ГЕРМАН    ГЕССЕ

КАРЛИК

 

Одного разу ввечері, сидячи на березі каналу. старий оповідач  історій Чекко так розпочав свою розповідь. «Якщо  Вам  буде любо, панове, то я розповім вам сьогодні одну дуже стару історію про  прекрасну панну, про карлика та любовний напій, про вірність і зраду. про кохання і смерть.  про що ,  власне , й оповідають всі старі й нові пригоницькі твори  та історії.

Синьйорина Маргеріта Кадорін, дочка аристократа  Батісти Кадоріна, була  свого часу найчарівнішою з усіх прегарних  дам Венеції  І віршів та  пісень, написаних на її честь, було більше, ніж  склепінчастих вікон у  палацах на Великому каналі1 чи гондол, що пропливали веснянного вечора поміж мостом Понте –дель – Він2  і мисом Догана..

Сотні молодих і старих аристократів, від Венеції до Мурано3, і так само  з Падуї ,не могли ночами стулити  очей, щоб не помріяти  про неї, а  наступного ранку не прокидалися без того, щоб не тужити за її поглядом. У  всьому місті знайшлося б небагато   молодих  кавалерів , які  ніколи не ревнували  Маргеріту Кадорін. Мені не випадає описувати її зовнішність і я  скажу тільки те , що  була  вона  білява, висока і струнка, мов молодий кипарис. вітер пестив її волосся, а земля ніжила її ступні і сам Тіціан, якби йому довелося хоча б  раз  побачити Маргеріту,  неодмінно   запалився б бажанням  цілий рік поспіль не малювати більш нікого й нічого   – а тільки  цю жінку.

В сукнях, мереживах, візантійській золотій парчі, коштовному камінні й прикрасах, красуня не відчувала нестачі, більше того,  її палац був просторий і розкішний : підлога в ньому була застелена пухнастими килимами з Малої Азії,   шафи  ломилися від срібного посуду, столи виблискували вишуканими дамастовими4 скатертинами й  розкішним  порцеляном, підлогу в кімнатах прикрашала чудова мозаїка, стіни були завішані почасти парчевими і щовковими гобеленами, почасти  чудовими  світлими  картинами. Не бракувало тут  і челяді, гондол та веслярів.

Звісно, що всі ці дорогі коштовні  речі можна було побачити   і в інших домах Венеції. В місті були й більші та  багатші  палаци, ніж їхній.   Та й шафи у цих будинках були набиті повніше, а посуд, килими й прикраси – були  ще коштовніші. В ті часи Венеція була дуже багата..Однак  лише  юна Маргеріта володіла таким скарбом, який викликав заздрість у багатьох вельможних дам . То був карлик на ймення Філіппо, на зріст  не більший ,ніж три лікті і з двома  горбиками –  фантастичний  маленький чоловічок.

Філіппо народився на Кіпрі і, коли пан Вітторіо Батіста привіз його до Венеції  зі своєї чергової подорожі,  він володів лише грецькою і сирійською. А зараз Філіппо  так гарно розмовляв  по-венеціанськи , немовби   він народився  у Ріві, 5  чи  десь у церковному приході  Сан-Джоббе5

Наскільки чарівною й стрункою була його пані, настільки відразливим  був карлик: у порівнні  з його скривленою фігуркою вона здавалася  удвічі вищою і царственною. немов церковна вежа  на якомусь острівку поряд з хатинкою рибалки.

Руки у карлика були зморшкуваті, брунатні й покривлені, його хода – неймовірно кумедна – ніс – надто довгий,  широкі ступні – клишоногі. Але одягнений він був завжди, немов  князь:  у коштовний шовк і золоту парчу.

Вже одна  зовнішність робила карлика справжнім  скарбом. Можливо, що не тільки у Венеції, але й  у всій Італії, не виключаючи Мілана, не знайшлося б рідкіснішої і кумеднішої постаті ,ніж  він, і дехто з  їх  Величностей і Високостей та Сіятельств охоче віддали  б за маленького чоловічка стільки золота, скільки   заважило б   його тіло, якби  його   продавали..

Але, якщо  в  інших дворах чи в багатих містах може й  знайшлося  б кілька    інших карликів, які не поступалися Філіппо маленьким  зростом та потворністю, але за своїм розумом і здібностями  він полишав усіх далеко позаду себе. І якщо вже   зайшлося про розум, то цей карлик міг би засідати у Раді Десятьох 6  або очолювати яку-небудь дипломатичну місію.

Він не тільки володів трьома мовами, він ще знав безліч всіляких  історій, не менше знався  він і на тому, як  подати корисну пораду і як їдко пожартувати та  був невичерпним на всілякі витівки  й вигадки. Варто  було йому тільки захотіти і  він  міг будь-кого  з таким же успіхом  розсмішити , як і  засмутити.

У сонячні дні, коли донна  сиділа  на відкритій терасі на пласкому  даху свого палацу, щоб там – згідно з тодішнььою модою –  вибілювати на сонці своє розкішне волосся., її  щоразу супроводжували дві камердинерки,, африканський папуга і карлик Філіппо.

Служниці зволожували й розчісували її довге волосся, та розкладали його затим для відбілювання поверх крислатого капелюха. Вони змочували волосся трояндовою росою і грецькими  парфумами і  розповідали при цьому   своїй пані про все те, що відбулося  за останній час у місті і що  ще повинно було  відбутися: про смерті й торжества , весілля й народженння, крадіжки  й всілякі  кумедні події.

Папуга тріпотів своїми яскравими пістрявими крилами і демонстрував свої три фокуси : насвистував пісеньку, мекав немов коза і вигукував «Доброї ночі!».Карлик  сидів тихо поруч , скоцюрбившись під сонцем, і читав свої старі книги й сувої,  так само мало звертаючи увагу на  дівочі  теревені, як і на рої мошок , що кружляли довкола нього..

І тоді щоразу  ставалося так, що через якийсь час пістрявий птах  схиляв  свою голову, позіхав  і засинав, а дівчата базікали дедалі лінивіше і насамкінець замовкали,  виконуючи свою роботу мовчки і з сонливими обличчями, адже  хіба    ще  є  деінде  на білому світі таке місце, де полуденне сонце припікає  міцніше , ніж на пласкому даху венеціанського палацу? Аж тут  пані ставала дедалі невдоволенішою і  сварилася, якщо дівчата пересушували її волосся чи  якось невміло його розчісували. І тоді наставав момент, коли вона кричала :»Заберіть   від нього книгу!».

Служниці забирали книгу  з колін Філіппо , карлик гнівно підводив догори очі, але  тут же  переборював себе і  ввічливо запитував, чого  бажає  його пані.  І вона  наказувала:»Розкажи мені яку-небудь історію». На що карлик відповідав:»Я повинен  подумати» і  поринав у свої думки.. При цьому іноді  ставалося  так ,що він зволікав надто довго і пані докірливо покрикувала на нього.

