Мальовнича панорама величного Дніпра-Славутича. Вітер гойдає крони дерев, хвилі наздоганяють одна одну, накочуються на берег. Лине музика пісні:

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.

Напливом камера переходить на хвилі найбільшої прісноводної водойми України – озера Ялпух. Піднімається в гору на мальовничий зелений масив парку ім. Пушкіна в м. Болграді, показує величну кругову панораму озера Ялпух – надзвичайної оази Буджакського степу. Пісня лунає далі:

І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав.
Неначе човен в синім морі
То вирипнав, то потопав.

         Крупний план Болградської гімназії ім. Г. Раковського. Лунає дикторський текст:

Неможливо знайти в Україні жодної людини, яка б не знала цієї пісні. Всі знають що слова написані геніальним Тарасом Григоровичем Шевченком. А музика? А музика – народна, такою буде більшість відповідей. А насправді це не так. Музику написав Данило Якович Крижанівський, викладач музики та співів Болградської гімназії, яка знаходилась в м. Болграді Одеської губернії. В грудні 2006 року виповнилось 150 років від дня народження цієї непересічної людини, друга і товариша Марка Кропивницького, автора музики на слова Тараса Шевченка “Реве та стогне Дніпр Широкий”! До речі, першому виконанню Данило Якович теж має завдячувати другові Маркові Кропивницькому, під час гастролей театру якого і була ця пісня вперше виконана в Одесі. Ноти ж будуть надруковані лише в 1887 році, причому до того ноти друкувались двічі та двічі тиражі було знищено.

Зйомки в гімназії, в класах та аудиторіях, в шкільному музеї, проходи коридорами, якими у вісімдесятих роках дев’ятнадцятого століття ходив Данило Крижанівський. Фото з фотоархіву,  з музичної енциклопедії, з матеріалів музеїв України.

Гімназію засновану 10 червня 148 років тому, згідно «Хризовулу» («Указу») князя Богороді від 1858 року. Болградська гімназія є першим болгарським середнім учбовим закладом. Відкрита вона була в екзилі, на території тодішньої Російської імперії, на півдні Бессарабії, коли в Болгарії ще панувала Оттоманська Порта. Болградська гімназія стала осередком виховання майбутніх будителів та визволителів Болгарії.  Біля гімназії – пам’ятник Георгію Раковському, одному з “народних будителів”, якому в 2006 році виповнилось 150 років від дня народження, він один з керівників боротьби за визволення Болгарії, яка знаходилась тоді під 500-річним турецьким ярмом. На матеріалах шкільного та Болградського міського музею, Болградського культурного центру окреслюється розповідь про славетних учнів та випускників гімназії. Так, зокрема, тут якийсь час викладав Христо Ботєв, Любен Каравелов. Цю гімназію закінчило багато людей, які потім брали участь у визволенні Болгарії від турецького ярма і стали національними героями Болгарії. Один з таких учнів Ангел Кинчев, активний борець з турецькими поневолювачами. В Болгарії, в м. Русе є вулиця, яка називається «м. Болград», вона виходить на майдан, де, на місці його загибелі,  стоїть пам’ятник Ангелу Кичеву. Болградській гімназії в Болгарії присвячено конверта та дві поштові марки, на яких зображено подвижників Болгарського просвітництва ХІХ сторіччя. В Болградській гімназії навчався легендарний родоначальник болгарської кінноти, уродженець с. Баннівка, Болградського району  генерал Іван Колєв. Серед випускників гімназії генерали Данаїл Ніколаєв та Георгій Тодоров,  колишній міністр Олександр Малінін, бувші столичні кмети (голови) Георгій Калінков та Мартин Тодоров, професори Г. Теодоров-Балан, Георгій Дерманчев, Ст. Белінов, К. Іванов та багато інших.

Саме цією гімназією прославився в Україні та Болгарії Болград – мальовниче місто на березі величного озера Ялпух. Місто засноване в 1821-1823 рр. богарами-переселенцями з Північно-Східної Болгарії. Надалі він стає культурним та ремісничим центром, неофіційною столицею болгар-переселенців. В місті видавались кілька болгарських періодичних видань, серед них «Ехо Болграду», «Ялпух», «Ехо Бессарабії», «Български глас», журнали «Духовни книжки», «Пътник», «Общ труд». Відомий Болград також, як книговидавничий центр. В типографії, заснованій Д. Мутєвим в 1861 році, до 1878 року було видано більше, ніж 60 книжок. Велику роботу по перекладу та написанню підручників для болгарськиї сел проводив Савва Радулов. Окреме місце серед видань посідає «Български народен съборник» Васила Чолакова, який був виданий в 1872 році тиражом понад 1000 екземплярів.

