Життя само по собі – ні благо,
ні зло: воно вмістище й блага й зла,
дивлячись на те, у що ви самі
його перетворили.

М. Монтень

 

Ми всі думаємо. Ми постійно думаємо.  І кожна наша думка є програмою до конкретних дій і творить наше реальне життя.

Але ми думаємо не окремими думками. У наших головах рояться думки, десятки думок – одна змінює іншу, на зміну їй приходить нова.

Ми мислимо цілими категоріями. Ми маємо цілу систему уявлень, переконань, які виражаються нашими думками.

І кожна з них – кожна! – втілюється в реальність, створюючи реальні результати в якийсь сфері нашого життя.  Створює світ, у якому ми живемо.

У кожної людини є свої уявлення щодо будь-якого факту, події, поняття. Кожна людина має цілу систему переконань – свої думки, свої позиції по кожному питанню. І ця система переконань і уявлень людини про життя називається її картиною світу.

Щоб зрозуміти, що таке картина світу, потрібно уявити собі спочатку життя як сукупність різних сфер, окремих областей нашому життя.

Насамперед – це сфера нашого відношення до самих себе. І уявлення людини про саму себе, про те, яка вона – розумна або ні, гарна або некрасива, здібна або ні тощо, – є однієї з найголовніших частин її картини світу. Це те, що ми називаємо «самооцінкою». Це відношення людини до самої себе, оцінка людиною самої себе, яка виражена в словесних формулюваннях: «Я сильний, розумний, здібний…» Або: «Я слабкий, боязкий, безглуздий…»

У систему переконань людини про себе входять її уявлення про свою цінність, значимість, потрібність. Або – не цінність, не значимість, непотрібність, які виражені в її думках на кшталт: «Я цінна, значима, важлива людина». Або: «Я маленький, непомітний, я – як усі…»

У цю систему переконань входять уявлення  про свої можливості. Про те, що вам дано, що ви можете що у вас вийде. Або – що не дано, не зможу, не вийде, які виражені в словесних формулюваннях: «Я можу… Я вмію… Я знаю… Я досягну…» Або: « У мене не вийде… Я не знаю… Я не зможу… Я вже пробував…»

Ще одна значима сфера життя людину – її робота. Кожна людина має свою систему переконань і уявлень про роботу. Чи вона є або її зараз не знайдеш. Робота – це важка праця, повинність – або цікава захоплююча справа.

 Про сферу грошей кожна людина теж має своє уявлення. Хтось вважає, що світ повний грошей, що гроші – радість, що створювати їх цікаво й легко. Для когось гроші – важкий вантаж, заробляння їх – мука. В уявленні когось гроші – це те, що увесь час кінчається, чого постійно немає. І самі гроші – брудні й небезпечні, і краще з ними не зв’язуватися, тому що до добра вони не доведуть…

Ми маємо свої уявлення про відносини з партнером, про шлюб і сім’ю, їх значимість.

Ми маємо уявлення про чоловіків і жінок – про те, які вони: добрі, милі й з ними прекрасно будувати відносини – або вони вперті, закриті, жадібні, «важкі» у відносинах.

У кожного є своє уявлення про те, що таке шлюб. Це легко або важко? Добре або погано? Треба до нього прагнути або треба його уникати? Це воля або рабство? Принесе це тобі щастя або нещастя?

Ми маємо своє уявлення про те, що таке дитина в нашому житті. Радість або тягар? Легко це або важко – виховувати дитину? Ми маємо свої уявлення про те, що таке виховання – перероблення «неправильної» недосконалої дитину або допомога в росту маленькій мудрій істоті. Ми маємо уявлення про самих дітей: шкідливі вони, противні, невдячні – або чисті, відкриті, що ростуть, чудові.

У кожної людини своє відношення до батьків. Для когось батьки – це тягар, який звалився як тяжкий вантаж, це «старі», які висять на шиї. Для когось батьки – рідні люди, яким людина вдячна вже за те, що вони дали їй життя, і яким вона допомагає.

Ми маємо уявлення про людей у нашому житті. Про їхню значимість і важливість. Про їхню доброзичливість або ворожість.

Ми спеціально так докладно розглянули різні сфери нашого життя, відносин з людьми, щоб ви побачили масштабність цієї картини наших уявлень.

Що ще входить у нашу картину світу?

Наша уявлення про самий світ, про саме життя. Важке або легке це життя? Справедливий або несправедливий цей світ? Є в цьому світі можливість змінити своє життя або потрібно миритися із труднощами й обмеженнями?

Це уявлення про багатство світу, у якому є все необхідне для вашого життя, або його обмеженість, де всього не вистачає, де треба миритися з обмеженнями, труднощами.

