеничу доводилось збирати крихтами – із протоколів допитів радянських агентів, свідчень ув’язнених і випущених, із викрадених підручників тощо.

Керівники ОУН (б) після проголошення самостійності України у червні 1941 р. почали організаційний процес створення Української Самостійної Соборної Держави, що полягав також в розбудові окремого від загальної збройної сили органу безпеки, головним завданням якого є організація у державі ладу і безпеки. Як окремий орган референтура СБ була сформована в лютому 1939 р. на базі бойової та розвідувальної референтури Крайової Екзекутиви ОУН (б) на Західноукраїнських землях. Її створили як необхідний контррозвідувальний орган для захисту лідерів націоналістичного підпілля від репресивної політики польських спецслужб та радянських терористів. Особливо гострим питання про СБ постало після того, як агент НКВС П.Судоплатов убив провідника УВО-ОУН Є.Коновальця.

Як зазначав з цього приводу В.Кук «з відновленням Української державності Служба безпеки ОУН мала стати основою для формування національної Служби безпеки».

У зв’язку з цим перед СБ керівництвом Організації були поставлені такі завдання:
протидія діяльності агентури НКВС і Гестапо;
охорона провідних членів ОУН (б);
контроль за дотриманням конспірації;
підтримка внутрішньої безпеки;
ведення розвідки і контррозвідки;
організація диверсій;
розслідування кримінальних злочинів, які скоїли члени ОУН (б) тощо.

Щоб запобігти вербуванню членів ОУН (б) іншими спеціальними службами СБ вдавалася до періодичних перевірок та контролю (стеження) за кожним націоналістом. Іншим пріоритетним напрямом роботи СБ у 1940-1941 рр. стала її участь у міжфракційній боротьбі з ОУН (м). Г.Пришляк (заступник М.Арсенича) згадуючи ті часи говорив: «Головною ділянкою роботи в Кракові була розробка мельниківців та інших українських націоналістичних формувань… ».

Усі націоналістичні угруповання українців, що діяли на той час у Європі СБ взяла під пильне око через агентурне спостереження. Запорукою успіху став фактор відкритості, оскільки деякі з них легально проводили свої збори, на які допускалися усі охочі, тож СБ просто давала доручення агентурі відвідувати ці збори, все записувати і згодом інформувати СБ про прийняті рішення.

У тому разі, якщо на збори сторонніх осіб не допускали, СБ намагалася віднайти агентуру з числа учасників політичних груп або скерувати своїх людей із завданням вступити до організації і працювати на СБ.

Крім націоналістичних угруповань, СБ стежила й за німцями та німецьким командуванням. Особливо це стосується німецького полковника А.Бізанца, який був посередником між німцями й українськими еміграційними колами. Через агентуру СБ в його секретаріаті керівництво ОУН (б) було інформоване, хто з українців звертається до Бізанца і про його рішення.

У цей час на допитах виявлених СБ ОУН (б) радянських агентів СБ ОУН (б) та М.Арсенич зокрема особливо ретельно вивчали тактику роботи радянської розвідки та НКВС. Можна припустити, що саме аналіз отриманої оперативно-слідчої інформації лягав в основу інструктивних планів побудови СБ ОУН (б), побудови лекційних рефератів, у яких було детально проаналізовано загальну картину діяльності радянської агентури, що дозволяло виробляти власну методику і тактику боротьби з нею.

У березні 1941 р. С.Бандера, перед проведенням II Великого Збору ОУН (б) провів кадрову перестановку. М.Арсенича було призначено керівником СБ ОУН (б). Своїми заступниками М.Арсенич призначив провідних і перевірених фахівців СБ – І.Равлика, П.Федоріва та В.Турковського.

Навесні 1941 р. ОУН (б) провела II Великий збір, учасником якого був і М.Арсенич. Як підсумок усі думки, плани та рішення щодо СБ перенесли на папір, видавши у травні всеохоплюючу інструкцію під назвою «Боротьба й діяльність ОУН під час війни» з окремим параграфом, присвяченим участі СБ у процесі створення УССД: «Служба безпеки – це другий важливий державний сектор, що його ОУН мусить, по змозі, якнайсильніше опанувати».

