Argumeta non numeranda,
sed ponderanda sunt.
Докази визначаються не кількістю,
а вагомістю. (Лат.)

 

Ми нашу Велику Україну, її неповторну красу та славну історію відкриваємо. Відкриваемо ми її для себе. Для себе маємо знати, яку вона має цінність, вагу та яке мала (має) значення для імперської Московії у всіх її різновидах. Це дасть нам пояснення на відсутні розуміння причини, чому Москва вгризлася в Україну, прагне знищити її Державність, прагне поглинути, знову стати власником її багатств.

Росія на кожному кутку світових вулиць і гіпермаркетів постійно творить марево своєї так званої величі та могутності. Не відрізняється у цьому й остання публікація в журналі “КомерсантЪ” статті заступника прєдсєдатєля Совєту бєзопасності РФ, колишнього Президента РФ, Дм. Медвєдєва. Так, автор статті, якого явно дратує спротив України імперській агресії, а почуття імперської величі явно вихлюпнулося за межі будь-яких рамок благопристойності, розміщує вислів українського прислів’я: “Коза з вовком тягалася, тiльки шкура вiд кози зосталася”.

Взагалі, гарне прислів’я – добре видно, що маємо справу з давнім диким звіром: раніше був ведмедем, а став вовком, хоча усе-таки полюбляє кимось ласувати…

В дусі московської пропаганди далі у статті, між іншим, мовиться:

“1. Украина находится в поиске своей идентичности и особого пути, сочиняет свою отдельную историю (хотя та же история учит, что на это требуются столетия).

(…) Нынешний президент этой измученной страны — человек, имеющий определенные этнические корни, всю жизнь говоривший на русском языке”.

Газета «Коммерсантъ» №184/П от 11.10.2021, стр. 3.

https://www.kommersant.ru/doc/5028300?tg#id2123318

Матеріал просто чудовий – за тривалі століття “свою отдельную” – “сочинили”. А від тої “сочинённой” історії у нас випливає певне примарне питання: що ж то за дика тварина доклалася до того, що якась там “эта страна” стала “измученной”?

То хто її так тяжко замучив?

Що тут казати – є ідеології правдиві, а є облудні.

Ідея Української Державності – правдива. Вона ґрунтується на прикладі вільного державного розвитку Незалежних країн.

У той же час, Ідея імперії – облудна. Ідеологія імперії прагне нам довести, що бути в московському колоніальному ярмі – то найкраще, що взагалі існує у світі.

Відомий діяч національно-визвольного руху Володимир Винниченко писав:

„Найбільшим лихом української нації в усій її трагічній історії було й є її прекрасна територія, родюча земля, багацтва вод і землі, м’який, теплий здоровий клімат. І це було найбільшим стимулом того жагучого прагнення Москви до найтiснiшого „поріднення з братським народом”, до перероблення переяславського трактату на своє розуміння і хотіння. …Вся історія відносин між Москвою та Україною… з моменту злуки цих двох держав є планомірне, безоглядне, безсоромне, нахабне нищення української нації всякими способами, вщерть до стертя всякого сліду її, щоб навіть імені її не лишилось”. (В.Винниченко. Відродження Нації. т. 1. Київ. 1990. стор. 33-34).

Ми маємо чітко розуміти: для Росії – ми чужі. Інша Нація! Інший і чужий народ. Чужа нація ніколи не буде зацікавлена у захисті наших, українських інтересів. Тому, писав Петро Полтава, „як це воно було завжди дотепер, є сьогодні і буде у майбутньому – незалежна національна держава є тією одною формою політичної організації народу, яка забезпечує йому найкращі умови для всебічного розвитку всіх його духовних і матеріальних сил”.

Нам, в Україні, нам – українцям, багато що слід бачити, і багато про що слід добре знати. Знати, щоб запобігти явищу, про яке прем’єр колишньої Російської імперії П. А. Столипін попереджав:

“Да, господа, народы забывают иногда о своих национальных задачах; такие народы гибнут, они превращаются в назём, в удобрение, на котором вырастают и крепнут другие, более сильные народы”.

П.Столыпин. Нам нужна Великая Россия. М. 1991. стр. 149.

Нам, Українцям, слід добре усвідомити загрозу перетворення нас “в удобрение”, щоб не сталося так, що “тiльки шкура… зосталася”. Правда, інколи здається, що ми швидкими темпами самі прагнемо перетворитися “в имперский назём”.

Про те, що маємо сьогодні – мова йтиме далі: спочатку маємо усвідомити, що ми отримали на момент відновлення Державності. Необхідно бачити, за що нам слід боротися, від якого спадку нам треба відмовитися…

Особливо у світлі того, що не раз можна почути – ось так гарно було тоді, а що ми маємо тепер в Україні…

Світле майбутнє відсутнє. Його немає. Існує лише сучасне. Відомим (частково) те, що було у минулому. Майбутнє (оте примарне світле) ґрунтується на тому, що всі ми зробили собі самі і для себе сьогодні.

Тобто – від того, що було колись, те маємо сьогодні.

Те, що маємо сьогодні, може плавно перейти у завтра і стати нашим “світлим майбутнім”.

Іншими словами – що і яке влаштуємо собі життя сьогодні, такою прямопропорційно стане потреба його змінити наступному поколінню.

 

І. Ефективність територій та потенціал України

Щоб ширше зрозуміти проблеми України, нагадаємо: у 1917 році прагнули влаштувати собі “світле майбутнє”. Опинилися у прірві світового прогресу. У покоління майбутнього з’явилася нагальна потреба змінити обставини свого перебування і досягти стандартів життя рівня прогресивних і розвинутих…

Маємо мати на увазі: економічний стан сьогодення – від досягнутого рівня і динаміки виробництва минулого, яку успадкували систему економіки.

Тому те, що Україна має сьогодні – економічну систему та її кризу, то наслідки тої основної причини, що вона досі перебуває у ланцюгах економічної, ідеологічної і, що важливо – у світоглядній, колоніальній системі координат.