У нашу картину світу входять уявлення про те, що в житті важливо й значимо, що коштовне – те, що ми називаємо системою цінностей. У кожної людини вона своя. Хтось, наприклад, вважає, що головне в житті – це гроші, влада, можливість зробити кар’єру. Для когось найважливішим є любов і сім’я. Для когось – особистісний ріст, здоров’я, відносини з людьми. Виходячи із цих уявлень про життєві цінності, ми й робимо важливі вибори у своєму житті.

У нашу картину світу входить і те, що ми називаємо моральними принципами. Що можна й чого не можна робити? Що пристойно, що непристойно? Що можливо й що неможливо?

Усі ці уявлення про самого себе, життя, його сфери, його можливості й створюють нашу картину світу. Індивідуальну. Різну.

Однак, якими б різними не були наші картини світу, поєднує їх одне – можливість втілюватися в реальне життя. Тому що всі вони, будучи нашими переконаннями, «диктують» нам певну поведінку, «командують» нами, створюючи наше багатопланове життя.

Наприклад, для когось розлучення, як можливість звільнитися від осоружних відносин, неможливе. Тому що людина вважає: що якщо одружилися, треба терпіти, нести свій хрест. Це її переконання. І відповідно до цього переконанню людина витримує важкий шлюб, роками страждаючи в руйнівних відносинах.

Для когось розлучення – цілком природнє й закономірне явище. Якщо  стосунки не склалися – їх треба перервати й шукати своє теперішнє щастя.

Багато жінок (попадають сюди й чоловіки) роками терплять принизливі, неварті відносини в сім’ї, не розриваючи цих відносин. Тому що в них живе чітке переконання: у дитини повинен бути батько! Згідно з цим переконанням вони й терплять батька-п’яницю або батька-гуляку.

А хтось вирішує, наприклад, що дитина не повинна бачити фальшивих сімейних відносин, у яких немає ні любові, ні поваги. І дитині не потрібний батько, який є зразком негідності. Ці переконання про чистоту відносин, про відповідальність перед дитиною у формуванні її уявлень про життя – є причиною того, що жінка не погоджується жити з п’яницею, гультяєм та  й розлучається з таким чоловіком.

Відношення до дитини як до скарбу, як до дарунку Всевишнього допоможе з радістю жити з дитиною. Відношення до дитини як до покарання, до тягаря буде викликати роздратування, неприйняття, навіть агресію там, де вона абсолютно нічим не викликана.

Уявлення про шлюб як про рабство викличе негативне відношення до домашніх обов’язків. Уявлення про шлюб як про щастя, близькість – викличе бажання віддавати партнерові турботу й увага й робити це легко, щедро, з радістю.

Уявлення про життя як про важке, небезпечне, вороже – створить наше життя важким, складним, змусить нас шукати «важкі» способи досягнення цілей, будувати «важкі» відносини.

Таким чином, у нас одночасно живуть уявлення, переконання (кожне з яких має своє словесне формулювання і є командою до дій!) про різні сфери життя, про самого себе, про можливості, про світ. І вони працюють одночасно, складаючись, переплітаючись, втілюючись.

Як же це відбувається?

Життя – це відбиття наших думок. Життя є те, у що ви вірите.

Тоді в що ж ми віримо, якщо маємо як результат таке життя, як маємо, – важке, повне проблем і напруги?

Можна зрозуміти це, просто спостерігаючи за життям, в якому живе людина. Тому що її життя – дійсно відбиття її думок. І по тому, як вона живе, можна судити – що вона думає, у що вона вірить.

Приведемо спостереження  психолога, що стосується життя однієї сім’ї – її сусідів.

«Я постійно протягом цих років чув їхні сварки, лайку, взаємні образи.

Ну чому вони живуть разом, мачаючи один одного, чому не розлучаються?» – думав я раніше, коли ще тільки починала усвідомлювати таке просте правило: «Життя є те, у що ти віриш».

Я розумію зараз – тому вони й не розлучаються, що вважають:
– Що поробиш, таке життя…
– Треба терпіти…
– Усі вони (жінки, чоловіки) – такі…
– Від цього підеш, а де його, іншого (іншу), знайдеш…
– Всі так

Ці люди виконують низькооплачувану роботу, обидва незадоволені своєю роботою й грішми, які вони одержують, але не шукають інше місце, де б їх цінували вище, тому що переконані:

– Роботи немає…
– Зараз не влаштуєшся…
– Добре там, де нас немає…
– Грошей зараз не заробиш…
– Добре, що хоч це є.