Але карлик незворушно похитував головою, надто великою для його маленької постави, і спокійно відповідав: «Потерпіть ще трошки: гарні історії схожі на благородну дичину. Часто доводиться подовгу сидіти  у лісах у засаді побіля  ущелин   щоб її вистежити . Дайте мені трошки подумати!».

Але ,коли він після тривалих роздумів  починав розповідати, то вже не  зупинявся до повного завершення, і його розповідь  пливла, мов  ріка, що стікала з гір в долину і в якій  віддзеркалювалося  буквально  все –від  маленької травинки  до блакитного небозводу.

Папуга засинав, клацаючи  час від часу уві сні  своїм  скривленим  клювом , вода у невеликих каналах стояла незворушно і  так само незворушним було й відображення  будинків на їх берегах, немовби  це були справжні  стіни , сонце нещадно  розпікало  дах, а  служниці відчайдушно боролися з сонливістю.

Але карлик не піддавався дрімоті. Як тільки він розпочинав свою мистецьку розповідь, то одразу ставав справжнім чародієм  і королем. Він змушував забувати про палюче сонце, проводячи свою пані,  яка уважно дослухалася до його слів, то чорним зловісним лісом, то голубими прохолодними  морськими безоднями, а то й вулицями невідомих  казкових міст, адже карлик навчався мистецтву оповіді на Близькому Сході, де оповідачів  цінували дуже високо, і вони були магами, що гралися   з  людськими  душами,  мов   діти  з  м»ячем.

Його історії майже ніколи не  розпочиналися в чужих країнах, куди  душам  тих, хто його слухав,  важко було перенестися на крилах своєї  фантазії .Навпаки, він починав свою оповідь з того, що можна було реально побачити  на власні очі,  чи  то  була  золота  пряжка чи шовкова хустка. Він завжди починав з чогось близького, зримого  і проводив уяву  своєї  пані непомітно для неї саме туди, куди він сам цього хотів, починаючи свою оповідь від колишніх власників таких скарбів, від майстрів, що їх виготовляли, або ж  від продавців, що їх реалізували, і таким чином  його розповідь, розгортаючись  неспішно й природньо , переносила  слухачку з даху палацу на баржу купця, а з баржі – до гавані, а звідти  – на корабель, а вже з нього- в будь який найвіддаленіший куточок  світу..

Той, хто слухав карлика, гадав, що він  й сам подумки здійснює        подорож. і в той час, коли  він  спокійно сидів у Венеції, його душа    весело чи  стривожено блукала далекими морями й казковими  країнами. Ось у такий  спосіб провадив  свою оповідь Філіппо.

Окрім таких дивовижних ,здебільшого східних  казок,  він  розповідав і про справжні пригоди, події як старого, так і нового часу, про мандри і страждання короля Енея 7, про древню державу Кіпр, про короля Іоанна 8, про чародія Вергілія 9, про чудесне плавання Америго Веспуччі 10. Окрім того, його власна фантазія  спроможна була породжувати й свої найхимерніші історії.

Коли одного разу його пані, поглядаючи  на папугу, що куняв , запитала :»Ану, всезнайко, скажи но, що сниться тепер моїй пташці ?» .Карлик  помислив якусь хвильку , а затим   став  одразу розповідати якийсь довгий сон, буцімто  він сам був папугою, а коли він закінчив, папуга прокинувся, замекав немов коза і затріпотів крилами.

Або іншим разом пані кинула камінчик через парапет тераси вниз до води   у каналі, і зачувши  звідти  плескіт води ,  запитувала:». Ну, Філіппо, куди   попрапив  тепер мій камінець?». І карлик  в ту ж мить  розпочинав оповідь про те, як цей камінчик потрапив до медуз, до риб, до крабів й устриць, до затонулих кораблів і водяних духів, до кобольдів і русалок, життя яких і  їх звички  він знав достеменно і міг відтворити   у всіх деталях.

Хоча синьйорина Маргеріта, подібно до багатьох інших багатих і чарівних  дам, була зарозумілою і жорстокосердною, по відношенню до карлика вона  відчувала  особливу приязнь і дбала  про те, щоб  усі поводилися з ним  чемно  і з належною повагою. Хоча сама   вона  не могла  собі подеколи відмовити в задоволенні трішки подражнити карлика.- адже він був її власністю.

То вона  забирала від нього  всі його книги, то зачиняла його у клітці з папугою,  то  залишала  його самого борсатися  на слизькому  паркеті у залі . Робила вона все це не зі злим наміром, та й Філіппо ніколи не скаржився, тільки деколи  він дозволяв собі вставляти у свої притчі й казки   дрібні натяки, шпички, слова, що  зачіпали   марнославство його господині..

Втім,  синьйорина ставилася до них доволі спокійно. Однак вона остерігалася  надто  дражнити  його .,оскільки всі знали , що він володіє всілякими таємничими  науками і забороненими засобами..

З упевненістю можна було  стверджувати , що він умів  розмовляти з різними звірами їхньою  мовою, передбачувати погоду і  провіщати наперед  вітри й  бурі. Однак  здебільшого він мовчав ,і, якщо хтось- чіплявся до нього з подібними запитаннями,  карлик  знизав  похиленими  плечима і намагався кивати  своєю великою негнучкою головою .та  робив він  це  так , що ті, хто його запитував , одразу  забували   вибухати сміхом.

Оскільки  кожна людина  відчуває потребу в прив»язаності  до якої-небудь живої душі і в любові до когось , так  і наш  карлик окрім своїх  книжок відчував  ще одну особливу прив»язаність, а саме до маленького чорного  песика, який  належав  йому  ,і ,який навіть спав біля його ніг.. Це був подарунок одного з  відкинутих претендентів на руку й серце синьйорини Маргеріти і  вже потім  вона передала  його карлику за  незвичайних обстав..

Першого ж дня перебування на новому місці  цуцика  спіткалогоре: його  дуже боляче прибило лядою. Песика хотіли умертвити, оскільки ляда перебила йому  лапку, але карлик випросив його  для себе  і  вже потівм  пані віддала  йому песика  як   свій подарунок.

Завдяки уважному догляду з боку карлика песик видужав  і прив»язаався всією  душею до свого рятівника. Втім, вилікована  лапка залишилася  кривою і песик шкутильгав..  що ще більше відповідало ході його горбатого господаря. і Філіппу   не раз доводилося  чути  кепкування з цього приводу .

