Едмонд, обдарований юнак з порядної родини, під час багаторічного навчання був улюбленим учнем добре відомого на той час професора Церкеля.

Все це відбувалося в ту добу, коли так званні повоєнні часи вже підходили до свого завершення, коли великі війни, велике переселення і повний занепад релігії й моралі надали обличчю Європи того виразу відчаю, який бачимо майже на всіх портретах представників тієї доби. Нова ж епоха, яка отримала згодом назву «відродження середньовіччя», ще, власне, не розпочалася, однак все, що впродовж більш ніж ста років глибоко шанувалося і високо цінувалося, вже дуже розхиталося, і в широких колах відчувалася швидко зростаюча апатія і кволість думки, що охопили саме ті науки й мистецтва, яким з середини дев’ятнадцятого століття надавався певний пріоритет. Вже всі були ситі по горло аналітичними методами, технікою як самоціллю, мистецтвом раціоналістичного пояснення, витонченою аргументацією та розсудливістю тієї картини світу, яка ще кілька десятиріч тому означалася як вершина європейської освіти, серед її батьків виділялися імена Дарвіна, Маркса і Геккеля. Як у прогресивних колах, так і в тих, до яких належав Едмонд, панувала навіть певна апатія духу, скептична, не позбавлена марнославства пристрасть до тверезої самокритичності, до свідомої самозневаги інтелігенції та її панівних методів.

Водночас у цих колах прокинувся фанатичний інтерес до досліджень з історії релігій, що досягли на той час високого рівня. Пам’ятки, які містили відомості про давні вірування й культи, вже не досліджувалися так як раніше, тільки в історичному, соціологічному чи світоглядному аспектах — вчені прагнули цього разу виявити безпосередні життєдайні сили релігії, психологічну і магічну дію її форм, образів і звичаїв. Серед вчителів, професорів старшого покоління, все ще панувала більш ніж чванлива допитливість, притаманна чистій науці, а також своєрідна любов до збирання, порівнювання, пояснення, класифікування і всеззнання. І навпаки, молоді вчені й студенти були сповнені іншого духу, а саме: глибокої пошани, а часом і заздрісного почуття щодо явищ релігійного життя, прагнення пізнати сокровенний смисл обрядів і магічних висловів, що їх зберегла для нас історія, і, почасти, від розчарування у житті, а почасти від бажання набути віру, були сповнені таємничої жадоби осягнення глибинної сутності всіх цих явищ, жадобою віри і того стану душі, який би дозволив сучасникам жити подібно до далеких пращурів, могутніми і високими спонуканнями, жити тією втраченою нині свіжістю і силою, що її і по сьогодні випромінюють релігійні обряди і витвори мистецтва давнини.

Широко відомою стала тоді, наприклад, історія одного молодого приват-доцента марбурзького університету, який взявся описати життя і смерть благочестивого поета Новаліса. Як відомо, цей Новаліс вирішив після смерті своєї нареченої покінчити життя слідом за нею і для цього, оскільки він був людиною благочестивою та ще й поетом, він використав не механічні засоби на кшталт отрути чи вогнепальної зброї, а довів себе поступово до смерті за допомогою чисто духовних і магічних методів, і пішов з життя ще зовсім молодим. Приват-доцент був настільки зачарований цим незвичайним життям і смертю, що захотів повторити вчинене поетом, тобто послідувати за ним в інший світ шляхом простого наслідування і копіювання. І спонукала до цього приват-доцента не стільки втома від життя, скільки бажання пережити диво — тобто вплив духовних енергетичних сил на володіння фізичним тілом. Він і справді прожив подібне життя і помер так само, як і Новаліс, не досягнувши тридцятилітнього віку. Випадок з приват-доцентом викликав тоді сенсацію і знайшов рішучий осуд як з боку всіх консервативних сил, так і з боку тієї частини молоді, яка шукала задоволення у спорті і матеріальних життєвих благах. Втім, годі вже про це, ми не збираємося аналізувати ту добу в цілому, а хочемо лише подати побіжний обрис стану душі і настроїв, що панували в тих колах, до яких належав студент-дипломник Едмунд.

