Збірка «Казки, легенди, притчі» – це найкращий початок для знайомства з творчістю Гессе. До неї увійшли такі розповіді, як «Карлик», «Гра тіней», «Фальдум», «Поет», «Ірис», «Казка про плетений стілець» й інші. Кожна розповідь присвячена одній або кільком темам. У легендах, казках,притчах описано основні філософські категорії:народження життя, любов, осягнення істини, віра, обман, релігія, смерть.    

       МАГІЯ  КАЗОК,  ПРИТЧ, ЛЕГЕНД  ГЕРМАНА ГЕССЕ

Важко собі уявити людину, яка б не любила  казок. Ми слухаємо їх в дитинстві, пізнаючи з них, що таке добро, а що таке зло, і, як нам  слід вчиняти в тій  чи іншій ситуації, Казки дарують нам мрію і надію, і, коли ми дорослішаємо, казки змінюються разом з нами, але їх рятівна ілюзія, що утримує  від падіння в похмуру безодню реальності,  супроводжує нас все життя.

У творчій спадщині Германа Гессе казки, притчі, легенди займають особливе місце. За життя письменника вийшла друком збірка казок під однойменною назвою. До її третього перевидання 1946 року додалася ще одна казка (Das Märchen), перейменована згодом на «Флейту мрій», а ще  пізніше  збірка  доповнилася філософською казкою «Перетворення Піктора».

У даному виданні вперше  зібрано таку значну кількість казок Германа Гессе в  перекладі українською мовою.

В чому ж причина непоминущої актуальності казок, притч і легенд Германа Гессе? Чим вони зацікавлюють і приваблюють сьогоднішнього читача?

Авторські казки Германа Гессе – унікальне явище, яке дозволяє висвітлити антиномічність багатомірного буття письменника, подолати межі раціонально-логічного контексту, вийти у простір невербального співпереживання,  розширити  сферу понятійного мислення. У листі до Ф. Абеля з 1931 року Гессе зазначав: «Сприймайте мої книги не як твори літератури,  не як висловлення певних суджень, а як поетичні витвори. Поезія живе і діє лише там, де вона створює символи».

Казка, як жанр,  виникла як форма розуміння та засіб пізнання світу. Вона загострює психологічний зір людини, дозволяє побачити саму сутність людської природи. Притча ж за своєю жанровою ознакою хоч і близька до казки,, але відрізняється  від неї більшою універсальністю, схематичністю, до якої її творці вдаються свідомо, щоб уніфікувати логічну структуру тексту, приховати під простою схемою глибші пласти змісту. Символічні образи,  які фігурують в казках, – це сліди,  залишені первозданними архетипами, найглибшими і найтоншими психічними конструктами людської свідомості. Саме цим образам казки завдячують свою глибину, зрозумілість та позачасову актуальність. Вони складають ядро літературного твору,  з них народжується  магія,  дидактика,  психологізм. Через інтернаціональність мови і  чисту первісну форму казка служить вираженню загальнолюдського. У цьому сенсі казки Гессе – це не лише подорож «вглиб себе», а й пошук універсальних принципів людського існування, сутнісної єдності різних релігій, мов і культур. У казках і притчах Гессе постає особлива символічна сфера, яка структурує весь художній світ письменника – систему образів, модель їх поведінки, сюжет та композицію. Гессе чудово володіє мовою образів, .що багато в чому пояснює метафорику і символіку його художньої мови, складність і багатозначність художніх образів його творів.

Твори,   вміщені у цьому виданні ,- це своєрідна історія  «шляху до себе», вглиб своєї душі. Вони насичені символікою, глибинною психологією і служать своєрідною ілюстрацією вчення К.Г.Юнга про архетипи. Деякі з них нагадують езотеричну літературу, як ,наприклад,  казка «Ірис».

Розпочинаэться  казка зі спогадів Ансельма про дитячі роки, коли він сприймав живий світ, як єдине ціле, милувався квітами, споглядав їх, заглиблювався у медитацію. Дитячі образи і спогади відіграють у цьому творі роль своєрідного ключа, який відкриває героєві двері до Істини, до того, що для людини  є важливим і необхідним: варто лише на мить абстрагуватися від зовнішнього світу і згадати безмежну дитячу любов до живої природи  і тоді можна краще зрозуміти навколишній світ і себе в ньому.

