Знання історії та почуття справедливості як потужні джерела бойової мотивації

Протягом 2022-2023 років українські та зарубіжні джерела стабільно відзначають набагато вищий рівень мотивації бійців ЗСУ у порівнянні з бійцями російської армії, хоча перед початком активної ази бойових дій російське військове та політичне керівництво розраховувало на протилежний результат, очікуючи, що населення України не асоціює себе з державою Україна як адміністративно-політичним утворенням і не підтримає свою політичну владу.

Причиною такого висновку була, власне, активна антиукраїнська пропаганда з боку самої ж росії від моменту здобуття Україною незалежності 1991 року – так само як і в попередні роки часів СРСР та в часи Російської Імперії. Очевидно, що ця продукована російськими аналітиками інформація не мала в собі жодного наукового підґрунтя, оскільки робилася більше на власних суб’єктивних настановах, ніж на реальному баченні історичних процесів та об’єктивної реальності.

Не надто вірили в наявність української національної ідеї і українські політичні сили, хоча вимоги Київського майдану 2013 року чітко сформулювали її прагматичну основу:

1. Справедливість. Доступна і справедлива судова система.
2. Чесні вибори і підконтрольність (відкритість) владних структур суспільству.
3. Загальний високий рівень життя. Можливість для кожного забезпечити собі достойний рівень заробітків (доходів) чесним шляхом.
4. Особиста безпека громадян. Перетворення правоохоронних органів з репресивних на дійсно правоохоронні.

Події лютого-березня 2022 року, коли у всіх обласних центрах України, атакованих ворогом, спалахнув ніким не очікуваний масовий спротив, а до українських військкоматів вишикувалися безкінечні черги добровольців, все розставили на свої місця і примусили цілий світ зробити такі висновки:

• Українці морально та психологічно стійкі і не збираються віддавати свою землю і свою свободу тим, хто намагається її відібрати, навіть за умов, коли ворог виглядає сильнішим;
• Українці пам’ятають традиції власної культури та державності, що сягає давніх часів і вважають себе окремою, сформованою нацією і народом, який має жити в окремій, своїй країні, за яку боролися цілі покоління наших пращурів;
• Українці пам’ятають військові традиції та дух пращурів, середньовічного українського козацтва, боротьбу попередніх поколінь за Українську державу, шанують військову честь, доблесть та самопожертву заради свободи і власної гідності, правила і порядок ведення війни. Вихідці з України переважно були серед кращих бійців у будь-яких арміях світу.
• Українці єдині. Будь-які внутрішні чвари забуваються, коли з’являється загроза втрати своєї землі, суверенітету країни, бо в цьому вони бачать свою гідність.
• Українці зорганізовані і здатні створювати ефективні структури бойового, матеріального та соціально-культурного забезпечення на громадських засадах.
• Українці вірять у справедливість своєї справи і в перемогу над ворогом, бо це – наша сутність.
• Українці шанують особистий героїзм і бойове побратимство.

Власне історія, традиції, національна єдність, особистий потяг до свободи та власний творчий потенціал і складають основу тієї потужної мотивації, що дозволяє ЗС України успішно протистояти чисельній російській «армії з поганими манерами», яка постійно порушує правила ведення війни. І вони ж складають основу національної ідеї, яка, власне за своїм призначенням, і має визначати орієнтири для подальшого розвитку України, як суспільства і як державного утворення.

Загальне поняття національної ідеї

Національну ідею визначають як акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел, цінностей, рушій національного прогресу, основу національно-визвольних рухів, національної самосуверенізації, що становить платформу національної ідеології, визначає теоретичні засади національної свідомості.

За словами письменника і громадського діяча Дмитра Павличка національна ідея сполучає в собі прикметності народу, який має свою мову, культурні й духовні традиції, пам’ять про своє минуле, характерні риси ментальності, своєрідні способи добування засобів для життя, територію та економічні інтереси і вимагає від цього народу їх захисту та розвитку у формі створення власного незалежного державного утворення. Ці слова легко пояснюють причину та природу виникнення держави, а з нею і її нації – тобто народу, який цю державу створив. Отже, саме поняття національної ідеї передбачає існування чи щонайменше – плани на створення держави та потребу її подальшого (чи поточного) упорядкування, розвитку і захисту в конкурентному середовищі, в тому числі військовими засобами.

Слід зауважити, що серед дослідників та науковців не викликає заперечень той факт, що особлива увага до власної національної ідеї виникає в суспільстві в часи, коли країна чи народ, який хоче її створити,  перебувають в загроженому стані або надзвичайно несприятливих умовах, звідки робимо висновок, що звернення до національної ідеї об’єктивно виникатимуть під час внутрішніх економічних чи політичних криз, а також за умов жорсткого зовнішнього тиску, зовнішньої експансії, збройної агресії. Подібні явища активно поглиблюють та актуалізують її зміст що має у концентрованій формі містити настанови на подолання поточних негараздів і досягнення успіхую.

Таким чином національна ідея передбачає консолідацію національного суспільства (громадян держави) для усунення загроз та подальшого облаштування держави як власного, комфортного для існування та безпечного, життєвого простору. Американська, австралійська чи новозеландська «мрія» передбачає прагнення до сімейного та побутового комфорту, але та ж «американська мрія» ґрунтується на вже реалізованому (закріпленому в законодавстві і на практиці) важливому елементі американської національної ідеї – первинності прав особи у стосунках з державою, що визначило загальноприйняту американським суспільством форму подальшого економічного, соціального та політичного розвитку, як систему координат (чи маршрут і спосіб) для вирішення громадянами питань особистого блага.