Можливо, що комусь така прив»язаність карлика до песика й здавалася смішною, але  від цього вона   не була менш щирою й сердечною, і я вважаю, що рідко кого з багатих благородних панів  так любили   їх  найкращі друзі, як цього  кульгавого  песика   його   господар Філіппо.

Той назвав песика Філіппіно, але частіше кликав пестливо  Ріно і доглядав за ним так  дбайливо, мов  за малою дитиною, розмовляв з ним, годував його ласими шматочками, дозволяв спати на своєму карликовому  ліжку і часто довгенько бавився з ним – коротше кажучи , він  переносив всю свою любов, що  її нагромадив  за все своє бідне, мандрівне життя, на  розумну тваринку, терпляче  зносячи за це  численні насмішки прислуги і своєї господині..

Але   невдовзі ви побачите  . як мало було в цій прив»язаності   смішного, тому, що вона принесла велике лихо не лише песику й карлику, але і всьому дому. Тож  хай вас не дивує, чому я так довго розповідаю про маленького кульгавого кімнатного песика, адже нерідко трапляється, що через  дрібні   причини виникають   великі  і важкі потрясіння в долі  людини.

У той час, як багато родовитих, багатих і  вродливих  молодих чоловіків кидали на Маргеріту палкі погляди і носили  у своєму серці  її образ , сама ж вона залишалася такою гордою і холодною, ніби  чоловіків на світі   взагалі не  існує.

Так трапилося не тільки тому, що   до самої смерті її матері – донни Марії з дому Джустіані 11 – дівчину виховували у великій суворості, але й тому, що була вона від природи зарозумілим створінням, яке внутрішньо опирається  любові, і її справедливо  називали найжорстокішою красунею Венеції.

Одного разу якогось молодого аристократа з Падуї вбив двобої  міланський офіцера Коли Маргеріті передали останні слова того, що помирав і які  були адресовані саме їй,  білим чолом красуні не пробігла  ані найменша тінь смутку.

Сонети ,  написані в  її честь ,  викликали в неї  тільки  насмішку, а коли майже одночасно двоє кавалерів з шанованих родин урочисто, з усією  церемоніяльністю просили руки прекрасної синьйорини, вона, всупереч невдоволенню й умовлянню свого батька наполягла на тому, аби відмовили  їм обом, що й  призвело до багаторічної  ворожнечі між їхніми   родинами.

Однак  маленький крилатий бог – добрячий пустун – не хотів віддаввати свою  здобич, тим більше  таку  прекрасну. В житті  чимало прикладів того, як найнеприступніші гордійки несподівано закохуються з такою пристрастю, що мимоволі згадаєш   про те, що й після найлютішої зими неодмінно настає благословенна лагідна весна.

Це трапилося під час одного з святкувань у садах Мурано 12. Саме тоді серцем Маргеріти  заволодів один молодий лицар і мореплавець, який щойно повернувся з країн Леванта13..

Його звали Бальдассаре Морозеки.. Він не поступався синьйорині, яка звернула на нього увагу, ні шляхетністю свого походження, ні статечністю своєї постави..

У ній   все  було світле й легке, в ньому- темне  й сильне. З його зовнішності було видно, що це  моряк, який тривалий час перебував у плаванні, який набачився  різних далеких країн ,   що це шукач пригод,  його засмаглим чолом, мов  блискавка пробігали думки, його темні очі над орлинним носом були гарячі й  хижі.

Цілком зрозуміло, що дуже  швидко  він й сам завважив  Маргеріту, і як тільки   довідався   її ім»я, одразу ж попросив  представити  себе  їй та її батькові, що було виконано з усією  церемоніяльністю й улесливими компліментами.

До закінчення урочистості, яка тривало до півночі, він, наскільки  дозволяла статечність, весь час тримався  побіля неї  і вона  уважно дослухалася  до  його слів – навіть якщо вони були звернені  до когось іншого – з більшою пристрастю, ніж  до  Євангеліє.

Як можна здогадатися, сеньйору Бальдассаре доводилося частенько розповідати про свої подорожі й ті небезпеки,  які він долав. І робив він це так вишукано і так харизматично, що всі із захопленням слухали його.. Насправді ж всі його оповіді були призначені одній- єдиній слухачці, а та  уважно слухала його , затамувавши   подих.

Він розповідав про найдивовижніші пригоди з такою легкістю, ніби кожен  слухач   сам  міг  їх  пережити .У своїх оповіддях він ніколи не висував себе на передній план, як це  робляти зазвичай  моряки,  особливо  молоді. Тільки один раз, коли Бальдассаре розповідав про битву з африканськими корсарами, він згадав про своє важке поранення –  у нього після цього випадку залишився  рубець навскоси через все ліве плече- і Маргеріта слухала, затамувавши подих,  із захопленням і  з жахом водночас.

Вкінці він провів Маргеріту та її батька до їх гондоли, а коли попрощався з ними , то потім  ще довго  стояв на березі, спостерігаючи за ліхтарями гондоли, що відпливала  темною лагуною. І  лише тоді,  коли гондола  зникла з очей, він повернувся до павільйону, до своїх приятелів, де шляхетні  молоді люди сиділи у товаристві кількох  гарненьких дівчат легкої поведінки за жовтим грецьким вином і солодким  червоним  алькермесом 14, гайнуючи  у такий спосіб   решту  теплої ночі.

Серед них був і Джамбатіста Джентаріні, один з найбагатших й найжиттєрадісніших юнаків у всій Венеції. Він  підвівся назустріч Бальдассаре, подав йому руку і ,посміхаючись, промовив:

-Я дуже сподіваюся, що  сьогодні, цієї дивовижної ночі, ти розкажеш

нам що-небудь про свої любовні пригоди з часів  своїх мандрів, і гадаю, що цьому не завадить та обставина, що твоїм серцем  заволоділа чарівна Кадорін  А чи ти знаєш , що ця прегарна  дівчина немов камінь, просто бездушний камінь? Вона – як ті   картини Джорджане15 красуні на яких  бездоганні, але в них немає  ні плоті, ні крові, вони існують хіба  що для того, аби  приваблювати наші погляди, Я  серйозно  раджу тобі  :тримайся подалі від неї , чи може ти хочеш закінчити  на потіху всієї її прислуги  так , як   третій  відкинутий  жених?

Але Бальдассаре тільки сміявся і не вважав за потрібне  виправдовуватися. Він вихилив кілька келихів солодкого маслянистого кіпрського вина й пішов додому раніше, ніж інші.  А наступного дня він. підібрав вдалий час і  розшукав  старого сеньйора Кадоріна в його невеликому красивому палаццо і  спробував всіляко сподобатися йому та  завоювати  його прихильність.

Ввечері у супроводі кількох співаків і музик він  дав  на честь прекрасної молодої  панни серенаду – і ,безумовно, з успіхом:  красуня  стояла, наслухаючи, біля вікна і навіть на якусь мить   з»явилася на балконі.

