08 вересня 2022 р.

Проблема політико-економічного відновлення України

на етапі визвольної війни внаслідок агресії Московії у 2014-2022 роки

 

1. Наслідки економічого панування.
2. Наслідки політико-ідеологічного панування.
3. Українська Національна Ідея на сучасному етапі відбиття прямої військової агресії імперії і перспективи подолання наслідків її ідеологічного поневолення
4. Перспективи і напрямки державного будівництва

Протягом понад ніж 30-річного періоду з часу відновлення Державності України ставлення до неї з боку Російської Федерації було незмінним – вона вважала Україну частиною своїх імперських володінь. З кожним роком політико-ідеологічна пропаганда в самій РФ з наростаючою силою прищеплювала своєму населенню ненависть до України, спрямовувала їх почуття у напрямку ліквідації Української Державності.

На відміну від такого напряму ведення політики РФ щодо України, в самій Україні її імперо-орієнтована правляча структура влади у центрі і на місцях, особливо у східних і південно-східних областях відмовлялася здійснювати заходи до зміцнення державного суверенітету і Незалежності України. Замість зміцнення Збройних Сил відбувалися дії з підриву обороноздатності України, їх скорочення і фактична їх ліквідація. Владною імперо-орієнтованою структурою готувалися умови швидкої поразки України у військовому конфлікті з Російською Федерацією, з боку якої загроза постійно наростала.

Неминучою ознакою її агресії став прикордонний конфлікт осені 2003 року навколо острова Тузла, яку імперія збиралася за допомогою штучного насипу дамби приєднати до своїх володінь.

Включно до початку 2014 року правлячий режим України здійснював заходи з підготовки її поглинання і приєднання до володінь Імперії. Такими діями поступово утворено стан, що з агресією 2014 року, а згодом – перед 24 лютого 2022 року військово-економічний потенціал України був майже паралізований. У зв‘язку з цим, збройний спротив України виявився цілком залежним від воєнно-фінансової допомоги Сполучених Штатів Америки та країн Європейського Союзу.

Такий стан України був далеко не випадковим. Він став наслідком тривалого перебування України у бездержавному, колоніальному стані. До цього слід додати наслідки політико-ідеологічного та економічного панування Московської імперії над Україною.

1. Наслідки економічного панування імперії.

Найбільш важкими наслідками панування імперії для сучасної України є останні 100 років. Це пов‘язано з тим, що покоління батьків і дідусів, що мали досвід минулих поколінь, які були носіями знань, досягнень людського прогресу і складало відповідне цивілізаційне суспільство до більшовицького перевороту 25 жовтня 1917 року – воно перестало існувати. Знищені представники знань і досвіду, які раніше напряму передавали свій досвід наступному поколінню. Все, що досягнено було у цивілізаційному та економічному плані до 1917 року, все, що напрацьовано людством, практично весь минулий досвід, носії його знань, знищено більшовиками до нуля. Наслідки – втрата зв‘язку поколінь, через знищення того суспільства терором, репресіями і геноцидом.

Ідеологією, яка захопила владу, закладено фундамент нової економіки, де її визначальною і характерною рисою стала державна власність на засоби виробництва з її плановою системою. На основі ідеології знищена приватна власність на засоби виробництва і будь-яке приватне виробництво, його можливості удосконалення на основі зацікавленості власника у поліпшені якості і розширення випуску відповідної продукції. Через це – зник досвід і досягнення виробничих відносин, які протягом розвитку людської цивілізації були визначальними у стосунках власник-працівник.

Замість приватних підприємств, фабрик, фермерських господарств і т. п., введено планове виробництво, у тому числі у великому, по-суті – великому рабовласницькому плантаційному господарстві – колхозах(колгоспах), яке було не в стані забезпечити необхідний бездефіцитний попит для споживача.

На основі утвореного економічного базису, створеного згідно ідеології, відбулася зміна світогляду, який окрім державної власності нічого іншого не знав і не бачив, не знав приватного виробництва, не мав прикладу принципів його функціонування. Ніхто не користувався, не застосовував цими принципами у своїй діяльності ні у вигляді малого, чи великого приватного виробництва.

Утворена на такій основі нова якість свідомості не могла використовувати систему державної власності у своєму приватному повсякденному житті. Відсутність умов застосовувати принципи системи вільної економіки, позбавляло особу ініціативи, бачення перспектив розвитку галузі. Особа була виведена за межі брати участь в процесі економічного розвитку країни.

Більшовицький переворот, його ідеологія ставила своєю метою ліквідацію приватного виробництва, грошей, вільного обороту і торгівлі, знищення економічних основ існування приватного виробництва, ліквідацію його власників та їх прихильників. Наслідки – це вело до неможливості відновлення приватного виробництва при падінні совєтської влади та системи її державної власності.

Тобто – совєтську систему державної власності реформувати неможливо. У зв‘язку з цим, з розвалом Совєтської імперії були відсутні умови до виникнення національного виробника, так званої національної буржуазії. На відміну від Совімперії у країнах вільного, демократичного світу приватний власник зацікавлений у збереженні своєї власності, розвиткові і захисту своїх Національних і Державних інтересів.

Таким чином, при відсутності будь-яких ознак приватної власності, приватного виробництва в совєтській імперії, при її розвалі, можливості утворити приватне виробництво чи сільське господарство, були відсутні. Для їх виникнення потрібні відповідні умови – без фінансового забезпечення умови виникнення приватного виробництва неможливі. Таких фінансових можливостей вся маса совєтського населення була позбавлена.

У той же час, вирішальні можливості у виникненні приватної власності, точніше – у зовнішньому її вигляді, мали ідеєносії, прямі «власники» імперської влади – совєтська державна та партійна номенклатура (у тому числі – комсомольська, профспілкова та ідеологічна судово-правова – прокурори, судді…) на всіх рівнях державно-ідеологічної влади (міста і села) та перебування на посаді.

Важливість ролі, яку в умовах ідеологічної державної власності на засоби виробництва відіграють встановлені нею відповідні фінансові можливості, не слід ігнорувати. Маємо брати до уваги, хто, як, звідки і для якої мети оті фінансові можливості отримує. Єпевні свідчення минулої совєтської епохи. З листів діяча РКП(б) та Угорської Совєтської Республіки Бела Куна до В.Леніна (1919 рік):

“Через т[овари]ща Р.(Эндре Руднянський. – РМ) просим: пошлите сумму, что Вам назовёт т[овари]щ Ф. Эта сумма нам нужна очень срочно потому что нужно издав[ать] оч[ень] много литературы. Завтра начнём издав[ать] солд[атскую] газ[ету]. Пока не получим эту сумму, не можем издавать ежеднев[ную] газету.

(…) Ещё раз прошу Вас, чтобы деньги были немедленно посланы”.

З іншого листа Б.Куна до В. Леніна:

“Нам обязательно нужна газета, но для этого нам необходимо больше денег.

(…) Сейчас мы страдаем от нехватки денег, наши запасы для этих целей уже малы. …Настоятельно прошу тотчас выслать деньги, которые мы просили через товарища Фриду. Это минимум, который нам необходим для продолжения нашей работы.

Привет всем товарищам. С величайшим уважением.

Ваш верный товарищ – Бела Кун”.

То – ідеологічний централізований розподіл фінансів: хто, звідки і для якої мети їх може отримати.

Так було тоді. У наш час – це для розуміння проблеми скільки потрібно вкласти коштів на виникнення, становлення і подальший розвиток приватної власності. (В українській реальності – то потреба фінансових можливостей для забезпечення розвитку української національної економіки і могутності Української Держави. Особливо на етапі війни з 2014 року).

В пустелі пануючої системи ідеологічної державної власності на засоби виробництва, ідеологічних державних виробничих відносин та ідеологічних фінансових можливостей, виникнути і розвиватися паростки приватної власності є суть справою проблематичною. У їх виникненні відсутня зацікавленість правлячої ідеології.

