Відверта мілітарно-агресивна політика теперішньої кремлівської влади, що від локальних конфліктів починає переходити на рівень загрози світового масштабу, після подій 2022-2023 років, тісно пов’язала Україну зі світом. Війна, явище для будь-якої країни небажане, тож прийнявши на себе потужний удар російської військової машини і витримавши його, на подив інших потенційних жертв керівної московської верхівки, ми швидко інтегрувалися у найвищу міжнародну політику і надійно закріпили назву нашої країни у свідомості масового світового суспільства. Необхідність зупинити знахабнілого агресора вже очевидна і в цьому демократичний світ покладає надії саме на Україну, в той час, як Україна покладає надії на послідовну і достатню підтримку демократичним світом своїх оборонних зусиль. Тим часом, з моменту повномасштабного вторгнення українське суспільство, позбавлене точної інформації про політичні та переговорні процеси на вищому рівні – значною мірою така інформація не розголошується з міркувань безпеки та військової доцільності – не завжди орієнтується у позиціях наших союзників, щодо бачення України як партнера і учасника майбутніх (повоєнних) міжнародних відносин.

Обмежує потік об’єктивної інформації і залежність української аудиторії від трактувань наших журналістів та різного роду експертів при мінімальній присутності на платформах україномовних ЗМІ безпосередньо представників світової громадськості. В цій ситуації пошук зовнішньої інформації веде тих українців, які не надто володіють іноземними мовами, до російськомовних ресурсів, на яких ролі «іноземців» переважно виконують ті самі колишні громадяни росії, України чи й взагалі СРСР, які при найкращій обізнаності все-таки не можуть об’єктивно подати ставлення до України чи російсько-українського конфлікту з боку незаангажованих громадян приміром США, країн Євросоюзу, Африки чи Близького Сходу.

Щоб дещо вирівняти ситуацію, подаємо загальний огляд інформаційних матеріалів зарубіжних ЗМІ, дотичних до «української теми», що публікувалися протягом 2024 року.

Одразу зазначимо, що слово Україна жодним чином не випадало з інформаційних потоків протягом усього періоду, тож коли ще у 2022-му, з подачі московських пропагандистських ресурсів, лунали остороги щодо імовірної «втоми світу від України», а у нас і справді бути побоювання, що росіянам вдасться відтінити тему їхнього неспровокованого вторгнення і змусити міжнародну спільноту прийняти війну в Україні як «не варту уваги», «регіональну» подію, або ж і взагалі «внутрішнє російське питання», то цього року бачимо остаточне утвердження образу нашої країни в світовому інформаційному житті. Звісно, що бачення цього образу і контекст висвітлення пов’язаних з ним подій залежить від належності країни – виробника чи споживача інформації – до табору (1) «демократій», (2) «автократій», (3) «ситуативних союзників росії» чи (4) тих, що не визначились.

Зауважимо, що у «країнах демократичного світу» з проросійських позицій питання російсько-українських стосунків висвітлюють лідери думок, журналісти чи окремі політичні лідери, безпосередньо пов’язані з російською федерацією на ідеологічній, фінансовій, матеріальній основі чи просто через давніше встановлені партнерські стосунки, особисті переконання чи особисту залежність або ж через брак об’єктивної інформації. Мають місце і певні остороги щодо України, як економічного та політичного конкурента, про що нам також не слід забувати.

Тож, якщо у Китаї новини щодо російсько-української війни подаються через фільтр запевнень, що Китай категорично проти війни і тому виступає за її негайне закінчення через переговорний процес (риторика незмінна від 2014 року), то іранські мас-медіа просто транслюють інформацію «від раша-тудей», перетворюючись на платформу для озвучення заяв лаврова-пєскова. Єгипетські ЗМІ згадують Україну раз чи двічі на тиждень, проте хоч і в позитивному для нас контексті, але більшою мірою турбуючись про свою продовольчу безпеку. Те саме слід очікувати і від решти країн Африканського континенту, де меншою мірою присутні російські інформаційні ресурси «Спутнік» та «Раша Тудей». Поставки українського зерна для багатьох із них мають якщо не критичне, то досить важливе значення. У не надто пов’язаних з росією країнах Близького Сходу, як і у більшій частині неєвропейського світу інформацію з України та про Україну просто спостерігають і, на її тлі, пригадують власні біди, які з їхньої точки зору теж мали б привертати увагу світу.