Отож, він штудіював релігієзнавство під керівництвом професора Церкеля, але цікавили його при цьому майже виключно або релігійні, або магічні вправи, за допомогою яких різні народи у різні часи прагнули здобути духовну владу над буттям й зміцнити людську душу супроти природи і долі. Едмунд, на відміну від свого навчителя, не надавав суттєвого значення зовнішній стороні релігії, відображеній у літературі і філософії, чи її так званому світобаченню — він намагався оволодіти безпосередньо практичними прийомами. що впливають на життя людини, вправами і магічними заклинаннями, прагнучи осягнути таємничу силу символів і сакраментів, техніку досягнення духовної зосередженості, способи збудження творчих потенцій душі. Поверховий підхід, яким впродовж цілого століття пояснювали такі феномени, як аскеза й анахоретство, вигнання нечистої сили, чернецтво й схимництво, вже давно оминали серйозні дослідники.

На той час Едмунд відвідував екслюзивний семінар професора Церкеля, в якому окрім нього самого брав участь лише один просунутий учень; вони вивчали древні магічні вислови і тантри за рукописами, що їх не так давно виявили в північній Індії. Для професора ці заняття мали чисто дослідницький інтерес, він збирав і систематизував таємничі явища так само, як хтось інший колекціонує комах. Однак професор відчував, що його учнем Едмундом володіла цілковито інша пристрасть до цих магічних висловів і молитовних формул; він давно помітив і те, що його учень зумів проникнути у таємницю, що була недоступна вчителю, оскільки осягав її Едмонд з благоговійним трепетом, і професор сподівався, що він ще багато років триматиме цього здібного учня побіля себе і співпрацюватиме з ним.

Саме тоді вони аналізували, перекладали і коментували древні індійські тантри і Едмонд пробував подати один такий фрагмент із санскриту у власному перекладі:

«Якщо ти потрапиш у таку ситуацію, коли твоя душа захворіє і забуде те, що їй потрібно для підтримки життя, і ти захочеш пізнати, що воно таке те, чого вона потребує і що ти повинен їй забезпечити: тоді очисти своє серце, обмеж своє дихання до мінімуму, уяви собі центр своєї голови як якусь порожнину, спрямуй свій мисленнний погляд на цю порожнину, зконцентруйся для споглядання, і тоді порожнина несподівано перестане бути порожньою і відкриє тобі бачення того, що потребує твоя душа, аби вона могти продовжувати жити далі».

«Добре»,— промовив професор і кивнув головою. Тільки там, де ви кажете «забути», повинно було б стояти дещо точніше — «втратити». І ви мабуть помітили, що слово для означення «порожнини» одне й те ж те саме, що ці дурисвіти священники чи чародії-лікарі вживають для означення «материнського лона». Ці пройдисвіти примудрилися укласти з доволі-таки раціонального посібника для зцілення від меланхолії справжнє хитромудре зібрання магічних сентенцій. Це саме «mar pegil trefa gnoki», що співзвучне з деякими висловами великого заклинателя змій, могло звучати для бідних бенгальців, яким тоді забивали мізки маги й шарлатани, страхітливо і доволі таки жахливо! Втім, сама настанова, всі ці поради стосовно очищення серця, стримування дихання і спрямування погляду всередину себе не відкриває нічого нового, вони сформульовані точніше, наприклад, у сутрі номер вісімдесят три. Але ви, Едмонде, звісно, маєте інший погляд? Що ви про це думаєте

— Пане, професоре,— промовив тихо Едмонд,— мені здається, що ви і в цьому випадку недооцінюєте цінність самого вислову, тут йдеться не так про відшліфоване тлумачення, що ми надаємо словам, скільки про те, що крім голого мовного смислу в них є ще щось інше: їх звучання, вибір маловживаних й архаїчних слів, їхня співзвучність, що викликає асоціативний зв’язок із магічними формулами Великого заклинателя змій — тільки сукупність всього цього надає заклинанню магічної сили.