Починаючи з березня 1941 р. під керівництвом М.Арсенича розпочався процес створення мережі територіальних органів СБ. Цей процес проходив за відпрацьованими формами і методами розвідувальної і контррозвідувальної діяльності. Територіальні органи СБ не були підконтрольними регіональним керівникам ОУН (б), а лише своїм структурам по вертикалі. За словами провідного діяча СБ Мудрика-Мечника, М.Арсенич опрацьовував схему побудови референтури СБ і плани її роботи за зразком провідних державних спецслужб інших країн, пристосованих до вимог націоналістичної підпільної роботи. Центральною фігурою СБ був референт на рівні куща, району, області. До складу кожної районної СБ входила боївка із 7-8 осіб. Офіційною датою остаточного оформлення СБ можна вважати Краківську конференцію, яка проходила 10 лютого 1940 р.

З початком радянсько-німецької війни і просуванням Вермахту на Схід провідники націоналістичного руху, серед яких був і М.Арсенич, повертаються в Україну. Осівши у Львові М.Арсенич розпочав роботу з виконання поставлених організаційних завдань, затверджених на II ВЗ ОУН (б) щодо становлення і розбудови СБ в УССД.

Після декларування Акту відновлення Української Держави у Львові, що його здійснив Я.Стецько 30 червня 1941 р. СБ продовжила розпочатий ще в Польщі процес залучення до похідних груп есбістів організаторів, які за німецькими військовими частинами просувалися територією України і в зайнятих німцями українських містах і селах створювали власні органи СБ.

Шефові СБ Провід ОУН (б) доручив забезпечити порядок у ситуації військового хаосу в новоствореній державі. Першим його кроком стала структуризація СБ і створення Української Народної Міліції (УНМ). Для активнішої діяльності планувалось створити розгалужену систему відділів: розвідувально-слідчий, кримінальний, порядковий (контроль за вуличним рухом, ринками, роботою пожежних і санітарних служб). Чисельність кожного з них не перевищувала 100 міліціонерів у місті, області, повіті й 30-50 – у районі.

На це зразу ж звернули увагу німці, вони обурилися такими діями, бо не хотіли мати неконтрольовану озброєну військову силу у своєму тилу в якій вони вбачали УНМ. Німцями зразу ж були проведені арешти УНМ і керівників ОУН (б).

СБ стала серйозним супротивником німецьких спецслужб. Останні самі визнавали, що до кінця 1943 р. рішення, прийняті в Берліні, уже через двадцять годин ставали відомими бандерівцям. Допомагали їм у цьому розвідка та агентура у німецьких військово-політичних структурах. Один з них – І.Білик – «Кость» – працював перекладачем у штабі німецької дивізії «Адольф Гітлер».

За інформацією німецьких спеціальних служб у 1941-1944 рр. останні не мали успіху в українському націоналістичному підпіллі. Агентуру, яку вони завербовували, СБ дуже швидко викривала й ліквідовувала.

Також СБ у той час займалася організацією, підбором відповідних кадрів та їхнім вишколом, що дозволило наприкінці 1941 р. створити два обласні управління СБ й укомплектувати кадрами майже кожне регіональне СБ (надрайонні та районні референтури).

М.Арсенич підготував кадри, які взялися розбудовувати місцеві осередки СБ і створювати нові спецшколи. У звіті Управління державної Безпеки (УДБ) ОУН (б) від 12 серпня 1941 р. зазначено, що виховати і вишколити відповідно підібрані кадри провідного елементу Безпеки – це перше і найважливіше завдання. Друге завдання – це використати всіх людей, що для УДБ можуть щось зробити, і їх належно вести. По областях вишколи провести у найближчі місяці, відповідним чином підібрати і перевірити людей перед вишколами.

Окупаційна німецька влада протягом вересня-листопада 1941 р. закрила Рівненську та Дубенську школи СБ. Провід ОУН (б), не відступаючи від генеральної політичної лінії, відкриває підпільну школу УНМ у замку м. Клевані (Рівненська область). Її керівником призначають С.Качинського – «Остапа», який сформував власний вишкільний осередок.

