Кореспондент АрміяInform Руслан ТКАЧУК зустрівся з віцепрезидентом Української асоціації міжнародного права, кандидатом юридичних наук Тимуром КОРОТКИМ та попросив його розкрити всі особливості української системи поводження з військовополоненими.

— Пане Тимуре, як побудована наша державна система поводження з військовополоненими? Які її елементи, логіка побудови та чи дотримано міжнародних стандартів? 

— Почнемо з визначення понять. Згідно зі статтею 44 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій (ЖК) від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, від 8 червня 1977 року,    військовополонений — це комбатант, який потрапляє під владу супротивної сторони збройного конфлікту. Конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року (ІІІ Женевська конвенція, або ЖК ІІІ) містить більш складне визначення  — з переліком категорій, які при потраплянні в полон до супротивника мають право на статус військовополоненого.

ІІІ Женевська конвенція дуже детальна, але, на жаль, не регулює питання обміну військовополонених — такі норми в міжнародному гуманітарному праві відсутні.

З отриманням такого статусу військовополонений потрапляє під захист міжнародного гуманітарного права. Комбатант набуває статусу військовополоненого з моменту, коли він підпадає під владу супротивника, до їхнього остаточного звільнення та репатріації. Тобто в цей період на нього поширюється захист та вимоги гуманного поводження відповідно до приписів міжнародного гуманітарного права. Його основними джерелами щодо поводження з військовополоненими є, насамперед, Конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року. Україна — сторона цієї Конвенції. Її норми є частиною нашого законодавства відповідно до ст. 9 Конституції України. Тому до моменту прийняття внутрішньодержавних нормативно-правових актів про поводження з військовополоненими, та якщо в них не врегульовані будь-які питання поводження з військовополоненими, застосовними є норми ЖК ІІІ. Ця Конвенція дуже детальна, вона врегульовує практично  всі питання поводження з військовополоненими: початок полону, інтернування військовополонених, праця військовополонених, покарання військовополонених, репатріація військовополонених тощо. Але, на жаль, вона не регулює питання обміну військовополонених — такі норми в міжнародному гуманітарному праві відсутні.

Саме норми міжнародного гуманітарного права, зокрема ЖК ІІІ, можна вважати «міжнародними стандартами» щодо поводження з військовополоненими. Вони є обов’язковими для держав-учасниць ЖК ІІІ, їм має відповідати внутрішньодержавне законодавство щодо поводження з військовополоненими. Держави-підписанти несуть обов’язок за дотримання цих норм, а серйозні порушення ЖК ІІІ є воєнними злочинами.

Після широкомасштабного вторгнення рф в Україну виникла необхідність створення повноцінної системи поводження з російськими військовополоненими. З техніко-юридичної точки зору безпосередньо застосування міжнародних договорів у національній правовій системі достатньо складне для правозастосовника. Тому у 2022 році було ухвалено низку імплементуючих нормативних актів України щодо поводження з військовополоненими.

Постанова Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2022 року № 413 «Про затвердження Порядку тримання військовополонених»; Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2022 року № 257 «Про утворення Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими»; Постанова Кабінету Міністрів України від 17 червня 2022 року № 721 «Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо поводження з військовополоненими в особливий період».

Варто додати, що Україна мала декілька нормативних актів, що містили питання поводження з військовополоненими, наприклад Інструкція про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 23.03.2017 № 164, яка містить положення щодо поводження з військовополоненими у главі 14. Крім того, Національне інформаційне бюро, створене відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про визначення державного підприємства, яке виконує функції Національного інформаційного бюро» — також імплементація норм ЖК ІІІ.

Спеціальними органами, які здійснюють повноваження у сфері виконання міжнародно-правових зобов’язань України з питань поводження з військовополоненими є: Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, Національне інформаційне бюро. Безпосередньо утримання військовополонених забезпечує Державна кримінально-виконавча служба, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством юстиції України.

Координуючим органом з цих питань є Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.

Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань утримання військовополонених.

— Який орган центральної виконавчої влади є відповідальним за тему полонених?

— Це питання має дві складові. Відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, саме Мін’юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань утримання військовополонених. Він утворює табори для утримання військовополонених та дільниці для військовополонених; створює умови утримання військовополонених з дотриманням міжнародних зобов’язань України, зокрема у сфері міжнародного гуманітарного права та вимог національного законодавства.

Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими є тимчасовим допоміжним органом Кабінету Міністрів України і утворюється з метою сприяння координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, військових формувань, правоохоронних органів та громадських об’єднань з питань поводження з військовополоненими. До складу Координаційного штабу ввійшли представники ГУР МО України, Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Міністерства юстиції України та Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.

