В одному з попередніх матеріалів на військову тематику ми обіцяли більш детально розповісти про палубний персонал і команди забезпечення польотів винищувачів Ударних Авіаносних Угруповань, які вдягнені в яскраві шоломи, різнокольорові джемпери (або ж футболки, майки, сорочки, блузи, форми, спецівки) та захисні рятувальні жилети такого ж кольору.

Пропонуємо Вашій увазі обіцяну розповідь про службу і функціональний розподіл задач моряків палубної авіації атомних авіаносців Сполучених Штатів Америки.

На утримання свого флоту, який складається приблизно з 480 кораблів, США витрачає всього близько 60 млрд. доларів на рік. Для порівняння за даними журналу «Forbes» США витрачають щороку більше 100 млрд. доларів на друк лотерей, більше 70 млрд. на пиво та більше 80 млрд. на тютюнові вироби.

Авіаносці, – це не лише колосальні надводні мобільні плаваючі платформи для ведення військових операцій в акваторії світового океану. Це ще й показник міці та могутності держави. США на сьогодні є єдиною державою, яка в арсеналі свого флоту має 11 потужних атомних широкопалубних авіаносців класу «Німіц» або «Джеральд Форд».

Широкопалубні, – означає, що площа лише однієї (а їх декілька!) палуби одного такого авіаносця перевищує 1,6 Га і він несе понад 75 одиниць літаків палубної авіації, а його атомні установки потребують лише одну заправку ядерним паливом раз на 50 років.

Авіаносці є головною ударною складовою флоту ВМС США. Вони розраховані на розміщення від 5,500 до 6,700 моряків і мають на борту всі зручності для команди моряків та льотчиків. Ці гігантські кораблі схожі на плавучі аеродроми з винищувачами, гелікоптерами, літаками-розвідниками, ракетами, боєкомплектом, радарами та всіма припасами, необхідними для забезпечення і управління цим невеликим містом, яке виконує бойові завдання в акваторії світового океану.

Понад 6,000 моряків на борту можуть не бачити землю від кількох місяців до року й, навіть, більше. Це означає, що корабель має бути укомплектований достатніми запасами їжі, води, авіаційного палива та боєприпасів, щоб підтримувати життєздатність всієї команди та екіпажу під час тривалого походу. Зазвичай, 2 (дві) атомні ходові установки авіаносців класу «Німіц», «Рональд Рейган» або «Джеральд Форд» забезпечують автономне плавання такого авіаносця без заходу в порти або на свою базу в Норфолк для заправки ядерним паливом протягом 50-ти років. Потреби поновлювати запаси питної води для приготування їжі та прийняття душу або ванни немає, оскільки на авіаносці є 2 потужні установки для опріснення морської води.

На таких океанських монстрах моряки мають різноманітні побутові зручності, включаючи тренажерні зали, пральні, магазини, кінотеатри, їдальні та навіть кілька кав’ярень популярної мережі Starbucks. Ці зручності допомагають морякам розслабитися та відновити сили під час походу. Однак умови проживання можуть бути різні залежно від звання моряка та його функціональних обов’язків на борту. Молодші матроси зазвичай живуть у тісних кубриках (які вони між собою називають «пологовий будинок») і мають спільні туалети. Офіцери вищого рангу мають більш просторі каюти та приватні вбиральні. Незважаючи на це, екіпаж корабля схожий на велику родину, в якій моряки з усіх верств суспільства зібрані в одну команду для служби та підтримки один одного у життєвих та службових перипетіях. У морі між моряками складаються тісні зв’язки, які можуть перерости в дружбу на все життя.

Авіаносець ВМС США несе службу 24 години на добу сім днів на тиждень разом з приписаними до нього моряками, які працюють позмінно для забезпечення безперебійної роботи судна. Робота вимоглива і часто-густо фізично та ментально важка. Моряки повинні вміти виконувати широкий спектр завдань, щоб підтримувати корабель та його авіаційну складову у роботі на максимально ефективному і боєздатному рівні. Навіть незначний випадок, необережність або недбалість під час перебування на борту може стати різницею між життям і смертю. Особливо, коли військові дії можуть розпочатись у будь-яку мить.