Обидва протягом десятка років лають і критикують свого сина, я чую постійне невдоволення їм, і завжди він був у них «нетяма… безвідповідальний… невдячний…». «Дивися в мене!» – я постійно чую ці слова, у яких утримується погроза. А в інтонації, відчувається відношення: «Очі б мої на тебе не дивилися!» Вони постійно засуджують його й воюють із ним, тому що вважають:

– Виховання – це боротьба й перероблення…
– Дитина – неповноцінне створення…
– Його треба «виправити»…

І відповідно до цих переконань вони переробляють і критикують дитину, вказують їй на її недоліки й тим самим – ви ж це розумієте – формують у неї саме ці «погані» якості, формують «погану» дитину, з якою самі й мучаться.

Ці люди живуть важким життям. Життям, у якому немає взаєморозуміння й близькості, але є суцільні проблеми й складності, постійна війна, конфлікти. І в основі цього – уявлення:

– Життя – важке…
– Життя повне проблем…
– Нічого не поробиш – всі так живуть…
– Нічого не поробиш – треба жити…

Їхнє життя – результат їх переконань, саме таких переконань, які є, інакше в них були б інше життя.

І скільки таких життів – важких, проблемних, на самоті й конфліктах із самим собою, з людьми, із самим життям можна спостерігати навколо!»

Втім, доводиться визнати, що так живе більшість людей. Тому що саме так вони думають. І життя тільки втілює в реальність їх уявні запити й команди.

Можна навіть подумки уявити, що кожна людина тримає в руках свою картину світу. Вона може бути радісною, наповненою позитивними уявленнями й очікуваннями. Вона може бути сумною, негативною, повною обмежень. Але це її картина світу. Людина як би пред’являє Всесвіту свою картину й чує відповідь:

– Ти віриш у таке життя, у свої можливості її побудувати? Добре, я втілю це в життя…

Ми творимо своє життя в співтоваристві із Творцем, який просто підтверджує нашу картину світу, картину очікуваного й передбачуваного життя.

Він затверджує наш власний план життя. Це як вищий начальник, якому ви приносите на підпис проект життя, і він завжди говорить вам: «Так!»

Можна сказати, що, по великому рахунку, є тільки одна принципова відмінність між людьми – у тому, як вони мислять. А мислять вони негативно або мислять позитивно.

І ця відмінність у їхніх уявленнях і переконаннях і створює таку разючу відмінність їх життів.

У позитивних людей картини світу світлі й оптимістичні. Саме їх вони пред’являють Творцеві й одержують як результат світлі й радісні життя.

Негативні люди – наповнені негативними уявленнями. Їхні картини світу повні негараздів і найгірших прогнозів: все несправедливо, усі погані.

Для того, щоб розібратися в картинах життя  з’єднаємо й зведемо в одне ціле негативні й позитивні переконання по різним сферам життя, створивши тим самим негативну й позитивну картини світу. І ми побачимо в цьому нові, важливі для нас закономірності й наслідки того й іншого способу мислити.

Отже, одні люди – наповнені переконаннями, уявленнями:
Життя важке.
Світ ворожий.
Нікому не можна довіряти.
Я – маленький.
У мені немає нічого особливого.
Я нічого не вартий.
Обставини сильніше мене.
Від мене нічого не залежить.
У світі мало всього.
На всіх не вистачить.
Роботи не має, зараз не влаштуєшся.
Грошей не вистачає.
Гроші треба заробляти важкою працею.
Можливостей немає.
Шлюб – відповідальність і рабство.
Чоловіки/жінки – незговірливі, уперті.
Виховання – тяжкий вантаж.
Нічого не поробиш, таке життя.
Я самотній.

Уявіть собі людину, яка живе з такими переконаннями, з такою картиною світу. Чого очікує така людина від життя? Що бачить у житті? Що створює в ній своєю поведінкою? Які відносини будує на основі таких переконань?

Ви вже самі знаєте відповіді на ці питання.

Людина, що живе з такими переконаннями, з такими картинами світу, чекає труднощів, невдач, проблем, катаклізмів, хвороби, нещастя, обману, нападу, агресії.

Людина, що живе з такими картинами світу, бачить обмеження й неможливості, труднощі й проблеми, важке й несправедливе життя, недолік усього, бачить власну слабість, бачить недоліки й пороки, тільки бруд життя, бачить небезпеку й кримінал, людську злість тощо.

Людина, що живе з такими уявленнями, створює важке життя, незадоволеність собою, нереалізованість, невдоволення власним життям, бідність, хвороби.

Така людина будує важкі, конфліктні відносини, створює нерозуміння й відчуження, самітність.

Тепер уявіть собі іншу людину. Вона наповнена іншими уявленнями й переконаннями:
Життя – прекрасне.
Життя таке, яке я його створюю!
Я велика, розумна, сильна, значима людина.
Я – творець свого життя.
Я творю своє життя в співтоваристві із Творцем.
Світ повний любові й щастя, можливостей, роботи, грошей.
Світ повний сил, ресурсів, багатства.
Я створюю достаток у своєму житті.
Я гідний гарного, забезпеченого, успішного життя.
Я маю великі здібності.
Я можу багато.
Я шукаю й знаходжу можливості творити своє життя таким, яким прагну його бачити.