— Якби ж воно й насправді володіло такою силою! — засміявся професор. — Власне кажучи, жаль, що ви не жили в ті часи, коли ці містичні вислови ще використовувалися у реальному побуті. Ви були б найвдячнішим об’єктом для магічних трюків тодішніх творців магічних висловів. Але на жаль, ви народилися на світ із запізненням на кілька тисячоліть, і я готовий побитися з вами об заклад: що як би ви не намагалися максимально чітко виконувати приписи цієї магічної формули, все це не дасть анінайменшого результату.

— Він повернувся до іншого учня і продовжив розповідати щось цікаве, перебуваючи в гарному гуморі.

Тим часом Едмонд ще раз пробіг очима текст мантри, він справив особливо велике враження своїми вступними словами, які, здавалося, пасували до нього самого і до його нинішнього становища. Слово за словом продекламував він про себе магічну формулу і спробував водночас виконати абсолютно чітко всі її приписи. «Якщо ти потрапиш у таку ситуацію, коли твоя душа захворіє і забуде те, що їй потрібно для підтримки життя, і ти захочеш пізнати, що ж воно таке те, чого вона потребує і що ти повинен їй забезпечити: тоді очисти своє серце, обмеж своє дихання до мінімуму, уяви собі центр своєї голови як порожнину, спрямуй свій мисленнний погляд на цю порожнину, зконцентруйся для споглядання, і тоді порожнина несподівано перестане бути порожньою і відкриє тобі бачення того, що його потребує твоя душа для того,аби могла продовжувати жити далі».

— Цього разу йому вдалося краще сконцентруватися, ніж у попередніх спробах. Він виконав ці настанови і якесь відчуття підказувало йому, що саме тепер настав той час, коли його душа опинилася у небезпеці і забула про найголовніше…

— Вже невдовзі після виконання простих вправ на дихання хатха-йоги, які він часто практикував і раніше, він відчув, як всередині нього щось відбувається, а затим відчув, як всередині його голови утворилася маленька порожнина, побачив зіяння цієї маленької темної порожнини, максимально зосередив свою увагу на порожнині завбільшки з горіха, уважно вдивляючись в неї, немовби у «материнське лоно». І тоді порожнина стала нерішуче ясніти, світло поступово яскравішало. І все ясніше і ясніше перед його уявним поглядом розкривалося бачення того, що йому потрібно було зробити, аби могти продовжувати житти далі. Його налякало не саме бачення, він ні на хвилю не вагався у його справжності — у глибині душі він відчував, що це бачення правдиве що воно показує йому не що інше, як «забуту» найглибшу потребу його душі.

І так він, сповнюючись невідомими силами з цього бачення, радісно і впевнено виконав те, що йому наказувало видіння у порожнечі. Він розплющив стулені під час вправи повіки, підвівся з лавки і зробив крок вперед, випростав руки, обхопив ними горло професора і став стискати його до тих пір, поки не відчув, що вже годі. Він дав задушеному тілу сповзти на підлогу, відвернувся від нього і тільки тепер згадав, що був тут не один, його товариш, блідий немов смерть, сидів за партою, з краплинами поту на чолі і нажахано вирячився на нього

— Все збулося буквально дослівно!— вигукнув захоплено Едмонд. — Я очистив своє серце, я стримав дихання, я зосередився подумки на порожнині у своїй голові, я спрямував свій погляд на неї доти, поки він по-справжньому не проник у саму її глибину, і тут одразу зродилося видіння, я бачив професора і бачив самого себе, бачив, як мої пальці стискають його горло, я все побачив. І мені було легко, саме собою виконати повеління — це не потребувало жодних зусиль, не вимагало жодного рішення. І тепер мені так чудово гарно,як ще ніколи не було у моєму житті!

— Чоловіче! — вигукнув товариш. — Отямся. Ти ж вбив! Ти вбивця! І тебе за це стратять.

— Едмунд однак не чув його. Ці слова поки що не доходили до його вух.. Він тихо продекламував про себе слова магічної мантри « pegil trafa gnoki»,— і не побачив перед собою ані мертвого, ані живого вчителя, а лише безмежну далечінь світу і життя, що відкривалося перед ним.

(1930)

 Переклад з німецької Іван Мегели