Звісно, що  відраззу  після того все місто   тільки те й говорило . що про   заручини: не встиг Морозіні одягти своє найкраще вбрання, щоб  просити у батька Маргеріти руки його дочки, як всі  нероби  і  пліткарки вже тільки те  й  знали, що базікати про заручини і про ймовірний день весілля. Молодий  кавалер знехтував  існуючим у ті часи звичаєм, згідно якого свататися належало не  самому кавалеру, а через одного або двох   друзів, яким доручалося   виступати  від його імені. Але невдовзі всезнайки- пліткарки могли тішитися:  їхнє передбачення збувалося..

Як тільки сеньйор Бальдассаре висловив  батькові Маргеріти своє бажання стати його зятем, той  дуже  знітився..

– Дорогий  мій ,молодий пане, –  промовив  благально  старий сеньйор,-

бачить бог, я високо ціную честь, яку ви виявили моєму дому. Тим не менш, я хотів би   настійно попросити вас  відмовитися від Вашого наміру, так  ми з Вами уникнемо непотрібного засмучення  й всіляких ускладнень.. Оскільки тривалий час ви перебували   у мандрах, далеко від Венеції, то  Ви, можливо, й не уявляєте собі, в які  лихі ситуації вергла  мене нещасна дівчина, , відмовивши без будь-якої на те причини  двом цілком достойним  кавалерам. Вона взагалі   не хоче  нічого чути про кохання і про чоловіків. Визнаю, що я  й сам  дещо розбалував її  і я  надто слабкий для того, аби  своєю суворістю  перебороти  її впертість.

Бальдассаре вічливо  вислухав його, але від свого наміру не відмовився, натомісь він намагався всіляко розвіяти  побоювання старого пана і підняти йому  настрій. Врешті-решт гречний пан пообіцяв поговорити зі своєю  дочкою.

Можна  здогадатися, якою була  відповідь сеньйорини. Звісно, вона    вигадувала  зарозуміло всілякі  дрібні відмовки, знову розігруючи перед своїм батьком  неприступну панну, але у своєму серці вона сказала «так», ще  до  того, як її про  це попросили .

Одразу після отримання  її відповіді , Бальдассаре прийшов  ще раз,  тепер  з вишуканим коштовним  подарунком, і надів на палець  коханої  золоту шлюбну обручку, і  перший з чоловіків  поцілував її у чарівні горді вуста.

Ось тепер   венеціанцям  було  на що дивитися, що обговорювати і чому заздрити. Ніхто не міг пригадати такої розкішної пари. Вони обоє  були високі та стрункі, втім панна була трішки нижча від свого кавалера.. Вона була білявка, а він –брюнет. Вони обоє ходили з високо піднесеною головою і трималися незалежно, адже ніхто з них ні в найменшому не поступався іншому: ні в родовитості, ні в гордовитості..

Лише одне не подобалося прегарній нареченій: її шляхетний наречений заявив, що найближчим часом він повинен ще раз поїхати  на Кіпр, щоб  завершити там якісь дуже важливі для нього справи. А одразу  після його повернення  повинно було  відбутися весілля, якому  вже заздалегідь мов    якомусь народному гулянню – раділо  все місто. А тим часом жених і наречена безперешкодно втішалися своїм щастям. Сеньйор Бальдассаре  виявляв своїй коханій  постійні знаки уваги, дарував подарунки, співав серенади  під балконом , влаштовував всілякі сюрпризи, і там, де  тільки  було можливо, завжди був поруч з Маргерітою. Не дотримуючись старих звичаїв, молодята дозволяли собі усамітнюватися і вільно прогулювалися  в закритій  гондолі .

Якщо Маргеріта була зарозуміла і навіть дещо жорстока, що для  зніженої  молодої аристократичної панни  взагалі то не було  чимось дивним,  її наречений був пихатий і  не звик поважати інших людей . До того ж  все  його життя як моряка та його успіхи у жінок  ажніяк не сприяли облагородненню його норову..

Чим  пристрасніше  як кавалер   вдавав  він з себе  приємну і моральну людину, тим  дужче   тепер, коли мети вже була досягнуто, віддавався   сво\й натурі й інстинктам.. З батьківського дому,  до того ж ,ведучи життя моряка і ,,будучи багатим  купцем, він звик розкошувати , керуючись  своїми примхамм  й упередженнями. і  не зважати  на думки інших людей. Було дивно, що   від самого початку йому щось не  подобалося в оточенні  нареченої, а  найбільше папуга, песик Фіно і карлик Філіппо.  Коли він  їх бачив, то  часто  злився  і  робив  все для того, щоб  помучити їх  або  подратувати їхню господиню І  не раз  траплялося , що коли він заходив до будинку і його гучний  голос лунав на гвинтових сходах,  песик  з лаєм  тікав від нього ,а птах починав кричати і бити себе крилами. Карлик вдовольнявся тим, що кривив губи і вперто мовчав. Задля правдивості  мушу сказати, що Маргеріта, якщо не задля тварин, то все ж задля  Філіппо  замовляла іноді  словечко і пробувала  заступитися за бідного карлика..але , звісно,. вона не наважувалася дратувати свого коханого і не могла, або й  не хотіла, перешкоджати  мучительству  і жорстокості з його боку..

З  папугою було покінчено дуже швидко. Коли одного дня пан Морозіні знову дражнив птаха , штрикаючи до  нього ціпком, розлючений птах  склював йому  руку і  розірвав  до крові   міцним і гострим клювом один його палець, після чого розлючений  пан  наказав відкрутити  птахові голову. Птицю викинули у темний вузький канал зі зворотнього боку будинку і  за нею ніхто  не поплакав.

Не краще довелося невдовзі опісля цього   й песику Фіно. Він   заховався, як тільки наречений її господині зайшов до будинку, десь у темному кутку під сходами, як це він  завжди робив .аби залишатися  непоміченим, коли  пан підходитиме до нього. Однак пан Бальдассаре, можливо тому, що . він  щось забув у своїй гондолі ,  чого  не міг довірити  своєму слузі,    нічого не підозрюючи ,  хутко збіг  сходами  донизу.. Від несподіванки наляканий Фіно  голосно залаяв  і вистрибнув так  різко і так невдало , що мало не збив пана з ніг. Зашпортавшись, той  пройшов  з песиком  до  передпокою,  й оскільки тваринка від страху побігла далі до порталу, де  кілька широких кам»яних східців  вели до каналу, він дав їй  під грізні прольони такого різкого копняка , що  песик полетів  далеко  до води.