Школи-курси (вишколи) методично і практично охоплювали напрямки комплексного вивчення дисциплін: засади конспірації; ідейно-політичне та військове виховання тіла і зміцнення повстанського духу; ознайомлення з розвідувальними і контррозвідувальними методами роботи.

Зовсім інші для СБ часи настали з поверненням ОУН (б) до конспіративно-підпільної боротьби. У грудні 1941 р. М.Арсенича, як шефа референтури СБ, ввели до складу Проводу ОУН (б) та Головної ради ОУН (б). Тоді ж завдяки організаційним здібностям і наполегливій роботі М.Арсенича поступово розширився та вдосконалився контррозвідувальний апарат обласних, надрайонних, районних референтур СБ. Для продуктивної діяльності М.Арсенич запропонував таку їх структуру (за відділами):

Розвідувальний;

Оперативно-слідчий.

Цю роботу було виконано, і СБ запрацювала як годинниковий механізм.

Отримана інформація надходила до обласних референтів СБ, вони щомісяця упорядковували її і звітували перед Крайовим референтом, він, у свою чергу, надсилав інформацію до М.Арсенича й одночасно інструктував низових референтів на підставі отриманих від них звітів. Зустрічі референтів СБ нижчих ланок з М.Арсеничем проходили на вулицях Львова або на конспіративних львівських квартирах. Г.Пришляк так описував такі міні-наради: «кожного місяця під час зустрічей я передавав М.Арсеничу зведені місячні звіти за всю роботу СБ Львівського Крайового проводу ОУН і отримував від нього подальші інструкції і вказівки».

На початку 1942 р. запрацював і оперативно-слідчий апарат, оскільки активізувалась ворожа агентура. Чудово розуміючи наслідки агентурного проникнення й розкладу зсередини ОУН (б), Провід ставить перед М.Арсеничем і СБ чіткіші напрями оперативно-розшукової роботи: виявлення агентури радянських спецслужб, що залишилася на окупованій території; контррозвідувальна протидія репресіям німецької окупаційної влади проти націоналістичного підпілля; робота з нейтралізації осередків ОУН (м); стеження за польським націоналістичним підпіллям; контроль за середовищем ОУН (б).

Відповідно до цих завдань М.Арсенич доручив низовим керівникам СБ займатися розслідуванням справ, заведених на членів ОУН (б), виявлених агентів з числа оунівців, а керівникам Крайових та обласних референтур періодично виїжджати на периферію для контролю за роботою підлеглих.

М.Арсенич у середині 1942 р. також удосконалив порядок звітування. Кожний референт СБ два рази на місяць подавав звіт вищому референтові про зібрані розвідувально-контррозвідувальні дані, інформацію про роботу підлеглих, політичні настрої оунівців та їх зв’язки.

Із середини 1943 р. на території України пожвавилась діяльність радянської агентури та партизанського руху. Ставало очевидним те, що радянська влада повернеться в Україну. У такій ситуації Провід ОУН (б) ставить перед СБ завдання виробити нову тактику боротьби. І М.Арсенич її знайшов, подавши пропозицію збільшити особовий склад боївок СБ (БСБ), які після затвердження пропозицій, крім охоронної і поліційної роботи, почали виконувати бойові й терористичні акції. Причиною цього стало рішення Проводу про перехід від масштабних бойових дій (наступальних) до менших і локальних (оборонних). В цій складній військовій ситуації наголос робився на створення при кожній референтурі СБ 2-3 БСБ, які за висловом А.Кентія мали б зайняти останній рубіж оборони позицій українського визвольного руху.

Мобілізаційний потенціал вбачався у Волинській і Рівненській областях. Саме тому в лютому 1943 р. з Галичини у район Завидівських лісів передислокувався Головний Штаб ОУН (б) на чолі з урядуючим провідником М.Лебедем і керівником СБ М.Арсеничем.

На початку 1943 р. М.Арсенич переїздить на територію Волині і береться до посиленої виховної роботи з особовим складом СБ. Вишколи проводили після організаційних нарад та під час ревізійних поїздок. У четвертому кварталі 1943 р. М.Арсенич провів декілька вишколів членів СБ районного і обласного рівня, з якими у лекційній формі ділився набутим контррозвідувальним досвідом на Волині.