Авіаносець ВМС США спеціально сконструйований і побудований як автономна мобільна плаваюча платформа, яка може не тільки протистояти нападу, але й у відповідь завдати удар величезної руйнівної сили. Для цього регулярно проводиться безліч підготовчих занять і щоденних тренувань, які дозволяють кораблю разом з командою протистояти в океані будь-якими загрозам. Кожен авіаносець ВМС США оснащений новітніми передовими технологіями, включаючи систему радіолокаційного зв’язку, навігації та систем озброєння. Іншими словами, Ударне Авіаносне Угруповання, – це складний високотехнологічний, наукомісткий плаваючий автономний комплекс сучасного озброєння, який інтегрований з космічною супутниковою розвідкою стеження, наведення та навігації, літаками ДРЛВ типу AWACS, атомними підводними човнами типу «Огайо» та кораблями супроводу, охорони та забезпечення. Авіаносець може щоденно знищувати десятки і сотні різноманітних цілей всіма комплексами бортового озброєння. Однак сам себе повністю, навіть всім наявним озброєнням, авіаносець захистити не може. Кожен авіаносець завжди супроводжують кораблі бойової охорони, супроводу та забезпечення. У 80-х роках це було близько 30 бойових кораблів та 2-3 атомні човни. Сьогодні ударне авіаносне угруповання (УАУ, – це пара крейсерів, 2-3 фрегати, есмінці, судно забезпечення та 1-2 атомні човни типу «Огайо».

Всі бортові системи озброєння Ударного Авіаносного Угруповання поєднані з приблизно сотнею військових літаків, розміщених на палубі та в трюмних палубах. ВМС США використовують кілька різних типів радарів. І кожен зі своїми унікальними можливостями. Один із найважливіших типів відомий як радарна система AN/SPY-1, яка бачить «за горизонт» і використовується в стратегічних цілях для виявлення та відстеження запущених ударних ракет. Це не лише важливий механізм захисту, але й потужний інструмент для відстеження і супроводу сотень надводних, підводних, повітряних та наземних цілей одночасно.

Радарна зброя, антени ППО, ціленаведення та засоби РЕБ були майстерно застосовані авіаносними угрупованнями на чолі з авіаносцями «Америка», «Корал Сі» та «Кітті Хок» в операції «Каньон Ель-Дорадо» проти Лівії в квітні 1986 року при ураженні наземних цілей військових аеродромів «Майтіга» в Тріполі та «Беніна» в Бенгазі, а також знищенні казарм бойовиків в таборах підготовки терористів.

ВМС США докладають чималих зусиль, щоб забезпечити безпеку життя і витривалість команди авіаносця. Але ракети — не єдина загроза в повітрі. Супротивник також застосовує ударну авіацію для підсилення атак. Тому ВМС США мають на озброєнні ще одну радіолокаційну систему, відому як SPS-48. Вона використовується для спостереження за повітряним простором на великих відстанях в широкому діапазоні по ешелонах та висотах і такий моніторинг може виявляти літаки на відстані до 250 миль. Це дає палубному авіа-угрупованню авіаносців достатньо часу для підняття в повітря своїх літаків та перехоплення потенційних небезпек.

У водах відкритого океану є велика загроза від ворожих ескадр і угруповань бойових кораблів. Пошуковий радарний комплекс SPS-49 використовується для надводного пошуку цілей та наведення палубної авіації. Цей комплекс може виявляти кораблі та «засікати» інші надводні об’єкти в акваторії на відстані до 200 миль, що робить його важливим інструментом виявлення потенційних загроз, а також для уникнення зіткнень або скупчення суден в аквапросторі в умовах негоди, штормів та туману.

