Джерело:

“Українське слово”, Випуск №30 (3333)  25 липня – 31 липня 2007 року.

Агресивна полiтика фашистського блоку достатньо висвітлена. А ось агресивна полiтика Совєтського Союзу, її природа та iдеологiчнi засади у справi розпалювання Другої свiтової вiйни для широкого загалу залишаються (особливо у постросійських суспільствах) маловiдомими. Маємо пам’ятати, що передвоєнна доктрина СССР була наступальною.

Нам твердили, що Й. Сталiн вважав головним стратегiчним напрямом Україну, бо «гітлерівці у війні з Радянським Союзом прагнутимуть насамперед заволодіти Україною, Донецьким басейном, аби позбавити нашу країну найважливіших економічних районів і захопити український хліб, донецьке вугілля, а відтак і кавказьку нафту» (Тут і далі цитати подаємо у нашому перекладі. — Авт.).

Так нас запевняють ті, хто переконаний, що це йде у руслі совєтської наступальної воєнної доктрини. Не змінилося висвітлення проблем передвоєнного часу з боку імперорієнтованих політичних аналітиків і в сучасній, вже незалежній Україні. Аби приховати підготовку воєнної агресії Совєтського Союзу з метою забезпечення вирішення теоретичних положень воєнної програми пролетарської революції, спрямованої на світове панування марксизму, імперорієнтовані аналітики готові висловлювати щодо готовности Совєтського Союзу до ведення наступальних дій найганебніші дурниці.

Для маскування агресивної сутности совєтської імперії ці аналітики вдаються до таких самих провальних аналітичних роздумів, які допускають поразку Красної Армії тільки вже на східних теренах, та відступ майже до меж безпосередньої московської метрополії. Так, у статті «Чи міг Сталін напасти на Гітлера? (Полеміка з Суворовим-Рєзуном)», почесний чекіст СССР, полковник у відставці Олександр Святогоров, намагаючись посіяти сумнів щодо можливости совєтського наступу, так описує картину можливої поразки Совєтського Союзу:

«Погляньмо… уважно на ту саму мапу.

На заході у Радянського Союзу — могутній потенційний противник. А на сході нависає імператорська Японія, пов’язана договірними зобов’язаннями з Німеччиною. …Зрозуміло, що після нападу на Німеччину негайно починається наступ п’ятисоттисячної Квантунської армії на захід. Сталін отримує війну на два фронти! І ось уже радянські війська загрузли у Прусії та Румунії, а японські літаки з уральських аеродромів бомбардують Москву!» (Киев. вестник. — 2007. — № 65. — 26 июн.; Коммунист. — 2007. — № 49. — 4 июн.).

Щодо тези про можливість «негайного» наступу Квантунської армії.

Нічого «негайного» у стратегічному наступі не буває — спочатку має бути розроблений план і згідно з ним — відповідна концентрація військ. «Негайно» цього зробити неможливо. Особливо, якщо взяти до уваги, що японський уряд Хірануми, який будував свою політику на антисовєтській співпраці з Німеччиною, після укладання Пакту про ненапад між СССР і Німеччиною від 23 серпня 1939 року разом із таємними протоколами, пішов у відставку. Результатом Пакту стало те, що 31 серпня 1939 року японо-совєтський конфлiкт на Халхiн-Голi в Монголiї, який почався 11 травня 1939 р., завершився. Подальша співпраця з Японією поглиблювалася, і 13 квiтня 1941 року Совєтський Союз уклав з нею Пакт про нейтралiтет. Разом з Пактом пiдписано декларацiю про недоторканнiсть кордонiв Монголiї i Маньчжоу-Го…

Одразу пiсля пiдписання Пакту з Японiєю совєтськi дивiзiї з Далекого Сходу i Забайкалля рушили на Україну i Бiлорусiю. 26 квiтня у Київський Особливий вiйськовий округ iз Москви надiйшов наказ до 1 червня сформувати п’ять мобільних артилерiйсько-протитанкових бригад i один повiтряно-десантний корпус. Чотири стрілецькі дивiзiї реорганiзовувалися у ГІРСЬКОСТРІЛЕЦЬКІ. Командуванню округу повiдомлялось, що до 25 травня у склад КВО з Далекого Сходу прибуде додатково управлiння 31-го стрілецького корпусу. У кiнцi травня в округ почали прибувати вiйська. Ешелон за ешелоном.