Влітку-восени 1943 р. вишколи в СБ набули апогею. Це відбувалось у рамках підготовки до протистояння радянській стороні та розбудови систем референтури самої СБ. На початку серпня 1943 р. відкрили короткочасні курси районних референтів СБ. Восени 1943 р. на Рівненщині працювали два вишколи розвідників СБ під керівництвом колишнього полковника Армії УНР І.Трейка. – «Немо».

Таким чином, на території Волинської і Рівненської областей зосередилась значна частина керівних кадрів, які організовували роботу ОУН (б) і УПА.

З 21 по 25 серпня 1943 р. у с. Слобода Золота, Козівського району, Тернопільської області проходив III Надзвичайний великий збір (НВЗ) ОУН (б). У його роботі серед інших провідних членів взяв участь і М.Арсенич.

Збір підтвердив, що головною метою ОУН (б) є створення УССД з політичним устроєм, побудованим на демократичних засадах, спираючись на соціальну справедливість. Земля мала стати власністю селян. Важку промисловість і транспорт планувалося націоналізувати. За робітниками визнавалося право брати участь в управлінні заводами і фабриками. Гарантувалось право на 8-ний робочий день, справедливу оплату праці, вільний вибір професії, свободу профспілок, слова, думки, переконань, рівність у правах усіх громадян, у тому числі національних меншин.

Це була програма революційно-демократичних перетворень. Через референтури пропаганди ОУН (б) розгорнула роз’яснювальну роботу серед населення, щоб довести до його відома зміст цих програмних документів.

Вона здобула підтримку серед населення тих регіонів України, де діяв український визвольний рух, а також там, де був його вплив.

Чисельність збройних відділів УПА швидко зростала, вдосконалилась і їх структура. Саме завдяки широкій та ефективній підпільній мережі ОУН (б) УПА розрослась у велику, добре організовану партизанську армію. Саме наприкінці 1943 р. – першій половині 1944 р. УПА досягла свого апогею і сили.

Посилена увага до вишколів була нічим іншим, як підготовкою СБ до боротьби з агентурою НКВД-НКГБ. Фронт наближався, радянська агентура та партизанські загони все більше активізовувалися. Однак оперативна ситуація дозволяла СБ проводити масові та індивідуальні вишколи з усіх напрямків підготовки, оскільки на Волині ОУН (б) і УПА були повноправними господарями.

Отже, наприкінці 1943 р. – на початку 1944 р. М.Арсенич, докорінно змінивши в СБ навчально-виховну систему, доклав максимум зусиль для продовження прогресивного розвитку професійного вишколу есбістських кадрів.

Поширеними формами навчально-виховного процесу у відділах СБ були сходини, які поділялись на «загальні» або організаційні, «вишкільні», «святочні», «при контролі», «тижневі».

З поверненням радянської влади Бюро Проводу ОУН (б) розпочало пошук нових вишкільних методик. На нарадах вищих провідників ОУН (б), крім організаційно-тактичних питань, постійно наголошувалось на потребі пристосовувати усталені форми роботи до суспільно-політичних умов, що склалися, щоб виробити нові методи навчально-виховного процесу. Наприклад, на нараді керівників ПЗУЗ (червень 1945 р.) у Катівському лісі (Волинська область) Р.Шухевич заявив, що в умовах неможливості з конспіративних міркувань охопити особовий склад регулярним навчанням необхідно відмовитись від вишколів-курсів, а перейти до сходин, гутірок, зустрічей малими групами (2-5 осіб). Основну причину цього слід вбачати в ситуації переходу до глибокого підпілля, посилення конспірації, а також тактики «бункерної війни».

Рішення й накази після таких нарад доводилися до низових структур через організаційні інструкції.