Таким чином, швидко розвернути совєтську ідеологічну економіку на основи приватної власності, досягти та встановити сучасний рівень розвитку на принципах, які існували до більшовицького перевороту, з врахуванням всіх досягнутих економічних змін, без відповідної державної підтримки та фінансової основи практично неможливо (у світі такий досвід відсутній – ніхто не допоможе порадою і досвідом).

За межами совєтської імперії процес становлення економіки та прогресивного розвитку відбувався еволюційним шляхом протягом тривалого історичного періоду.

В умовах розвалу совєтської ідеологічної системи державної власності на всі засоби виробництва, доступно придбати державні неконкурентноспроможні підприємства, вкладати засоби для їх переобладнання та подальшого використання,сформувати приватне сільське господарство можливо було лише колишній владній комуно-імперській партійно-совєтській, комсомольсько-профспілковій та судово-правовій номенклатурі. Явно при відповідній підтримці з боку вищого рівня імперської державної влади і її фінансових можливостей.Ми маємо брати до уваги, що ці так звані приватні власники, що виникали на основі владних можливостей, залишалися ідеєносіями імперії, продовжували бути представниками імперо-совєтської державної власності на засоби виробництва, у своєму способі мислення перебували далеко від розуміння національних інтересів відповідної нації і поневолених імперією народів.Вони продовжували бути носіями імперо-совєтського світогляду. Окремо слід мати на увазі ідеологічно спрямовані рішення судової влади, завданням яких було і є штучне блокування розвитку діяльності малого і середнього бізнесу. Нині їх завдання – не тільки чекати повернення системи державної власності на засоби виробництва, а сприяти відновленню імперії.

2. Наслідки політико-ідеологічного панування імперії.

Наслідком більшовицького перевороту стала ліквідація приватного виробництва, замість якого встановлена ідеологічно спрямована державна власність на засоби виробництва. По-суті, відбулося встановлення системи виробництва, яке перестало бути продуцентом матеріального виробництва для забезпечення інтересів споживача. Все виробництво перетворено в ідеологічну економіку, де принципом її функціонування стало забезпечення досягнення мети, визначеної політико-ідеологічним керівництвом імперії. З цією метою встановлено систему державної рабської експлуатації всього підвладного населення.

(Не плутати з системою рабовласництва, яку уособлював приватний власник рабів).

Разом з системними змінами у системі матеріального виробництва, яка замість виробництва товарів для забезпечення інтересів споживача, ідеологічна економіка мала завдання здійснювати випуск продукції військово-пригодних типів для реалізації поставлених ідеологією мети – світового панування комунізму.

Під тиском політико-ідеологічної пропаганди у свідомості найширших верств населення, світогляді, у сприйнятті образу навколишнього середовища, міжнародної картини світу, відбулися важкі глибокі негативні зміни. Зникло критичне мислення, сталася підміна понять у розумінні демократичних цінностей – вони були замінені на їх засудження і підтримку злочинної практики антидемократичних методів диктатури – терору, репресій і беззаконня, сталася демонстративна і показово повсюдна підтримка антидемократичних виробничих відносин, що діяли на принципах деспотії і рабства.

Утворений протягом тривалого періоду стан так званого совєтського світогляду виключав глибоке розуміння проблем, які виникли внаслідок розвалу совєтської імперії та її ідеологічної економіки, як і розуміння комплексу проблем, що потребували відповідних дій з метою заміни політико-економічної системи диктатури на демократичні принципи їх існування.

Тут виникає ряд питань: хто в умовах відсутності приватної власності на засоби виробництва в Совєтській імперії, раптом міг стати приватним власником великих, чи навіть малих підприємств – колишніх державних?

Яким чином і звідки, на політико-ідеологічній пустелі всіх володінь совєтської імперії, раптом могли з‘явитися мільйонери, мільярдери та оті так звані «олігархи»?

Яким чином і звідки на одному з уламків імперії, яким на час відновлення Державності України по-суті вона залишалася, де при владі перебувала ідеологічна партійно-совєтська, комсомольсько-профсоюзна та імперська судово-правова номенклатура, могла взятися якась, начебто «українська», так звана олігархія?

Та «олігархія» могла виникнути лише на основі цілеспрямованих дій, спланованих імперським «Центром». На світовій міжнародній арені такий процес мав створити враження реформування суті основ тоталітарної совєтської імперії та ідеологічної економіки. В умовах зовні привабливого вигляду розпаду совєтської імперії та відновлення Державності України, проголошення Незалежності у деяких колишніх володіннях імперії – так званих совєтських республіках, перед «Центром» постало завдання загальмувати політико-економічний розвиток новопосталих держав та залишити свій політико-економічний та ідеологічний контроль на цих «одламах» імперії.

(На цій основі здійснювалося відоме презирливе ставлення імперців до Державності України, як всередині України та поза її межами, зокрема – у використанні поняття «нєзалєжная»).

Забезпечити гальмування державного будівництва на «одламах імперії» зобов‘язана була партійно-совєтська номенклатура, що у нових Державах – колишніх «совєтських республіках», залишалася при владі у центрі і на місцях. Вона продовжувала бути міцно прив‘язаною до імперського «Центру» своїм ідеологічним світоглядом і політико-ідеологічними принципами. На тих принципах формувалася так звана олігархія. Перед нею стояло завдання –зберігати державну власність «Центру» на засоби виробництва у вигляді приватної на всіх «одламах» імперії. Зовнішній її прояв мав бути у вигляді отримання певними особами права володіти відповідною державною власністю у якості приватної власності. На таких засадах штучно формувався прошарок осіб, які поступово стали демонструвати «свої» мільярдні статки. Але ті так звані приватні статки – то сукупна державна фінансова власність «Центру».Особи, які контролювали ці статки – то новий, не відомий у світі засіб збереження ідеологічної державної власності – у своїй якості ті особи є виконуючими обов‘язки мільярдера. Так штучно, відповідними ідеологічними структурами творилися парт-номенклатурне поняття, якому надано класове поняття – «олігархи».Тим поняттям у свідомості мас мало бути збережено «стереотипне» класове поняття, яке раніше негативно мало сприйматися у якості класового поняття – «буржуазія». Свідомість мас, вихована основі класової ненависті до всього «буржуазного» – «буржуазної демократії», «буржуазних свобод» «буржуазної власності», «буржуазної експлуатації» «поміщиків», «великого монополістичного капіталу» і т.п., так зване класове поняття «олігарх» неминуче мало стати основою внутрішнього заперечення і сприйматися як таке, що є класово ворожим:

Та нехай собі як знають

Божеволіють, конають, –

Нам своє робить:

Всіх панів до ‘дної ями,

Буржуїв за буржуями

Будем, будем бить!(П. Тичина. 1933)

Розширення негативу сприйняття класового поняття «буржуазний» перенесено на поняття «олігарх».

(Нагадаємо, у феодальній Європі селяни-кріпаки, які втікали у місто і змогли переховуватися у місті один рік та один день, ставали вільними. Місто – це «бург», фортеця. Жителі цих міст, «бургів» – буржуа.Стати вільним – це право «бурга». Звідси прислів‘я: “Повітря міста робить людину вільною”. Так виникало правове поняття «буржуазних свобод»– демократичне «буржуазне» право. Право волі – ненависне право для рабовласників і більшовиків…).

Суть зовнішнього вигляду «приватної» власності, яку контролювали виконуючі обов‘язки мільярдера («олігархи») у тому, що в ситуації виходу такого «олігарха» з підпорядкування «Центру», практично існує доступна можливість без будь-яких ускладнень, ліквідувати їхню так звану приватну власність та мільярдні статки, повернути цю власність державі і повалити такого собі «олігархічного» бунтаря. (Приклад –Михайло Ходорковський, Березовський)…  Мало чим відрізнявся цей стан і у державах, які «одламалися» від «центральної» імперської території.

На «одламах» імперії –колишніх так званих республіках –державну власність на засоби виробництва дозволено перевести начебто у приватну власність особам, які владними структурами міцно були прив‘язані до «Центру» таємними, зовні відсутніми ознаками ідеологічної залежності.

