Почнемо з питання: чи розізлила Україна так звану Росію?
Причому – не тільки у 2022 році, чи навіть у 2014?
У 2014 Москва начебто розізлилася Майданом і «пєрєворотом в Кієвє».
Чому саме Майдан у Києві розізлив Москву?
Хіба у світі мало було інших «Майданів»?
Наприклад, «Перський Майдан» в Ірані, що повалив правління шаха, як здається, особливої злісті у Москви не викликав. Навіть сьогодні від тодішнього «пєрєворота в Тєгєранє» нині Москва має вигоду: отримує «Шахєди».
Маємо дивитися у корінь: Україна, за визначенням, якимись своїми діями, будь-чимось, не могла розізлилити Москву. Вона злиться через те, що Україна існує. Існує як Держава. Тому, дії України мають бути відповідними до ставлення Московії до неї.
Викликає подив наших деяких політоглядачів, що, мовляв, Україні не слід у відповідь на агресію, наносити відповіді по її володінням, перетнути межі нашої території і відкинути ворожі армії подалі від наших кордонів. Такі оглядачі вважають, що це, начебто перетворить Україну на такого ж агресора, на подобу так званої Росії (насправді – Московія).
Так виникає нове питання: без нанесення військовї поразки агресору і виходу на його територію, яка є можливість зупинити обстріли нашої території, які лише з нашим виходом на кордони ніколи не припиняться?
Таким чином, перехід кордонів володінь Московії (так званої Росії) перетворення України на якусь загарбницьку державу ніяк не відбутися. Чому?
По-перше, ота так звана Росія прямо заявляє, що Україна і Росія – то є начебто одне ціле, що ми один народ. Тобто – Москва прямо претендує на території України, навіть вже здійснила приєднання українських територій, оголошуючи їх своїми (Крим та інші). Правда, був час, коли у реєстр «єдінаго» народа вписували литовців (Велике князівство Литовське у своїх володіннях мала справжню «Русь», її початкове ядро, тобто – Україну.
Ми (Україна) не претендуємо на приєднання до своєї території земель, що вважаються володіннями так званої Росії. Ми не претендуємо на Стародубщину, Орел, Воронежчину, Азов, Кубань та інші – колишні етнічні території українців.
По-друге. Україна не претендує на володіння Білорусією, хоча вона агресор (мирними тракторами і вагнерівцями), яка фактично вже окупована імперією і перетворена на її колонією.
По-третє.
Чому Україна має розгромити агресора і перейти на його територорію?
То потреба унеможливити обстріл своєї території.
У будь-якому випадку, існує історичний приклад розгрому агресора, який здійснила свого часу Польща. У 1920 році польські війська контрнаступом з-під Варшави відігнало комуно-рашистів за Мінськ (дивись мапу нижче). Це змусило Московію (так звану Совєтську Росію) укласти мир з Польщею (1921).
Отже, Україні слід якомога далі відігнати ворога – за Мінськ, Орел, Вороніж, Таганрог, Азов. Тобто – якомога найдалі від своєї території.
Лише це змусить Московію згодитися на мир. Тимчасово. Років на 1,5-2, чи може трохи більше. Помилкою вважати, що примарний мир з Україною стане тривалим. Слід відкинути будь-які сумніви – згодом вони почнуть знову. Як з Польщею у 1939 (через 18 років).
Ми маємо справу з Московією: від Петра Першого розв’язати війну вона здатна будь-коли і, навіть, без будь-якого casus belli: у 1722 році почато похід проти Персії (Ірану).
Був якійсь привід? Персія загрожувала Московії?
Важливо мати на увазі: планування походу на Індію через Персію почалася вже з 1693 року. Особливо цей напрям важливо відчути в умовах війни, яку Петр І вів проти Швеції. Національний Атлас Росії щодо підготовки походу на Індію зазначає: „Каспийско-индийскую морскую доктрину Пётр Великий начал осуществлять с 1716 г. …”.
Достатньо поглянути на час підготовки походу на Персію – вже 16 років йшла війна зі Швецією (1700-1721). І що ми бачимо? Бачимо підготовку походу на Індію, що почалися у 1716 році. І Персія якось не використовувала цю тривалу війну Московії (аж до 1721 року), щоб розгромити «мирну» Московію, яка начебто «только возвращала».

…У 1939 році Москва уклала угоди з країнами Балтії (Естонією, Латвією і Литвою) про взаємодопомогу від якоїсь агресії. Домовленості укладалися на 10-15 років. Через 9 (дев’ять !) місяців ці 10-річні угоди якоїсь взаємодопомоги скінчилися – країни Балтії перестали існувати: так звана Совєтська Росія їх анексувала, як сьогодні прагне анексувати всю Україну.
У березні 1940 року Совєтська Московія уклала мир з Фінляндією. Через 1,5 (півтора року!) – 25 червня, без оголошення війни вона розпочала бомбардування Фінляндії. Фіни назвали цей напад «війною-продовженням».
Легенди московської ідеологічної пропаганди нині відходять у минуле. Яку ціну має та пропаганда, ми впевнюємося щоденно на власні очі. Ми маємо справу не з пропагандивною, а реальною Московією. Чекати нападу з її боку слід було завжди, будь-коли, у будь-який час і будь-проти кого.
* * *
Війни, що відбувалися у світі, велися з метою опанування територіями, багатствами країн, приєднати населення, використовувати їх для отримання економічної вигоди та ін.
У війні проти України агресор має іншу мету – не тільки знищити Державу та окупувати територію: знищується економічний потенціл, економіка як поняття, знищується Нація, яка творить Державу. Москва, як і у 1933-у здійснює геноцид. Тоді змушена була його зупинити. Тепер здійснює під прикриттям ядерної зброї.
Як здається, помилково вважати агресора терористом. Це – звужувати проблему до локального, навіть випадкового рівня.
Ми, Україна, маємо справу з прямою агресією. Не тільки з агресією – ми разом з агресією маємо справу з політикою геноциду.
У цій війні за своє існування Україна має вийти, зобов’язана вийти переможцем.
Слава Україні!
19.01.2023.

Роман МАТУЗКО