Більшою мірою заангажовані в «українське питання» країни Європи та США, бо на кону стоять їхні власні позиції на світовій арені та загроза поширення російського впливу і на їхні території. На ресурсі https://ecfr.eu/ (The European Council on Foreign Relations (ECFR)) бачимо аналітичні висновки, за якими більшість європейців вважають, що російсько-українська війна – це проблема всієї Європи, тоді як більшість українців – що це виключно проблема України. Для нас це логічно тією мірою, що саме Україна тримає основний удар цієї війни і несе тяжкі, безповоротні втрати. Звідси – певна недовіра до колективного Заходу та правильної оцінки ним російської загрози. Європейці ж зі свого боку бачать послідовність росії у примноженні завойованих територій і вже добре усвідомлюють: якщо Україна впаде – наступною стане Європа. Найімовірніше, що в першу чергу кремль зорієнтує свою політичну та військову машину у балтійському (Естонія, Литва, Латвія, Фінляндія) та середземноморському напрямку (Молдова, Румунія, Балканські країни). Безпосередня загроза виникне і для Польщі. (Водночас Китай успіхи росії сприйме як можливість приєднати до своїх територій Тайвань).

Добре усвідомлюючи суть небезпеки, європейці та українці все-таки по-різному бачать і бажане завершення війни: (1) українці готові терпіти довше, але повернути всі свої окуповані ворогом території, (2) європейці хотіли б швидшого завершення війни і втрату Україною частини територій вважають неминучою. Тут також простежується і чітке бачення українцями небезпеки (дай ворогові частину, він завтра прийде за іншою) і так само чітке небажання європейців бачити війну на своїй території (влаштує хоч якась буферна зона, що триматиме росію на відстані, аби все швидше скінчилось – а там якось-то воно буде).

Такі настрої, звісно зумовлюють і відповідне інформаційне наповнення медіа-ресурсів.

Перше півріччя 2024-го відзначилося загальною увагою до подій в американському Конгресі, коли партія республіканців блокувала допомогу Україні. Коли ж у травні допомога нарешті була розблокована, акценти в публічній інформації змістилися на стурбованість щодо можливого обрання на пост президена США Доналда Трампа. Та сама тональність повідомлень та коментарів лишилася і після реальної перемоги Трампа на виборах. Особливу стурбованість досі викликає жорстка вимогливість Трампа до партнерів, заяви про те, що американці не мають витрачати ресурси на вирішення чужих проблем, окрім як на паритетних засадах, та його цілковита непередбачуваність як політика. Стосовно російсько-української війни Трамп неодноразово заявляв, що може припинити її за один день, однак, ніхто не чув ані слова про те, яким чином це буде зроблено. Оскільки США, як країна значних фінансових і матеріальних ресурсів, займають ключове місце у міжнародній політиці, питання «Що робитиме Трамп?» практично заблокувало всі довгострокові проєкти. Всі чекають дня інавгурації, коли новий американський президент отримає всі повноваження і почне діяти.