— Як правильно подавати інформацію про військовополоненого або безвісти зниклого? Чи важлива послідовність звернень? Як діє система фідбеку для рідних та близьких?

— З цього приводу є офіційні рекомендації, які розміщені на сайтах: Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Національного інформаційного бюро, Місії Міжнародного Комітету Червоного Хреста.

Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими запропонована «дорожня карта»: дії родини у випадках, якщо член родини зарахований до лав ЗС України (зокрема ТрО), правоохоронних органів — пропав безвісти, потрапив у полон чи загинув, у якій визначено перелік даних, якими має володіти родина зниклого безвісти/полоненого, а також визначений алгоритм першочергових дій родичів:

На сайті Координаційного штабу також містяться: анкета для родин полонених та зниклих безвісти та рекомендації родичам Захисників та Захисниць, які тимчасово перебувають у полоні, ЗМІ.

Сайт Координаційного штабу також містить інформацію щодо звернення до Робочої групи ООН з питань насильницьких або недобровільних зникнень.

Також можна користуватися пам’яткою, розробленою Національним інформаційним бюро.

Рекомендації, як подати запит до МКЧХ про розшук родича містяться за посиланням.

Варто відзначити, що алгоритм пошуку безвісти зниклого та полоненого дещо відрізняються. Якщо говорити про послідовність звернень, то вона визначена Дорожньою картою, що запропонована Координаційним штабом, але лише першочергово. Щодо зворотного зв’язку, то всі інституції, в компетенцію яких входить робота щодо пошуку безвісти зниклого та полоненого, передбачають  проведення періодичних та доволі частих зустрічей offline та online з родинами безвісти зниклих/полонених.

— Як оцінюють міжнародні структури нашу систему поводження з військовополоненими?

За спостереженнями Управління Верховного Комісара з прав людини, табір відповідає основним вимогам Женевської конвенції щодо поводження з військовополоненими.

— Насамперед варто зазначити, що Україна надає конфіденційний доступ до військовополонених у місцях інтернування, що, наприклад, підкреслюється у промові високого представника Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні  від 15 грудня 2022 року. Як вказано у Доповіді щодо ситуації з правами людини в Україні з 1 лютого до 31 липня 2022 року, більшість військовополонених, які перебувають у полоні України, тримаються під вартою у спеціально відведених приміщеннях пенітенціарних установ.

— Чи можете ви оцінити ефективність нашої системи? 

— По-перше, це питання потрібно розділити на дві частини: щодо російських військовополонених, яких утримує Україна; щодо дій України зі створення відповідних органів, пошуку та поверненню наших оборонців, які перебувають у полоні в рф. Незважаючи на те, що ці завдання виконують одні й ті ж інституції, оцінювати їх потрібно окремо.

По-друге, незважаючи на те, що міжнародний збройний конфлікт, викликаний агресією рф проти України, відбувається з 2014 року, проблема поводження саме з військовополоненими виникла саме після широкомасштабного вторгнення. Її масштаби та виклики не можна було передбачити. Тому у будь-якому разі недосконалість та порушення пов’язані з об’єктивними обставинами, що не виключає обов’язку України як держави забезпечити поводження з військовополоненими згідно з міжнародним гуманітарним правом.

Якщо обмежитися нормативно-правовою та інституційною складовою поводження з військовополоненими, що утримуються Україною, то є підстави вважати, що створена система здебільшого відповідає вимогам міжнародного гуманітарного права. Випадки, які зафіксовані в доповідях та звітах міжнародних організацій, свідчать, що необхідно більш ретельно забезпечити дотримання міжнародного гуманітарного права щодо поводження з військовополоненими та особами, які перебувають у стані hors de combat, а також розслідувати та переслідувати в судовому порядку всі випадки серйозних порушень міжнародного гуманітарного права у зв’язку з поводженням із ними, незалежно від належності порушників.

Обміни між воюючими є швидше винятком, ніж правилом для міжнародних збройних конфліктів нинішнього рівня інтенсивності.

Що стосується питань, пов’язаних із пошуком та поверненням наших оборонців, які перебувають у полоні в рф, то скоріше можна констатувати виконання Україною своїх зобов’язань у межах міжнародного гуманітарного права, насамперед щодо створення Національного інформаційного бюро та комунікації з Центральним інформаційним агентством. Питання обміну перебувають за межами міжнародного гуманітарного права. Для міжнародних збройних конфліктів нинішнього рівня інтенсивності такі обміни між воюючими є швидше винятком, ніж правилом. Тому, на мій погляд, у цьому напрямку Україна робить майже все можливе, щоб повернути наших оборонців та привернути увагу міжнародної спільноти до серйозних порушень міжнародного гуманітарного права рф щодо українських військовополонених.