Погодитеся, що це зовсім інші переконання, зовсім інша картина світу.

Що чекає від життя, бачить у ньому і створює в ньому така людина?

Людина, що живе з такими уявленнями й переконаннями, чекає від життя: успіху, удачі, підтримки людей і Всесвіту, розуміння, близькості, любові, щастя.

Людина, що живе з такими картинами світу, бачить: можливості, легкі способи досягнення своїх цілей, слушне й світле життя, достаток усього в цьому світі, бачить власні сили й ресурси, бачить гідності й прекрасні якості в собі й в інших, бачить красу й чистоту цього життя, бачить доброту й чуйність, бачить підтримку й допомогу Всесвіту у всьому, що з нею відбувається.

Людина, що живе з такими уявленнями, створює: легке й радісне життя, прекрасні відносини, успіх у роботі, грошове благополуччя, стабільність, здоров’я, гармонію й щастя.

То ж погодьтеся, люди дійсно принципово відрізняються  – не кольором шкіри, статевою приналежністю, мовою, на якій говорять.

Вони відрізняються – принципово й серйозно! – тим, що вони думають, у що вони вірять.

І за цим таким різним відношенням до світу виявляються не просто два способи мислити. Все набагато глибше й серйозніше.

За цими різними способами мислити вияляються два світогляди. Два погляди на світ.

Два різні бачення всього – себе самого, подій, життя, людей, можливостей. Два різні погляди на життя.

Але на жаль негативний світогляд – типовий для багатьох людей.

Позитивний погляд на світ зустрічається рідше. Хоча він такий яскравий, привабливий, наповненений енергією.

Ці два світи існують у Всесвіті. Світ, повний радості, можливостей, достатку, грошей. І світ, повний труднощів, позбавлень, невдоволення …

Але дивно те, що найважливіші, значимі уявлення в наших картинах світу – про світ у цілому, про саму людину, – і створюють переконання в кожній сфері, визначають їх, надають їм спрямованість.

Уявлення про ворожий світ, про важке життя, уявлення про самого себе як про маленьку, незначущу людину роблять негативними всі інші сфери життя. Люди видаються ворожими, незговірливими. Успіх видається важким, важким і неможливим. Гроші здобувають характер лиходіїв, які так і норовлять зникнути, або не прийти взагалі, або здобуваються тільки «кров’ю й по́том». Навіть діти стають шкідливими, противними, упертими. Таким ми починаємо бачити все життя – важким, складним, повним проблем.

А тепер просто уявіть собі самі образ того, як формується негативна картина світу. Як за одним важким переконанням про труднощі життя, випливає інше – про власну не значимість і безсилля. За ним – уявлення про те, що не все можливо. За ним – що обставини більше нас. За ним – що не все від нас залежить. За ним – що тобі може чогось у ньому не вистачити…

Негативні переконання ростуть, приєднуються одне до одного, створюючи цілу негативну картину світу. І це дійсно схоже на низку бус, де одна бусина нанизується слідом за іншою, і ось уже готова вся низка намиста. І ми ходимо по життю в такому намисті. Але чи може бути легким наш рух по життю в такому намисті?

Це намисто із кругляків.

Це камені на наших шиях.

І ми живемо, згинаючись, плазуючи по життю під вагою цих каменів. Ми живемо важко, напружено, іноді здивовано вигукуючи: «Господи, за що ж ти мене покарав?!»

Та він взагалі вас не карав. Він – любить вас. Всевишній, життя, світ, Всесвіт люблять вас і завжди говорять вам «Так!» – усім вашим переконанням, усім вашим твердженням. І допомагають вам створювати ваше життя згідно з вашими переконаннями, згідно з вашими думками. Думками, які ми, як правило, не усвідомлюємо, але хіба від цього комусь легше?

Але за цими різними думками ховаються дві життєві філософії, які й пояснюють їхня масовість або їх рідкість, новизну.

Система негативних переконань знайома кожному з нас, тому що ми самі жили (та й залишаємося жити) в цих уявленнях і щодня зустрічаємо людей, що живуть із цими переконаннями, думками.

Так думає більшість людей. Це «масове» відношення до життя. Це якесь «народне» відношення до життя, «народне» вираження уявлення про життя.

Це масове, «народне» відношення до життя знаходить висвітлення в нашій усній народній творчості: «Життя б’є ключем і все по голові… Страшне, як моє життя… Усе життя мучишся, а потім і …» І в нашій країні, у якій народ завжди страждав від тягаря влади, обмежень і недостатності – ніякого іншого мислення в народу й бути не могло.

