В одному містечку мешкав заможний ремісник, який був вдруге одружений. Від першого шлюбу він мав двох синів. Перший був дужий і задерикуватий; другий його син, Ганнес, був створінням ніжним і вважався змалку дещо примітивним.

Після смерті матері для Ганнеса настали погані часи. Брат зневажав його і знущався з нього, а батько завжди ставав на бік брата, оскільки соромився, що його син такий глупуватий. Річ в тім, що за Ганнесом дедалі більше закріплювалася слава дуже обмеженої дитини через те, що він уникав ігор і забав з іншими хлопчиками, говорив мало і з усім погоджувався. Відтоді, як він втратив захист матері, Ганнес став зазвичай блукати поза міськими воротами серед пасовиськ і садів, як тільки йому вдавалося самовільно вислизнути з батьківського дому. Там він інколи по півдня розглядав трави, квіти й каміння. Йому було достатньо споглядати різні види рослин і породи птахів., намагатися розрізнити різного штибу каміння, птахів,жуків і всілякої іншої живності і перебувати з усім цим у мирній злагоді. При цьому він часто залишався цілковито самотнім, хоча й не завжди. Нерідко до нього приєднувалися дітлахи І тоді з’ясовувалося, що Ганнес, який не знаходив спільної мови зі своїми однолітками, легко приятелював з молодшими дітьми. Він показував їм, де ростуть ті чи інші квіти, грався з ними і розповідав їм різні історії; брав їх на руки, коли вони втомлювалися, І мирив їх, коли вони сварилися. Спочатку дорослим не сподобалося, що їх малята водяться з Ганнесом. Але потім вони звикли до цього І деякі матері тішилися, що мають змогу віддавати своїх дітей під його нагляд.

Через кілька років Ганнесу довелося пережити неприязне ставлення з боку своїх вихованців. Як тільки вони виростали і виходили з – під його опіки і чули звідусіль, що Ганнес недотямок, то більш ввічливі з них стали уникати його, а от більш жорстокі – глузувати з нього.

Коли це йому надто дошкуляло і завдавало прикрого болю, він виходив сам один у поля або йшов до лісу, приманював травами кіз, а хлібними крихтами птахів і радів товариству звірів і рослин, йому не потрібно було боятися з їх боку невірності чи ворожості. Він бачив., як високими хмарами пливе понад Землею Господь, він бачив, як віддаленими польовими стежками мандрує Спаситель, і, Ганнес, зауваживши Його, ховався із завмираючим серцем у чагарниках, поки Той не пройде мимо.

Коли настала пора і йому вибирати свій життєвий шлях і ремесло, він не пішов за прикладом братом, тобто, не взявся працювати в батьківській майстерні, а пішов за місто, де знаходилися селянські обійстя і став на службу пастухом. Він виганяв на пасовиська овець і кіз, свиней і корів ба навіть гусей. З його худобиною нічого лихого не траплялося, тварини визнали його і полюбили, вони розуміли його і слухали його команди краще, ніж інших пастухів. Цю обставину невдовзі завважили і містяни, і селяни, і через кілька років молодому пастухові довірили найбільші й найкращі стада. Однак, якщо йому доводилося йти на ринок до міста, він ставав сумирним і соромливим. Підмайстри дражнили його, школярі називали його образливими прізвиськами, а брат зневажливо відвертався і навіть не вітався. Коли батько помер від якоїсь напасті, брат обманув Ганнеса, привласнивши собі більше половини спадщини і вчинив так, щоб Ганнес не схаменувся і не став відстоювати свої права. Все, що йому вдавалося заощаджувати від зарплатні пастуха, він віддавав дітям і біднякам. Він часто купував своїм найулюбленішим коровам і козам стрічки на шию із лунким дзвінком.

Так поминуло кілька років І Ганнес вже не був молодим… Про людське життя він знав мало, зате знався на вітрах і грозах, на травах і на видах на врожай, на худобі і собаках. Всіх своїх численних тварин він знав кожну індивідуально за їх статтю і міццю, норовом і віком. А крім худоби знав він і птахів різних порід, їхню поведінку й відмінності між ними. А ще знав він ящірок, змій, жуків, бджіл, мух, куниць і білок. Знався він і на деревах І травах, на грунтах і водах. Знав він також пори року і стадії місяця. Він полагоджував сварки і ревнощі поміж своїми тваринами, доглядав за ними і лікував їх, коли ті недужали. Дбайливо вигодовував він осиротілих сисунців і ніколи не думав про те, що колись виконуватиме якусь іншу роботу, крім вівчаря і пастуха.