Наступна тема, що пов’язана з Україною, і протягом всього року не сходила зі сторінок світових інформаційних ресурсів – це обстріли росією українських міст, стан української ППО та передача Україні тих чи інших видів озброєння окремими країнами. До кінця серпня активно обговорювалися потреби, строки та необхідні умови поставки в Україну багатоцільових американських літаків F-16. Світова преса багато писала про необхідність тривалого навчання пілотів та забезпечення складної специфічної інфраструктури, пов’язаної з експлуатацією та обслуговуванням цієї техніки, а також про захист аеродромів та авіації від ворожих ударів. Бачимо інформацію і про активне бомбардування українських аеродромів і про досвід українців ховати свої літаки за принципом «не приземлятися там, звідки злетів» та постійної зміни дислокації авіапарку. Сили української авіації оцінюються в 125 літаків типу Су-24, Су-25, Су-27 та МіГ-29 на лютий 2022 року, з яких протягом двох років запеклих боїв було втрачено 80, проте вони були замінені такими ж радянськими моделями з Македонії, Польщі та Чехословаччини. Додатково Швеція зобов’язалася поставити в Україну винищувачі Grippen, а французький президент Еммануель Макрон заявив про можливу передачу Україні бойових літаків Mirage-2000-5, призначених спеціально для протиповітряної оборони (повітря-повітря). Багато писалося і про необхідність передати Україні більше сучасних систем ППО.

Від початку року регулярно відзначався снарядний голод у ЗСУ і те, що українці вимушені старанно економити артилерійські боєприпаси стріляючи тільки по великих скупченнях російських військ. На питання, що Європа може цьому протиставити, британська THE ECONOMIST у квітні опублікувала матеріал про стан європейської промисловості у галузі виробництва снарядів та порохів. Справжньою проблемою виглядає виробництво вибухівки для боєприпасів, оскільки після завершення холодної війни та зниження запитів на цей продукт багато виробників вимушені були закритися чи злитися з іншими компаніями. Так, Британія закрила свій останній завод з виробництва вибухівки у 2008 році. В інших місцях подібні державні об’єкти були приватизовані або законсервовані. Ті заводи, що подекуди залишилися в Європі, були перепрограмовані на виробництво продукту для обмежених потреб мирного часу, а не у промислових масштабах і тепер завантажені замовленнями всуціль до 2030 року. Відновлення ж законсервованих заводів вимагає переоснащення та реконструкції об’єктів. Можливість отримати швидкі субсидії стимулює компанії до відкриття нових потужностей, але якщо один з постачальників боєприпасів зараз будує завод в Угорщині, то розпочати виробництво на цьому заводі планується тільки у 2027 році. Критичною є нестача кваліфікованих працівників у цій галузі, бо в останні десятиліття молодь не була зацікавлена працювати з вибухівкою. Виникають труднощі і з поставками необхідних компонентів.

Інші джерела звертають увагу на повільне функціонування структур Євросоюзу в умовах військової загрози і необхідність вдосконалення союзного законодавства. ЄС задумувався як проєкт для мирного часу, а глобальні потрясіння останніх років, як от пандемія, масштабна агресія проти України чи війна на Близькому Сході, виявляє неготовність цього організму до швидкої реакції в умовах критичних загроз через значну кількість необхідних узгоджень між державами-членами та бюрократичних процедур. Оскільки повільна реакція веде до посилення проблем, розглядається необхідність

• посилити повноваження існуючих інститутів ЄС та НАТО, що опікуються критичною інфраструктурою для можливості профілактики майбутніх загроз (а не тільки нейтралізації поточних);
• підготувати механізм пріоритетного замовлення для оборонного виробництва та підвищення стійкості таких галузей, як енергетика, транспорт і телекомунікації;
• збільшити частку для гнучкого фінансування у спільних фінансових програмах;
• надати банкам можливість полегшити процеси виділення коштів на проєкти, пов’язані з війнами та подібнго роду кризовими ситуаціями.

На цьому тлі, наприкінці року, світ особливо стурбувало затвердження російською федерацією безпрецедентного за розміром військового бюджету на 2025 рік та небезпека припинення допомоги Україні з боку США.