« Чекай біди!» – говорить «народна» мудрість.

«Прийшла біда – відчиняй ворота», – додає ще одна «народна» мудрість.

«Біда одна не ходить», – додає третя.

Але ж це ж просте керівництво до дії, вірніше, до бездіяльності. Спочатку чекай – а з таким очікуванням вона не затримається! Потім чекай ще, тому що біда одна не ходить. А вже якщо прийшла біда – відчиняй ворота ширше, щоб зручніше їй було прийти!

Подібні негативні переконання являють собою філософію «маленької» людини. Погляд на світ очима маленької, слабкої людину, якій все видається більшим, страшним, неможливим, важким, несправедливим. Наше «масове» мислення, «масовий» світогляд і є ця філософія «маленької» людини, що дісталася нам у спадщину від країни, у якій ми виросли, із сімей, які виховували нас у цих переконаннях «незначності», «слухняності».

На щастя, не всі люди в цьому світі так думають. Є люди, що відділилися від загальної більшості, вони думають інакше, по-іншому. Не так, як усі.

Ці люди думають не так, як усі, тому що вони – окремі, інші. Вони – більші. Вони почувають себе не «гвинтиками» або «пішаками» у житті, а великими, сильними, яскравими особистостями.

Філософія «великої» людини, яка бере на себе відповідальність за те, що створює. Усвідомлює, що це саме вона – і ніхто інший – створює своє життя сама, насамперед своїми уявленнями й переконаннями про життя. І визнаючи себе творцем свого життя, така людина й заявляє: «Я творю своє життя. Я відповідаю за те, яке у мене життя.  Я джерело своєї роботи. Я творець своїх відносин…»

І це «Я», що звучить у кожному позитивному переконанні й підтверджує відповідальність цієї людини, визнання своєї творчості, її впевненість і величність її особистості.

Саме тому система позитивних переконань – філософія особистості.

У цілому, всі думки людини, вся система її переконань, – це пісня, яку вона співає в своєму житті.

«Масові пісні» нам усім знайомі. Їх співало й дотепер співає більшість людей. Ці «пісні» чутні скрізь – на вулицях, у транспорті, на роботі, у сім’ї: міркування про труднощі життя, нарікання на несправедливість, обвинувачення, невдоволення.

Дотепер у нас прийнято говорити про погане, звертати увагу на погане, ділитися поганою інформацією, підкреслювати недоліки, критикувати помилки.

Ми співаємо негативні пісні. І дивуємося негативності життя.

Але що інше може вийти під спів таких пісень?

Часто, чуючи таку ось «пісню»: «Однаково нічого не вийде… Від мене не залежить… Життя – несправедливе…» Можна подумати: «Ця пісня в нас стогоном зветься…» І поки ми «стогнемо», Всесвіт чує нашу пісню – і підспівує тобі, допомагаючи тобі стогнати далі!

І так буде відбуватися доти, поки ми не припинимо співати цю тужливу пісню. Поки не перестанемо підспівувати людям, які тільки й співають своє тужливе: «Життя важке… Грошей немає… Щастя немає…»

Але є й інші пісні – бадьорі, веселі, сповнені енергії. Це пісні про людину-творця, про її сили, про її можливості. Про прекрасний рясний світ, у якому вона живе. Про дружбу й співробітництво з людьми. Про любов, яка творить чудеса в житті людей.

Такі пісні є. Їх співають веселі, сильні люди, що вірять у себе, у добро й достаток світу. Кожний з нас може стати такою людиною – коли почне співати цю пісню.

Через наявність позитивного й негативного життя наше перетворилася в зебру, де чорні смуги перемежовуються з білими. На зміну білій смузі приходить чорна, потім знову наступає біла, але, на жаль, знову починається чорна смуга. Таке уявлення про життя звично для нас.

І по досвіду нашого життя ми знаємо, що чорні смуги дуже часто бувають довгими, а білі смуги проходять швидко. Не встигнеш потрапити в білу смугу, як вона вже закінчилася й знову почалася чорна смуга…

Чорна смуга наповнена важкими, похмурими, темними, негативними уявленнями й переконаннями про життя, які й створюють таке ж похмуре, темне життя. Темну смугу нашого життя.

Біла смуга наповнена світлими, легкими, радісними, позитивними уявленнями й переконаннями, які роблять наше реальне життя світлим, радісним, щасливим.