Курси-вишколи були груповою формою навчально-виховного процесу і тривали до червня 1945 р. Їх ефективність забезпечувало те, що вони тривали безперервно від кількох днів до трьох місяців. Виклад матеріалу був цілісний і перед великою аудиторією. У період навчання есбісти були повністю відірвані від щоденного життя та роботи, звертали всю свою увагу на опанування нових знань. Відмова від централізованих вишкільних осередків пов’язана з посиленням репресій радянських спецслужб та конспірації у підпіллі. З часом стають домінувати вишкільні сходини. Під кінець діяльності СБ вишкільна практика звелася до нечисленних (збірних та індивідуальних) форм навчання. У кожній формі навчання СБ намагалася компенсувати брак загально-середньої освіти в есбістів.

У нових оперативно-бойових умовах підпілля широко використовувало будівництво законспірованих, замаскованих сховищ («бункерів», «криївок»), різноманітних інших конструкції. Тільки у Львівській області у 1946 р. їх діяло понад 3 тис.

В інструкції за 1946 р. окремим пунктом зазначено потребу будувати криївки для проведення вишколів, розрахованих на 10 осіб.

Серед вишколів перших повоєнних років, можна назвати семінари з функціонерами референтур СБ Стрийського, Дрогобицького, Самбірського надрайонних проводів (травень-червень 1947 р.), п’ятиденний вишкіл районних референтів СБ Карпатського КП (весна 1949 р.), вишкіл керівників СБ Карпатського краю (1948 р.), чотириденний вишкіл есбістів (5 слухачів) Коломийщини та ін.

Головним напрямом у різних формах індивідуального або групового навчання було вивчення форм і методів агентурної роботи органів НКВД-НКГБ-МГБ.

СБ низових відділів збирала розвідувальні дані про діяльність і методи роботи органів МГБ, про пересування військ МГБ, про діяльність агентури МГБ, про застосування органами МГБ снодійних і вибухових речовин проти учасників національного підпілля і т.і. Усі ці відомості, що надходили з різних референтур СБ, акумулювалися у референтурі під керівництвом М.Арсенича, де їх укладали, розмножували й згодом розповсюджували серед учасників національного підпілля у вигляді відповідних інструкцій і рефератів про діяльність і методи роботи МГБ із конкретними пропозиціями про вжиття необхідних заходів до збереження кадрів підпілля.

За рецензуванням М.Арсенича було складено, розмножено і розповсюджено есбістський реферат про історію радянських спецслужб і методи їх роботи.У цьому рефераті СБ давала підпільникам відповідні вказівки про обережність під час розкриття пакетів, про відвідування господарств симпатиків, про пильність під час прийняття їжі, отриманої від них тощо.

Вже після загибелі М.Арсенича Провід ОУН (б) продовжив його справу як в організаційному, так і в навчально-виховному розвитку СБ.

Підсумовуючи огляд вишкільної системи в СБ ОУН (б), можливо стверджувати, що вона сформувалась на основі симбіозу військових, розвідувальних, контррозвідувальних практик багатьох країн світу, адаптованих до реалій бездержавної, підпільної боротьби. Розгортання боротьби ОУН (б) проти радянської карально-репресивної системи змусило керівництво СБ приділяти особливу увагу підготовці власних кадрів розвідки і контррозвідки.

Основою методичних посібників, брошур і рефератів є переклад відповідної літератури польських, радянських, німецьких авторів з питань теорії та історії діяльності спецслужб і військової справи. Адаптований матеріал доповнювався власною проаналізованою оперативною інформацією, здобутою розвідувальною референтурою, або з матеріалів слідства. Посібники, реферати і статті проходили цензуру й апробацію на місцевому рівні. Після рецензування їх розсилали від обласних до надрайонних осередків. Низовим відділам інформацію доводили лише в усній формі. Для рядових членів ОУН (б) СБ розробляла відповідні повідомлення та інструкції про діяльність основних супротивників – радянських, польських і німецьких правоохоронних органів та їхнього агентурного апарату, принципів, форм і методів їхньої провокаційної діяльності.