У квiтнi 1941 року починається формування п’яти повiтряно-десантних корпусiв.

На початку травня почалась перепiдготовка запасних у вiйськових частинах прикордонних округiв. 6 травня 1941 року Указом Президiї Верховного Совєта СССР Й.В.Сталiна призначено Прєдсєдатєлєм Совєта Народних Комiсаров СССР.

У другiй половинi травня Київський Особливий вiйськовий округ (КОВО) отримав директиву Генерального штабу, якою вимагалось прийняти з Пiвнiчно-Кавказького вiйськового округу i розташувати у таборах управлiння 34-го стрілецького корпусу з корпусними частинами ЧОТИРИ 12-тисячнi стрілецькі i ОДНУ гірськострілецьку дивiзiї. У директиві зазначалося, що вiйська почнуть прибувати 20 травня. Ставилося завдання у стислий термiн розмiстити майже повну армiю iз Закавказького ВО.

З якою метою мали прибути п’ять гірськострілецьких дивiзiй в Україну? Чи, може, кавказькi гірськострілецькі частини потрiбнi були для захисту Пiвнiчного Кавказу у степах України? Потребу у них ми зрозумiємо, якщо згадаємо, що першi гори, якi стояли на шляху Красної Армiї, — Карпати та українське Закарпаття — в той час були за межами України, а ця територiя пiсля розпаду Чехословаччини контролювалася Угорщиною. Iншi гори — Трансiльванськi (Румунiя), Балкани, Альпи — також були за межами CCCР.

13 травня Генштаб дав директиву округам просувати вiйська внутрiшнiх округiв на захiд:

з Уралу в район Великих Лук йшла 22-а Армiя;

з Приволзького вiйськового округу в район Гомеля — 21-ша Армiя;

з Пiвнiчно-Кавказького округу у район Бiлої Церкви — 19-та Армiя;

iз ЗАБАЙКАЛЛЯ в Україну в район Шепетiвки — 16-та Армiя;

з Харкiвського округу на рубiж р. Захiдна Двіна — 25-й стрілецький корпус.

У кiнці травня здійснено призов 793 тисяч громадян iз запасу — начебто для проходження «навчальних зборiв».

Загалом тільки у травні iз внутрiшнiх округiв до західних кордонів перекидали 28 стрілецьких дивiзiй i 4 армiйські управлiння. Цi вiйська мали розгорнутися на лінії р. Захiдна Двіна та р. Днiпро з 1 до 3 липня.

В результатi проведеної таємної мобiлiзацiї до початку червня в Краснiй Армiї було вже 5,3 млн. осiб. З січня 1939 року невимірно збільшується совєтський броньований щит: на 1 червня 1941 року у Красній Армії налічувалося 24 598 танків і 5211 бронемашин, тобто 29 809 одиниць бронетехніки.

Отже, перед наступом на Захід Совєтський Союз забезпечив ненапад Японiї на свої далекосхiднi кордони. Тому, коли Гітлер розпочав наступ на СССР, Японія утрималася від власного наступу до Уралу: навіть у той критичний час, коли совєтські війська не те що «зав’язли» у Східній Прусії чи Румунії, а внаслідок гітлерівського удару Красна Армія переставала існувати, Квантунська армія не була готова здійснити марш-кидок до Уралу, як про це твердить совєтський полковник-чекіст. Чи, може, полковник цього не знає?

У світлі потужної концентрації совєтських військ на західних кордонах досить кумедно виглядає спроба нашого полковника щодо позиції Сталіна стверджувати таке: «Він так боявся спровокувати Гітлера, що віддав розпорядження опублікувати спеціальне повідомлення ТАСС стосовно дружніх зобов’язань перед Німеччиною» (Киев. вестник. — 2007. — № 65; Коммунист. —2007. — № 19).