Одного дня він лежав у затінку на узліссі і спостерігав за стадом, як раптом побачив якусь жінку, яка, не завважуючи його, бігла неподалік від нього до лісу. Оскільки вигляд у неї був збентежений і стурбований, він поглянув їй услід і швидко зрозумів, що вона збирається накласти на себе руки, оскільки прив’язала мотузку до букової гілки і вже готова була накинути петлю на свою шию.

Ганнес обережно підбіг до неї. Він поклав свою руку на її плече і зупинив її до того, як вона встигла виконати свій намір. Жінка злякано завмерла і злісно зиркнула на нього. Він же змусив її присісти і став заспокоювати, промовляючи до неї мов до ображеної дитини, поки вона сама не розповіла йому про своє горе і про все те, що з нею трапилося. Вона розповіла, що не має більше сил жити разом зі своїм чоловіком, але Ганнес чув у її словах й відчував, що ця жінка кохає свого чоловіка. Він дав їй можливість вилити душу, поки вона трошки не заспокоїлася. Тоді він, щоб утішити її, став розповідати про якісь інші речі, про своє заняття., про ліс й отари, І,зрештою, вмовив її повернутися додому до свого чоловіка. Вона пішла, тихо плачучи. Деякий час він не бачив її і нічого не чув про неї.

Однак якось восени ця жінка прийшла ще раз у супроводі свого чоловіка і шуряка. Вона була веселою, подякувала Ганнесу і розповіла, як помирилася з своїм чоловіком, затим запросила заходити до неї в гості у місті і попросила, вказуючи на шуряка, щоб Ганнес не відмовив у своїй пораді й розраді і цьому чоловікові. Шуряк розповів про своє горе: в нього згорів млин і при цьому загинув один з його синів; і в тому, як пастух слухав його, як він дивився на нього і як утішав його, відчувалися дивовижний спокій і сила. Сам цього не усвідомлюючи, він підтримав бідолашного чоловіка і вдихнув в нього нову життєву мужність. З вдячністю розійшлися містяни зі своїм утішником.

Минуло небагато часу і ось вже шуряк тієї жінки привів до нього свого приятеля, який також потребував поради, приятель прийшов згодом зі своїм приятелем, а через кілька років все місто знало про те, що пастух Ганнес вміє лікувати душевні недуги, полагоджувати суперечки, допомагає порадою тим, хто розчарувався в житті, втішає тих, хто впав у відчай.
Все ж ще було багато таких, хто глузував з нього, проте майже щодня хтось приходив до нього зі своїм проханням. Молодих марнотратців і нероб він наставляв на шлях доброчинства, а тим, хто був знесилений важкими стражданнями, навіював терпіння й надію. Але особливу повагу заслужив він тоді, коли завдяки його посередництву помирилися дві багаті родини, що давно ворогували між собою.

Дехто подейкував,що все це марновірство і чаклунство, але оскільки пастух не брав ні від кого жодної винагороди, то невдовзі всі подібні і докори відпали самі по собі І до скромного чоловіка йшли немов до святого схимника. Про нього і про його життя повсюди розповідали різні історії: стверджували, буцімто йому служать лісові звірі, що він знає мову птахів і може викликати дощ та відводити удари блискавки.

Серед тих, хто як і раніше з презирством і неприязню ставився до Ганнеса, вирізнявся його старший брат. Він називав Ганнеса блазнем і ловцем дурників. А одного разу ввечері, на гулянці, він запально заявив, що притягне свого брата до відповідальності і не дозволить йому далі обманювати людей. Щоб дотримати слова, він подався наступного дня разом з двома своїми супровідниками на пошуки пастуха,і вони знайшли його десь на віддаленому пасовиську. Ганнес зустрів їх привітно, запропонував їм хліба й молока, розпитав про те, як справи у брата і як ведеться його родині. І перш, ніж той встиг накинутися на нього зі злісними словами, так сильно зворушив й заспокоїв його, що брат попросив прощення,і, покаявшись,спокійно пішов додому. Цей останній випадок заткнув рота всім недоброзичливцям. Його переповідали щораз з новими деталями, а один молодий чоловік навіть склав вірша на цю тему .