Ланцюги колоніалізму, її складова – система пропаганди, у своїй сукупності дають відповідний врожай. Навіть до нині в Україні звичним є створений нею образ, що “велич” Росії неспростовна. Але то лише розміри – “большие и огромные”, оскільки окрім розмірів є інші важливі показники – економічна ефективність території.

У зв’язку з цим, нам слід визначити природний та економічний потенціал України та які від цього є її геополітичні перспективи. Важливим показником ефективності певної території (країни) –– це показники її загального Валового Внутрішнього Продукту (ВВП) та показники ВВП на душу населення. З метою розуміння ефективності певних територій, щоб відчути це наявно, спочатку порівняємо показники Російської Федерації та Південної Кореї.

У 2006 році ВВП Півд. Кореї – 1 трлн. 011,8 млрд., в Росії – 989,9306 млрд. долярів.

Він вищий від ВВП Росії на 21.869,4 млрд. долярів.

Найвищий рівень ВВП Росії у 2013 році – 2 трлн. 297,1 млрд.,

у Південної Кореї – 1 трлн. 305,6 млрд. долярів (або 56,84% від рівня Росії).

На 2018 рік ВВП Російської Федерації – 1 трлн. 657,6 млрд. долярів.

На 2018 рік ВВП Південної Кореї          – 1 трлн. 619,4 млрд. долярів.

Отже, ВВП Південної Кореї у 2018 році майже дорівнює Росії (97,695%).

Графічний вигляд динаміки ВВП Росії, Півд. Кореї та України у період 1986-2018 роки (долярів США за поточним курсом на 8 квітня 2020 року):

І ось тут ми бачимо розміри ефективності певної території – так званої “великої” Росії – та невеликої Кореї Південної.

Показово відрізняється вага Південної Кореї з Росією у показниках ВВП на душу населення:

Ефективність відповідних територій особливо наочно проступає у динаміці зростання ВВП на душу населення Південної Кореї, Росії та України у 1987-2018 рр.:

Звідси виникає просте порівняння: якби Корея (Південна) перебувала у якості частини “большого” “Русского мира”, то, виходячи з розмірів територій, рівень Кореї (Південної), мабуть, був би на рівні Якутії чи Туви… або у постколоніальній Україні.

Лише на прикладі Південної Кореї, як здається, стає зрозумілим необхідність виходу України з її тривалого постколоніального стану.

Порівняємо ефективність інших територій на основі ВВП на душу населення, тобто, досягнень країн, які у певному сенсі позбавилися від пропагандивного і неоколоніалістичного впливу так званого “Русского мира”.

То колишні колоніальні частини совєтської імперії – Естонія, Латвія і Литва. Їхній початковий рівень після відновлення Державності був майже ідентичний з рівнем України:

На відміну від країн Балтії, наша внутрішня та зовнішня імпероорієнтована ідеологічна пропаганда продовжує подавати нам до відома тенденційно підібрані інформативні матеріали у відповідному ракурсі, стверджуючи, що сучасна політико-економічна криза і взагалі весь комплекс існуючих проблем в Україні – то лише проблема “української” незалежності.

Ми маємо мати на увазі: незважаючи на досить низький нинішній рівень ВВП на душу населення, Україна в природному і економічному плані залишається значною економічною потугою й сьогодні. Наведемо з лише декілька маловідомих для українського населення неспростовних фактів.

І. Сталін:

“Раньше дело обстояло у нас так, что основным источником всей нашей промышленности служила украинская угольно-металлургическая база. Украина снабжала металлом все наши промышленные районы, как Юг, так и Москву и Ленинград. Она же снабжала углем наши основные предприятия в СССР. Я исключаю здесь Урал, так как удельный вес Урала в сравнении с Донбассом представлял незначительную величину”. (Речь на совещании хозяйственников 23 июня 1931 г.).

Це щодо ваги України та її енергетичного потенціалу у справі забезпечення потреб всієї імперії. Практично це ми побачимо далі стосовно нафти і газу.

Тепер вага України у сільському господарстві:

І. Сталін: “Хлебозаготовки навостоке выросли за этот год в некоторых районах почти вдвое. Но они не смогли возместить, и не возместили, конечно, той недостачи хлеба, которая имелась у нас на Украине, на Северном Кавказе и в ЦЧО (Центрально-Черноземна Область. – РМ.). Не следует забывать, что при нормальных урожаях Украина и Северный Кавказ заготовляют более половины, а иногда и две трети всего заготовляемого хлеба по СССР”. (Из речи на пленуме ЦК ВКП(б) в апреле

1929 г., И. Сталин. Вопросы ленинизма. Изд. 11. Москва. 1939. стр. 340, 258).

Не слід забувати – Північний Кавказ у наведені роки виступу І. Сталіна – ще залишалася переважною українською етнічною та україномовною територією:

“Всего у[краинцев] в СССР – 31.195 тыс. (1926). Украинский язык как родной язык, по переписи 1926, показали из них 27.572 тыс., то есть лишь 87,1% всех украинцев СССР (результат дореволюц. руссификации)”. (МСЭ. т. 9. Москва. 1931. Стр. 139).

Отже, україномовність українців до Другого штучного голодомору 1932-33 років становила “87,1% всех украинцев СССР”.

Отже, забезпеченність хлібом Україною (разом Кубанню) становила 50-65%.

Щодо чисельності українців в РСФСР сказано:

“…в РСФСР (7.873 тыс,), а именно: на Сев. Кавказе (3.107 т.), Ц.-Ч.О. (1.652 т.), Н.-В. К. (440 т.), в С.-В.К. (186 тыс.), Казак. АССР (861 т.), Зап. Сиб. К. (765 т.), Д.-В. К. (315 т.)”. (Там само. стр. 139).