В ту ж мить у порталі з»явився  карлик, який почув лай і скавучання  Фіно, і  постав поруч з Бальдассаре, який  сміючись  ,спостерігав за тим,   як  напівпаралізований переляканий песик намагається відчайдушно гребсти  у воді..  На цей галас  на балконі першого поверху з»явилася  Маргеріта..

« Про бога святого  , пошліть  туди гондолу »,  кричав Філіппо до пана.. не переводячи  подиху.  « Пані,,звеліть  негайно дістати  його з води!» Він же потоне! О, Фіно, мій Фіно!

Але пан Бальдассаре лише сміявся  .він  стримав весляра, який  вже було  збирався  відв»язати гондолу,  від  такої дії.. Філіппо хотів ще раз звернутися до своєї пані і благати її, але Маргеріта  ,.не промовивши жодного слова, в цю мить .  вже полишила  балкон.. Тоді  карлик став на коліна перед своїм мучителем і став благати його врятувати життя песика. Пан  невблаганно відвернувся  і   суворо наказав карлику  йти   додому , а  сам  залишався  стояти на сходах гондоли до тих пір, поки маленький  Фіно. задихаючись, не  зник під водою..

Філіппо поплентався на верхню терасу під дахом палацу.. Там він сів у  куток, підпер руками свою велику голову  і втупився поглядом поперед себе. Тут зайшла молода камеристка і покликати його до пані ,а  затим  прийшов прислужник з тим же проханням , однак карлик залишався  незворушний. І коли  пізно ввечері він все ще сидів  вгорі, сама пані піднялася до нього ,т тримаючи  ліхтар  у  руці . Вона  зупинилася  перед карликом  і  якусь хвилю  дивилася на нього .

«Чому ти не встаєш?»- запитала вона перегодя. Карлик  не відповів. «Чому ти не встаєш?» -запитала вона ще раз. Тоді  маленький  чоловічок зиркнув на неї і тихо проказав:»Чому Ви  згубили  мого песика?»

« Це не я  зробила»,- виправдовувалася  пані..

«Ви могли її врятувати, а  ви дали їй загинути»- бідкався карлик. «О, мій любий!О, Фіно, о. мій Фіно!»

І тут  Маргеріта розізлилася і наказала йому негайно встати   і йти спати.. Він поплентався слідом за нею, не промовивши жодного слова, і три дні  мовчав  мов  мрець. Його не цікавила їжа і він  не звертав  жодної уваги на те , що  відбувалося довкола нього і про що говорили люди…

У ці дні молоду пані  охопив  великий неспокій.   Вона  почула з різних  сторін такі речі  про свого  нареченого, що це  її дуже занепокоїло.  Хотілося  знати, чи справді молодий пан Морозіні  у своїх мандрах увивався за жінками  і  мав на Кіпрі та в інших місцях безліч  коханок.  Воно так   було   й насправді   і Маргеріту  охопили  вагання й страх  ,і   про  нову   подорож свого нареченого, що мала  відбутися  невдовзі, вона думала  тепер  гірко зітхаючи.. Врешті-решт вона не могла цього більше витримати й одного ранку, коли Бальдассаре був у неї вдома, вона   йому  все розповіла  , не приховавши   жодного свого побоювання..

Він розсміявся «Те, що тобі, моя кохана ,  моя найчарівніша розповідали, може  почасти  й брехня, але  більшість з того  все  таки  правда.. Кохання  наче  хвиля, воно приходить  і зпідхоплює нас.  веде  за собою і ми не можемо йому опиратися. І все ж я добре знаю, чим я  завинив   перед своєю нареченою і дочкою такого благородного дому, але ти можеш не хвилюватися. Я  бачив в різних краях  різних  гарних  жінок і в деяких з них  я закохався, але жодна з них не  йде в жодне порівняння з тобою.»

І через те, що від його сили і мужності  відходили  якісь дивочари, вона заспокоїлася , посміхнулася і  погладила його тверду, засмаглу руку. Але як тільки він пішов , всі її побоювання повернулися знову і не давали їй спокою, і ,таким чином,  ця  гордовита панна  спізнала таємниче, присмирююче почуття кохання-страждання  і ревнощів ,і   потім  до півночі  не могла заснути  під  своїм  шовковим покривалом.

 

Перебуваючи у такому пригніченому стані,  Маргеріта повернула свою прихильність  Філіппо. Той теж тим часом  відновив  свою попередню   сутність  і поводив себе так,.неначе   він забув  про похмуру  смерть свого  песика.. Він сидів, як зазвичай , на терасі,  читаючи книги або розповідаючи історії , в той час  як  Маргеріта вибілювала на сонці своє волосся. І  ось  одного разу він  пригадав  ще  одну історію. А оскільки  пані якось запитала  його , над чим він так глибоко замислився, то він відповів їй такими дивними  словами: «Хай бог благословить цей дім, милостива пані, який я невдовзі покину, чи то  мертвим чи то  живим. «Чому ж   бо  ?»  – запитала  вона. На це він якось дивно стенув   плечима. «Я це передчуваю, пані. Птаха нема, песика  нема. Що ж  тут робити карлику ?».Вона  суворо заборонила йому  заводити  подібні  розмови, і він більше  не згадував  про це.. Пані гадала, що він  вже  більше  не думає про це  і  стала  знову довіряти йому..А він, коли вона розповідала йому про свої турботи, захищав пана Бальдассаре і жодним чином не давав   запримітити, нібито  о він якось недоброзичливо ставиться до пана.. Отож .  він   поступово  знову завоював   найвищу  довіру  у своєї пані.

Одного літнього вечора, коли з від моря повіяло   прохолодою, Маргеріта піднялася разом з карликом у свою гондолу і звеліла плисти у відкритий простір. Коли гондола  припливала мимо Мурано і місто розпливалося  немов  якесь біле сновидіння   вдалині на пласкій  сліпучій лагуні, вона  звеліла  Філіппо розповісти їй якусь історію. Вона лежала  на чорному.пуховику. а  карлик  сидів навпроти неї на дні гондоли , обпершись  спиною до високої корми. Сонце висіло на краю далеких  гір, що  ледь проступали  здалеку  крізь рожевий  серпанок,  У Мурано  залунати  дзвони. Гондольєр працював мляво і напівсонно довгим веслом ,розморений спекою.,  і його згорблена постать відображалася  разом з гондолою у воді, помережаній морськими водорослями. Часом  зовсім близько пропливала  якась вантажна баржа або  рибальська барка з латинським вітрилом15, гострий трикутник якого затулив на    хвилю вигляд на  далекі вежі міста..