В українському контексті права особи розглядаються більшою мірою не як дистанціювання громадянина від влади, а як право її призначати та контролювати, що саме по собі передбачає перебирання на себе й частини відповідальності за долю держави, а поняття власної свободи має тенденцію до персоналізацї – надання особливого значення власним діям і вчинкам та схильності до виявлення особистого героїзму.

Вимога до власної особистої компетенції і складає основу українського розуміння народовладдя та бачення державного апарату тільки як інструменту управління, що не має бути наділений виключними правами щодо визначення суспільних пріоритетів. Саме цим баченням і були продиктовані слова присяги: «…вступаю на військову службу і урочисто клянусь народу України…»

Зазначимо: донедавна вважалося, що специфіка української національної ідеї полягала саме в ідеї свободи, а не творчості, а свобода часто-густо розумілася як стихія нестримності та руйнування, хоча тепер можемо вважати, що ці процеси відображали тільки важкий перехідний період від тривалого колоніального стану до реального самовизначення. Створені війною екстремальні умови призвели до швидкого очищення від наслідків потужного маніпулятивного впливу колишньої метрополії і подоланню хвороби «недооцінки самих себе», нашої готовності до формування міцної держави, як власного надбання.

І якщо національна ідея українців вже очевидно матеріалізована в діях і на рівні нашого внутрішнього сприйняття, на рівні нашого підсвідомого, вона ще шукає свого оформлення у графічному та  словесному вираженні. Одним з варіантів такого словесно-графічного вираження є запропонована волонтерами-учасниками бойових дій з Запоріжжя версія формулювання національної ідеї у поняттях: «ВОЛЯ»-«ВІРА»-«ГІДНІСТЬ» як трьох вершинах українського державного символа Тризуба, основу якого відображає поняття «ВІЙСЬКО».

 «ВОЛЯ»-«ВІРА»-«ГІДНІСТЬ»

«ВІЙСЬКО»

Це означає, що споконвічний (1) потяг українців до духовної та особистої свободи (волі), (2) віра у справедливість своєї справи і в перемогу над ворогами та (3) почуття власної гідності за наших геополітичних умов та з огляду на складі історичні процеси, що відбувалися на нашій землі можуть бути забезпечені тільки створенням (4) потужного власного оборонного комплексу та потужного власного війська, звісно, з активним міжнародним партнерством та закріпленням українських позицій у світовій політиці та міжнародному співробітництві.

Зауважимо, що це бачення запорізьких дослідників-ентузіастів ґрунтується на особистому військовому досвіді та практичному розумінні значення слів: мотивація, злагодженість, бойове побратимство, вірність обов’язку, професіоналізм і бойова спроможність. Згадані тут поняття цілковито вписуються у наведену нами вище мотиваційно-організуючу формулу національної ідеї.

Поглиблення знань – підвищення боєздатності

Слід зазначити, що глибоке розуміння і сприйняття національної ідеї автоматично формується у індивіда з існуючих (присутніх) у довколишньому інформаційному просторі історичних знань під впливом поточного філософського бачення суспільством поняття справедливості та суспільної моралі, державної та звичаєвої системи права. Структура цих історичних знань являє собою розгалужене їх вираження в широкому наборі різних форм, таких як: прямі та непрямі повідомлення, посилання, натяки, оцінки тощо. Самі вони стійко фіксуються індивідом на рівні підсвідомості, якщо в результаті особисто отриманого виховання він ідентифікує себе з групою-носієм національної ідеї, тобто народом, нацією.

При цьому, в нашому випадку, слід розуміти, що усвідомлення і сприйняття національної ідеї є стрижнем бойової мотивації військовослужбовця національної армії, що чітко фіксує в його уяві та самоідентифікації належність до народу, нації, країни за яку він воює, стимулює його долучення до війська, дотримання ним військової дисципліни, його професійне навчання, збереження нормального психологічного стану, дотримання гуманітарних норм. Безпосередньо в екстремальних (бойових) умовах його впевнені, активні, професійні дії і самопожертва мотивуватимуться внутрішніми спонуканнями, пов’язаними з його актуальним особистим життєвим простором: «за товаришів», «за мою сім’ю», «за мою землю».

На підставі вищезазначеного можемо робити висновок, що поширення знань серед особового складу ЗС України з історії України, історії українського війська, української мови та культури залишається вкрай важливим та актуальним. Проте в умовах глобального російсько-українського протистояння та долучення України до міжнародних систем безпеки і стрімкого розвитку з нашого боку міжнародного військового співробітництва, а також продиктованих сучасними геополітичними реаліями планів України стосовно інтеграції до ЄС та НАТО, ці знання мають доповнені та розширені в напрямку вивчення історії України в контексті світової історії, вивчення геополітики та конфліктології, а також вивчення англійської мови, як мови міжнародного спілкування наших партнерів та стимулювання до вивчення інших мов світу, що значною мірою сприятиме виведенню особового складу ЗС України з-під інформаційного впливу основного супротивника через російськомовний та російськоцентричний інформаційний простір і широкого його самоусвідомлення як історичної складової європейського простору.

Сергій КОРНЯ