Впевнитися у цьому ми можемо з етнографічних мап Російської імперії кінця ХІХ– початку 1900-х років:

Цінність і вагу України у галузі сільського господарства ми можемо робити висновки з наступної мапи, на якій наведена вартість сільськогосподарського майна (вартість тваринництва, птахівництва, інвентаря та всіх господарських побудов – 1 точка = 5 млн. рублів):

Щодо цінності природних ресурсів і економічного потенціалу України у рік відходу у вічність І.Сталіна імперо-совєтська пропаганда зазначала:

„Природа Украины чрезвычайно богата. В степях Украины залегает плодородная чернозёмная почва, которая в условиях тёплого и в общем достаточно влажного украинского климата может приносить высокие урожаи. В недрах украинских земель много каменного угля, железной руды, марганца, нефти, соли и других полезных ископаемых. Они разбросаны и находятся в исключительно выгодном сочетании, особенно для развития тяжёлой промышленности. В Донбассе залегает уголь, из которого производится хороший кокс, а сравнительно недалеко, к западу от Донбасса – в Кривом Роге, лежат богатые железные руды – ей нужны ещё марганцевая руда и известняк. И они есть на Украине, и тоже поблизости: марганцевая руда – в Никополе на Днепре, а известняк залегает в самом Донбассе.

В большинстве металлургических районов мира что-нибудь из необходимого сырья – уголь, железную руду, марганец или известняк – приходится обычно привозить издалека. А на Украине всё это имеется, и в громадных количествах.

…Перед второй мировой войной Украина, составляя одну сороковую часть Союза по территории и одну пятую по населению, давала более половины угля, добываемого в СССР, около двух третей чугуна, шестую часть машин, свыше двух третей сахара”.

Наша великая Родина. Гос. изд-во полит. лит-ры. Москва. 1953. Стр. 53, 54.

Весь час ми впевнюємося у економічній могутності України:

Достатньо уявити собі: лише 2% (два відсотки) території дають 50% вугілля і 66,7% чавуну, хліба і цукру…

То якою є вага і цінність отих 98% території імперії, на що та імперія здатна без України?

Нащо нам, українцям, волочити на своїй спині той русско-імперський баласт?

І якщо на такі свідчення можна скептично посміхнутися і поставити під сумнів, беручи до уваги сучасний кризовий економічний і політичний стан України, то радив би відкинути подібний скептицизм. Краще взяти до розуміння, що перехід від колоніального гноблення до розвинутої держави ніколи і ніде не був легким і миттєвим. Особливо в умовах потужного гальма нашому розвиткові, які включили в Україні вірні слуги Москви, а також здійснена за їх допомогою агресія Росії та окупація нею певних територій України.

 

ІІ. Україна: втрати і перспективи

Саме через значну природну та економічну вагу України Московія прагне український потенціал доєднати до своїх геополітичних амбіцій.

На фоні наведеної ефективності 2% (двох відсотків) території, значне зацікавлення має викликати потенціал України по газу і нафті.

Мало хто знає, що Україна має значний природний потенціал по цих важливих копалинах.

Декілька даних стосовно українського ГАЗУ.

На землях України у 1940 р. єдиним мiсцем видобутку газу було Передкарпаття.

У Передкарпатський район входять частини Львiвської i Iвано-Франкiвської областей. Тут розташованi центри видобутку газу: Дашава, Бильче-Волиця, Рудки, Угерськ, Битков. У 1948 р. побудовано газопровiд Дашава-Київ (510 км), продовжений згодом до Москви.

В 1959-62 рр. споруджено потужний газопровiд Рудки-Мiнськ-Вiльнюс-Рига. Передкарпатський газ почали експлуатувати також “братские социалистические страны” – Польща  i Чехословаччина.

Днiпровсько-Донецький газоносний район розташовано на Лiвобережжi. Поклади газу на территорiї Харкiвської, Полтавської, Сумської i Чернiгiвської областi. Особливе значення мають Шебелинськi поклади (Харьковская обл.), де у 1974 р. було вироблено 35 млрд.м³. газу (з усiх 68,7 млрд.м³).

Маємо належно оцiнити енергетичний потенціал України, щодо якого у звітній доповіді на ХХІІІ з’їзді компартії України Перший секретар ЦК КПУ П.Ю.Шелест, зокрема, сказав:

“Нефтяная и газовая промышленность республики розвивалась значительно более высокими темпами, чем предусматривалось контрольными цифрами.

(…) Теперь почти треть общесоюзной добычи газа приходится на Украину. Удельный вес нефти и газа в топливном балансе республики составляет 26,7 процента…

(…) В целях более эффективного использования природных запасов нефти и газа необходимо усилить геологическую разведку и строительство промыслов в наиболее перспективных районах Черниговской, Полтавской, Харьковской, Сумской, Днепропетровской, Ивано-Франковской, Львовской и Крымской областей, совершенствовать технологию добычи и глубокого бурения скважин”. (ХХІІІ cъезд Коммунистической партии Украины. 15-18 марта 1966 года. Материалы

съезда. ИПЛ Украины, Киев. 1967. Стр. 18. Підкреслення моє. – РМ).

Досить важливим тут є опис найбільш перспективних районів видобутку газу і нафти – то 8 (вісім) українських областей!

За кошти бюджету України побудовано газопроводи з покладів газу Керченського пiвострова i Присиваш’я: у 1966 р. введено у дiю газопровiд Глибiвка-Симферополь з вiдгалуженнями до Євпаторiї та м. Саки, а з 1967 р. – до Севастополя.

До кiнця 70-х років експлуатовано поклади Глибiвське, Задорненське i Джанкойське. До цього року понад 70 пошукових i розвiдувальних скважин на нафту i газ свердлили на глибину понад 4.000 метрiв, у Карпатах у 1971 р. вперше в Українi на власнiй базi просвердлена скважина глибиною 6.000 метрiв. Це дозволило знайти вперше пiсля вiдкриття унiкальної Шебелинки, новi поклади газу з запасами 100-120 млрд. куб. м на Харкiвщинi – Ефремiвське i Захiдно-Крестищинське. (Див.: М.М.Паламарчук. Экономическая география Украинской ССР. Киев. 1977. стр. 112-125).