Історія Ансельма – міфологізований погляд Гессе на своє особисте життя. Йдеться про пошук забутого, дитячого, чарівного,  сакрального смислу  в найпростіших речах,  споріднених з природою. Райський сад Ансельма – це рай дитячих років Гессе.

У дитинстві він так само був заглиблений в себе, зачарований дивами природи,  як і герой казки. Затим статеве визрівання, дорослішання – період замкнутості, егоїзм,  копітка праця заради кар’єрного зростання, розчарування в житті, аскетизм. Символ квітки ірис у Гессе тісно пов’язаний з поняттям краси, що включає в собі як сам чудовий образ, так і високу чуттєвість.

Ірис – квітка духовна, поряд з лілією – це квітка Діви Марії. В іспанському живописі ірис асоціюється з Непорочним Зачаттям, а також використовується як атрибут Цариці Небесної. Блакитний колір пелюсток свідчить про небесне походження і значення цієї рослини. Саме до такого пошуку спонукає Ансельма ірис, що зберігає позаземну сакральну таємницю.

Казка «Ірис» належить до тематичного блоку, куди входять  казки, легенди, оповідки про любов. Вони сумні й комічні, печальні й нейтральні, вони про любов до Бога і про романтичне кохання ,але всі різнопланові. Оповідаючи, здавалося б , про щось одне, Гессе встигає розповісти читачеві І про те, і про інше, розширюючи горизонт бачення, незалежно від того ,чи йдеться про реальних людей,  чи про події або перекази глибокої старовини, чи про легенди і міфи («Поет», «Гра тіней», «Chagrin d’amour», («Печальна любов») «Закоханий юнак», «Наречена», «Перетворення Піктора», «Карлик»).

Що таке Легенда для самого автора? Підказку знаходимо в новелі «Закоханий юнак»: забуття швидко зітре наші діяння та імена і не залишиться від нашого життя й сліду, окрім хіба що маленької хисткої легенди. Подібні мотиви звучать  у Chagrin d’amour («Печальна любов»). Істина єдина – стверджує Гессе – оскільки Легенда – це істина не за сутністю, а за духом, вона продовжує жити в людській па»мяті і тоді,  коли реальна її основа  вже забулася..

Гессе – тонкий стилізатор, майстер історико-літературної гри. Він походив з місіонерської родини і в дитинстві чув чимало оповідок про  далекі мандри. В своїй літературній творчості він замінює фізичну осідлість літературними мандрами, перебираючи епохами і країнами, успішно поєднюючи свої пізнання в літературі та історії культури з вимислом, створюючи казки, легенди, притчі, в яких звернення до літературної умовності породжує ілюзію реальної обстановки, реальної дії відповідного часу й місця ( легенда часів раннього середньовіччя, любовна історія в дусі італійського ман»єризму, фантастична притча,  антиутопія).

Тема любові і ненависті, добра і зла,  дружби й ворожнечі, в які б часи вона не розкривалася,  завжди актуальна і насущна. Створені письменником образи відкривають цілі неймовірно складні  світи, всередині яких є свої закони, ідеали, трагедії. Гессе демонструє високу майстерність вербальної передачі  невловимого, дивовижного,  рідкісногго. Інтригує саме та нитка сюжету, яку хочеться розплутати і саме вона під кінець стає реальністю з несподіваним поворотом подій.

Зворушує психхологічно тонко виписана казка «Карлик»,.в якій йдеться про Венецію, про самозакохану вельможну  красуню , яка  довго перебирала женихами, поки не  закохалася в мореплавця. Той, однак, не злюбив карлика нареченої, його папугу і песика Фіно і   жорстоко зжив їх з світу. Письменник розкриває огидні  людські властивості: підлість, підступність, помсту .Важливу роль у казці відіграє мотив напою, який буцімто  здатний повернути  втрачену любов. Але стається так, що від  чародійного напою гине і карлик, і жених, а сама  красуня збожеволіла від шоку. Відтоді у місті часто чути крик схибленої «Врятуйте маленького Фіно!». Але, не знаючи її історії, люди не звертають на   крики нещасної жодної уваги.

У казках Гессе має місце концептуальна персоніфікація, яка служить розкриттю стереотипних ознак, узагальненого характеру, поведінки того чи іншого суб»єкта. Наприклад, концептуальна персоніфікація дерев об»єднює в собі зв»язок з міфом (дерево життя, світове дерево), з живою природою, розкриває втілену в них полярність (дуалізм) світу, здатність виражати оптимізм й песимізм, радість і сум, енергію і втому. Їхнє життя сповнене гри і магії.