Ключовою системою ударного озброєння на авіаносцях є крилаті ракети «Томагавк». Мало хто з вас усвідомлює, наскільки потужною, далекобійною та високоточною є ця зброя. Ці ракети великої дальності, наприклад, з акваторії нейтральних вод Середземного моря здатні вражати цілі на відстані більше як за 2,500 кілометрів, до Уральських гір, що покриває всю європейську частину росії і робить ударні комплекси «Томагавк» одним із найбільш значущих і потужних інструментів американської військової могутності по всім світі. «Томагавки» можна запускати з різних платформ, включаючи надводні кораблі та атомні підводні човни.

Так, 7 квітня 2017 року з акваторії Середземного моря біля острова Кріт два эсмінці ВМФ США USS Ross та USS Porter, выпустили по сирійській авіабазі Еш-Шайрат 60 ракет «Томагавк». З них 59 досягли цілей, жодна не була збита, а одна впала в море одразу після запуску через невдалий старт. Але особливо ефективні «Томагавки» при запуску з авіаносців.

Авіаносці ВМС США, як правило, є базою і пусковим майданчиком для різноманітних літаків, включаючи винищувачі, штурмовики, розвідники й літаки супроводу та спостереження. Після закінчення ери палубних винищувачів F-14 «Tomcat” зі змінною стріловидністю крила одним із найвідоміших літаків, які тепер злітають з авіаносців, є F-18 «Hornet» та F/A-18 “Super-Hornet”. Цей двомоторний реактивний винищувач здатний літати на надзвукових швидкостях і нести широкий діапазон зброї, включаючи ракети «повітря-повітря», «повітря-земля», а також керовані авіабомби.

F-18 «Hornet» використовується для будь-яких завдань, від завоювання переваги в повітрі до ударів по наземних і надводних цілях, за що йому дали прізвисько Rhino = (Носоріг) через його визначну стійкість.

Ще одним ключовим літаком, який злітає з авіаносців ВМС США, є E-2 «Hawkeye», – літак раннього попередження та управління в повітрі, який часто використовується для виявлення та відстеження потенційних загроз, таких як літаки противника. «Hawkeye» оснащений потужною грибоподібною радіолокаційною системою, що може буквально сканувати всі ешелони по висотах в небі на сотні миль навколо авіаносця, який часто в радіо-обміні називають «маткою», чи «авіа-маткою».

Враховуючи всі ці складні системи, потреба в якісному зв’язку стає цілком очевидною, оскільки в умовах підвищеного шуму, вібрації та гуркоту реактивних двигунів палубної авіації, ривкого вітру і штормової негоди без зв’язку та координації команд всі бортові системи і комплекси не будуть функціонувати як одне ціле. Системи зв’язку такі ж важливі, як зброя та палубні ударні винищувачі. Тож не дивно, що технології, які використовуються для зв’язку, неймовірно просунуті, від супутникового зв’язку до захищених радіоканалів стратегічного використання. І кожен авіаносець ВМС США все це має на борту. Однією з найважливіших систем цілодобового щоденного використання є інтегрована система голосового зв’язку, відома як IVCS (Integrated Voice Communication System). Ця технологія дозволяє морякам на кораблі спілкуватися один з одним через купу різних засобів, включаючи телефони, радіо та мегафони. Цікавий факт, – на борту авіаносця ВМС США понад 3000 телефонів і каналів зв’язку для того, щоб моряки могли швидко й ефективно спілкуватися навіть під час бою. І тут не йдеться про недокомплект для більш ніж 6-тисячної команди екіпажу. Просто для забезпечення цілодобової бойової служби 2/3 команди відпочиває і відновлює сили, щоб знову заступити на службу в свою зміну.

Супутникова технологія зв’язку авіаносця дозволяє екіпажу підтримувати зв’язок з іншими кораблями бойової ударної групи, а також з командними центрами на березі. Вона також використовується для передачі одержаних даних, розвідувальної аналітики, опрацьованих звітів та оновлення спостережень метеорологічних служб про погодні умови в цих широтах. Ці фактори відіграють дуже велику роль під час перебування в океані.