На значнi можливостi України у видобутку газу вказувалося у листi Першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста вiд 30 грудня 1967 року, у якому вiн, зокрема, давав наступну характеристику цих можливостей:
„В результате проведенных геологоразведочных работ на территории Украинской ССР за последние 6 лет разведаны ЗНАЧИТЕЛЬНЫЕ запасы природного газа и нефти, открыто 36 месторождений и ПОДТВЕРЖДЕНЫ высокие перспективы нефтегазоносности недр республики.
…В настоящее время основные объёмы геологопоисковых и разведочных работ сконцентрированы в Днепровско-Донецкой впадине, занимающей площадь около 100 тыс. кв. км, на территории которой уже открыт ряд нефтяных и газовых месторождений, в том числе КРУПНЕЙШЕЕ в стране Шебелинское месторождение природного газа. Месторождения нефти и газа были в основном разведаны в верхнем структурном этаже на глубинах до 3200 метров. Сейчас необходимо усилить поиски на глубинах до 4500-5000 метров, где ожидается открытие крупных месторождений газа”.

Далі у листі П. Шелест, зокрема, інформував:

„Геологами республики открыты крупные месторождения, что позволило в короткие сроки увеличить добычу природного газа и обеспечить снабжение им не только промышленных центров республики, но и подавать его в БОЛЬШОМ КОЛИЧЕСТВЕ в Москву, Ленинград, Белоруссию, Литву и Латвию, а также в соседние социалистические страны – Польшу и Чехословакию.
…Планом на 1968-1970 гг. установлен значительный рост добычи газа по Украинской ССР. Уже в 1968 году намечено добыть 51 млрд. кубометров или на 8,5% больше, чем в 1967 году и к концу пятилетки довести добычу до 60 млрд. кубометров.
Для обеспечения такого роста добычи в республике имеются необходимые условия. Прогнозные запасы газа сейчас составляют 4 триллиона кубометров, которые сосредоточены, главным образом, на глубинах свыше 3 тыс. метров. Из таких глубин УЖЕ ПОЛУЧЕНЫ промышленные притоки газа на 17 месторождениях. Наиболее крупное из них Ефремовское, расположенное вблизи г.Харькова с запасами более 100 млрд. кубометров газа.
…Несмотря на наличие в республике разветвлённой сети магистральных газопроводов, ряд крупных промышленных центров, особенно Киев, Днепропетровск, Запорожье, Кривой Рог, Львов и другие города западных областей Украины в зимний период испытывают серьёзные трудности в обеспечении газом коммунально-бытовых потребителей и промышленных предприятий.
Госснабжение этих городов можно улучшить за счёт создания крупных буферных предприятий, работающих на газе и резервном топливе и, прежде всего, за счёт ускорения строительства магистрального газопровода Ефремовка-Киев с последующим продлением его до западных областей Украины.
Однако планом на 1968 год предусмотрено строительство только 93 км этого газопровода при общей протяжённости 490 км.”.

Чи бачимо, як від знаходження у „єдиному економічному просторі” грілася Московщина і мерзли українські міста?
Окремим пунктом у листi П.Шелеста зазначено:

„Госплан СССР наметил объёмы капиталовложений в угольную промышленность Украинской ССР на 1966-1970 годы в сумме 3.250 млн. руб., что не обеспечивает необходимого наращивания мощностей, а также возрастающих потребностей народного хозяйства в топливе на планируемую пятилетку и затормозит дальнейшее развитие угольной промышленности длительный период.
(…) Не получит также нормального развития газовая и нефтяная промышленность республики. Для этих отраслей Госпланом СССР на пятилетие намечается выделить 1.556,4 млн. руб., что по расчётам республики не обеспечивает минимально-необходимого объёма разведочного бурения в количестве 6.400 тыс. метров и соответствующего прироста запасов газа и нефти для выполнения предусматриваемой на 1970 год добычи газа в количестве 60 млрд. кубометров и нефти – 15 млн. тонн.
Кроме того Госплан СССР совершенно НЕОБОСНОВАННО ЗАНИЖАЕТ стоимость разведочного бурения. При сметной стоимости одного метра проходки скважины в 1965 году 132,6 руб. на 1966 год предусматривается 128,2 руб. и на 1970 год – только 111,7 руб.
Такого снижения стоимости бурения при увеличении средней глубины скважин с 2.690 до 3.220 метров практически достичь невозможно.
…Следует также учесть, что за ПОСЛЕДНИЕ ТРИ ГОДА недостаток в энергетическом топливе частично компенсировался за счёт вовлечения запасов Донецких углей, имевшихся на складах шахт, устанавливаемых дополнительных заданий по добыче угля и газа, а также за счёт ИНТЕНСИВНОГО ОТБОРА ГАЗА на уникальном Шебелинском месторождении.
…По предварительным расчётам общая минимальная потребность Украинской ССР в топливе на 1970 год, включая потребность Министерства энергетики и электрификации УССР и широкого рынка, определяется в количестве 200 млн. тонн условного топлива, а ресурсы всех видов топлива республики, исходя из выделяемых на пятилетие Госпланом СССР капиталовложений, составляет 232 млн. тонн. В связи с этим вывоз топлива из республики для общесоюзных нужд и на экспорт к 1970 году должен быть сокращён до 30 млн. тонн против 56 млн. тонн в 1965 году.
Однако Госплан СССР, НЕ СЧИТАЯСЬ со сложившимися условиями, в своих рассчётах предусматривает дальнейшее увеличение вывоза топлива из республики.
Такое планирование развития топливной промышленности на предстоящее пятилетие совершенно недопустимо и принято быть не может”. (Чорна книга України. Збірник документів,
архівних матеріалів, листів, доповідей статей, досліджень, есе. Київ. Видавничий центр
«Просвіта». Київ. 1998. стр. 315, 316, 327-328. КУРСИВ мiй. – РМ.).
Виснаження, експлуатація і експропріація природного потенціалу України очевидні.
У 1975 р. на долю України припадало 31% загальносоюзного видобутку газу.
У 1977 р. почав розвиватися третiй газоносный район – Причoрноморський.
Щодо перспектив розвитку газо-нафтової галузі Українська Енциклопедія у середині 1960-х років ХХ століття повідомляла:
„За розвiданими i прогнозними запасами нафти на 1964 рiк Республiка посiдає одне з перших мiсць в СРСР. На Українi є три нафтогазоноснi зони: Захiдна (Карпатська), Схiдна (Днiпровсько-Донецька западина, зх. i пн. околицi Донбасу) i Пiвденна (Причорноморська западина i Крим). Найперспективнiшою щодо нафтоносності є Схiдна зона”. (стр.297)
„Загальнi прогнознi запасу газу на територiї УРСР, визначенi до глибини 5 км, становлять 3,4 трильйони куб.м., з них у Днiпровсько-Донецькому басейнi – 2,5 трильйони куб.м. Україна займає одне з провiдних мiсць в СРСР за запасами та видобутком газу.
В Днiпровсько-Донецькому нафтогазоносному районi основним є Шебелинське родовище газу (Харкiвська обл.) – друге за запасами в СРСР пiсля Газлi в Узбекськiй РСР, одне з найбiльших десяти родовищ свiту, вiдкрите в 1950 р.” (стр.26).
Чи не дивує характеристика родовища: „одне з найбiльших десяти родовищ свiту”, особливо у світлі сучасної енергозалежності від Московії?
Далі в Енциклопедії наведено плани видобутку залізної руди і вугілля, а також нафти і газу. В ній сказано:
„Видобуток руди в УРСР у 1980 роцi передбачається довести до 160 млн.т.
Видобуток вугiлля збiльшиться з 172,1 млн т. у 1960 р. до 293 млн т. у 1980 р., нафти вiдповiдно з 2,2 млн. т. до 45 млн.т., виробництво газу з 14,3 млрд. куб.м. до 120 млрд. куб.м.
Питома вага найекономiчнiших видiв палива (нафти i газу) в паливному балансi України зросте з 12,9% у 1960 р. до 44% у 1980 р.”. (стр.288).
То як, можна було б сподiватись, розвивалась ця галузь нашої економiки?
Реальну динаміку видобутку газу і нафти в Україні ми можемо спостерігати з наступного графіка (вказано ПЛАНОВІ завдання та їх РЕАЛЬНЕ виконання):