«Розкажи мені якусь історію!» – наказала Маргеріта і Філіппо схилив  свою  важку голову, покрутив  золоту торочку на своєму шовковому сюртуку, замислився на якусь хвилю ,а   тоді  став розповідати   таку історію :

«Мій батько задовго до мого народження ,коли він ще перебував  у Візантії,  пережив  дивовижну й незвичайну пригоду.  Він заробляв тоді на життя   лікуванням  і  порадами  в різних  складних ситуаціях. Лікуванню і магії  він навчався   в одного перса, що мешкав у Смирні16 ,і був великим знавцем цих двох  великих наук. Але, оскільки  мій батько  був людиною  благородною  і досяг   всього  у своєму житті не шахрайством, не лицемірством , а  тільки  своїм  вмінням, то йому довелося  зазнати  чимало різного лиха через заздрість  шахраїв та шарлатанів і він був змушений  довго шукати нагоду, якби   йому повернутися на батьківщину. .Але повернутися туди  мій бідолашний  батько  хотів не раніше, ніж  поки не наживе на чужині хоча б  якісь   статки  , адже  він  знав, що  вдома його рідня  прозябає у  жалюгідних умовах. Чим менше посміхалося  йому  щастя  у Візантії,  при тому  що   деякі шахраї  й неуки без особливих зусиль багатіли,  тим сумнішим ставав мій любий батько і  він було вже  втратив майже всяку надію покращити свої справи, щоб не вдатися до шарлатанства. Втім, немічних людей у нього  було завжди  вдосталь, і  він врятував життя багатьом . Але  всі ці люди  були бідні  й  обездолені  і  йому було соромно  брати  від  них  за свою допомогу  більше, ніж  якусь    дещицю…

Перебуваючи у такому сумному становищі,  мій батько  вже був готовий до того, щоб покинути місто і рушити в дорогу пішки ,без  шеляга  в кишені, .або ж пошукати    роботу десь на кораблі. І все  ж він вирішив відкласти  свій від»їзд ще на один місяць, оскільки за  астрологічними прогнозами  найближчим часом йому повинен був  появитися  якийсь  щасливий випадок . Та  поминув і цей  місяць , а нічого подібного так і не відбулося. В останній день, цілковито  зневірившись, він зібрав свої бідні  манатки ,щоб   зрання наступного   дня  вирушити в дорогу.

Останнього  вечора  він  блукав  вздовж берега моря за межею  міста  і можна собі уявити , якими невтішними були його думки  про те, що всі його надії  виявилися  примарними. Сонце вже давно сіло на спочин і зірки  вже порозливали своє бліде  світло над тихим  морем.

Несподівано, десь зовсім  близько, мій батько почув голосний жалібний стогін. Озирнувшись довкола , і  не побачивши нікого , він дуже  перелякався,  сприйнявши  це  за  поганий  знак перед своїм від!їздом. Коли  плач і  стогін  повторилися  ще голосніше , він набрався духу і  вигукнув: «Хто  тут  ?» В цю  мить  побіля берега почувся  плескіт води. Він озирнувся і побачив  у слабкому  мерехтінні зірок  якусь світлу постать. Вирішивши, що це  може бути хтось з тих, хто пережив аварію  корабля . або  ж якийсь плавець, він заспішив  туди на допомогу , і тут ,на своє превелике  подивування , він   побачив  несподівано чарівну  білосніжну морську діву, що  вийшла по пояс з води. Але  хто  може описати,  яким великим було  його годивування, коли  нереїда запитально  промовила до нього   :

– Чи ти не    той грецький  маг, що  мешкає на Жовтій  вулиці?

– Так, це  я, – відповів він  дружелюбно, – чого вам потрібно  від мене?

Тоді  юна русалка знову  заплакала, заломивши  свої прекрасні  руки, і  стала  благати мого батька ,часто зітхаючи,  аби він  визволив  її  від  туги  і приготував  для неї  міцний любовний напій – бо  вона «гине ,  мріючи намарно про свого коханого». Її чарівні очі  дивилися  так жалібно і  сумно, що розчули його серце. І він тут же  вирішив   допомогти їй, але  спочатку  запитав , як   вона зможе йому   віддячити. Тоді вона запропонувала  йому таке  велике  перлове намисто , що будь-яка жінка  могла б вісім разів  обернути  його довкола своєї  шиї..

– Але цей скарб, – пояснила  вона, – ти  отримаєш  не раніше, ніж   коли я побачу  дію  твого  чародійства.

В силі своїх чарів батько не мав жодного сумніву. Він повернувся  до міста, розв»язав приготований до від»їзду вузол з манатками, і зготував бажане зілля так  швидко, що невдовзі по півночі  він  вже стояв на березі моря, де його чекала  русалка. Він передав  їй маленьку пляшечку з безцінним зіллям, і  вона, засипаючи  його вдячністю, звеліла  прийти   наступної   ночі  за обіцяною  винагородою. Батько  пішов  тоді геть і  провів залишок ночі  та ще цілий наступний  день у тривожному  очікуванні. Ніскільки  не сумніваючись  у силі й  дії  напою, він не знав однак , чи  дотримає  свого слова   морська красуня . З такими  думками зустрів  він ніч на домовленому місці. .Невдовзі у хвилях з»явилася й  сама морська діва.

Неможливо  передати  той жах, який охопив  мого бідолашного  батька, коли  він побачив , що він накоїв своїм мистецтвом! Коли  нереїда, посміхаючись  підійшла ближче. .щоб  передала йому  перлове намисто , в її  руках  він побачив мертве  тіло надзвичайно  вродливого  юнака. За його вбранням батько впізнав  у ньому  одного грецького  моряка. Обличчя його було смертельно-бліде, його кучері розпливалися  морськими хвилями. Русалка ніжно притискала  юнака  до грудей і  пойдала  його на руках, немов  маленького хлопчика.

Як тільки  мій батько  побачив це , він  заголосив  і прокляв себе і  своє мистецтво. Русалка тієї ж митті  зникла  в глибинах моря разом  з мертвим коханим, А на  піщаному березі залишилося  перлове  намисто. Оскільки допомогти  нещастю  було вже   неможливо, батько  взяв намисто і приніс  його під  одягом  додому, там  він розірвав його, маючи на меті  розпродати перлини  у роздріб. З вилученими   коштами  він сів на корабель, що прямував   на Кіпр, і вже було думав , що  назавжди  позбувся  будь-якої  нужденності. Однак володіння  грішми, обагреними кров»ю невинної людини, обернулося для нього  численними  лихами. Шторми й корсари повідбирали в нього  всі  його статки  і  на батьківщину  він повернувся лише через  два роки  мов жебрак  з  корабля, що зазнав аварії.