Звідси йдуть фундаментальні причини корупції. Зокрема в Україні, вона перестає бути ознакою лише корупції з особистих причин з виглядом власного збагачення. В Україні у своїй основі вона несе ознаки залежності від імперського «Центру», а дії конкретної особи спрямовані на реалізацію його інтересів.

Зберігаючи основи державної власності імперії у формі приватної власності, ідейні власники влади імперії на всіх її «одламах», зобов‘язані були гальмувати процес зародження і розвитку основ національної економіки – приватної власності на засоби виробництва. Національний приватний власник, національна буржуазія – то економічна та політико-ідеологічна основа творення Національної Державності. В інтересах імперського «Центру» процес виникнення національної буржуазії«на одламах» імперії мав бути заблокований, а прищеплений негатив до класового поняття «олігарх» мав сприяти її відновленню.

Вся діяльність імперо-орієнтованого керівництва на «одламах», яку на «демократичних» виборах обирали виборчі маси (Білорусі, Молдови, Грузії, Вірменії, Азербайджану, Узбекистану, Казахстану, Туркменістану і т.п., а Україні – в особі діячів імперсько-ідеологічого спрямування таких, як – О. Мороз, П. Симоненко, урядів В. Януковича-М.Азарова) – незмінно вела свою діяльність на блокування, взагалі – на знищення економічних підстав, що мали сприяти формуванню національного виробника.

В умовах контрольованої «Центром», через посередництво так званої «олігархії» – хранителів совєтської державної власності на всі засоби виробництва (заводи, фабрики, державна власність на рабовласницьке плантаційне земельне господарство – колгоспи), – безполітико-ідеологічної і фінансової підтримки малого і середнього бізнесу, який мав би започаткувати своє формування в умовах політико-ідеологічній пустелі імперської державної власності на засоби виробництва, отримати сприятливий процес зародження і розвитку засад виробничих відносин на основі приватної власності, від‘ємних від імперської державної власності на засоби виробництва, – цей національний власник на території України не мав ніяких умов до виникнення.

В стані контролю «Центром» усіх засобів виробництва, національний власник міг виникнути лише через відпочковування від «Центру» окремих так званих своїх, власне українських «олігархів», які стали на бік захисту національних інтересів Української Нації та її Державності. Такі «олігархи» в Україні – майже відсутні. Але такі, які ними стали, сприяють і сприятимуть формуванню приватного виробника, розвиткові внутрішнього українського національного ринку. Ми маємо надавати їм відповідну політичну та світоглядну підтримку. Іншого шляху до зміцнення Державності України немає.

Існуюча корупція, яку успадкувала Незалежна Україна з розпадом Совєтської імперії, не є проявом лише самої так званої «української» корупції. Вона – суть значно складної частини цього явища. Умовно те явище маємо підстави кваліфікувати у якості ідеологічної корупції. Така корупція, власне в Україні, має інше підгрунтя, ніж та, яка характерна для країн вільного, демократичного світу. В умовах демократії ідеологічна корупція не могла виникнути як явище. Там вона має особистісну основу – прагнення швидкого власного збагачення. Причина у тому, що в європейських країнах відсутні партії та громадські об‘єднання, які мають завдання повалення державності своєї країни. В Україні таких партій значна кількість– КПУ, СПУ, ОПЗЖ, Партія Регіонів, «Слуга народу» та інші (навіть «Батьківщина»– «Рóдіна»).На основі збереження в Україні так званих «олігархів» імперської закваски з їх відповідно спрямованим ідеологічним напрямком на «Центр», відбувається централізований перерозподіл фінансів. Так утворилося явище, що стало характерним на територіях підвладних Совєтській імперії. Ідеологічна корупція – то складова частина явища, яке маємо підстави кваліфікувати як імперське ідеологічне поневолення.

Сфера ідеологічного поневолення, разом з ідеологічною корупцією – то складне явище: у своїй складовій воно виконує важливе ідеологічне завдання – поряд з використанням владних можливостей забезпечити зростання статків та власного незаконного збагачення. У таких обставинах влада дає все. Звідси прагнення без обмеження терміну залишатися при владі. Одночасно власник влади має діяти у напрямку завдань, що повинні забезпечити реалізацію інтересів імперського «Центру».

Сфера впливу ідеологічного поневолення має досить значний об‘єм – вона охоплює не тільки території колишніх так званих совєтських республік. У сфері її впливу перебувають практично всі території, що входили до поняття «соціалістичний табір», або досі перебувають в її системі координат.

Найменший вплив ідеологічної совєтської сфери стосується територій, де їх перебування у володіннях совєтської імперії обмежується двома поколіннями (до 50 років). Найбільш суттєвий її вплив – на територіях, де дія впливу імперської русскої та совєтської ідеологічної пропаганди на свідомість людей тривала протягом п‘яти поколінь (протягом 80-100 років).

(Яскравий тому приклад – Білорусь, що повністю поглинута сферою інтересів імперії, де навіть державний прапор – майже незмінна символіка совєтської БССР. Вплив сфери імперського ідеологічного поневолення на досить високому рівні виявляє себе у Словаччині, Угорщині, Румунії та Болгарії.

У Словаччині у 2022 році відсоток підтримки імперії у агресії проти України становить до 55% (де внаслідок відповідної пропаганди ретельно приховані наслідки совєтської окупації Чехословаччини і придушенням у 1968 році відомої «Празької весни». Причому, як повідомлялося, особи з вищою освітою бажають перемоги Україні, з іншою – Росії. Під дією місцевих правлячих ідеєносіїв імперії, замість «Празької весни» там пам‘ятають фактично комуністичне словацьке повстання 1944 року.

У сфері ідеологічного поневолення перебуває Румунія: колишній міністр закордонних справ Румунії Андрей Марга закликав Україну віддати частину своїх територій Росії, Польщі, Румунії та Угорщині. У наведеній інформації повідомлялося, що Марга обіймав посаду міністра закордонних справ Румунії в травні-серпні 2012 року (період правління в Україні Януковича-Азарова), а з 1997 по 2000 роки був міністром освіти, а також, що разом з дружиною він був інформатором румунських спецслужб і нині є великим прихильником президента РФ Володимира Путіна. (17 вересня 2022 22:43.РБК-Україна)

У Болгарії на 2021 рік рівень підтримки імперії становив – 75%. Свідомість мас Болгарії заполонила імперська ідеологічна пропаганда поняттям «визволення» Болгарії від турецької імперії. Але нею начисто приховано прагнення Російської імперії перетворити Болгарію у свою «Задунайську губернію».

Ідеологічне поневолення характерне для Угорщини, яка нині на боці імперії у її агресії проти України. Там начисто забули, які руїни імперія залишила в Будапешті, столиці Угорщині, придушуючи у 1956 році визвольну боротьбу проти совєтської окупації. Нині повідомляється, що Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан 10 вересня 2022 року провів секретну зустріч у селищі Кетче. В ній взяли участь члени уряду, парламентарі, митці, інтелектуали та бізнесмени (виконуючі обов‘язки) з “Фідес”. Зустріч організувала партія Віктора Орбана. Він заявив, що війна в Україні може тривати до 2030 року, через що може втратити третину або половину своєї території. Він також допускає розпад Євросоюзу у наступне десятиліття. У публікації повідомляється, що Європейська комісія у найближчі дні порекомендує призупинити виділення мільярдів євро Будапешту із загального бюджету ЄС на 2021–2027 роки через корупційні проблеми в Угорщині. (18 Вересня 2022, 11:19 https://24.kyiv.media/news/ ).

Отже, корупційна складова та існування свого роду державної власності імперії та призначених «бізнесменів» та «виконуючих обов‘язки мільярдерів» в межах совєтської сфери ідеологічного поневолення річ явно незаперечна.

У сфері ідеологічного впливу імперії корупція в Україні, яку помилково визначають як дії окремих осіб, або начебто окремих представників влади та чиновництва, має цілком спрямований ідеологічний напрям – вона має іншу якість: то прояв, складова частина ідеологічного поневолення і має завдання сприяти відновленню та поширенню володінь імперії. Одночасно маємо вказати на небезпеку, яку в Україні несуть власники російського капіталу, які навіть в умовах агресії імперії продовжують функціонувати. Щодо них правляча явно імперо-орієнтована владна номенклатура проводить цілком зрозумілу зовні видиму політику – пряме і відверте толерантне ставлення. Політика, яка зовні прихована і у тіні – у своїй суті повне політико-ідеологічне сприяння для діяльності в інтересах імперії.