В такому  ключі написана  казка «Перетворення Піктора», яка ілюструє вчення про три ступені пізнання. За оюлудною порадою біблійної змії Піктор перетворюється на могутнє дерево, набуваючи жаданої стабільності, але  втрачаючи здатність до перетворення. Лише після з»єднання з молодою дівчиною він починає жити по-справжньому, повертає здатність до перетворення, знаходить свою самість і  стає  цілісним, Казка містить низку психоалхімічних символів: червоний кристал карбункул (символ самості і метаморфози), змії, дерева і птаха. Все тут вказує на магічне, алхімічне перетворення грубої матерії,  що стає  філософським каменем, так само, як невдоволений і недосконалий Піктор досягає  жаданої цілісіності.

Важливе місце у цій казці займає образ птаха, який поєднує у своєму оперенні різні кольори , який перекидається на очах у подивованого героя то на квітку, то на метелика, то на чародійний  карбункул,  забезпечує Піктору здатність перетворення на будь-який предмет або  істоту. Цей образ, так само, як і образ дерева, що  одночасно є жінкою і чоловіком,  сонцем, і місяцем, виявляється символом єдності протилежностей, що незмінно «породжує зміни й рух, розвиток й ускладнення». Нове символічне значення образу птаха визначається не стільки його «пташиною природою», скільки новими чарівними властивостями. Інтерпретована в цій казці ідея про єдність протилежностей (Інь-Янь) займає важливе місце в філософській концепції Гессе. Письменник  робить образ птаха символом біполярності і безперервних метаморфоз, наділяючи його новими смислами. Тут актуалізуються і традиійні символічні значення  цього образу. Птах – давній символ духу, безсмерття, великої мудрості, Тому, вибираючи його символом Інь-Янь, Гессе мовби  відтворює в цьому образі весь ланцюжок: єдність протилежностей («всеколірне» оперення птаха) — перетворення (його безперервні переродження) — безсмертя (сам птах).

Особливість творчої манери Гессе  в тому, що формування образу-символу відбувається в процесі його розгортання, коли  елементи різних рівнів  актуалізують конкретні символічні значення або служать своєрідним матеріалом для створення нових символічних смислів.

Виразний лейтмотив прози Гессе – наскрізні «індійські вкраплення». Нав’язлива «втеча» письменника в Індію була породжена втомою європейського інтелігента, натхненного ідеями О. Шпенглера про «присмерк Европи», творчістю Ф.Ніцше, що підказували шлях до азіатського іраціоналізму. Очищення через страждання, порятунок від самовбивчого європейського духу, на думку письменника,  слід шукати в далекій східній прабатьківщині з її чистотою і цілісністю.(«Легенда про індійського царя», «Наречена» , «Лісова людина».) В «Легенді про індійського царя» подано буддійський відхід від брахманізму, відтворено самотній шлях до просвітлення й свободи ще задовго до Гауптами Будди. Легенда «Наречена» — це історія майже гіпнотичного повернення молодої італійки до свого «індійського» нареченого. Темі «відходу» присвячена також притча «Лісова людина»: герой цієї легенди Кубу покидає «ліс» — світ шаманства й ідолопоклонства — і йде до  «зовнішнього» світу, що є для нього  шляхом до царства Сонячного світла.

Показова для психологічної філософії Гессе  казка «Август», Герой твору опиняється перед болісним вибором: або насолоджуватися любов»ю і поклонінням   людей , або ж самому дарувати їм свою любов. Зв»язкову символічну роль тут відіграє хрещений батько, «сусід» (архетип мудрого старця), варіант казкового чарівника. Два полюси з’єднюються: істина не в мученицькій любові і терпінні приниження, а в переборенні самозакоханості.

Казка «Вервечка снів» — пряме тлумачення сну за фрейдистською системою, поступове «виконання бажань», повернення до материнського лона як своєрідне  самовідродження. У формі сновидінь змішуються  спогади про дитинство і зустрічі зі знайомими людьми, можливі й неможливі події, вимисел і реальність —  калейдоскоп справжніхх й ірраціональних картинок. Як прямий психоаналітичний символ сприймається  казка «Важкий шлях»: сходження вгору через небезпеку і відчай до довершеності, — як усвідомлення людиною свого «я», прихованого в глибинах підсвідомого, як шлях до гармонії душі і Духу.