Останній головнокомандуючий УПА В.Кук стверджував, що: «Кожна референтура СБ складалася з референта СБ, 2-3 слідчих, 10-20 бойовиків СБ й архіваріуса, що здійснював облік документів референтури СБ. У складі референтури СБ ОУН (б) було 3 слідчих. Референтури СБ діяли у складі крайових, окружних, надрайонних і районних проводів ОУН (б). Нижче від районного, у кожній кущовій ОУН (б), був інформатор, який виконував функції нижчої ланки референтури СБ в системі ОУН (б). Керівництво і координацію діяльності Крайових референтур СБ здійснювала референтура СБ ОУН (б), а нижчі ланки СБ керували діяльністю по своїй лінії на території, де діяла крайова ОУН (б)».

З наближенням німецько-радянського фронту до Карпат наприкінці 1943 р., СБ розпочала підготовку до роботи в умовах радянської влади, у зв’язку з чим було складено плани переформування проводів ОУН (б), збільшено кількісний склад відділів УПА, а по лінії СБ проведено роботу з виявлення і знищення осіб, що очікували приходу радянської влади й могли видати їй легальних членів ОУН (б).

Саме ці обставини зумовили зростання ролі СБ як структури, яка виконує функції карального органу, контррозвідувальну та розвідувальну роботу.

У 1944 р. Бюро Проводу ОУН (б) пропонувало М.Арсеничу виїхати за кордон, але він відмовився, бо вважав, що в німецьких концтаборах перебуває велика кількість полонених українських націоналістів, яких невдовзі звільнять, і які будуть працювати на благо здобуття незалежності України. А тому на українських землях мають залишитися люди, які добре володіють ситуацією в Краї.

У 1943-1944 рр. СБ остаточно сформувалась і була орієнтована у двох контррозвідувальних напрямках: 1) збір даних відносно працівників радянських і партійних органів, особливо про співробітників НКВД-НКГБ і міліції (виявлення їх агентів, оточення, способу життя, місця проживання, час відходу й приходу на роботу, характер роботи й особисті якості); 2) збір відомостей щодо можливих шляхів впровадження в польське підпілля власної агентури для вивчення планів їхньої діяльності й виявлення їх керівників.

М.Арсенич довго на одному місці не затримувався. Провівши інспекцію на Волині в 1943 р., він на початку 1944 р. перейшов до ревізії Львівського Крайового проводу, згодом переїздить на Станіславщину, потім – на Тернопільщину.

5-6 лютого 1945 р. біля с. Августівна (Тернопільщина) в криївці Р.Шухевича проходила нарада Бюро проводу ОУН (б) за участю М.Арсенича, Д.Маївського, Р.Кравчука та ін. Нараду скликали, щоб виробити головні принципи розбудови підпілля в підрадянських умовах.

На Бережанщині в ніч з 28 лютого на 1 березня 1945 р. відбулася зустріч членів Проводу ОУН (б) Д.Маївського та Я.Бусела з представниками радянської влади С.Каріним-Даниленком та Хорошуном. Результати переговорів були безрезультатними для обох сторін.

У цей час М.Арсенич посилює конспірацію. За словами колишнього коменданта охоронної «двадцятки» М.Арсенича Є.Мартинця, до обов’язків БСБ входило: гарантувати повну безпеку під час постою доручених Проводом осіб; під час маршів виставляти вартових, здійснювати охорону та проводити розвідку на території, щоб М.Арсенич залишався у повній безпеці в тилу Червоної Армії; забезпечувати продуктами доручених провідників Бюро Проводу.

Процедура господарського забезпечення М.Арсенича виглядала так: мешканці с. Лісники, Бережанського району Я.Яцишин – «Кущ» і С.Храповський – «Степ» збирали необхідні продукти та відносили їх в с. Лапшинська до селянина на ім’я Сидор, який мешкав у будинку під лісом. Сидор вночі віддавав зібране бійцям «двадцятки», не знаючи, звідки повстанці приходили і куди пішли.

У липні 1945 р. М.Арсенич отримував кореспонденцію і звіти від Крайових та обласних референтів СБ.

У серпні 1945 р. М.Арсенич виїздив на нараду керівників Бюро проводу ОУН (б) в Рогатинські ліси Станіславської області, на якій було ухвалено рішення розформувати відділи УПА рівня група-курінь і перепідпорядкувати «лісову армію» територіальним проводам ОУН (б).