3. Українська Національна Ідея на сучасному етапі відбиття прямої військової агресії імперії

і перспективи подолання наслідків її ідеологічного поневолення

Українська Національна Ідея – на сучасному етапі національно-визвольної боротьби за Українську Державність отримує значно ширше своє значення– разом з відбиттям агресії поєднується боротьба за остаточне визволення від імперського ідеологічного поневолення.

На сьогодні проблема подолання наслідків ідеологічного поневолення є сприятливими. Але для досягнення цієї мети ми маємо визначити глибину існуючої проблеми. Мусимо взяти до уваги: нав‘язаний імперією образ картини світу та навколишнього середовища, який панує у масовій свідомості, залишається ще достатньо домінуючим. Навіть нині, в умовах агресії імперії, система мислення мас залишається під впливом сфери ідеологічного поневолення. Таким він залишиться і після перемоги і продовжить оперувати звичними політико-ідеологічними образами, створеними у часи ідеологічного поневолення.

В умовах миру при тому, що у центрі і на місцях владу досі мають носії ідеології відновлення імперії, небезпека для подальшого демократичного розвитку і державного існування України залишиться високою. Маємо давати собі звіт, що від 2019 року Влада у центрі і на місцях, виконавчій владі, Верховному Совєті України, депутатському корпусі міст, сільській місцевості, всій судово-правоохоронній системі перебувають політико-ідеологічні виразники імперської системи поневолення. Сучасні приклади переслідування волонтерів та діячів опозиційних політичних сил, корупція на місцях, яку спрямовують з керівних владних кабінетів –неспростовний тому доказ.

Вага впливу ідеєносів імперії у всіх структурах влади є суттєва. Це видно з результату місцевих виборів 25 жовтня 2020 року. На них обиралися депутати сільських, селищних і міських совєтів, сільських, селищних і міських голів.На них обрано наступну кількість депутатського корпусу:

депутатів міських совєтів — 11.124,

депутатів районних совєтів—5366,

депутатів сільських совєтів — 4063,

депутатівобласногоіКиївськогоміськогосовєту— 1780,

депутатів селищних совєтів — 1543,

депутатів районних у містах з районних поділом совєтів — 562,

міських голів — 369,

селищних голів — 428,

сільських голів— 623.

Мапи результатів виборів до обласних рад, районних рад 25 жовтня 2020 року

1. Зведені дані виборів до обласних рад, районних рад Донецької та Луганської областей і міської ради Києва. Червоним та помаранчевим кольором позначені області, в яких більшість мандатів здобули партії, котрі можна віднести до проукраїнських чи проєвропейських. Синім та голубим кольором позначені області, в яких більшість мандатів здобули партії, котрі можна віднести до проросійських чи євроскептиків. Зеленим– області, де проукраїнські (проєвропейські) та проросійськіпартії здобули однакову кількість мандатів

2. Зведені дані виборів до обласних рад, районних рад Донецької та Луганської областей і міської ради Києва. Порівняння результатів трьох найуспішніших партій— Європейська Солідарність, Слуга народу та Опозиційна платформа — За життя. Червоним кольором позначені області, де найбільше мандатів здобула Європейська Солідарність, Зеленим– позначені області, де найбільше мандатів здобула «Слуга народу», синім кольором позначені області, де найбільше мандатів здобула ОПЗЖ

Місцеві вибори в Україні 2020. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Депутат не тільки є депутат – він ідеєносій, він працює і діє у відповідному напрямку. Особливо важлива їх ідеологічна діяльність на місцевому рівні. Таку небезпеку для Державності України ми бачимо з Мапи №2, де видно систему мислення мас та залежності їх способу мислення від впливу сфери ідеологічного поневолення.

На виборах обрано42.501 депутат до 1.577 обласних, районних, міських, селищних і сільських совєтів та совєтів районів у містах. (З військової точки зору 42.501 депутат – то близько 3 дивізії мирного часу. Депутат особисто бере участь у боях на «ідеологічному фронті»).

Наслідки виборів, на які вказує Мапа № 2, вказують на потенційну небезпеку з боку тої кількості «дивізій» депутатського корпусу, що мислять категоріями імперії і перебувають не тільки з мандатами Верховного Совєту України (відома монобільшість, як свого часу «Група-239»), а й з мандатом місцевих виборів (куди після відновлення Державності України у 1991 році виборці спрямовували імперську ідейну більшість від КПСС, особливо, якщо пам‘ятати очільника м. Харкова – Геннадія Кернеса, який сказав:

«Я приглашаю вас в город Харьков на площадь Свободы…  где стоит памятник Владимиру Ильичу Ленину, и если вы только попробуете его сломать, я вам как харьковский городской голова говорю: я вам сломаю две руки и две ноги».).

Принципи діяльності, практика дій і рішень, які приймає так звана партія «Слуга народу» (яка до літа 2019 року взагалі не мала фіксованого членства та партійного офісу – але їй надано монобільшість), загальна сукупна діяльність «синьо-зелених», вказує, що загальні напрями та практика діяльності цих партій несумнівно належать до виразників імперського ідеологічного поневолення України.

Нижче наведена кількість депутатських мандатів обласних, районних, міських, селищних і сільських рад та рад районів у містах стосовно партій, представники яких у всій своїй політико-ідеологічній лінії діяльності виявляють себе належними до імперського спрямування:

 

Назва політичної партії, місцева організація якої висунула кандидата у депутати, або самовисування

Кількість обраних депутатів з 42.501 депутата

%

 

Слуга народу	6398	15,0%
Батьківщина (то – «Родіна»)	4469	11,0%
ОПЗЖ	4215	10,0%
За майбутнє	4067	10,0%
Блок Кернеса (Харків)	433	1.02%
Аграрна партія України	313	0.74%
Блок Вілкула	272	0.64%
Опозиційний блок	206	0.48%
Команда Андрія Балоги	193	0.45%
«КМКС» Партія угорців України	128	0.30%
Партія Шарія	52	0.12%
Блок Володимира Сальдо(!!!)*	41	0.10%
Демократична Партія угорців України	23	0.05%
Ліва опозиція	13	0.03%
Соціал-демократична партія	2	0.00%
Загалом:	20.825

*Володимир Сальдо – нинішній колаборант, депутат Херсонської міськради VIII скл., Нардеп ВР VII скликання від Партії Регіонів (2001-2014), «Наш Край (2014-2019), ОПЗЖ (2019-2020)…30 вересня 2022 року В.Сальдо у Москві брав участь у дійствах Росії з анексії  окупованих територій, зокрема Херсонської області.

Отже, 20.825 представників проімперського депутатського корпусу(48,99% з усіх обраних). ТоєотапотенційназагрозаДержавностіУкраїнизбокусфериідеологічногопоневолення, під впливом якої перебувають маси, що обирали подібних діячів та депутатство горсовєтів, облсовєтів та їх очільників. То є ота комуно-імперська загроза, яка «Дамокловим мечем»висіла, нині висить над нами у наш воєнний час і висітиме ще тривалий час у повоєнний період.

(Особливу небезпеку, як зазначалося, несе ідеологічно спрямована діяльність імперо-орієнтованої судово-правоохоронної системи. Під час підготовки даного матеріалу з‘явилася наступна інформація:

“Міністерство фінансів США ввело санкції проти “суддів” у тимчасово окупованому Росією Криму.

«Після окупації Росією Кримського регіону України прокурори і судді, які діють як російська окупаційна влада в так званій Республіці Крим, часто ухвалювали політично вмотивовані рішення, не дотримувалися гарантій справедливого судового розгляду і несправедливо переслідували релігійні та етнічні меншини», – ідеться у повідомленні”.

https://gordonua.com/ukr/news/crimea/ssha-vveli-sanktsiji-proti-krimskih-suddiv-jaki-vinosili-politichno-vmotivovani-viroki-1626460.html

Безумовно, з відновленням Державності України імперська ідеологічна судова система поневолення практично залишилася без змін. Її часткове реформування вдалося реалізувати лише у 2014-2019 роках.