Екіпаж авіаносця ВМС США складається з більш ніж 5-6 тисяч осіб, включаючи чоловіків та жінок і працює лише задля однієї мети: постійно випускати літаки в небо та забезпечувати їх безпечну посадку і відновлення бортових систем після вильоту. Для цього існує ціла армія помічників і кожен військовий моряк виконує свою індивідуальну роль і свій функціонал, який для зручності позначений кольором його повсякденного робочого вбрання.

Будь-хто, кому випаде спостерігати за організацією роботи авіаносця, миттєво помітить різнобарв’я кольорів, які носить палубний персонал. Під час такого спостереження за роботою екіпажу, стає зрозуміло, що ця система кольорової ідентифікації працює відмінно. По мірі розвитку літакобудування та льотної підготовки протягом десятиліть існуюча палубна ієрархія була доповнена новими посадами, функціональними обов’язками та високотехнологічним обладнанням. Але основна система кольорового кодування палубної уніформи залишається незмінною, оскільки це виявилося вкрай важливим для успішного походу і безпечного плавання Ударних Авіаносних Угруповань.

Різнокольорові майки допомагають визначити, хто де має бути і хто відповідає за певні обов’язки та устаткування. Такий підхід використовується для ідентифікації персоналу на льотних палубах авіаносців з минулих часів, а точніше: з 1922 року. Тоді, для ефективного виконання повсякденних і льотних операцій були визначені чіткі функціональні ролі екіпажу, і всіх моряків розбили по операційних групах. Кожна група повинна була тренуватися та носити майку визначеного кольору.

Жовті джемпери носять випускаючі диспетчери зльоту та оператори старту літаків, які метушаться між літаками по, розміченій на функціональні зони, палубі. Їх називають «директорами» або «режисерами» пускових стартів. Оператори катапульти та оператори кріплення карабінів та фіксації пускового захвату на передній стійці шасі літака також вдягнені в жовті сорочки. Жовті сорочки пильнують за рулінням, паркуванням та переміщенням літаків по зонах палуби. Офіцери спорядження й фіксації механізмів катапульти та гальмівної системи посадки та відповідальні за літаки також носять жовтий одяг. На авіаносцях вважається, що літак належить відповідальній і закріпленій за кожним літаком посадовій особі, яка «приписана» до літака. А пілот, – лише тимчасово бере цей літак «на прокат» на кілька годин просто політати на ньому і потім знову повертає цей винищувач назад постійному, відповідальному за нього, власнику.

Зелені сорочки носять моряки, у яких дуже важка робота, а також і ті, хто обслуговує механізми парової катапульти та аварійне устаткування корабля. Матроси з гаками стежать за тим, щоб розтяжки і троси на всіх чотирьох поперек-палубних гальмівних розтяжках повернулись у вихідне положення. Вони ж фіксують карабін катапульти на носовій стійці шасі злітаючого винищувача і готують поперекові троси для захвату гаком і гальмування літака, що заходить на посадку. Для цього вони використовують півтораметрові сталеві штанги. Це одна з найнебезпечніших робіт у команді авіаносця, оскільки сталеві троси можуть луснути і з блискавичною швидкістю перерізати та розтрощити все, що опиниться на їхньому шляху. Технічний персонал льотних екіпажів, хто працює безпосередньо з літаком, також носить зелені сорочки.

Сині футболки вдягають помічники з обслуговування літаків, які працюють під керівництвом диспетчерів запуску і які допомагають при рулінні та переміщенні літаків по палубах. Вони також працюють з величезними авіаційними вантажними платформами і ліфтами, на яких піднімають на льотну палубу та опускають в трюмні внутрішні палуби винищувачі авіаносця. Вони також управляють тягачами, навантажувачами і пристроями підйомних механізмів.