Окреме  місце займає  майстерно виписане оповідання-притча «Поет» (первісна назва «Шлях до мистецтва»).  Історія  про юнака, який став на шлях самовизначення, розгортається в китайському селі на святі ліхтарів. Згідно народного повір»я, душі померлих пращурів спускаються в цей час на землю, щоб побути разом з близькими, а на свято ліхтарів повертаються назад і численні ліхтарики освітлюють їм шлях додому. Письменник занурює героя в сферу трансцендентного і відкриває перспективу для подальших його метаморфоз. Процес самоідентифікації героя відбувається у формі відчудження від суспільства і в антроподиційно зорієнтованій оповіді, коли в центр історії письменник поміщає інтереси й думки однієї особи, виправдовуючи всі її діяння одержимістю досягнення досконалості у всьому, що пов»язане з поезією. Образ мудрого старця символізує точку відліку, з позиції якої Хань Фук готовий стати на шлях самопізнання .Мотив сну символізує «вище прозріння, душу, сумління й підсвідоме, непостійність і заблудження, а також поезію». Перебуваючи в оніросферичному просторі на початку твору, герой казки прагне досягти довершеності і вийти на шлях трансцендентного. Йдеться про наближенням до сакрального знання, яке, за логікою речей, відкривається не кожній людині, «Оповідь», відтворена в міфі, являє собою певне езотеричне «знання» не лише тому, що воно таємне і передається в процесі ініціації, але й через те,  що це «знання» супроводжується проявом релігійно-магічної могутності (М. Еліаде).

Тему мистецтва продовжує казка «Флейта мрій». Смислову єдність цього твору утворюють категорії творчого божественного й музичного; музика сприймається як джерело буття, вияв божественної спроможності творити нові світи. І тією ж здатністю наділена людина, хоч і в менших маштабах. Але шлях музиканта не може бути лише світлим і щасливим: кожен, хто розпочав співати, щоб приносити радість, поступово осягає грізну сутність буття. Грізним і страшним  в пісні життя постає кохання – «смертельна таємниця», пізнати яку люди намагаються здавен. Тягар знання істини про світ лягає на плечі того,  хто співає, і немає вороття у щасливе минуле. Рецепт для всіх, хто прагне до знаннь,  один: «Якщо хочеш пізнати світ, рухайся вперед». Гессе багато розмірковує над характером синтезу вербального і візуального передовсім у плані того, хто і як стає  митцем?

Героєві притчі «Художник» відкривається покликання справжнього митця – здійснити неможливе : поєднати несумісне – смерть і насолоду, чоловіче і жіноче, інстинктивне і чисто духовне: «А й. справді,  чи є потрібним те ,що я роблю? Можливо, що ці картини і не варто малювати? Хіба комусь іншому буде гірше, якщо я замість цього просто пійду погуляти або поп»ю вина? Чи означає живопис для меня самого щось інше, ніж трошки самообману, трошки забуття, трошки розваги?»

Окремий тематичний блок складають казки і притчі, присвячені роздумам письменника над еволюцією людського роду. Герой легенди «Загибель доктора Кнельге» – сучасник автора, але її тематика виявляється нині більш актуальною, ніж в  період її написання. В гумористичній формі Гессе передає захоплення вегетаріанством, нетрадиційними методами збереження здоров’я, ідеалістичними спробами «повернення до природи», висміює «експеримент» інволюції людини і ті наслідки, до яких це призводить.

У центрі притчі «Людині на прізвище Ціглер» – історія  звичайного міщанина, який  відвідує у вихідний день  історичний музей і зоосад. У музеї чоловік «випадково» поцупив флакончик з дивовижною пігулкою, проковтнув її за обідом  і  подався до зоосаду. Там з»ясувалося, що пігулка надала йому здатність розуміти мову тварин і розпізнавати їхнє презирство. Те, що звірі думають і розповідають про людей, просто жахає. Звірі подивовані  як  такі гидкі, бридкі, негідні двоногі істоти ,як люди, вільно розгулюють та ще й хизуються своїм блазенським вбранням. Гессе вдивляється в глибину людини, її природи і життя в цілому, він любить зазирнути за ширму і мовби заманює пальцем йти за ним слідом, пропонуючи читачам самим пізнати і спробувати розібратися у тому, що відкривається   їхнім  поглядам.