З відновленням Державності України визначальною проблемою її подальшого економічного розвитку постала проблема здійснення реформування совєтської ідеологічної економіки.Маємо давати собі звіт у тому, що наміри здійснити реальні політико-економічні зміни, реформувати совєтську ідеологічну економіку (де визначальною її основою залишалися совєтські державні підприємства, у тому числі великі земельні рабовласницькі плантаційні господарства – «колхози») з низькою продуктивністю праці та якістю виробництва продукції, де всі ці підприємства очолювало керівництво (директорський корпус, прєдсєдатєлі колхозів, з ідеологічно загартованим імперським світоглядом), – є справою майже безнадійною.

Причина у тому, що наведений перелік – то складові, від яких совєтська політико-ідеологічна система та її економіка у своїй суті неможлива до реформування. Суть у тому, що весь той комуно-імперський, владний парт-номенклатурний корпус – директори, прєдсєдатєли колхозів(голови колгоспів), є уособленням державної власності на засоби виробництва.

По-суті, вони є виразниками, ідеєносіями совєтської системи феодально-рабовласницьких виробничих відносин. Світогляд владних «власників» державних рабів виключає можливість зміни їхнього світогляду на «буржуазно-демократичний» спосіб мислення. Рабовласник не здатен стати демократом, мислити свободою, правами людини. То – ідеєносій, навіть «особистий», через владні повноваження є безпосередній виконавець партійної диктатури. Через впровадження диктатури власник влади є власник «державних рабів» у системі рабовласницьких ідеологічних виробничих відносин, рабського поневолення. Звідси – він противник, ворог будь-якого прояву ненависної для нього «буржуазної демократії»…

У зв‘язку з цим, у повоєнний період для утворення дійсно державницької правлячої політичної надбудови основною проблемою розвитку України постане проблема зміни всього комплексу совєтського політико-ідеологічного базису. Частиною дій зі зміни ідеологічного базису (між іншим – всієї самої ідеологічної формації – і надбудови, разом зі зміною самої системи мислення виконавців, власників (!) влади цієї ідеологічної надбудови) мають стати відповідні рішення з поступової і неухильної заміни неефективних підприємств совєтської ідеологічної економіки і мають бути закладені основи будівництва нової української економіки, сприяти їх виникненню і розвиткові, основаної на принципах приватної власності і підприємництва, вільного ринку та основ демократії і права.

В умовах ще досить значного впливу на маси з боку системи совєтського ідеологічного поневолення, а також знаходження при владі імперо-орієнтованої монобільшості у Верховному Совєті та на місцях, прийняття подібних рішень перебувають за межами їх інтересів. Правляча «монобільшість» у своїй ідеологічній визначальній основі – то свого роду імперо-необільшовизм, з усіма наслідками для долі України, про яку ми знаємо з минулого і до яких привела совєтська система виробничих відносин. Необільшовики сьогодні не будуть публічно спиратися на тези ідеологічних «сочінєній» своїх засновників (Маркса, Енгельса, Леніна, Сталіна, чи Мао Цзедуна) – вони будуть тихо і непримітно впроваджувати їх у своїй повсякденній діяльності.

Для системного розуміння проблем сучасного відновлення виробничих відносин в Україні на основі приватної власності, нам слід коротко розглянути початок еволюційного формування так званих «буржуазно-демократичних» основ української національної економіки та принципів вільного ринку.

У період XVII-XIXстоліть природним еволюційним процесом створювався внутрішній товарообіг, який формував національний загальноукраїнський ринок. Визначальною ознакою процесу його формування, як у внутрішній, так і зовнішній торгівлі, стали торги і ярмарки. Наприклад, у1665 році в Україні у 41 місті відбулося 40 ярмарків. Лише одне місто Прилуки мало зв‘язки з ярмарковою діяльністю та торгівлею таких міст і містечок, як Полтава, Лохвиця, Кролівець, Батурин, Короп, Липовець, Варва, Лодіївка, Березна, Нові Млини, Воронове, Бориспіль, Лютеньки, Кобижча, Носівка, Баришівка, Волошівка, Золотоноша, Ніжин, Переяслав.

Великі ярмарки відбувалися в Бродах, Заславі, Ярославі(місто сьогодні у Польщі), Снятині та інших містах Правобережжя. На них продавалися сілезькі суконні та шовкові тканини, голландські і швабські полотна, австрійські коси. З країн Балканського півострова – Болгарії, Сербії, Валахії і Молдавії доставлялися шкіряні вироби, різні тканини; з Туреччини – предмети розкоші і прянощі. На українські ярмарки прибували купці з Польщі, Угорщини, країн Балтії.

Процес формування українського національного ринку продовжувався у подальшому: зокрема, у 1858 році у Петербургській імперії відбулося 4.930 ярмарків. На Україну припадало понад2-хтисяч, що становило 40,6%від усіх ярмарків всієї імперії! Це при тому, що землі України в імперії становили 2%…

Зростання економічних зв‘язків між окремими частинами України починаючи відXVIIcт., незважаючи на те, що окремі частини України знаходилися по різні боки імперських кордонів, вони мали тісний національний та економічний зв‘язок з Лівобережжям, Слобожанщиною, Запоріжжям і Правобережжям. Тобто, йшов процес формування національного загальноукраїнського ринку, що зміцнювало єдність Української Нації, сприяло процесу українського національного самоусвідомлення.

З більшовицьким переворотом 1917 року на підконтрольних їм територіях ніхто не мав права мати свою приватну власність, здійснювати вільний оборот товарів, здійснювати торгівлю (яка як суть, складова ринкових виробничих відносин, мала бути знищена). Знищувалося все, що стосувалося поняття свободи слова, прав людини, «буржуазної демократії». Ніхто не мав права мати власне бачення суті подій, не міг мислити і діяти за власним розсудом, заборонялося мати власну точку зору – лише директивну, яку творила система ідеологічного поневолення. Кожен повинен був мислити її категоріями. Будь-які умови до розвитку і формування основ української національної економіки, природний процес формування внутрішньо-українського ринку, демократичної національної буржуазії, паростки національно-державного мислення були зупинені і знищені.

Практично всі виразники українських національних інтересів – політичні та економічні, все, що мало стосунок до ідеї Української Державності, було ліквідовано внаслідок масового більшовицького терору.

В умовах панування совєтської тоталітарної системи – разом з повсюдним охопленням інформаційного простору системою пропаганди з метою ідеологічного поневолення мас, цілеспрямованим будівництвом ідеологічної економіки, практично з державно-рабовласницькою експлуатацією мас (до цього нічого подібного не існувало у світі), у борців за Українську Державу відсутні були будь-які сприятливі можливості закладати основи виникнення власної української економіки, взагалі вести діяльність, для досягнення мети політико-економічної незалежності України.

Побут мас та навіть їх існування в обставинах економічного та ідеологічного поневолення України імперією були важкими і тривалими, мали свої важкі політико-економічні та світоглядні наслідки.

Якщо економічне поневолення утримувало маси у матеріальних злиднях, в умовах відсутності достатньо зручного і доступного житла, то ідеологічне поневолення перетворювало свідомість окремої особи у світоглядну пустелю. Воно поневолювало свідомість, здатність мислити адекватно. Особу перетворили в нуль –«Единица – вздор, единица – ноль» (В. Маяковский).

Такий стан діяв протягом тривалого часу, протягом десятиліть, багатьох поколінь.

Від тривалої дії сфери ідеологічного поневолення, сформований образ навколишнього світу до сьогодення залишається викривленим, як у кривому дзеркалі, далеким від дійсного вигляду. Причому, внаслідок тривалого споглядання на викривлені образи, сприймання зображень, що стали доступні у дзеркалі прямому, поневолена свідомість сприймає їх як підлаштовані, фальшиві, не справжні.