Крім цього, СБ була об’єднана з військовою розвідкою УПА й отримала назву «Розвідочна референтура». З цього часу вона стала складовою частиною УПА, а очолив її С.Мудрик-Мечник.

Разом з Р.Шухевичем, В.Куком та іншими членами Бюро Проводу ОУН (б) М.Арсенич брав участь у розробленні тактичних схем діяльності націоналістичного підпілля під назвами «Дажбог» (збереження провідних кадрів ОУН (б), «Орлик» (створення позицій ОУН (б) на Східній Україні) та «Олег» (програма виховання молодих кадрів для поповнення підпілля).

Впродовж зими 1945-1946 рр. М.Арсенич двічі змінював місця постою, перебуваючи в Бережанському районі Тернопільщини.

Постійні зміни місць постою не впливали на роботу СБ. Зв’язок з підлеглими М.Арсенич тримав через особисте листування.

У квітні 1946 р. на Буковині М.Арсенич бере участь у проведенні операції «Тінь».

Вже у другій половині травня 1946 р. проводить нараду керівників ОУН (б) у лісовому масиві між селами Стратиню (Рогатинський район, Станіславської області) і Наріїв (Бережанський район, Тернопільської області). Під час цієї наради обговорювалось питання щодо протидії агентурного проникнення органів МГБ у повстанське середовище.

У 1946 р. за вагомий внесок у розвиток СБ і боротьбу за створення УССД рішенням УГВР М.Арсенича було нагороджено «Золотим Хрестом заслуги».

У січні 1947 р. шеф СБ розпорядився негайно реорганізувати підпілля і легалізувати повстанців. Це було наслідком листа М.Арсенича до Р.Шухевича від 11 січня 1947 р., в якому він висловлював думку про те, що «… у найближчий час ми повинні всю нашу політику та роботу якнайшвидше змінити відповідно до вимог ведення затяжної боротьби в мирний час. У боротьбі з більшовицькими загарбниками з 1944 р. ми увесь час перебуваємо у відступі. Для того, щоб думати про наступ, ми повинні якомога швидше реорганізувати свої думки, пристосовуючи свою тактику проти наступаючого противника.

Найбільш сильно ворог наступає на нас конспіративною армією – агентурою, й на цій ділянці у нас найбільше невдач.

В окремих незначних сутичках гине велика кількість рядового й низового керівного складу організації, так що ми незабаром відчуємо недостачу цих кадрів, якщо й надалі буде продовжуватися таке становище.

Нічого не зуміє зробити купка збережених керівників, якщо буде не вистачати ідейних і інтелігентних виконавців.

По-моєму, ми тепер не в силах наступати й це тепер недоцільно.

Що з того, що ми своєю пропагандою тепер піднімаємо народи Сходу, якщо ми не маємо сил піти й там формувати народи в ряди революції. Це використовує тільки ворог, щоб ще сильніше агентурою прибрати всіх і все у свої руки.

Схід можна завоювати двома способами:

Більшим зрушенням;

Спокійним невидимим просочуванням.

Для першого немає можливості. На другий – можна знайти можливості, якщо відповідним чином організуємося. На перший спосіб не потрібно шукати можливостей, які б сприятливими вони не були…

Поляки тепер підсилюють темп відкритої революційної боротьби і платять у цій боротьбі ліквідацією цілих керівних центрів і незліченною кількістю керівного рядового складу.

Ми також до останнього часу не перевели свої низи на конспіративну боротьбу, тому також платимо великою кількістю життів.

Генеральне питання для нас сьогодні – утриматися на Заході України. Якщо ми тут не втримаємося, то провалимося на головній нашій базі. З іншого боку, якщо ми не піднімемо Схід, то в нас не знайдеться гідних наступників нашої боротьби. Щоб вони могли стати до нашої спільної боротьби, їм потрібне дуже багато, що в них відсутнє – головно їм не вистачає революційно-підпільної практики. Вони в умовах більшовицької дійсності ніколи нею не опанують.