Коли Ганнесу виповнилося п’ятьдесят п’ять, для міста настали важкі часи. Все почалося з якоїсь дріб’язкової суперечки між містянами, при чому, пролилася кров і виникла запекла ворожнеча. Кілька несподіваних смертей були визнані в суді як наслідок від отруєння. І поки розколоті на два табори мешканці вели запекле протиборство, на цю місцевість насунулася чорна пошесть.; вона почалася з жахливої смерті дитини, затим перекинулася на дорослих і за кілька тижнів забрала життя четвертини містян.

В той же лихий час помер старий бюргермайстер, і вимучені ворожнечею і хворобою жителі міста втратили мужність і впали у відчай. Злодійські банди сіяли повсюдно страх. Всі мешканці, окрім шахраїв, перебували у повній розгубленості, листи з погрозами жахали багатих, а бідні люди не мали що їсти.

І ось одного разу до міста прийшов Ганнес, щоб провідати когось зі своїх вихованців. З’ясувалося. що когось вже немає серед живих, ще хтось інший хворіє, а ще інший осиротів і збіднів. Будинки стояли порожні, а на вулицях панував страх, жах і недовіра. Коли він проходив ринковою площею, опечалений горем рідного міста, багато людей з натовпу впізнавали його. Юрба з містян, які жадали допомоги, подалася за ним і не давала йому змоги покинути місто. Перед ратушею, він не зчувся, як його винесли на зовнішній рундук і він постав перед великим натовпом, який чекав в від нього слова розради і надії.

Його пойняло прагнення якось полегшити їхні страждання і зробити для них щось корисне; він розпростер руки і став промовляти до завмерлого натовпу. Він говорив про хворобу і смерть, про гріх і визволення, а завершив утішною розповіддю. Вчора, повідомив Ганнес, він бачив , як на пагорбі за містом височіє постать Ісуса, Спасителя світу,який вже прямує сюди, щоб принести визволення від усіх напастей. Коли він розповідав про це і його обличчя сяяло від співчуття і любові, комусь з присутніх здалося, що він сам є Спасителем ,якого їм послав Господь.

– Приведи його сюди, – ревів натовп, – приведи до нас Спасителя. Хай Він нам допоможе !

Тільки тепер Ганнес із жахом відчув, яку силу нетерплячих надій він розбудив. Його дух затьмарився й ослаб. Він вперше відчув, що страждання світу більші й сильніші, ніж його впевненість у власних силах. Тим нещасним, що зібралися перед ним, було мало чути про Спасителя. Вони жадали побачити його тут , поміж собою, щоб його можна було взяти за руку, почути Його голос, тільки затим помине їх відчай.
– Я буду молитися за вас перед Ним, – промовив Ганнес, напруживши свій голос, – я шукатиму Його три дні і три ночі і благатиму Його, щоб Він прийшов разом зі мною і допоміг вам. Виснажений і розгублений протиснувся пророк крізь вируючу людську масу і попрямував далі через міст і ворота, поки не опинився за містом, де його полишили останні супровідники. Засмучений, дійшов він до лісу й обтяжений важкими думками став шукати ті місця, де в інші часи він відчував іноді присутність Господа. Молячись, але без надії, блукав він околицями, пригнічений горем тисячі людей. Мимо своєї волі він перетворився з пастуха й улюбленця дітвори на духовного наставника багатьох людей. Багатьом він допоміг і багатьох врятував, аж ось тепер все виявилося марним. І він побачив, що зло на землі незнищенне і переможне.

Коли на четвертий день він, згорблений і знесилений, увійшов до міста, обличчя його постаріло, а волосся побіліло. Мовчки чекали його люди І дехто з них ставав на коліна, коли він проходив мимо.
А закінчив він своє життя брехнею, яка все ж була правдою.

• Чи бачив ти Бога ? Що він тобі сказав? – запитували його люди.

І тоді він, підвівши очі догори , відповів: – Ось,що Він сказав мені :» Іди й віддай своє життя за своє місто, як я віддав його за цей світ!».

На мить натовп заціпенів від жаху й розчарування. Затим один літній чоловік підстрибнув і плюнув, лаючись, пророку в обличчя. І тоді Ганнес без слів впав покірно на землю і віддав себе на поталу розлюченому натовпу.

(1906)

Переклад з німецької Івана Мегели