У казці-притчі «Останній європеєць» Гессе пропонує поміркувати над темою нового Всесвітнього потопу. Новий Ной готовий взяти до  свого ковчегу всі створіння по одній парі. Тільки бідолашний європеєць виявляється  самотнім. Ще сто років тому Гессе замислювався над тим, чим загрожує західному світові  крайній індивідуалізм, саморефлективність, гоноровите чванство, відчудженість,  відрив від природи.

Справжні літературні перлини – новелки, стилізовані під давні притчі, середньовічні легенди,  грайливі «новеліно». Гессе не дотримується суворої стилізації,  а вводить іронічні виверти , на кшталт радіоприймача з притчі «Вечір у доктора Фауста», підводячи Фауста до справедливої думки, що його нащадки реально схибилися. Чи може наука співіснувати з релігією, з незвичайним , надприроднім ? В оповіданні «Всередині і зовні» на це дається чітка відповідь. Світ неможливо зрозуміти лише за раціональною логікою, неможливо пояснити речі лише науковим способом, адже  існує ще й внутрішний світ, який повинен перебувати у балансі зі зовнішим світом. Бог може бути в серці кожної людини. Полюби себе – і тобі воздасться за заслугами.

У казці «Незвичайна звістка з іншої зірки»  відчутно звучить соціальна критика, В південній провінцій далекої зірки трапився землетрус ,внаслідок  якого  загинуло багато людей, а для їх поховання  за місцевими звичаями потрібно багато квітів.Звідки їх взяти, якщо  всі квітники зруйновані стихійним лихом?. Коли юний посланець прибуває на іншу зірку в пошуках   квітів, він  з»ясовує, що там відбуваються жахливіші речі, ніж природні катаклізми. Якщо на його зірці існують гуманістичні традиції,  панує культ краси, в пошані розум, то на іншій зірці панують страх, заздрощі, відчай, ведуться перманентні війни і полегглі залишаються непохованими.

В розкритті різнопланової символіки у казках Гессе важливе місце  займає образ птаха. В міфологічних уявленнях птах фігурує як символ душі, духу, протиставлення безкрилим, обтяженим плоттю істотам, як вияв божественної сили, духів повітря, духів мертвих, можливості спілкування з богами чи переходу у вищий стан свідомості,  як символ натхнення та піднесення. У казці «Дивовижна звістка з іншої зірки» птах виступає передвісником лиха, він виявляється носієм вищої мудрості, знання, але знання страшного — про війну, що калічить людство фізично і морально. Цей символічний смисл образу актуалізується такими зловісними рисами, як величезний загнутий гострий клюв, різкий голос, «блискуче чорне пір»я» і «безшумний нічний політ», що робить його схожим на ворона і сову, які традиційно втілюють мудрість і смерть,

У казці «Ірис» птах стає втіленням духу й безсмертя за рахунок свого  злиття зі світлим образом  Ірис, яка пізнала істину по той бік світу речей ,і ,яка кличе   героя голосом птаха йти слідом за нею. Птах виконує  роль посланця душі,  показуючи шлях до мети.

Подібною функцією наділений  птах і в казці «Перетворення Піктора», спонукаючи протагоніста до вирішальних кроків «вгиб себе». Саме він передає Піктору чарівний камінь, який  той було загубив, коли перетворився на дерево, щоб визволити його тепер зі стану заскорузлості. Логічна структура однойменної легенди «Птах» перевернута з ніг на голову, що створює ігрове поле для іронії. Гессе стверджує, що лише тоді,  коли люди почнуть шанувати дивовижного  птаха,   а не намагатимуться зловити  його і продати за винагороду, в суспільстві настане лад і запанують справжні моральні цінності. Птах втілює тут принцип романтичної поезії, якої так бракує в буденному світі. Жителі селища підсвідомо відчувають тугу за змістовнішим, духовним життям ,але  припускаються помилки, намагаючись впіймати волелюбного птаха у сильця чи вбити її з рушниці.