Згадування заяви ТАСС вимагає більш детального її розгляду, ніж це бачимо у статті полковника О. Святогорова.

Про заяву ТАСС від 13 червня 1941 року

В умовах потужного концентрування совєтських військ на західному кордоні 13 червня 1941 року оприлюднено Заяву ТАСС (повний текст якої досi мало вiдомий, тому розгляньмо його детальнiше):

«Ця заява, опублікована 14 червня у радянській пресі як повідомлення ТАСС, дезорієнтувала радянський народ, послабила пильність радянських Збройних Сил», — така думка поширювалася згодом у совєтськiй iсторичнiй лiтературi. Майже те саме твердить і полковник О. Святогоров, наголошуючи на наявності взаємних «дружніх зобов’язань» фашистської Німеччини і комуністичної Росії.

Якi причини спонукали до опублiкування Заяви ТАСС? — Потреба прикриття пiдготовки совєтського наступу.

У Заяві, зокрема, вказувалося, що в «закордонній пресі почали мусуватися чутки про близькість війни між СРСР і Німеччиною…» Можна стверджувати, що ця Заява ТАСС є на сьогоднi єдиним офіційним документом, який вказує на те, що саме Совєтський Союз готував власний наступ на Захід, незважаючи на військові заходи з боку Німеччини!

Звернімо увагу: у Заявi йдеться не про близькiсть вiйни мiж «Німеччиною і СССР, можливiсть нападу першої вищим керiвництвом СССР не припускалась («Сталін не припускав можливости нападу фашистів на Радянську країну», — читаємо в «Истории Великой Отечественной войны» (М., 1965. — Т.6. — С. 191). Навпаки — мова йде про близькість війни мiж «СССР і Німеччиною», тобто поширювалися чутки про готовність СССР розпочати напад!

Засоби психологiчної протидії для прикриття нападу розпочалися… Іншими словами, «відповідальні кола в СССР», як сказано у Заявi, прагнули дезiнформувати свiт, i зокрема Нiмеччину, стосовно завершення основного етапу загальної пiдготовки до наступу на Захiд — концентрації військ. Саме тому потрiбно звернути увагу на останнi два пункти Заяви ТАСС вiд 13 червня (Підкреслено нами. — Авт.):

«3. СССР, як це випливає з його мирної політики, дотримувався і МАВ НАМІР дотримуватися умов радянсько-німецького Пакту про ненапад, тому чутки про те, що СССР готується до війни з Німеччиною, є неправдивими і провокаційними.

4. літні збори ЗАПАСНИХ Червоної Армії, що проводяться зараз, і наступні маневри мають своєю метою не що інше, як навчання ЗАПАСНИХ і ПЕРЕВІРКУ роботи апарату залізниць, здійснювані зазвичай КОЖНОГО РОКУ, тому зображувати ці заходи Червоної Армії як ворожі щодо Німеччини, принаймні безглуздо» (ПРАВДА. — 1941. — 14 июня).

Недивно, що всi наведені у Заяві заходи, особливо ж заплановані «маневри», не могли розцiнюватися у свiтi (!) iнакше, як «заходи Червоної Армії.., ворожі щодо Німеччини».

Що могли означати цi «наступні маневри» — ми зрозумiємо, коли згадаємо, що одразу після підписання Пакту, як писав С.М. Штеменко, «в кінці серпня 1939 року… нам… стало відомо… що у Київському Особливому військовому окрузі незабаром почнуться ВЕЛИКІ МАНЕВРИ і… що такі самі МАНЕВРИ проводяться і в Білоруському Особливому військовому окрузі…». Насправді цi «маневри» виявилися «визвольним походом» до Західної України… Зрозуміло, що пiд виглядом «збору запасних» здійснювалася таємна мобiлiзацiя, яку вже неможливо було приховати, але яку треба було якось виправдати.