Поряд з гімназією знаходиться унікальний Трипрестольний Собор Преображіння Господнього, який будувався за участю болгарської громади і був освячений в 1838р. Собор вміщає відразу 3000 богомольців. За красою і величчю не було йому рівного на той час у всій південній Росії. Архітектор собору А. І. Мельников, той самий, який будував пам’ятники Дюку Решельє в Одесі та Мініну і Пожарському в Москві.

З будівництвом цього Собору пов’язано багато легенд. Так, одна з легенд ставерджує, що цим витвором архітектури ми завдячуємо А.С. Пушкіну. Поет знаходився тоді у засланні у м. Кишиневі, жив у генерал-губернатора Новоросійського краю генерала від інфантерії І. Інзова і працював в його канцелярії. Але знане молдавське вино та південні молдавські красуні займали його думки більше, ніж робота. От він і сплутав креслення Собора, що зовні нагадує Ісакієвський собор В Санкт-Петербурзі , який мав бути побудованим в Кишиневі, на креслення звичайної церкви, яка планувалась для Болграду. Таким чином, завдяки геніальній недбалості в Болграді було побудовано найкращого Собору усього Новоросійського краю, тодішнього півдня Російської імперії. А. Пушкін дійсно подорожував цими края, був В Ізмаїлі, проїздив через Болград, ”…по Бесарабії кочуя”… В усякому разі кожен болградець з гордістю покаже вам величного Дуба Пушкіна, який росте у Пушкінському парку на березі о. Ялпух.

Собор будували п’ять років методом “народної толоки.” Ходили з відрами на коромислах по селах і збирали коралі, дукачі, гроші на будівництво храму. Цікавим є свідчення, що всі люди хто хоч день працював на будівництві Собору записані до церковних книг, які досі зберігаються в одному з трьох олтарів Собору.

Від Собору йде центральна вулиця. Нею ходив Христо Ботєв, Данило Крижанівський, Любен Каравелов, генерал Іван Інзов.

Пам’ятник генералу Інзову. Ізнов опікувався турботами та інтересами переселенців, постійно надавав підтримку та здійснював “попечительство” над болгарами-переселенцями. Для заселення степових земель царський уряд заохочував переселенців з потуреччиних земель Балканського піострова. Були обіцяні великі пільги, надавалися землі. Проте було багато проблем, утисків, казнокрадства. Наприклад, переселенці з однієї області, одного села  Болгарії хотіли щоб їх розселяли компактно, на одному місці. Не завжди так відбувалося, а за підтримки Інзова це було вирішено і досі добре відомо, що в с. Баннівка, наприклад, живуть переселенці з-під Пловдива.

Коли Ізнов  помер в Одесі, за проханням переселенців його було дозволено поховати в Болграді. Двісті тридцять кілометрів вдячні болгари несли труну генерала на руках від села до села. А від воріт кладовища до усипальниці несли труну на колінах! Нам не відомо в світовій історії аналогічного випадку вияву такої великої поваги та такої вдячності нащадків. Нині церква, де покоїться прах генерала Інзова – в народі він називається Мавзолеєм Інзова – відреставрована. Знаходиться вона на міському кладовищі м. Болграда, де поховані багато достойників, добре знаних та шанованих в Болгарії.

В місті та навколо є пам’ятники  присвячені боротьбі російської армії протів турків, пам’ятник жертвам сталінських репресій, пам’ятники новітнього часу – воїнам-визволителям від німецько-фашистських та румунських загарбників, воїнам-десантникам, які загинули в Афганістані.

Проїзд містом, кордон з Молдовою, панорама міста з іншого берега озера, відбудований храм Святого Миколи Чудотворця.

Панорама міста з дзвіниці Преображенського Собору, наїзди на найбільш знамениті місця, пам’ятки історії та архітектури. Лунає мелодія пісні «Хубава си, моя горо!». Диктор читає вірші поетеси Тетяни Танасової-Тодорової:

Здравей, Болград!

Здравей, Болград, здравей! Отново
Съм в твоята преградка аз.
И сякаш всичкото е ново,
Но чувам същия ти глас.
По твойте улици широки
Пак се расхожда слънчев ден
А твоите очи дълбоки
Веднага ме превзеха в плен.
И нищо ново, нищо старо…
Пак ще отида на Ялпух.
Вълните вятърът докарва
Все откъм юг, все откъм юг.