При цьому слід звернути увагу на системну негативізацію інформацї, що надходить в Україну з західного світу частиною наших же інформаційних джерел, вочевидь з подачі російських фейкмейкерів. Так, у липні видання Daily Mail опублікувало статтю колишнього прем’єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона, яка через зумисно некоректне прочитання наробила шуму в українському інформаційному просторі. На одному з інтернет-ресурсів можемо прочитати:

«За слова експрем’єра, путіну доведеться відступити на лінію фронту, що передувала вторгненню у 2022 році, а «решту України» визнати вільною країною, здатною обирати свою долю в ЄС і НАТО».

Насправді оригінальний текст звучить так:

«Путіну доведеться відійти принаймні до кордонів, які були до вторгнення у 2022 році, і щоб уникнути майбутніх конфліктів і невизначеності, решта України має бути визнана вільною країною, здатною вибирати свою долю в ЄС і НАТО, і абсолютно ласкаво просимо приєднатися якомога швидше».

Відсутність ключового слова «принаймні» одразу зробило припущення Бориса Джонсона пропозицією «віддати росії окуповані українські території» про що й гомоніли влітку багато наших «ютуберів». Насправді ж акцент був на складній воєнній ситуації і необхідності дати Україні можливість вступити до НАТО «навіть до повного відновлення своєї територіальної цілісності». В цілому стаття формулює думки, які мали б підштовхнути Трампа до активної підтримки України (для чого вона й писалася):

• Поразка України стане масштабною поразкою США, бо у довгостроковій перспективі ця катастрофа зачепить і Америку, і увесь світ – якщо путін переможе в Україні, він не зупиниться на досягнутому.
• Якщо Америка і НАТО зазнають поразки в Україні, ніхто не буде впевненим, що НАТО зможе взагалі захистити своїх членів.
• Поразка путіна підштовхне до дій інші тоталітарні режими і війни продовжаться у більшому масштабі.
• Майбутнє України — це вільна, суверенна та незалежна європейська країна. Україна має сама обирати чи приєднуватися їй до НАТО та ЄС.
• Українці показали, що можуть і будуть перемагати. Сьогодні – це найдієвіша антиросійська сила у світі. І це свідчить про те, що українські війська вже найближчим часом змогли б замінити американських військових у Європі. «Це дало б змогу Трампу заощадити гроші, повернути війська США додому та змусити європейців зробити більше для власного захисту».

На кінець року, як бачимо, ці тези вже стали очевидними для більшості європейців. І якщо росія досі наполягає на тому, що Україна «не має права на незалежність і не є справжньою державою», в Європі вже переважає думка про те, що «Україна – вільна держава», чи сказати б інакше: має право не погоджуватися на колоніальний статус. Таке право Україна відвойовує, як і належить, зі зброєю в руках. І тут відзначимо значний інтерес і високу оцінку європейських медіа не тільки щодо стійкості наших сил оборони на лінії фронту, але й успішних операцій ГУР та СБУ зі знищення російської авіації, Чорноморського флоту та стратегічних ресурсів.

На завершення слід відзначити

• увагу світової преси до мілітаризації російського законодавства, зокрема до закону про конфіскацію майна, грошей і цінностей у осіб, які засуджують війну в Україні та російську армію;
• негативну оцінку у Європі дій премєр-міністрів Угорщини та Словаччини Орбана та Фіцо, зокрема стосовно їхніх політичних заяв та небажання відмовитися від імпорту російського газу, в той час, як інші європейські країни зробили цей, пов’язаний зі значними затратами, крок;
• критику слабкої політичної позиції канцлера економічно сильної Німеччини Олафа Шольца та заборони Україні бити американськими і європейськими ракетами углиб російської території;
• увагу до ініціативи Франції та Великої Британії ввести війська на територію України для стримування російського агресора;
• інформацію про заборону імпорту у США російського збагаченого урану та загальні тенденції щодо боротьби з російським впливом.

У світовому контексті протягом року особливо уважно відстежувались дії Китаю та його територіальні претензії до сусідів, події на Близькому Сході, події у Грузії та загрозливі дії росії щодо Молдови, військове партнерство росії з Іраном та КНДР.