Фіолетові сорочки носять ті, хто забезпечує заправку літаків авіаційним паливом. Вони заправляють літаки авіаносця. Їх ще називають «виноград».

Вочевидь, – закачування авіаційного палива під високим тиском в бортові форсунки близько до боєкомплектів, електроніки, яка знаходиться під напругою та керування численними напалубними механічними пристроями – це вкрай небезпечний функціонал. Достатньо лише однієї маленької іскри через відсутність заземлення або внаслідок будь-якого іншого чинника, щоб спричинити велику пожежу і непоправну катастрофу. Моряки у фіолетових сорочках – це справжні майстри-професіонали безперебійної заправки авіаційного палива в найскладніших умовах негоди, штормів, хитавиці та в умовах нічних польотів.

Червоний колір носять зброярі, тобто група озброєння, які зазвичай знаходяться поміж дуже вибухонебезпечними боєкомплектами та в умовах постійних стресових ситуацій. Вони займаються комплектацією, переміщенням та кріпленням озброєння, ракет, бомб, фугасів, а також заряджають гарматні та кулеметні боєкомплекти літаків палубної авіації. Вони використовують спеціальні возики і посилені мобільні платформи для переміщення боєголовок, бомб, ракети і снарядів по палубі перед тим, як зафіксувати їх на пілонах літака, що може включати буквально кріплення 180-кілограмової ракети вручну і на своїх плечах, що часто доводиться робити щоб прикріпити авіазаряд до підкрильної пускової установки літака. Бригади зі знешкодження боєприпасів також носять червоні сорочки разом з аварійними та рятувальними бригадами.

Аварійні рятувальні команди мають власні пожежні машини розміром з невеликий буксир і завжди готові в будь-який момент включитися в усунення позаштатної або аварійної ситуації на льотній палубі.

Коричневі сорочки найчастіше носять командири повітряних суден, або як їх називають командири кораблів. Командири кораблів несуть відповідальність за нагляд за технічним обслуговуванням, запуском та відновленням, а також за загальний стан своїх літаків і безпеку інших членів своєї ескадрильї. Старшини авіакрила, безпосереднє керівництво авіакрила та його рядовий персонал також носять коричневі сорочки.

Білі футболки носить досить широкий склад палубної команди. До них входять багато спостерігачів за якістю організації льотної зміни та безпеки. Це персонал служби контролю готовності авіаланки, інспектори авіакрила та окремих ескадрилей. Групам, які заправляють літаки рідким киснем та медичному персоналу, також належить носити білі футболки.

Також білі футболки носять офіцери зв’язку і сигнальники або (Landing Signaling Officers) на посадковій палубі які заводять літак на глісаду приводу, тримають з ним зв’язок, а також стежать за тим, щоб палуба була звільнена і готова до прийому чергового бойового борта.

Landing Signaling Officers назначаються з кожної ланки, авіакрила та ескадрил’ї і вони, зазвичай, є пілотами з високим нальотом і чудовою історією високих балів палубних посадок. Білі сорочки також носять співробітники з повітряних перевезень, які відповідають за обробку та транспортування всієї пошти, вантажів та пасажирів-відвідувачів, які прибувають літаками та вертольотами бортової доставки і перевезень C2 Greyhound Carrier. Коли VIP-гостей, перевіряючих або представників ЗМІ супроводжують по палубі, вони також носять білі розпізнавальні кольори.

Сріблясті вогнезахисні комбінезони і протипожежні маски носять команди подолання наслідків аварій і катастроф та пожежники.

Історія палубної авіації знає сотні фатальних випадків, пожеж і авіатрощ на авіаносцях. Тому на кожну льотну зміну разом з пілотами і групами забезпечення також заступають спеціальні підрозділи і техніка для скидання уламків і решток пошкоджених літаків з палуби в море та подолання пожеж чи будь-яких позаштатних ситуацій.