Наслідки подібного сприймання навколишньої дійсності стають світоглядно катастрофічними. У своїх поглядах маси коливаються від однієї крайності до іншої. Вони заперечують, відкидають реальний стан речей, що виявляє себе під час проведення сферою ідеологічного впливу зовні привабливого вигляду начебто багатопартійних, демократичних і вільних виборів. Мало хто з тої частини поневоленої ідеологічною пропагандою маси населення давав собі звіт, що в сформованій на політико-ідеологічній, на їх залізо-бетонній основі свідомості, штучно утворено образ так званої багатопартійності. У значної частини мас виявилася  відсутність розуміння, що під виглядом багатопартійності домінує один єдиний відомий фундамент –у всій своїй спільній різноманітності, всі вони становили одну і єдину їх суть – бути виразником інтересів імперського ідеологічного поневолення.

Щоб відкинути будь-які сумніви, достатньо поставити перед собою просте питання: які політичні партії мали більшість у Верховному Совєті Української ССР, а згодом – в Незалежній Україні?

Відповідь така ж проста, доступна і у той же час важка: на виборах до Верховного Совєту Укр. ССР 30 березня 1990 року обранобільшість від КомПартії України, яка була «обласною складовою» КПСС.

У новообраному Верховному Совєті Укр. ССР утворено депутатську більшість «Групу-239», що прийняла відповідно спрямовану ідеологічну назву: «За суверенную Советскую Украину». Очолив комуністичну більшість вірний ідеєносій імперії, член КПСС – Олександр Мороз.

Невже досі хтось реально вважає, що так звана «Совєтська Україна» була суверенною державою, а не безправною частиною імперії, де панували совєтська деспотія, терор і ГУЛАГ?

Одна лише назва «Групи-239» вказує, на скільки була викручена і поневолена свідомість тих, хто вважав подібне формулювання реальним суверенітетом України, особливо у тих, хто знав яким був реальний стан України, але подібне формулювання приймав і затвердив.

Обраний Верховний Совєт Укр. ССР своїм керівником призначив Першого секретаря ЦК КПУ Володимира Івашко (1990). З його призначенням на посаду у Москві, Верховний Совєт очолив Другий секретар ЦК КПУ-КПСС Леонід Кравчук (1990-1991). З обранням його Президентом України Головою Верховного Совєту став Леонід Плющ (1991-1994).

З відновленням Державності України на куполі цього, червоного (красного) відламу більшовицької Авгієвої конюшні, з великим спротивом партноменклатури піднято Національний прапор України. До його підняття совєтська пропаганда самому Прапору надавала негативний образ так званого буржуазно-націоналістичного та «петлюрівського». Але на шпилі піднятого Прапора, над ним, ще тривалий час перебувала встановлена ще системою імперського ідеологічного поневолення п‘ятикутна зірка. Але підняттям Національного Прапору противниками Державності України, вірні ідеєносії імперії з «Групи-239», що ще вчора знищували Українську Націю терором і ГУЛАГОМ, утворили вигляд, що вони миттєво змінили свій імперський світогляд, стали начебто «українськими» державниками.

Нам слід тут давати собі звіт у наступному –маніпуляціями рук чарівника «дідуся Хоттабича» ідеологічні погляди, як і релігійні вірування, змінити миттєво неможливо. Особливо у тих її носіїв, які цю ідеологію впроваджували на своїх владних посадах і мали від цього відповідні державні привілеї…

Наступні (позачергові) вибори 1994 року залишили при владі ідеологічну трійцю від КПУ – 101 мандат, від Соціалістичної ПУ – 14, Селянської ПУ – 18. Тобто –безпомилково видно: більшістю у Верховному Совєті знову залишалася ідеологічна збірна КПСС.

18 травня 1994 року три ідеологічні частини від КПСС обирають Головою Верховного Совєту України керівника Соцпартії О. Мороза, що у минулому скликанні очолював «Групу-239» («За суверенную Советскую Украину»), Першим заступником – О. Ткаченка.

Вибори 29 березня 1998 р. знову залишили при владі трійцю ідеологічної більшості від КПСС – КомПартія України – 24,7%, (121 мандат), Соціалістична та Селянська – 8,6%, (34 місця), Прогресивна соціалістична партія – 4,04% (16 місць), Соціал-демократична партія України (об‘єднана) – 4,02%, (16 місць, Голова партії – Віктор Медведчук).Головою Верховного Совєту імперська ідеологічна більшість обрала на посаду відомого ідеєносія імперії, голову Селянської партії – О. Ткаченка (згодом він увійшов до фракції КПУ).Заступниками Голови Верховного Совєту – представника компартії А. Мартинюка та ідеєносія імперії, кума Президента РФ В. Путіна, керівника СДПУ(о) – В. Медведчука.

Парламентські вибори 2007 року залишили ідеологічно споріднену більшість від КПСС (практично вже «КПРС» – Компартія, Партія Регіонів) і так званий блок В.Литвина (його кандидатська дисертація на тему «Діяльність Комуністичної партії України з вдосконалення підготовки викладачів суспільних дисциплін (1966—1975 рр.). Литвин став Головою Верховної Ради 9 грудня 2008 (до 12 грудня 2012).

З 2010 року Президентом України став раб Москви – В. Янукович. Парламентська більшість у Верховному Совєті сформувала уряд з Ніколаєм Азаровим (у 1990 році розглядався на посаду першого секретаря Донецького обкому компартії України. Згодом – один з засновків і незмінний член Партії Регіонів, Голова партії 2010-2014 рр).

Звідси – видимі крайності результатів начебто вільних і багатопартійних виборів: виборці, що десятиліттями перебували під тиском ідеології поневолення, обирали на владу ідеєносіїв комуно-совєтської парт-номенклатури, виразників інтересів імперії. Згодом – незмінну їх імперську суть, лише з новим видозміненим їх виглядом у образі Партії Регіонів. У 2019 році – за наспіх сформований їх вигляд у формі так званої партії «Слуга народу». Описані коливання «крайностей» доступні для розуміння на прикладі призначень 2007 року – у період імперо-орієнтованого уряду В.Януковича, повернення їх влади у 2010 році та правління Януковича-Азарова, його прояву прямого ідеологічного поневолення у вигляді приведення до влади діячів так званих «слуг народу». Від 1917-го такі «слуги» вже були. Наслідки їх панування – відомі. Зовнішній вигляд прояву коливання тих «крайностей» начебто відсутній. Але він на поверхні – під тиском цілеспрямованої дії всієї імперської політико-ідеологічної пропаганди, виборці у своїй основі, начебто на «вільних виборах», постійно зберігали при владі і формували «парламентську більшість» з представників ідеології поневолення. Вплив тієї ідеології залишається до сьогодні: згідно опитування, проведеного у березні 2022 року, за вступ до НАТО на референдумі намірені підтримати 68%виборців. Знову ж таки, на сході підтримка вступу до НАТО – 55%, проти— 20%, але не прийшли б на голосування – 22%, що означає «проти». Тобто, проти НАТО – 42%. То майже половина «неокупованої» частини України станом на березень 2022 року (у цей час війська РФ під Києвом)! То рівень свідомості мас, який маємо навіть в умовах імперської агресії, що розпочалася 24 лютого 2022 року.

На такому рівні «імперської пропагандивної закваски» паразитує практично вся сукупність ідеєносіїв імперії. Наслідки ідеологічного поневолення, навіть при 68 відсотках підтримки, дають свої взнаки. То – стан суспільної свідомості.

Незважаючи на те, що через певний час – при опитуванні, проведеному Соціологічною групою “Рейтинг”18-19 червня 2022 року підтримка вступу до НАТО на референдумі зростає – до 76%, проти – 10%, не голосували би –12%, маємо констатувати – рівень ідеологічного поневолення на 31-у році Української Незалежності є високим. Зростання показників – то явище тимчасове. Під впливом дії ідеологічної сфери, що перебуває у гілках влади у центрі, а на місцевому рівні залишається ознакою визначальною, залежну від неї свідомість, з притаманною їй ідеологічною нерозбірливістю і «класовим» способом мислення, у своїх поглядах досить швидко можна «відкотити»до попереднього імпероорієнтованого стану.