У чорній смузі зберігаються всі наші: «Не вийде… Не зможу… Немає настрою… Незмога… За що це мені… Знову почалися неприємності… Я занедужую… Я самотній…»

У білій смузі – перебувають всі наші: «Я зможу… Я досягну… Я знаю, умію… Я вчуся… Я повний сил… Я створюю успіх… Я притягаю гроші… Я налагоджую добрі відносини…»

Чому ж ми живемо здебільшого в чорній смузі? Тому що живемо в наших негативних уявленнях і переконаннях, живемо в обвинуваченнях і невдоволенні, живемо у вчинках, що випливають із таких уявлень, – сварках і конфліктах. Ми живемо таким важким життям, живемо, мучимося й думаємо: «Коли ж воно скінчиться?»

Але воно не скінчається. Тому що ми продовжуємо негативно мислити, продовжуємо жити в негативних уявленнях про життя, про себе й свої можливості, продовжуємо робити негативні вчинки.

Втім іноді ми вириваємося на білу смугу. Ми переходимо в неї тоді, коли починаємо мислити позитивно, коли починаємо вірити в краще, бачити гарне, коли починаємо цінувати себе, коли починаємо визнавати свою відповідальність за все, що відбувається в нашому житті.

І ми могли б жити в цій білій смузі радісним, успішним, легким життям довго, завжди, якби не дозволяли негативному мисленню, людям з негативним мисленням перетягувати нас у чорну смугу.

А в неї попасти досить просто, варто нам тільки засумніватися в собі, впустити в себе хоча б одну негативну думку, як ми знову виявляємося  у чорній смузі.

Одна негативна думка чіпляє іншу, залучає третю, притягає четверту…

Наприклад, досить відчути негативні переживання із приводу роботи, дозволити собі виразити це в думках: «Роботи немає… Не зможу влаштуватися…», як під ці негативні думки притягнуться негативні почуття – розгубленість, тривога, непевність, страх.

За ними виникають негативні уявлення про життя: «Життя важке. Життя несправедливе».

Це викликає новий потік негативних почуттів – розпач, образу, оборювання життям і його несправедливістю: «Чому одним все, іншим нічого… За що мене Бог покарав… Чому я гірший за інших…»

За цим потоком – новий виток негативних думок і почуттів із приводу людей – заздрість, злість, роздратування, пошук винуватих тощо.

Негативні думки, як сніжна лавина, наростають, збільшуються, і ось уже ви поховані під ними, ви – у темному потоці. Ви – у чорній смузі свого життя.

Але хто створив цю смугу?

Хто творець свого життя, крім вас?

І тому, якщо ви не зупиняєте потік негативних думок, ви не зупиняєте й своє негативне життя.

То ж виберіть білу смугу. У ній можна просто жити, а не тільки попадати туди іноді!

Станьте позитивним – і біла смуга прийме вас у свої обійми! Визнайте свою відповідальність за все, що відбувається з вами у вашому житті, почніть мислити з позиції «Я», як мислять особистості, – і ви вже в позитивному мисленні, у білій смузі.

Визнання своєї відповідальності – саме позитивне й сильне переконання, яке лежить в основі всього позитивного мислення й усієї білої смуги нашого життя.

Саме тому позитивно мислячі люди при будь-яких подіях, у будь-яких ситуаціях, у будь-якій реальності пам’ятають про свою відповідальність за все, що відбувається в їхнім житті, – вони ніколи й не опускаються в негатив.

Навіть усвідомлюючи, що вони накоїли у своєму житті щось не те, у чомусь помилилися або в чомусь поквапилися – вони не переходять в обурення, нарікання на життя й пошук винуватих. Вони знають – усе, що відбувається в їхнім житті створене ними самими. І навіть помилка у творчості – тільки підтверджує саму ідею: «Я творець свого життя!» І потрібно просто усвідомити помилку й почати творити заново – краще, успішніше.

Однак:

• два різні способи мислення – негативне або позитивне – реальність;
• дві різні картини світу, створені на основі такого мислення, – реальність;
• дві смуги нашого життя – реальність.

Вони й створюють наші реальності, різні по наповненості подіями й результатами життя.

Але ж ми можемо бути творцями свого життя або можемо бути – руйнівниками.

І те, і інше – важлива для нас новина. Тому що й те, і інше – підтверджує нашу можливість творити своє життя.

І різниця в цій творчості – це лише – характер нашого мислення.

Однак, нагадаємо, що люди, як правило, не живуть поодинці. Вони живуть у співтовариствах – сім’ями, трудовими колективами, містами й країнами. Існує цілий світ людей. Який він? Яким може бути світ людей, що живуть в однакових системах переконань, що існують, діють поруч?

Просто уявіть собі: мільйони людей із чорної смуги становлять це світове співтовариство. Але ж таких людей більшість. І не тільки в нашій країні, їх більшість у світі. Тому що масова свідомість людей інших країн теж у переважно наповнена негативними переконаннями й уявленнями.