Практично ми тут бачимо, з якого періоду часу Україну спрямовано переводили у стан енергетичної залежності від сваволі імперського центру.

В Енциклопедичному довiднику „Украинская Советская Социалистическая Республика”, виданого у 1987 роцi, щодо газо-нафтових покладів України мова вже йде у вигляді, що вони є, але, начебто незначні:

„Всего на территории Украины выявлено 43 нефтяных, 114 газовых месторождений. Они сосредоточены в трёх регионах. Крупнейшей является Днепровско-Донецкая нефтегазоносная область, площадь которой составляет 115 тыс. км²”. (стр.63).

Оці так звані „всего… 115 тыс. км²” – бiльші нiж Болгарiя (110 тис. км²) або колишня ГДР (108 тис. км².). І це при всiй території України в 603,7 тис. км²!

Окрiм цих 115 тис. км² є ще два регiони – Західний і Південний! (Див. мапу).

Тут маємо пам’ятати важливість характеристики реальних можливостей України забезпечити міста і території газом, наведені П. Шелестом: “обеспечить снабжение им не только промышленных центров республики, но и подавать его в БОЛЬШОМ КОЛИЧЕСТВЕ в Москву, Ленинград, Белоруссию, Литву и Латвию, а также в соседние социалистические страны – Польшу и Чехословакию”.

На початок 1986 року кількість населення Укр. ССР становило 51,0 млн. осіб.

За 35 років (1951-1986 роки) в Укр. ССР побудовано 12 млн. 749 тисяч квартир.

З усієї наявної кількості квартир по Укр. ССР, на кінець 1985 року, газом забезпечувалося лише 6 млн. 015 тисяч…

На кінець 1986 року з усіх 26.477 населених пунктів Укр. ССР (міста, селища міського типу, сільські населенні пункти) газом забезпечувалося лише 506 населених пунктів.

Противники Державності України постійно злословлять щодо наших можливостей у забезпеченні власним газом і нафтою та залежністю України від Росії. Справжній потенціал України у цій галузі, ми мали нагоду побачити з наведених матеріалів.

Нам весь час піддають під сумнів тезу щодо пограбування України з боку Московії.

Який же дикий звір поставив Україну в енергетичну залежність від Метрополії?

Маємо нагоду впевнитися який. В Енциклопедії розміщено мапу, де вказано напрям, куди спрямовано мільярди куб. метрів українського газу (і не слід сумніватися куди):

Отже, ТРИ труби з українським газом пішли на Москву: одна по лінії – Дашава-Київ-Москва, дві інші – Шебелинка-Москва. Ми можемо констатувати, що опалення Москви забезпечено українським газом за мінімальне забезпечення Українських міст, сел та української промисловості власним газом…
Це станом на 1965 рік. Газова мережа (сеть) України на кінець 1970 року становила 13,3 тисячі км, на кінець 1980 р. – 27,9 тис. км, на кінець 1985 р. – 40,3 тис., на кінець 1989 р. – 57,5 тис. км. Але таке “стрімке” зростання мережі зовсім не стало показником рішучого поліпшення забезпечення українського населення газом.
Сучасні слуги Москви в Україні докладають максимум зусиль, щоб довести нам, що українська самостійність – то зовсім погано, бо про нас гарно піклувалася совєтська імперія і нам було добре у колоніальному ярмі.
Ось, наприклад, комуно-імперська публікація діаграми з видобутку нафти в Україні у період від 1990-го (ще в Укр. ССР) і далі у 2006-2012 роки:

Це є один з методів облудної дії комуно-імперської пропаганди – гра статистичними показниками. Звернемо увагу: їх надають лише за період Незалежності України, де вони є нижчими від показників часу бездержавності.
На цій основі нам прагнуть довести, що всі проблеми – то Незалежність України. Нам прагнуть створити враження, що “СССР – то потєряний рай”.