Ми мусимо бути готові до наступного: практика дій ідеєносіїв імперії та виразників її інтересів, має незмінне завдання – не допустити і всебічно гальмувати процес виникнення умов формування приватної власності на засоби виробництва, формуванню загально-українського ринку, виникнення української національної політико-економічної буржуазії – важливої складової, фундаменту української економіки, основ творення і збереження Української Державності. Причому, слід мати на увазі –московська імперія вважала і досі продовжує вважати Україну складовою частиною своїх володінь. Інерція способу мислення мас на важливому повороті історії ще досить суттєво продовжує рухатися по «грунтовій» дорозі, напрямок якої закладався протягом всього періоду колоніального перебування України у складі імперії.

 

4. Перспективи і напрямку державного будівництва України

В обставинах агресії імперії проти України стало цілком очевидно, що протягом всіх років від часу відновлення Державності України, правляча імперо-орієнтована совєтська партноменклатура плекала надію на відновлення імперії. Наслідком їх політики стала повна непідготовленість українського оборонного військово-промислового комплексу до забезпечення Збройних Сил України необхідним озброєнням та його кількістю для відбиття агресії. Такий стан не є випадковим – Україну цілеспрямовано готували до поглинання імперією. Напрямок цей вже явно виявляв себе у перші роки Незалежності і особливо у період правління урядів Януковича-Азарова (2010-2014 рр). Саме це імперо-орієнтоване правління підготовило перший етап агресії, який розпочався у лютому 2014 року.

Подібний імперо-орієнтований стан структур влади знову став визначальним перед новим етапом імперської агресії, що розпочався 24 лютого 2022 року. У найбільш критичніші дні совєтсько-імперської агресії, завдяки широкій військовій допомозі партнерів, практично – союзників, України вистояла.

Але постійно розраховувати та спиратися на закордонну військову допомогу сьогодні не є справою актуальною: необхідно негайно приступити до побудови підприємств з широкого виробництва зброї, у тому числі високоточного технологічного озброєння. Досвід вказує, що через ракетні удари по важливих підприємствах промислової інфраструктури України військові об‘єкти промисловості у своїй основі варто, мабуть, розміщувати глибоко під поверхнею землі.

В умовах агресії, що продовжується, важливо мати на увазі також наступне.

В Україні у значної частини суспільної думки «якимось дивним чином»склалася впевненість, що комуністична небезпека вже переможена. З наведених матеріалів ми бачимо, що до влади в Україні виборці спрямовували не просто ідеєносіїв імперії –то комуно-ідеологічні представники влади імперії. Тобто – зовні створено враження позакомуністичного стану речей і навіть процесу розвитку демократії. У той же час при владі перебувають ідеєносії і виразники інтересів совєтської імперії.

В самій так званій Росії також прийнято вважати, що там відсутня комуністична державно-правова система, що існує приватна власність на засоби виробництва (так звані «олігархи»). Але, як зазначалося, так звана приватна власність перебуває в управління осіб, які у дійсності є «виконуючими обов‘язки олігархів», що приховують дійсну державну (комуно-імперську) власність на засоби виробництва.

Окрім того, слід мати відповідь на питання: ким у своїй ідеологічній суті є Президент РФ В.Путін.

Хіба можна ігнорувати те, що В. Путін є службовець збройних формувань КПСС – КГБ (колишнє ЧК)? Агентура ЧК-КГБ – то дещо відмінне від суті партій у світі. При відсутності інших партій в совєтській імперії, КПСС мала власний, ретельно підібраний, підготовлений, політико-ідеологічно вишколений збройний загін правлячої партії. У світі партіям заборонено мати свої ідеологічно спрямовані збройні загони. У розпоряджені КПСС перебував її озброєний загін – ЧК-КГБ. Сьогодні в РФ – то ФСБ. Причому, у Путіна той вишколений ідеологічний світогляд підсилений перебуванням в органах «Штазі» у ГДР – однієї з найжорстокіших ідеологічно спрямованих спецслужб світу.

Завдання КГБ – то збереження чистоти ідеології та безпеки партії, недопущення існування будь-якої ворожої КПСС ідеології та ворожого всій сфері Совєтської імперії інакодумства.

Таким чином, у сучасній, начебто вже некомуністичній імперії, на вищій посаді перебуває незмінний у своїх ідеологічних переконаннях, непохитний носій моралі і цінностей комуністичної ідеології, ретельно підготовлений представник совєтської комуністичної ідеології і влади. Він і є виразник колективного ідеологічного керівництва совєтської імперії. Він – колективний керівник суті влади, яка собою уособлює Російську Федерацію.

Заява верхівки колективного керівництва імперії, що «крушение советского союза было крупнейшей геополитической катастрофой века» вказала, що імперія повернулася – вона більше не буде гратися у демократію: їй не потрібні навіть формальні республіки – мають бути лише губернії, одна «единая и неделимая» русская імперія. Розпочався неминучий процес стягування у єдине ціле «одламів» імперії, які для введення в оману західних демократій, начебто відпустила Москва.

Процес стягування імперії та перші кроки до її відновлення почалися з зовні незначної і непримітної події – повернення музичного варіанту Гімна Совєтського Союзу з незначними змінами у його текстовому супроводі. Введено використання червоного прапору СССР, разом з так званим трикольором.

Використання червоного совєтського прапору в агресії проти України поряд з трикольором – все це, без будь-якого сумніву вказує – агресію здійснила не стільки нинішня РФ, скільки основна дійсна її сутність: то агресія Совєтської імперії – СССР.

Отже, у вигляді сучасної Російської Федерації ми маємо справу з ретельно прихованою її сутністю – Русскою Совєтською комуністичною імперією, що раніше приховувалася начебто за безнаціональним державним її образом – СССР.

Сучасна офіційна РФ – то небезпечна, агресивна совєтсько-комуністична тоталітарна імперія.

Через небезпеку з боку слабко прихованої комуністичної сутності сучасної імперії, нам необхідно розуміти підступну небезпеку співдії практично комуністичної РФ і ідеологічно спорідненого їй комуністичного Китаю (КНР). Прямою, але зовні прихованою лінією співдії цих двох комуністичних імперій, є наміри владних структур імперо-орієнтованої влади України розширити політико-економічні зв‘язки з КНР. Безумовно, основою цих намірів є їх та сама ідеологічна спорідненість.

Звідси нам слід звернути увагу, що ідейно-політичні носії інтересів імперії в Україні (від «Групи-239» починаючи, до Партії Регіонів, а нині – від «Слуг народу» до об‘єднань типу ОПЗЖ), підіймають проблему необхідності встановити широкі стосунки з комуністичним Китаєм:

«Глава фракції “Слуга народу” Давид Арахамія побачив схожість політики його партії з Комуністичною партією Китаю (КПК). Він вважає, що Україна повинна перейняти позитивний досвід цієї країни в галузі економічного розвитку».В опублікованій інформації далі зазначено:«Нещодавно КПК відсвяткувала 100-річчя від дня свого заснування – нардеп привітав її керівництво і всіх китайців з цією знаменною подією. Він зазначив, що принципи правлячих партій України та Китаю багато у чому збігаються, оскільки їхнім девізом є служіння народу». (7 липня 2021, 17:00. «СЕГОДНЯ»).

…Напрям не випадковий. Що то є Китай?

Взагалі, дійсний Демократичний Китай – то некомуністична Китайська Республіка на Тайвані.

Сучасний Китай, який мають на увазі ті, хто в Україні підіймає проблему орієнтації на Китай, – то Китайська Народна Республіка. КНР – ще одна, як і РФ, повна політико-ідеологічна тоталітарна комуністична імперія. Вона, так само як і РФ, утримує у своєму складі та комуно-імперському колоніальному поневоленні значну кількість народів, зокрема – Тібет та Сіньцзян.