З цікавістю зарубіжні мас-медіа поставилися до спеціальних операцій українців у Сирії та на території африканського континенту.

Щодо появи ЗСУ в Курській області коментарі зводяться до таких позитивних оцінок як: (1) розпорошення російських сил на більшу діляянку фронту; (2) покращення позицій України на випадок початку переговорного процесу; (3) психологічний удар по путіну та підрив ого авторитету і в росії і у світовому масштабі.

Вихід росіян з Сирії та не підтримка ними у критичний момент режиму свого союзника Башара аль-Асада були однозначно сприйняті як видимі ознаки виснаження кремлівьких ресурсів.

Загальну картину доповнять наведені нижче цьогорічні цитати:

Чарльз ІІІ, король Великої Британії:

«Рішучість і сила українського народу продовжує надихати… Незважаючи на заподіяні їм величезні труднощі та біль, українці продовжують демонструвати героїзм, з яким їх так тісно асоціює світ».

Еммануель Макрон, президент Франції:

«… я нічого не виключаю, тому що ми маємо справу з тим, хто нічого не виключає. Ми, безперечно були аж надто обережні, встановлюючи собі обмеження у діях проти того, хто зовсім не приймає обмежень, і хто є агресором. … Росія не має перемогти в Україні. Якщо Росія переможе в Україні, ми не матимемо безпеки в Європі. Хто може з впевненістю сазати, що Росія на цьому зупиниться? Чи будуть у безпеці сусідні країни: Молдова, Румунія, Польща, Литва та інші? І де після цього буде довіра до європейців, які витрачали мільярди, які казали, що на карту поставлено виживання континенту, але не вжили заходів, щоб зупинити Росію? Тому так, ми не повинні нічого виключати, тому що наша мета полягає в тому, щоб Росія ніколи не могла перемогти в Україні».

Олаф Шольц, канцлер Німеччини:

«Якщо Україна припинить оборону, то вона перестане існувати»

Йонас Гар Стере, прем’єр-міністр Норвегії:

«…українці борються за своє виживання та свободу. Їхня оборона – це також і наша боротьба. Це боротьба за демократичні цінності та європейську безпеку».

Каї Каллас, високий представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки:

«Програш Росії у війні в Україні є найнадійнішим способом не хвилюватися про Третю світову війну».

Урсула фон дер Ляєн, голова Єврокомісії:

«Війна Путіна — це перекроювання карти Європи, але це також війна проти нашого Союзу та проти всієї світової системи, заснованої на правилах».

Жан-Луї Бурланж, голова Комітету у закордонних справах французької Національно Асамблеї:

«В ім’я чого ми можемо позбавити українців права відповідати ударом на удар на напади, жертвами яких вони є? Право на самооборону виключає право на захист території агресора».

Стефан Сежурне, міністр закордонних справ Франції:

«Ми переконані, що ми повинні продовжувати підтримувати Україну. Якщо Україна впаде, у росії, ймовірно, з’яиться спокуса, а якщо у росії з’явиться спокуса, існує ризик війни; наслідки якої будуть каскадними… цього сценарію слід уникати».

Бйорн Арільд Грам, міністр оборони Норвегії:

«Захист України важливий для євроатлантичної безпеки. Тепер Велика Британія, Норвегія та інші країни будуть підтримувати Україну у розвитку свого флоту. Наша мета – сприяти розбудові міцного військово-морського потенціалу України.

Анналена Бербок, міністр закордонних справ Німеччини:

«Путін у своєму імперському божевіллі хотів заволодіти Україною, але натомість міцно з’єднав її з Європою. Наша доля як європейців ще ніколи не була так тісно пов’язана з долею України».

«Джекі», американський військовий ветеран, інструктор 3 десантно-штурмової бригади ЗСУ:

«Потрібні тижні, щоб навчити американських солдатів тому, чому українці можуть навчитися за години. Їхні стандарти та вимоги до себе дуже високі. Зазвичай вони правильно виконують складні командні завдання з першої спроби.