Дивна Заява. Особливо в світлі тези миролюбности Совєтського Союзу, якого хвилюють агресивні наміри Німеччини, концентрацiя її вiйськ на своєму кордонi. Щось тут явно не так. Нiмеччина концентрує свої вiйська, її лiтаки з розвiдувальною метою порушують совєтський повiтряний простiр. Явно готується вторгнення. Замiсть того, щоб рiшуче реагувати, заявити протест, повiдомити свiт про агресивнi намiри Нiмеччини щодо першої у свiтi соцiалiстичної країни, врешті-решт — «затаврувати агресора», — совєтське керiвництво через ТАСС заявляє абсолютно зворотне — спростовуються «чутки», начебто «СССР готується до війни з Німеччиною». Мало того — ці чутки є «неправдивими», а з боку самої Нiмеччини теж нiчого такого немає, вона не збирається нападати, оскільки виконує всi «соцзобов’язання» за Пактом.

Таким чином, із Заяви чiтко видно, якi «чутки» поширювалися у свiтi. Вони недвозначно вказували на те, що саме «СССР готується до війни з Німеччиною».

На завершення відзначимо таке.

Виходячи з ПРАКТИКИ марксизму можна зробити стислий висновок: полiтика НАЦИСТIВ була спрямована на знищення iнших НАЦIЙ, а марксистська теорiя — на злиття нацiй (що мало на метi таке ж саме ЗНИЩЕННЯ нацiй). Оскiльки полiтика НАЦИСТIВ будувалася на знищенні «неповноцiнних» згiдно з расовою теорiєю, а марксистська теорiя — на основi приналежности до «iдеологiчної неповноцінности», що є базовою ознакою поняття «контрреволюцiйнi нацiї», то марксистську теорiю слiд вважати IНТЕРНАЦИСТСЬКОЮ.

Пiсля приходу до влади ця антинацiональна та iнтернацистська теорiя почала матерiалiзовуватися на практицi. Прагнення до свiтового панування на основi лiквiдацiї нацiй та злиття їх стали визначальними в утворенні нової iмперiї i пiдготовки її до розв’язання «визвольної» свiтової («мiжнародної») громадянської вiйни. Можна стверджувати, що з приходом до влади прихильникiв цiєї iдеологiї розв’язання ними свiтової вiйни стає неминучим.

Отже, iнтернацизм проявив себе в образi «ідеологiчного расизму», подiляючи не тільки свiдомiсть на «повноцiнну» i «неповноцiнну», не тiльки суспiльство, нацiї — на частини, а й так само — з-серед так званих «революційних класів» виділяючи «найбільш» повноцінну частину — «тільки пролетаріат». Пiсля захоплення марксистами влади в Росiї підготовка до світової «визвольної» війни набуває свого розвитку у підготовчому періоді — в процесі індустріалізації та колективізації, які здійснювалися з єдиною основною метою — для потреб ведення вiйни.

Так iнтернацизм пiд виглядом «визволення» свiту вiд «неповноцінних», «контрреволюцiйних» нацiй закладав основи вiйни за свiтове панування комунiзму, яка мала б сприйматися самими виконавцями цих планiв, жертвами цiєї вiйни «з піднесенням».

Пiдготовка Совєтським Союзом власної агресiї (під гаслом «визвольної місії») у Другiй свiтовiй вiйнi потребувала розвалу, ліквідації післявоєнної побудови світу, знищення Версальського договору. Тут інтереси Совєтського Союзу збіглися з інтересами Німеччини, яка також не визнавала Версальського мирного договору. На цій основі ґрунтувалися особливі відносини між СССР і Німеччиною увесь час до приходу до влади Гітлера. Зацікавленість у знищенні Версальського договору залишалася і після приходу Гітлера до влади у Німеччині. Потреба розв’язання світової війни через ліквідацію Версальського договору стала основою союзницьких взаємин з гітлерівською Німеччиною та укладання Пакту про ненапад разом із таємними протоколами.

Прагнення розпочати власний наступ на світ не дав можливости Совєтському Союзу швидко переорiєнтувати свою наступальну доктрину i, що важливо, вiйська, до вiйни оборонної.

Тому ми можемо констатувати: у бойових дiях, що розпочалися 22 червня 1941 року, не було i не могло бути жертви агресiї — це була вiйна мiж двома агресорами.

Роман МАТУЗКО