Але на найближчий час перспектив немає…

Слід організуватися, що означає:

Якомога швидше перемкнути низи на підпільну роботу, бо партизанка великими групами вже давно закінчилася, але ще не скрізь (мається на увазі Прикарпатський край). Низова «братія» продовжує завзято партизанити, в результаті чого ми несемо втрати…необхідно зупинити партизанку.

Наступне, правильно керувати людьми. Діяльність УПА перекинула багатьох інтелігентних людей в інші райони. Найбільше їх сьогодні перебуває в Прикарпатському краї. Деякі поки що партизанять, а інші, є середніми й низовими провідниками.

Тим часом в інших районах уже не діють організації, в окремих референтурах робота зведена до нуля або до формального призначення референта. Візьмемо Чортківський округ – там на території східних районів більше року не діє СБ і немає кого призначити, а формально призначені референти один за одним провалюються.

Також це стосується Бучацького і Борівського районів.

Я пропоную в цілому реорганізувати оргреферентуру в персональну й нехай вона займеться збором матеріалів про положення людей, взявши до уваги таке:

Хто на чужій території й чи не потрібний він у своєму районі;

Класифікувати керівних людей навіть середнього, низового складу й перерозподілити по території й референту рам відповідно із завданням нашої роботи. Тоді будемо знати, які є резерви для подальшої нашої роботи.

Наступне, політичне виховання кадрів – це пропаганда з нутра.

Дії УПА дали можливість провести більшу переоцінку наших кадрів. Багато хто із симпатиків виявилися більш підготовленими для сучасної ситуації…Їх можна було б призначити на місця…Захід будемо втримувати своєю присутністю, бо тут потрібна певна пропаганда серед селян у формі доручень для протиставлення балаканини більшовицької преси…

Коли ми пошлемо своїх членів організації на Схід тол їм необхідна ясна політична грамотність… ».

Позиція М.Арсенича була далекоглядною. Процес легалізації учасників націоналістичного підпілля пришвидшив наказ міністра державної безпеки УРСР М.Ковальчука від 30 грудня 1949 р. «Про не притягнення до кримінальної відповідальності учасників розгромлених банд з західних областей України, які добровільно з’явилися до органів радянської влади з повинною». Це дало можливість оунівцям проникати на підприємства, у колгоспи, установи, організації, займаючи там керівні посади. Легалізовані підпільники, пристосовуючись до існуючих реалій, давали можливість у майбутньому боротися за створення самостійної Української держави.

Крапку в діяльності М.Арсенича було поставлено 23 січня 1947 р., коли перевіряючи агентурні дані про можливе перебування в лісі біля с. Жуків, Бережанського району Тернопільської області «великого бандватажка», оперативно-військова група натрапила на його бункер. Шеф СБ, усвідомивши своє безвихідне становище застрелив свою дружину, зв’язкову Р.Шухевича, спалив усі документи і застрілився сам.

Загибель М.Арсенича сильно занепокоїла керівників підпілля ОУН (б). Після його смерті роботою референтури СБ в Україні опікувався його заступник референт СБ Крайового проводу «Буг-2» Я.Дякон, а після його смерті 9 листопада 1948 р. керівництво спецпідрозділами підпілля ОУН (б) здійснювали лише крайові провідники.

Наказом № 3/52 ГВШ-УПА за підписом Головного командира УПА В.Кука, і рішенням УГВР від 12 жовтня 1952 р. за великі заслуги в організації УПА, у військовому і політичному вишколі та виховання кадрів УПА Миколі Васильовичу Арсеничу-Березовському посмертно надано військовий ступінь генерала контррозвідки з датою старшинства 23 січня 1947 р. (у день смерті).

У 1951 р. Службу безпеки було розпущено, а керівні кадри переведено на інші організаційні посади в референтурах ОУН (б), переважно вищого керівного складу.

Таким чином, пропозиції М.Арсенича: «…Радив би більшості повстанців легалізуватися і йти на роботу до радянських установ, підприємств, колгоспів, там готуючи людей до визвольної праці…» були реалізовані українським підпіллям на практиці. З підпілля вийшли і легалізувалися тисячі підпільників та повстанців, які розпочали новий етап боротьби.