Також на бойове чергування заступають екіпажі палубних вертольотів з групами рятувальників пілотів у випадку катапультування в море, медперсонал операційних палат і групи глибоководних водолазів швидкого реагування. Як правило, уламки понівеченого авіатрощею літака на поверхню не піднімають. Але, якщо на ньому була вдосконалена авіоніка, покращений радар, пошукова апаратура, нові системи озброєння, ціленаведення чи покриття фюзеляжу по технології СТЕЛС, – тоді один-два кораблі супроводу стають на охорону місця падіння або затоплення літака, а команда водолазів визначає можливість його підняття, демонтажу секретних вузлів під водою або підводного підриву, щоб новітні технології бортових систем не були доступні супротивнику для ретельного вивчення та компіляції.

Слід окремо звернути увагу на закрайню небезпеку роботи ВСІХ цих різнокольорових груп по організації, забезпеченню та проведенню польотів на авіаносці. Потужний струмінь розпечених газів реактивних двигунів в холостому режимі має температуру 180С на при швидкості 220 км/год, а при переході на режим форсажу перед запуском стартової палубної катапульти температура сягає 1100С і виривається зі швидкістю більше 2,200км/год. Сила тяги вихлопу реактивної розпеченої газової плазми з форсунок сопел літака може за мить поплавити, запалити і розтопити все, що знаходиться за ними, а безпечного недолугого моряка вагою в якісь 80-100кг і який в 350 разів легший за літак, може за долю секунди перетворити на обвуглений фаршмак розплющений об палубне устаткування чи просто здути у відкритий штормовий океан. Для цього при включенні форсажного режиму перед зльотом – для гасіння струменю газів палубна гідравліка підіймає позаду літака захисний демпфер для укриття моряків палубних команд.

Для того, щоб пройти відбір до складу пілотів палубної авіації, крім спеціалізованої фахової освіти в льотній Академії і року служби у військовій частині, треба мінімум 3 роки льотної роботи пілотом на конкретному типі літака в складі будь-якого роду Збройних сил США, а також отримати досить високі бали за всі здійснені посадки на аеродроми авіабаз по градуйованій оціночній шкалі впродовж льотної кар’єри пілота-винищувача. Нагадаємо, що в Сполучених Штатах всі роди військ (морська піхота, берегова охорона, рятувальні служби, сили спеціальних операцій, тощо) мають свою авіацію і авіабази. Ті ж вимоги стосуються пілотів палубних вертольотів.

Окремих спеціальних навичок пілотування вимагають від пілотів «вертопланів» Bell-Boeing V-22 Osprey та їх екіпажів. Ці велетенські літаючі диво-фортеці поєднують технічні можливості як дво-роторного гелікоптера з вертикальним та скороченим зльотом і посадкою, – так і швидкісного турбо-гвинтового багатоцільового літака в горизонтальному польоті. Тому вимоги до майстерності до техніки пілотування, льотних навичок, професійної майстерності та злагодженості в роботі всіх членів екіпажу цих авіаційних апаратів дуже специфічні і складні.

Не зважаючи на неповороткість і слабку маневреність авіаносця, – його не так просто відшукати та знайти в просторах відкритого моря. За авіаносцями десятки років триває постійний пошук, якщо не справжнє полювання по всій акваторії світового океану. Це було під час «холодної» війни та протистояння між СРСР та Атлантичним Альянсом. Продовжується воно і зараз: між росією, Китаєм та флотами країн НАТО.

Про інші аспекти підготовки та побуту; польоти і флотські та авіаційні традиції авіаносних ударних угруповань, «шифрування» перемовин пілотів винищувачів, перехоплювачів, розвідників та заправників під час радіопереговорів та наведення на ціль буде вже інша розповідь та інший випуск цікавого матеріалу.

Тому, – стежте за нашим каналом, підписуйтесь на нього, пишіть ваші коментарі та поширюйте нашу аудиторію серед своїх колег, друзів та знайомих!