У сучасних умовах вузька партійна верхівка КНР, використовує практику совєтської імперії. Нині, спостерігаючи падіння совєтської імперії, верхвка КНР усвідомила потребу навіть на певний тривалий період – до повної світової перемоги комунізму, здійснити відступ від будівництва комунізму і ввести стан, який мав би вигляд повернення до принципів приватної власності на засоби виробництва, вільної торгівлі, що мало тимчасово утримувати на поверхні певні їхпрояви при повсюдному пануванні ідеологічних комуністичних виробничих відносин. Причому – на вищому керівному рівні зберігається незмінна «ідеологічна чистота» вузької партійної верхівки, з метою здійснити новий, неминучий і широкий наступ комунізму, як тільки складуться відповідні міжнародні умови.

Подібна тимчасова політика здійснювалася у Совєтській імперії у період 1921-1928 років,під час введення так званої Нової Економічної Політики (НЕП). На введення НЕПу, допускаючи елементи капіталістичних виробничих відносин, Імперія змушена була перейти, у зв‘язку з повсюдним повстанням мас у відповідь на масовий терор, рабську експлуатацію та експропріацію практично всього, що стосувалося приватного виробництва, приватного майна і виробленої продукції.

Ця політика невдовзі завершилася «феодалізацією» промисловості з широким будівництвом підприємств з рабською експлуатацією працівників, що отримала назву «індустріалізація», та примусовою індустріалізацією сільського господарства, названого колективізацією – з повним введенням рабської експлуатації на великих рабовласницьких плантаційних господарствах, що отримали поняття «колхози» (колгоспи). Звідси відповідний, у певному сенсі ідеологічно спільне розуміння між РФ і КНР, фактично союз і повна підтримка з боку КНР агресії РФ проти України.

Ідеологічна основа у взаєминах РФ і КНР стала політико-ідеологічною основою для «наших», внутрішньоукраїнських ідеєносіїв імперії. Ними піднято питання здійснити власну орієнтацію на комуністичний Китай – то політико-ідеологічна основа для нейтралізації процесу становлення Української Національної Ідеї. Задля цієї мети ідеєносії імперії планують отримати від КНР відповідні рішення – ідеологічну, політичну і матеріальну підтримку, сприяти придбанню «державним приватним бізнесом» КНР земельних угідь в Україні. Тобто, їм потрібен важливий компонент у справі нейтралізації процесу формування загально-українського внутрішнього ринку, що формує українську національну «буржуазію», зміцнює тим економічний та політичний фундамент Державності України.

Ще у другій половині 2019 року з‘явилися повідомлення, що перші та головні претенденти на українські сільськогосподарські землі з іноземців – зовсім не англійці, поляки, американці чи турки, а китайці. Причому, верхівка “Слуг народу” переконана, що китайці, скуповуючи українські сільськогосподарські землі, начебто тим виведуть наш АПК на новий «небачений» рівень. Щодо такої «світлої перспективи», наводився вже відомий приклад країн Африки. У публікації зазначалося:

“…побиті вибоїнами шляхи забиті китайськими автобусами, які везуть людей на ринки, заповнені дешевими китайськими товарами. Тисячі миль нових китайських залізниць перетинають Африку, перевозячи мільярди тонн незаконно вирубаного лісу, алмази та золото. Ці дороги прив‘язані до розкиданих уздовж узбережжя портів, що очікують вантажу для перевезення його назад у Пекін після того, як будуть вивантажені привезені з Китаю дешеві іграшки”.

І наступна картина «співпраці» країн Африки з комуністичним Китаєм, яка в Україні через обрану «імперо-орієнтовану» так звану монобільшість від «Слуг народу» може стати нашою дійсністю:

“Китай запропонував Кенії допомогти підняти її сільське господарство – інвестиціями, дешевими кредитами. Кенійці погодилися, дали багато хорошої землі в оренду на 50 років, –розповідає британський економіст Джеймс Робінсон. – Китайці всю цю землю загородили парканами, побудували закрите містечко, до якого завезли своїх робітників. Результат: працюють китайці, усе вирощене відправляється до Китаю, все обладнання теж закуплене в Китаї. А Кенії у підсумку залишаться виснажені на 200% зéмлі та скромні гроші за оренду, які однаково вже всі розкрадено”.

https://zn.ua/ukr/finances/kitay-yakomu-vse-malo-320867_.html

Як зазначалося, зовні комуністична імперська державна власність на засоби виробництва в сучасних умовах і, зокрема, в Україні, мала бути прихована у вигляді отримання певними особами права володіти відповідною державною власністю у якості приватної. Тобто, таку «приватну» державну власність мали контролювати особи, які у своїй суті є виконуючими обов‘язки мільярдера. Такий новий принцип існування комуністичної державної власності у вигляді приватної та начебто некомуністичних виробничих відносин, ми бачимо з принципів політико-економічній експансії КНР в Африці:

«Вместе с кредитами и инвестициями крупных госкорпораций КНР в Африку пришёл и более мелкий бизнес: по данным McKinsey, сейчас90%китайских компаний на континенте — частные (но многие из них косвенно находятся под контролем государственных игроков)».(https://mbk-news.appspot.com/sences/novyj-kolonializm-kitaj-so-stranami-afriki/)

Таким чином, перед ідеєносіями відновлення совєтської імперії основним ідеологічним напрямком у їх діяльності є необхідність спрямувати свою діяльність на збереження в Україні основ системи політико-економічної ідеологічної експлуатації, навіть через встановлення ідеологічних контактів з комуністичною імперією – КНР. Окрім цього, маємо відповідний ідеологічно спрямований напрямок від орієнтації на КНР, то – незмінна і відома реалізація завдання здійснити переорієнтацію України з напрямку на ЄС і НАТО і розвернути його на той самий імперо-орієнтований східний вектор. Лише у зовні зміненому вигляді – на інтеграцію з імперським деспотичним та антидемократичним так званим Євро-Азійським простором.

Звідси маємо рахуватися з наступним: через відсутність приватної власності на засоби виробництва та нічим не обмеженого панування виробничих відносин на основі державної власності на засоби виробництва у Совєтській імперії, вже в Незалежній Україні починати та закладати основи творення власної, української економіки, можливо лише у випадку виходу з когорти ідеєносіїв імперії окремих «олігархів», що на початку становили політичне та фінансове ядро нової Незалежної України. Тобто, тих, хто у новій відновленій Українській Державі стане бачити необхідного захисника інтересів громадян України, народу і Української Нації, безумовно і своїх, як складової їх одиниці. На цій основі у таких «олігархів» виникне потреба стати виразником національних інтересів Української Державності, Української Національної Ідеї.

Лише в таких обставинах можливе творення політичних та економічних умов до формування української національної буржуазії на ідеологічно пустельних просторах неконкурентноспроможних і малоефективних підприємств совєтської державної власності на засоби виробництва. Рішучими заходами у будівництві нової економіки України ми маємо зменшити дію і остаточно перемогти ще досить значний вплив сфери ідеологічного поневолення.

*     *     *

Отже, найближчим нашим завданням має бути здійснений стрибок нашого суспільства з практично рабовласницької ідеологічної формації, одразу через декілька суспільно-політичних формацій, у сучасні цивілізаційно розвинуті виробничі відносини, що стали характерною ознакою повсякденності для прогресивних, розвинутих і демократичних країн світу.

На такій основі, спираючись на широку матеріальну і фінансову допомогу партнерів України по ЄС і США, з‘являться можливості приступити до скасування основ існування і дії совєтської ідеологічної економіки. Вона має бути знесена на корню. Лише темпи цього знесення мусять бути поступові, щоб запобігти економічній катастрофі. Замість неї, на нових засадах – навіть на нових місцях перебування, має бути побудована нова ефективна економіка на принципах забезпечення інтересів споживача і, безумовно, забезпечення економічної і військової могутності України.

Лише в таких умовах Україна здатна захистити свої національні інтереси та стати на повноцінний шлях свого демократичного розвитку, зміцненню свого суверенітету та Державної Незалежності.

 

Слава Україні!

Роман МАТУЗКО

08 вересня 2022 р. –28жовтня 2022 р.