Імперська гра статистичними показниками – не поодиноке явище. В тій пропаганді воно повсюдне. Так, наприклад, ведучи мову про кризовий стан економіки в Україні перший секретар ЦК КПУ тов. Петро Симоненко у своїй публікації, зокрема, пише:

“…каждый наш читатель сможет наглядно себе представить, в каком направлении в три этапа трансформировалась модель украинской капиталистической экономики за годы независимости…”.

“Пульс”. Информационно–аналитический БЮЛЛЕТЕНЬ. № 3. 2013. Стр. 2.

Тобто, нам кажуть, що краще було в Укр. ССР, ніж “за годы независимости”.

Свого часу, у дні, що передували розвалу совєтської імперії, у партійно-совєтських офіційних публікаціях зазначалося:

“…К 50-м г[годам], т. е. ко времени, когда возможность демонтажа сталинизма приобрела реальный характер, подавляющее большинство политических, хозяйственных, идеологических кадров составляли люди, просто не знавшие, что такое настоящая демократия или что такое планирование с учётом рынка и товарных отношений. В общественном сознании преобладали искажённые, очень далёкие от действительности представления… о реальном развитии несоциалистического мира”. (На

пороге кризиса: нарастание застойных явлений в партии и обществе. Ин-т марксизма-ленинизма

при ЦК КПСС. М. ИПЛ. 1990. Стр. 26).

Вони не тільки не знають, що то є демократія, вони її знати не хочуть. Цим діячам і слугам імперії Україна не потрібна. Їхня ідеологія і практика завжди були спрямовані на дискредитацію Незалежності України, підрив її Державності. Практика є критерієм істини. На наведених фактах застосування ними аргументації у вигляді гри показниками, з метою викривлення дійсної картини нашого розвитку і становлення нашої Державності, ми бачимо, якими засобами і методами вони впливають на нашу свідомість.

У нашому дослідженні гра фактами відсутня – наші аргументи не тільки від часу Незалежності, а також і ті, що безпосередньо передували Незалежності. З них ми бачимо початки процесу розвалу совєтської ідеологічної економіки, кризи, яку Україна успадкувала від тривалого часу перебування у бездержавному стані.

Поєднаємо наш і комуно-імперський графіки, щодо видобутку нафти (повний графік дано вище, де вказано план видобутку, який мав бути 45 млн. тон):

Загальноімперська криза і розвал совєтської ідеологічної економіки був характерною ознакою в інших галузях економіки.

Деякі інші показники кризи:

Звернемо увагу: лінія рівня видобутку залізної руди в РСФСР-Росії значно нижча від України. То звідки йде криза?

Криза, як бачимо, досить давня і далеко не від часу Української Незалежності.

Таким чином, для зміцнення Незалежностi України потрiбен не тiльки зовнішня державно-правова атрибутика – Синьо-Жовтий Прапор і Державний Гімн. Потрiбно розуміти проблеми і бажання виходити з колоніального стану, тобто – приступити до будівництва власної національної економіки, розвивати і освоювати власнi нафто-газоноснi та iн. копалини: потрiбно почати будувати державу!

Потенційні можливості і умови до творення власної Державності Україна має.

Але чи прагнула до державотворення неоколоніалістична iмперська камарилья, яка у 2004 році творила сепаратний „ПіСУАР” („південно-східна українська автономна республіка”) та наступними заколотами русскіх сепаратистів у 2014 році разом з прямою агресією Росії та окупацією деяких територій донецької і луганської областей?

Своїми діями вони виявили плани щодо ліквідації державності України.

Отже, Україна має значні поклади газу і нафти: з наведених далі мап ми бачимо Газо-Нафтові Структури українського Азово-Чорноморського шельфу:

Одночасно слід взяти до уваги позицію Росії у справі проведення кордону в Азовському морі, на шельфі якого знаходяться значні газо-нафтові поклади.
Ознайомимося з газо-нафтовими структурами шельфу Азову і лінію кордону, яка мала бути встановлена згідно міжнародного права.

На основі існуючих покладів, і прагнення України встановити лінію кордону згідно міжнародного права, маємо належно оцінити прагнення Росії до так званого спільного користування водами Азову, внаслідок якого Москва мала отримати можливості встановити свій контроль над місцями покладів в Азовському морі (на мапах нижче):

B проблемі спільних вод Азова “братерська” і “дружня” Росія, через значну кількість зрадників української справи серед правлячої верхівки України, прагнула загарбати значні поклади на шельфі не тільки Азову, а й Чорного моря.

Це так зване спільне користування, яке сталося через анексією Криму Московією, схоже на відому проблему двомовності – “господство только одного”.

Анексією Криму Московія практично знищила лінію кордону по “серединній лінії”. Наслідки агресії Московії ми бачимо далі з наведених мап:

http://cimsec.org/building-asymmetric-ukrainian-naval-force-defend-sea-azov-pt-1/33756

Достатньо екстраполювати захоплену акваторію на мапу газо-нафтових покладів українського азово-чорноморського шельфу, як очевидним стануть розміри пограбування України русско-московською імперією (на мапі мною виділено анексовану частину 200-мильної виключної морської економічної зони України. – РМ.):

„Україна втратила доступ до майже трьох десятків розвіданих ділянок вуглеводнів після анексії Криму. До анексії в Чорному та Азовському морях в системі «Чорноморнафтогазу» діяли десять родовищ газу. Зараз під контролем українців – лише одне з них”.

https://www.radiosvoboda.org/a/schemes/29561945.html

Грабіжницьку агресивну політику Росії досить відверто підтримують відповідні власники влади Південно-Східного регіону.