Уявіть собі, що мільйони негативно мислячих людей живуть поруч. В одному місті, в одному світі, на одній планеті.

Напевно, вам не складно буде це уявити. Адже багато з нас самі прожили «не таке», незадоволене, важке, повне  самітності й розчарувань життя багато років. І більшість із  нас – поки живуть там.

Ми не засуджуємо зараз це життя. Ми просто розглядаємо варіанти – як живуть люди, та як можна жити. Потрібно побачити ці різні життя, різні світи, щоб у вас з’явився вибір – яке життя вибрати для себе. Але, щоб з’явився вибір, дійсно потрібно бачити кілька варіантів, інакше – який же це вибір, коли немає із чого вибирати!

Отож, уявіть собі – співтовариство людей, кожний з яких живе в негативній системі переконань. Який світ створиться із з’єднання життів цих людей?

Більшість цих людей незадоволені своїм життям, тому що в першу чергу – незадоволені собою. Не навчені цінувати й поважати себе, вони постійно почувають себе – «не такими» – неуспішними або некрасивими, бідними або самотніми. І, будучи незадоволеними, негативними, саме таким вони бачать світ навколо себе.

Але коли разом одночасно поруч живе багато незадоволених людей, це невдоволення переливається один на одного, переливається у вигляді злості, роздратування, образ. І створює сварки, конфлікти, ворожнечу.

Світ таких людей повний зла в самому буквальному значенні цього слова. Він повний агресії, заздрості, обвинувачень. І ця агресія, ворожість по відношенню один одному й до світу в цілому не можуть не призводити до сумних наслідків.

Адже групові думки, групові заявки працюють могутньо. Коли сотні, тисячі, мільйони людей агресивно настроєні одне проти одного на рівні сім’ї, на рівні взаємин на роботі, із сусідами – ця потужна світова агресія починає працювати. І люди дійсно живуть у ворожнечі.

Вони ворогують між собою. Вони воюють із дітьми або із сусідами. Вони конфліктують на роботі. Вони запускають війни.

Так, війни на планеті запущені кожним з негативно мислячих людей. Агресивні енергії кожної негативної людини, складаючись, створюють потужні енергетичні потоки, які вимагають розрядки – уже не на рівні сварки між чоловіком і дружиною, – на рівні сварок між країнами й народами.

Давайте просунемося ще на один крок в описі цього захоплюючого «кіно» за назвою «Світ негативних людей». Або «Світ чорної смуги».

Люди, живучи з переконанням труднощів життів, існують важко, проблемно. Вони самі створюють собі проблеми й труднощі своїми діями або своєю бездіяльністю, що випливають із їхнього невір’я в себе, свої можливості, можливості світу.

І так живе більшість, і для всіх це нормально – жити важким, важким життям, у якому немає волі, легкості, радості. Але – багато втоми. І багато хвороб.

Хвороби – частина цього світу. Це його невід’ємне тло. Це – норма негативного світу. Тому що від такого життя просто не можна не занедужати. Тому що всі хвороби «від нервів», і ніяких «нервів» не вистачає жити таким напруженим життям, у ворожому світі, повному небезпек.

Є ще одна важлива характеристика цього світу.

У цьому світі дуже мало любові, тому що її мало в самих людях. Вони наповнені негативними почуттями, і в них просто немає місця для любові.

Тому любові всім нам не вистачає. Всі бідують від її відсутності. Всі її шукають. І це ще одна важлива причина, по якій хворіють люди: хвороба – це найпростіший і легкий спосіб одержати любов і увагу.

У цьому світі багато й часто хворіють діти. Живучи в нестачі любові, у постійній критиці або страшних сімейних конфліктів, вони дуже сильно потребують того, щоб їх полюбили й помітили, щоб у сім’ї хоча б на час установився мир. І коли дитина занедужує, вона одержує належну їй, але, що не віддається природно любов, і наступає тимчасове припинення сімейних конфліктів.

Діти роблять це неусвідомлено, не спеціально, але діти в цьому світі хворіють постійно. Хворіють постійно й хронічно, і чим далі – тим більше.

Тому що діти, чисті утворення, просто не можуть жити в енергії агресії, ворожнечі, зла. Вони дійсно занедужують від цих низьких вібрацій, до яких ми, дорослі, уже звикли, але які навіть нас, дорослих, іноді переводять у депресію, утому, у хворобу. Що ж тут говорити про дітей?

Їм складно вижити в цьому світі. Єдиний спосіб вижити – теж стати товстошкірими, злими, закритими, негативними. І ми допомагаємо їм у цьому, «пояснюючи» правила життя: «Життя важке. Нікому не довіряй…»

Тому від цього світу й цього життя дійсно дуже часто й багатьом хочеться сховатися, піти. У ньому – неможливо постійно «реально» жити. Ось люди й йдуть. Йдуть глибоко й надовго. І скільки б ліків і клінік не створювалося в цьому світі, причини цих хвороб – важке, незадоволене життя, небажання жити в цій реальності, – залишаються. Залишаться й хвороби.