Кожного разу, коли вони зазнають невдачі в навчанні, вони зляться на себе і повторюють завдання, доки воно не буде виконане правильно. Мені ніколи не доводилося просити їх залишитися після занять чи тренуватись більше. Вони майже не сплять, не скаржаться і більшість із них мають сім’ї. Крім того, що ці солдати не можуть проводити час зі своїми родинами, вони знають, що ця боротьба — за їх майбутнє та безпеку».

«Прада», український офіцер, учасник боїв у Судані:

«Неможливо перемогти росію, просто воюючи на невеликій ділянці землі, як на лінії фронту в Україні. Якщо в них є золоті копальні в Судані, ми повинні зробити їх нерентабельними».

Джон Хербст, надзвичайний і повноважний посол США в Україні в 2003—2006 роках:

 «Україна вже могла перемогти, а недоліки контрнаступу України минулого року були відповідальністю Байдена та канцлера Олафа Шольца у Німеччині, бо вони не надіслали потрібну військову техніку. Тому, на мій погляд, конгресмени і представники Республіканської партії Майкл Маккол та Майк Тернер мають рацію виступаючи за передачу Україні, зокрема, далекобійних ракет ATACMS та систем ППО».

Жозеп Боррель, колишній високий представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки:

«У реальному житті людей вбивають. У реальному житті ви виявляєте масові могили. І в реальному житті люди, які знаходяться в братських могилах, мають родичів. Все це відбувається на звільнених територіях. І я думаю, що це не пов’язано безпосередньо з бойовими діями на передовій, але є також частиною стійкості українського суспільства, стійкості українського народу».

Бен Ходжес, колишній командувач американськими силами в Європі:

«[Українці] систематично роблять Україну непридатною для життя для російських сил»

Переглянуто матеріли:

ABC News, Al-Jazzeera, ASIAN TIMES, Auswärtiges Amt , AVIATION WEEK, BBC, BLOOMBERG, BREAKING DEFENSE, BRITISH MINISTRY OF DEFENSE, Business Insider News, CBS News, CLI, CNN, DAILY MAIL, DAILY STAR, DEFENSE NEWS , DER SPIEGEL, DEUTCHE WELLE, DEUTSCHLANDFUNK, DIE WELT, DIE WELTWOCHE, EGYPT INDEPENDENT, Egypt Today, Enterprise, EURACTIV, EUROPEAN COUNCIL PRESS SERVICE, Evening Standard, Financial Times, FORBES, Foreign Affairs, Fox News Sunday, France 24, Frankfurter Allgemeine Zeitung, Front News, Globe and Mail, HERITAGE DAILY, HUMAN RIGHTS WATCH, INDIA TODAY, Indian Express, INFOTAG, Institute for the Studies of War (ISW), Iraqi News, Iraqi News Agency, IRNA, LÆS OGSÅ, LE FIGARO INTERNATIONAL, Le Monde, LE MONDE AFRIQUE, Lietuvos Nacionalinis Radijas ir Televizija, Mehr News Agency , NDTV, NEW YORK POST, News18, NEWSWEEK, NIKKEI Asia, NORWAY TODAY, NRK, POLITICO, POLSATNEWS, QUORA, Radio Zet, Regjeringen Norway, REPUBLICAN NEWS, REUTERS, SKY NEWS, Süddeutsche Zeitung, SVT Nyheter, THE ASSOCIATED PRESS, The Daily Star, The Economist, THE HILL, THE INDEPENDENT, The NewYork Times, The Telegraph, The Times, THE TIMES OF INDIA, The Wall Street Journal, The Washington Post, TIME, Toronto Star, UDENRIGSMINISTERIET, US DEPARTMENT OF DEFENCE, UTRIKESMINISTERIET, YLE, YONHAP NEWS AGENCY.