Зовсім не випадково саме зi Схiдних областей, в тому числi з Харкiвської, де найпотужнiшi шари нафтогазоносних регiонiв України, найсильніше проявляли себе вимоги створення так званого ЄЕП, ПіСУАРу, тобто – поновити колонiальний стан України, вiдновити імперію.

Втрати України від агресії Росії виявилися суттєвими.

У березні 2018 року відомий науковець, експерт аналітичного центру Atlantic Council Андерс Аслунд у дослідженні “Ціна агресії Кремля в Україні” навів дані, які вказували на втрати України від агресії Росії, яка почалася у лютому 2014 року. Ці втрати, за його словами, дорівнюють 100 мільярдів долярів.

З них, без урахування гуманітарних та політичних збитків, – 27 млрд. долярів втрачено у Криму і 73 млрд. – на Донбасі.

У дослідженні вказується, що з анексією Криму Росією Україна втратила державну власність, яка включала в себе нафтогазові холдинги, інфраструктуру, будівлі, землю та військові об’єкти.

Найбільші збитки в Криму стосуються нафтогазових ресурсів. Зокрема, втрачено 18 газових родовищ у Чорному морі з приблизною вартістю в 30 -40 млрд. долярів. Обсяги втраченого видобутку вуглеводнів в Криму внаслідок його анексії становить неменше 20% обсягу газовидобутку українських держкомпаній. В перспективі шельф міг давати до половини українського видобутку вуглеводнів.

Захоплення Росією Держакціонерного Товариства “Чорноморнафтогаз” позбавило Україну близько 2 млрд. кубометрів газу власного видобутку, який компанія видобувала щорічно в Чорному морі поблизу Криму, позбавило подальших перспектив у роботах у цьому напрямку. Також, разом з окупацією, Україна втратила унікальні бурові вишки, за які сплачено 800 млн. дол. не повернутих кредитних коштів.

У банківському секторі півострова Україна втратила близько 1,8 млрд. долярів.

Значні втрати понесла Україна на Донбасі. Зокрема, великі державні та приватні підприємства. Частина з них зруйнована підтримуваними Кремлем бойовиками або вивезена до Росії.

Знищено або занедбано багато шахт. Втрати банківських активів України на Донбасі оцінюються в 4,4 млрд. долярів. Війна на сході України завдала значного руйнування інфраструктури регіону, починаючи від 2014 року.

Див.: https://espreso.tv/article/2018/03/30/agresiya_rosiyi_proty_ukrayiny_obsyagy_vtrat_i_mozhlyvosti_reparaciy

Практично ми маємо можливість бачити, кому вигідна теза, що Україна начебто енергетично безпорадна, хто i чому так хоче відірвати наші Південно-Східні та нафто-газоноснi території і приєднати їх до колишньої Метрополії і чому подібні заклики продовжують лунати саме з цих регiонів.

Відомий ідеолог відновлення імперії Алєксандр Дугін в публікації газети „Росія” 27 січня 2005 року відверто вказав на потребу діяти у напрямку ліквідації Державності України:

„ …необходимо было предпринимать действия по политической мобилизации Юго-Восточной Украины с знамёнами автономии и федерализации. …Хорошо бы всю Украину, но если никак не получается, то хотя бы половину – с морским побережьем, восточной промышленностью и русским Севастополем. Однако, к такому развитию событий ничего не было готово…”.

http://evrazia.org/modules.php?name=News&file=article&sid=2192

В інтерв‘ю журналу „Босс” на питання, якою має бути лінія поведінки Росії стосовно України, він знову достатньо красномовно окреслив напрям на розшматування і знищення України:

„Нам остаётся только способствовать её расчленению. Причём чем быстрее, тем лучше. …поддержка сепаратизма юго-востока, согласие на сценарий хаоса и дестабилизации… Это плохой сценарий, но после грандиозного провала ничего больше не остаётся”.

(http://evrazia.org/modules.php?name=News&file=article&sid=2184)

Він окреслив заходи, які має здійснити Росія у вказаному напрямку:

„ …России остаётся только поддерживать федерализацию Украины, использовать всё своё влияние на создание в этой братской стране юго-восточной геополитической зоны, нацеленной на автономию от антироссийского и проамериканского Киева. Кроме того, следует уже сейчас делать определённые шаги по созданию новой политической оппозиции… И наконец, надо для острастки и пусть временно перекрыть Украине газ, пустив транзит в Европу через Беларусь. Это не означает, разрыва отношений. Просто с геополитическими врагами надо действовать жёстко: “мол, не хотите в ЕЭП, не надо, но газа больше у вас не будет, у нас у самих его осталось мало, мы его поставляем в Китай и Турцию, так что не обессудьте, братцы-малороссы…”.

http://evrazia.org/modules.php?name=News&file=article&sid=2190

Потенціал і можливості України високі. Особливо у світлі планових можливостей, які не були не були реалізовані:

„Со второй половины 60-х гг. заглохли всякие попытки преобразования политических институтов и политическая жизнь надолго пришла в состояние застоя. С 70-х гг отчётливо обозначились застойные явления в экономике, в культуре, социальном развитии. В конце 70 – начале 80-х гг. эти тенденции стали преобладающими”. (На пороге кризиса… Стр. 53)

То хто ставив Україну в енергетичну залежність від метропольного центру?

Світогляд владних ідеєносіїв імперії та тих, хто під час виборів виштовхує їх на владні крісла, продовжує перебувати в імперській системі координат, суперечить українським національним інтересам, потребам Українського Державотворення, новітнім вимогам часу.

Отже існує ряд питань, на які кожен має відповісти собі самостійно: які політичні сили прагнуть ліквідувати Українську Державність? Носії якої ідеології, функціонери якого політичного світогляду продовжували залишатися у владних кріслах в Незалежній Україні? Невже ті, хто прагнув будувати Україну?