У цьому світі багато самітності. Це теж його особливість. Кожний – сам за себе. Кожний – у постійному контролі над життям, у ворожому таборі. Кожний – без підтримки. Тому що не звертається за нею. Тому що не вірить у неї.

Цей світ – парадоксальний. Мільйони людей живуть самотніми й не підтриманими поруч один з одним. Кожний – самотужки.

Хоча кожний міг би бути цією підтримкою один для одного. Кожний міг би відкрити своє серце іншій людині й поділитися з нею любов’ю й вірою.

Але ні, не може. У цьому світі – не може. Тому що відкрити своє серце – це значить показати, який ти є. А ти – «не такий». Не можна показувати себе в сьогоденні, не можна визнаватися у своїй слабості. Не можна турбувати людей…

Проте взаємодія й співробітництво не настануть у цьому світі, поки більшість людей не вірять у їхню реальну можливість…

Нагадаємо, що всі темні думки в нас, усі наші негативні переконання й темні картини світу – не від Всевишнього. Тому що невдоволення, очікування лих і нещасть, ворожість, заздрість – не його стан. І всі вчинки людей, які є наслідком негативного мислення: сварки й бажання обігнати, хапнути, обставити, бажання зла, обман, – не від Нього. І всі темні, похмурі життя, які люди створюють на підставі таких похмурих, негативних переконань, – не від Всевишнього. Такі життя – результат наших власних негативних переконань.

 Для підтвердження сказаного розглянемо життєвий приклад. Чоловік, чимсь дуже незадоволений, обурено звертається до дружини:

– Ніколи нічого нормально не зробиш! Сотні раз тобі треба повторювати… Що ти така безглузда…

І жінка раптом незлобиво, здивовано відповідає йому:

– Дивись но, як тебе чорти роздирають!..

Разюча фраза. Як це дійсно схоже на реальність: начебто чорт іноді сидить усередині нас і нашіптує нам: «Чоловік не такий! В інших мужики як мужики, а твій – нікудишній! Дитина – невдячна… Начальник – дурень!.. Країна жахлива!.. Як отут можна жити!.. Люди – сволоти, не встигнеш оглянутися – зжеруть!..» Або: «Нічого в тебе не вийде! Момент зараз невідповідний. Та й де тобі! І не такі, як ти, пробували й ламалися!..»

Цей шкідливий голос у нас дійсно не від Всевишнього. Увесь наш негатив, наші негативні думки, наші погані вчинки – від чорта. Усе наше невдоволення, критика, заздрість, ненависть – від чорта. Тільки давайте зізнаємося чесно – у ролі чортів виступаємо ми самі!

Але ми можемо ( повинні) мислити світле, позитивно, з вірою в себе, у прекрасний добрий світр, у підтримку й любов Всевишнього…

Але як рідко ми в це віримо та робимо!

То ж може потрібно вірити: «Життя – прекрасне! Люди – чудові! Чоловіки – сміливі й відповідальні. Жінки – м’які й добрі. Діти – досконалі творіння, які просто потребують підтримки в їхньому природньому росту», – які світлі й добрі відносини ми могли б створювати!»

Так може, варто вважати: «Світ – повний усього, що необхідно для легкого, гарного й гідного життя! Світ повний любові, щастя й можливостей створювати прекрасні відносини. Світ повний гарної роботи! Світ – повний грошей!» – яким іншим було б наше життя! І якби ми думали про себе: «Я – молодець! Я – супер! Я – розумний, гарний, сильний, здатний! Я вірю в себе! У мене все буде гаразд!» – яке гідне й стабільне життя ми могли б для себе створити!

То ж починайте активно діяти в цьому напрямку – опануйте позитивне мислення. Досить животіти в негативі.

Адже ще 2000 років тому І. Христос дав людям геніальна божественна рада: «Змінюйтесь оновленням розуму вашого». Скористайтеся ним.

Бажаєте жити краще – обновить погляди свої, напрям думок. Цьому вчить релігія. Цю велику істину відкриває зараз для себе наука. Щоб краще жити, потрібно краще мислити!

Божественна геніальна ідея, тільки тепер, через 2000 років, усвідомлюється наукою. І багато вчених вважають, що ця ідея здатна радикально, швидше й краще, чим відкриття атомної енергії й комп’ютера перетворити життя людини. І це дійсно так. Адже наше щастя, успіх, здоров’я, УСЕ НАШЕ ЖИТТЯ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД НАШИХ ДУМОК.