Впродовж  усієї  розповіді пані лежала на  пуховику і з великою увагою дослуховувалася  до його слів. Коли карлик дійшов у своїй розповіді до завершення і затим замовк, вона теж не промовила жодного слова і застигла у глибоких роздумах, поки весляр не припинив  гребсти ,чекаючи  наказу повертати назад. Тоді вона  стріпнулася немовби від якогось лячного сну, махнула рукою гондольєру і запнула перед собою завісу Весляр поспішно розвернувся і  гондола полетіла назустріч місту мов  якийсь чорний птах ,а  самотній карлик дивився спокійно  й зосереджено поверх  темніючої лагуни, наче обдумуючи  якусь нову історію. Невдовзі  вони досягли міста і гондола  швидко рухалася  додому через Ріо Панада17 та численні маленькі  канали.

Цієї ночі Маргеріта  спала дуже неспокійно. Через історію з любовним напоєм вона,  як  це й передбачав карлик, прийшла до думки  .що  їй і самій варто  скористатися  таким же засобом, аби міцніше прив»язати нареченого до себе .  Наступного дня вона завела про це розмову з Філіппо, але не одразу прямо, а так , мовби з переляку  задавала  йому  різні  запитання. Вона  проявляла  допитливість, аби  вивідати , яким чином  можна  було б приготувати такий любовний напій, і чи   знайдеться сьогодні ще хтось такий, хто  знає секрет   приготування, і чи не містить напій отруйні й шкідливі соки і  чи не має він такого запаху , що  могло б   викликати підозру  в того , хто його питиме. Хитрий Філіппо байдуже відповідав на всі ці запитання, ніби  він  нічого не помічає  з прихованих  бажань своєї пані і тому вона  змушена була висловлюватися дедалі ясніше і, врешті-решт ,вона прямо запитала , чи не знайдеться  у Венеції хтось такий, що міг  би приготувати такий напій.

Тоді карлик засміявся і вигукнув «Ви ,здається, недостатньо довіряєте моїй вправності, моя пані, якщо вважаєте, що я не засвоїв у свій час від свого батька, який був  великим мудрецем, ці  найпростіші  ази  магії».

«Отже ,ти й сам міг би приготувати такий любовний напій?» вигукнула пані  з великою радістю.

«Нема нічого простішого», відповів Філіппо «Тільки я ніяк не   збагну, навіщо Вам повинно знадобитися моє мистецтво, якщо Ви перебуваєте біля мети Ваших бажань і Вашим нареченим є   один з найвродливіших і найбагатіших чоловіків».

Але красуня не відступала  і врешті-решт  карлик явно неохоче підкорився. Він отримав кошти на закупку необхідного зілля і таємничих засобів, і потім, якщо все буде гаразд , йому був обіцяний  щедрий подарунок.

За два тижні карлик  вже був готовий зі своїми приготуваннями , він приніс чародійний напій у маленькій голубій  пляшечці, яку  отримав від своєї пані з її туалетного столика  Оскільки  дата від»їзду пана Бальдассаре на Кіпр вже стрімко наближалася, необхідно було спішно діяти. Коли пообіді одного з наступних днів Бальдассаре запропонував нареченій  здійснити потайки  розважальнуу прогулянку ,і це в той час. коли через спеку о цій порі року ніхто  не влаштовував жодних  прогулянок, це здалося  Маргериті, як  і карлику ,слушною  нагодою.

Коли на визначений  час  Бальдассаре підплив  з гондолою до задніх дверей будинку, Маргеріта  вже була готова., поряд  з нею був Філіппо, він заніс у човен пляшку вина та кошик з персиками .і після того, як пан і пані піднялися в човен, сам  теж знайшов собі місце  в гондолі і сів  десь позаду біля ніг весляра. Молодому панові не сподобалося, що  Філіппо їде разом з ними, але він стримав себе, щоб   не сказати чогось зайвого, оскільки  в  останні  дні перед  від»їздом  намагався більше. ніж  це робив раніше,. поступатися бажанням    коханої.

Весляр відштовхнув гондолу. Бальдассаре  щільно запнув завісу і   вони з нареченою тішилися  перебуванню у віддаленній закритій кабіні з  місцями для сидіння. А карлик  сидів спокійно на задній частині гондоли і розглядав старі, високі й темні будинки Ріо деі  Баркароллі18, повз які весляр проводив  транспортний засіб, поки біля старовинного Палаццо Джіустініані19 .де  тоді ще знаходився невеличкий  садок, лагуна не досягла гирла каналу Гранде20. Сьогодні на тому місці, як  всім відомо, стоїть чудовий  Палаццо Бароцці20.

Часом Із заштореної кабіни долинав приглушений  сміх ,  тихий звук поцілунку , уривок якоїсь розмови. Філіппо не проявляв  жодного зацікавлення. Він дивився понад воду то на сонячну Ріву, то  на струнку вежу церкви Сан Джорджіо Маджоре21, то назад на  колони Піацетти22 з левами. Він зиркав подеколи на   весляра, який  старанно гріб, хлюпав у воді тонкою гілочкою верболозу, яку знайшов на дні гондоли. Його обличчя було таке відразливе і незворушне , як  зазвичай,  і  нічого не виражало    з  його  теперішніх думок. Він  саме згадував  свого затонулого песика Фіно і  задушеного  папугу та міркував  над тим, що  для всіх  земних створінь, звірів  і людей  близька загибель  ,і, що  на  цьому світі  ми не можемо нічого  знатии наперед  і  єдине,  що ми чітко знаємо, так це .що смерть невідворотня. . Він згадав  свого батька і  його батьківщину і  все його життя, і злорадство промайнуло  його обличчям,  бо   він згадав, що  всюди на білому світі мудрі  люди перебувають  на службі у дурнів і що життя більшості людей нагадує оболонку для комедії. Він посміхнувся,  поглянувши на своє коштовне  шовкове  вбрання..

І в той момент, коли він  ще тихо  сидів і посміхався, трапилося те, чого  він  весь час  чекав. Під  дахом гондоли пролунав голос Бальдассаре й одразу затим голос Маргеріти, яка гукала: Філіппо, де  там твоє вино й  келих?»Пан Бальдассаре  відчуває спрагу і вже настав час принести  той  напій  з вином» .

Він відкоркував свою маленьку блакитну пляшечку, налив сік у  келих для пиття і доповнив його затим червоним вином. Маргеріта розсунула завісу і карлик  обслужив її, при чому він запропонував пані персики, а нареченому келих з напоєм. Вона кинула на нього запитальний погляд і ,здавалося,  була сповнена неспокою.

Пан Бальдассаре взяв келих і підніс його до своїх вуст. Та ось його погляд впав на карлика, який все ще стояв перед ним і  в його   душу несподівано закралася якась підозра.

«Стривай!»- вигукнув  він «Таким негідникам , як оце ти   довіряти не можна. Перш, ніж я вип»ю своє вино, я хочу бачити .як і ти   відіп»єш  з нього ».