Вони досить відомі, навіть в умовах відповідної політичної мімікрії. Практика є критерієм істини – ми можемо на власному досвіді бачити, хто коли і як будували Українську Незалежність.

6 квітня 2018 року, на сесії Верховної Ради України, прем’єр-міністр України В. Гройсман, відповідаючи на питання щодо енергетичної безпеки України, зокрема, сказав: „11:11:42. ГРОЙСМАН В.Б.: …знаєте, питання енергетичної безпеки України – питання надзвичайно серйозної ваги.

Я вважаю, да не я вважаю, фахівці вважають: Україна – газова країна, у нас поклади газу другі, треті в Європі по розмірам, по обсягам. І ми кожного року і ми кожного року, точніше, наші правителі їздили до Москви, прихиляли коліно, голову і все інше для того, щоби отримати якісь там поблажки по постачанню газу від Росії до України і саме головне – взамін на нашу незалежність і нашу свободу. В той час, коли поклади українського газу не розроблялися і все, все, що стосувалося можливості добування газу в Україні, знищувалося.

Що стосується нашої політики, ми сьогодні говоримо, і не тільки говоримо, а робимо, умови, при яких обсяг добичі українського газу буде зростати не менше мільярду на рік”.

Досить добре бачимо, яка дика тварина доклалася до того, що якась там “эта страна” стала “измученной”.

Отже, Україна не є тою безпорадною «територією», яку нам малюють ідейні вболівальники Москви. В Україні існує значний потенціал природних покладів власного палива. Але не розвинені через відповідну внутрішньо орієнтовану імперську політику і яка сприяла агресії Росії, гальмувала Державний розвиток української економіки.

Таким чином, досить чітко ми можемо впевнитися у наступному: проблема перебуває не в “українській самостійності” – вона в тому, що наша Українська Державність продовжує борсатися в кайданах совєтської ідеологічної економіки, пропаганди та ідеології, а її самостійність придушуватися носіями ідеї імперії.

Нині важливо одне: поки переважна бiльшiсть громадян України не виявить бажання взяти до уваги, що наш добробут прямопропорцiйно залежить вiд рівня нашої нацiональної свiдомостi, вiд можливостей самим господарювати на власнiй землі, тобто вiд можливостей формування уряду Державників України, до того часу ми все глибше буде поринати в прiрву свого небуття, Україна не встане з колiн, на якi її ставила i прагне нас утримувати Московська iмперiя!

Наведені матеріали неспростовно доводять – “застій” і розвал совєтської ідеологічної економіки розпочався з 1970-х років і характерним був для всіх основних показників індустріального і сільськогосподарського виробництва.

Маємо зазначити, що графіки показують, що соціальна та економічна криза, яка й досі є характерною ознакою стану України, розпочиналася від часів колоніального поневолення, а її поглиблення за роки Незалежності стало можливим через те, що при владі в новій Україні ми залишили владу в руках носіїв тої ж самої ідеології, яка не залишала місця для існування Державності України і виразником якої в самій Україні була політико-економічна система імперії, її кадрова структура, яким були далекі, незрозумілі та ворожі ідеї Української Державності.

Вся ця імперська сукупність тиснула, гнобила та експлуатувала Україну, тримала її в ярмі імперії… Нині вона прагне повернути Україну в ярмо колоніального поневолення.

Напрям цей мала виконати пряма московська інтервенція в Україну та окупація нею значних територій, на яких перебувають наші значні природні поклади і копалини.

Стає цілком очевидним, що для нашого подальшого розвитку потрiбнi незалежнi одна вiд одної мiцна державна (президентська), законодавча і судова влади, якi мають дiяти в нацiональних iнтересах держави, а не утворювати iнертне i безправне депутатське згромадження, що володіє певною територію, де “одноголосно”, практично у якості совєтсько-імперського турборежиму “машини голосування” затверджуються рiшення вузької групи партiйних вождiв.

Щоб чужинцi не висмоктували з України її нацiональне багатство через “прозорi кордони” – що потрiбно?

Потрiбна нацiональна держава, потрібна влада українських патрiотiв, які практикою своєї діяльності довели свою державницьку позицію.

В умовах агресії Московії бути сьогоднi носіями безпечності і байдужності – то бути ворогом самому собi, виступати проти власної свободи, того соцiального прогресу, якого досягло людство, самого поняття державностi, проти власного народу, можливостей своїми силами і працею забезпечувати власний добробут. То – означає залишати себе у станi безправного раба.

Ми не маємо права дозволити хижакам “эту измученную страну” роздерти на шматки.

Ніщо немає затуманити наш розум: боротьба за Державність України не скiнчилась від часу відновлення її Незалежностi.

Ми пройшли вже майже 25 років Нового Століття. Це не тільки століття нове. Ми на початку нового Тисячолiття. У новому Тисячолiттi виникнуть i розвинуться новi iдеї, новi погляди на свiтовий розвиток та суспiльнi вiдносини, якi нiчим не будуть пов’язанi з епохою, яка iз звичною системою iснуючих стереотипiв вiдiйдуть у пам’ять Всесвiту.

Залишаться цiнностi, якi збереглися i розвинулися до сучасностi i витримали iспит минулих вiкiв: то нацiональнi цiнностi i традицiї.

Вiд темноти XIX столiття у новi вiки Україна входить без тягаря кайданiв минулих столiть.

З пiтьми небуття у нове Тисячолiття юна i молода Україна на вiки входе Ввеликою Незалежною Державою i майбутнє її свiтле i молоде.

Можливості і потенціал Україна має.

Той потенціал – ми, громадяни великої і славної України!

Юнiсть нового Тисячолiття баче свою силу i неповторнiсть у подружжi з прекрасною Україною. Тож нехай кожен прикладе свої трудовi руки, свiй розум i умiння до благородної справи становлення і вiдродження нашої вiльної i квiтучої України!

Слава Україні!