Птах у Гессе – це не лише натхненність та безтурботність. У казці «Важкий шлях» на гілці засохлого самотнього  дерева з’являється чорний птах, який  захриплим голосом каркає у вічність і затим несподівано звалюється  в безодню. Разом з ним – розвалюється гора, з вершини якої падає  ліричний герой та його поводир. Страх перед піснею чорного птаха – це амбівалентне почуття, що поєднує в собі страх перед зникненням і водночас прагнення до відродження.

Важливе місце в символіці казок і притч Гессе займає образ гори,  який має свою концептуальну специфіку та визначальні для кожного тексту властивості. У казці «Європеєць» гора постає як засіб порятунку від світового потопу, посланого вдруге Господом на нашу грішну землю. Для посланця з казки «Дивовижна зваістка з іншої зірки» гора – це межева локація, її супроводжують такі класичні атрибути, як священне місце (храм та вівтар), потойбічні істоти (чудернацький велетенський птах, що відносить героя в інший світ) та мотив скарбу (на вершині гори юнак знаходить квіти, в  пошуках яких  він вирушив у мандри). На горі відбуваються містичні події, а таємничий храм невідомого божества кудись зникає, коли герой повертається туди ще раз.

На  ярмарку містяни (казка «Фальдум») загадують чарівникові свої бажання,, що  мають  здебільшого побутове вираження. Коли чарівник уже зібрався халишити місто ,останні двоє  відвідувачів просять для себе  щось неймовірне:  скрипаль просить  скрипку, звуки якої  зачаровували б навколишню дійсність (невідомі руки піднімають його в повітря ,і він розчиняється у звуках музики), а його приятель просить можливість мовчазногго споглядання і  перетворення  на гору. Трансформація людини на гірську вершину змінює розуміння цього символу: гора зіставляється з такими антропоморфними категоріями, як самотність та відчуження, В ній втілено концепт відлюдництва (гессівський варіант дихотомії міщанин-митець), втрата скрипаля як нівеляція/ зникнення мистецтва, втеча від людей, побуту, загальнолюдського світу й остаточне наближення до нього вже в іпостасі гори, яка  зрівнюється із землею, Гессе розглядає людське суспільство в темпоральних рамках і з філософської точки зору , під  дією часу все руйнується, все відходить , будьто реальні чи ідеальні світи .

Важливе місце у казках, притчах Гессе займає тема мистецтва, музика і малярство. Символічний аспект музики пов»язаний з притаманною їй гармонією. У казці «Август» музика є символом гармонії людської душі, що порушується нерозумною поведінкою героя. Хрещений батько виступає посередником між гармонією світу і внутрішним єством Августа, допомагаючи героєві  дійти до усвідомлення істини..

У казці «Поет». музика не просто відзеркалює стан  героя, але навчає його довершеності, демонструючи безкінечність шляху до досконалості. Музика є вчителем Хань Фука,  вона служить для його поезії прикладом краси та внормованості, в той час , як Майстру відваедена пасивна роль посередника джерела музики, в якому відлунює звучання небесних сфер.

У казках та притчах Гессе фігурує низка музичних інструментів, кожен з яких має відповідні конотації, що корелюють з структурою і сенсом кожної окремої казки ( музична шкатулка, скрипка, лютня і флейта). Символіка музичної шкатулки хрещеного батька з казки «Август» має ще й відтінок патріархальності  та ознаку прихованої мудрості (невідомі Августу логічні механізми, що породжують музику), пов»язані з дитинством , поверненням до світу дитячої чистоти. Читач дізнається згодом, що ніякої музичної шкатулки як матеріального об’єкта не існувало, що це була всього лише спроба раціоналізувати містичні події, які відбувалися в хатинці хрещеного батька..

У казці «Флейта мрій» флейта –атрибут мандрівного поета. Її жалібні звуки символізують тугу за коханням, за вищими сферами, возз’єднання з Абсолютом. Гра на флейті розцінюються як акт дії, прояв  волі до зовнішнього світу (вона може бути гармонійною, як заспокійлива пісня про тихі хвилі, а може спричиняти шторм агресією та бурхливими емоціями)

Гессе – справжній маг і чародій слова. Його сюжетні виверти, майстерні переходи від притч, легенд,  авторських стилізацій – це література на всі часи. Вони зачаровують своєю вишуканою мовою, спонукають до роздумів, дають справжню естетичну насолоду, збагачуючи  емоційно-духовний світ різновікового і різнопланового читача.

ІВАН МЕГЕЛА