Філіппо не скривив  жодної міни. «Вино гарне», проказав він ввічливо.

Але пан залишався недовірливим. «Ти що ,парубче, не наважуєшся випити?» -запитав він гнівно.

«Вибачте, пане»,- відповів карлик, але «я не навчений  пити вино».

«Тоді я наказую тобі. Доти, допоки ти  не скуштуєш його  , мої вуста не приймуть  його жодної   краплини».

«Нема  проблем»,- посміхнувся Філіппо, нахилився, взяв келих з рук Бальдассаре, відпив  ковток  і   віддав  келиха назад. Бальдассаре поглянув  на нього, а затим і сам  одним духом вихилив решту вина .

Було спекотно, лагуна виблискувала  сліпучим  мерехтінням. Закохані знову знайшли  собі затінок  за завісою, а карлик сів  збоку на  дні гондоли, провів рукою своїм широким чолом і зціпив свого відразливого рота ,мовби    від болю.

Він знав, що за годину його вже не стане. Напій був отруєний. Дивовижне очікування посилювалося в його душі,  що так близько стояла біля воріт смерті. Він озирнувся назад.  на місто  і пригадав думки, в які ще не давно поринав. Мовчки і тупо  дивився   понад  зблискуючу водну гладінь  і переосмислював все своє життя. Воно було в нього одноманітне і бідне – мудрець на службі у дурнів, жалюгідна  комедія. Коли він відчув, що серце його  стає нерівномірно битися  і  чоло  зросилося  потом, з його грудей вирвався гіркий сміх.

Ніхто цього не почув. Весляр вже майже засинав, а  за завісою перелякана красуня Маргеріта клопотала над Бальдассаре, якому стало несподівано  зле  і  який помирав у неї на  руках , його тіло  вже холодніло.  Несамовито  голосячи,  збігла  вона донизу..Там. на дні гондоли, лежав мертвий карлик, немовби  задрімавши, у своєму розкішному шовковому вбранні..

То була помста Філіппо за смерть свого песика. Повернення нещасної гондоли з двома  мерцями навіяло  жах на всю  Венецію.

Донна Маргеріта схибилася  розумом, але ще прожила  затим  декілька років. Вона сиділа іноді на парапеті свого балкону  і вигукувала до кожної гондоли або барки, що пропливали мимо «Врятуйте його! Врятуйте песика!Врятуйте маленького Фіно!». Та її вже  всі   пізнавали  її   і  ніхто   не звертав на неї увагу.

Переклад з німецької Івана Мегели

1903

ПРИМІТКИ

1.Міст Понте-дель Він («винний міст»).Невеликий икам»яний мостик у Венеції .Назва походить від того, що поруч , зазвичай, ставали на якір барки з вином.

2 Камчатна чи дамаскова тканина(полотно), що виготовлялася жаккардовим (великовізерунковим) переплетенням ниток, з візерунками(малюнками) на лицьовій стороні. Малюнок , чи візерунок, на такій тканині має ,зазвичай,, більш блискучу поверхню, завдяки чому вирізняється на  іншому матовому тлі виробу.

3.Рива дель Скьявоні- центральна набережна Венеції.

4.Церква Сан-Джоббе- католицька церква у Венеції, в районі Коннареджо. Церква є одним з перших зразків архітектури Відродження у  цьому місті.

5 «Рада Десятьох» – орган Венеціанської республіки, заснований 1310 року.

6  Країни Леванта – Близький Схід.

7. Еней –у давньогрецькій міфології герой Троянської війни. Герой поеми Вергілія «Енеїда» (29-19 р до н.е.)

8  Король Іоанн (Джон) Безземельний (1167-1216)- король Англії з1199 року і герцог Аквітанії з династії Палантагнетів, молодший (п»ятий) син Генріха ІІ й Алієнорн Аквітанський.

9 Чародій Вергілій (Публій Вергілій Марон) або Вергілій (70 рік до н.е.-19 р. н.е.)- один з найбільших поетів Давнього Риму. Ім»я Вергілія було оточене таємничою легендою, що перетворилася у Середні віки на віру в нього як чародія. Підставою численних легенд про його чудодійну силу послужили деякі місця з його творів, як,наприклад, розповідь про загробне життя в «Енеїді» і т.п. Вергілій – засновник і добрий геній Неаполя, він –неперевершений майстер, який виготовляв чудові предмети, бронзові статуї, бронзова муха, що виганяє  мух з Неаполя а також образів, які охороняють місто від зарази, чудоесне дзеркало, що відображає все з того, що відбувається у світі, вічно палаюча лампа, повітряний міст та ін.

10.Амеріго Веспуччі(1454, Флоренція – 1512 , Севіл»я, Іспанія)- флорентійський мандрівник, на честь якого була названа Америка.

11Джустіннані- розгалуджений клан патриціїв, який дав сімох дожів Генуї, одного – Венеції і впродовж 200 років управляв островом Хіос в Егейському морі.

12 У ХУІ ст. острів Мурано набув велику відомість у багатьох венеціанців. Він став популярним місцем для розваг, тут будувалися вілли, облаштовувалися сади й пари з чудовими водограями.

13 Алькернес- класичний італійський лікер.

14.Джорджо Барбареллі де Кастальфранко, більше відомий як Джорджоне (1477(1478-1510) – ітаалійський художник, представник венеціанської школи живопису, один з найбільших майстрів Високого Відродження.

15. Латинський парус має вигляд прямокутного трикутника. У Середні віки латинський парус набув широкого поширення завдяки здатності судна з таким парусом ходити дуже круто від вітра.
16. Смирна- античне місто, одне з найдревніших давньогрецьких міст у Малій Азії. Сьогодні руїни міста розташовані на території турецького міста Ізмір.
17. Ріо Панда- назва одного з венеціанських каналів.
18. Ріщцо Баркароллі- (канал гондольєра)- назва одного з венеціанських каналів.
19. Великий канал або Гранд Канал- найвідоміший канал Венеції, при цьому каналом у строгому розумінні він не є Це не штучно прорита споруда, а колишня дрібна протока між островами Венеціанської лагуни.

20.Палаццо Бароччі- палац, побудований  1890 р. Первісно в ньому знаходився знаменитий театр Сант Ангело.

21 Собор Сан- Джорджо-Маджоре- собор у Венеції, на острові Сан –Джорджо Маджоре. Побудований між 1566 і 1610 роками.

22 Лев»яча колона або колона Святого Марка- одна з двох знаменитих гранітних монолітних колон, що здіймається у Венеції на тій невеликій частині площі Сан Марко, яка носить ім!я Пьянцента- тобто- маленька площа. Колону увінчує бронзова статуя крилатого лева- символ Венеції.

 

 

..