Тікі – маленька морська свинка, яку подарували Ліночці, школярочці, учениці п’ятого класу. Вона давно просила то кішку, то собаку, то хоча б маленького хом’ячка. І, нарешті, батьки не витримали та вирішили купити хоч якусь маленьку живинку у бетонній міській багатоповерхівці – морську свинку. Власне, раніше їх називали заморськими свинками, бо привезені вони дуже здалеку – аж з Латинської Америки. Тому й були вони дійсно заморськими свинками. З часом «за» загубилося і легше та простіше стало називати їх «морськими свинками». Хоча, на відміну, наприклад, від морського коника, вони плавати не вміли та й взагалі води боялися – були абсолютно сухопутними і зовсім не схожими на тих свиней та навіть і підсвинків, які рохкали по всіх усюдах, по всіх селах і селищах нашої України.

Як Тікі з’явився в квартирі

Коли батько відчинив двері – то побачив Ліночку і маму. Вони були завантажені якимись невідомими речами, а Ліночка тримала в обох руках картонну коробку.

– Де ви були? Що принесли?

Ліночка і мама загадково промовчали. Хутко зайшли до квартири. І Ліночка почала порпатись в своїй коробці.

– Що ти там шукаєш?

Ліночка вийняла руку з коробки, розчепірила пальці і на її долонці, перелякано зіщулившись, з’явився пухнастий клубочок.

– Ми купили морську свинку! – раділи Ліночка і мама.

Тато з братом – старшокласником Дмитром роздивлялися гостя, який тепер мав жити разом з ними.

Він був маленький, гладенький, наляканий. Десь то подорож в картонній коробці не додає сміливості та щастя.

Морські свинки бувають кудлатими і гладенькими, бувають такі «пухові», як кролики, що й очей не видно. Звичайно вони коричнево-рудого кольору. Це їх традиційне забарвлення. А цей був чорненький. З білими цяточками. На носику, наприклад. А ще виявилось, що ліва задня лапка була білою, і ліва половинка животика теж була білою. Права ж лапка, навпаки, була чорненькою, так само як і половина його пузика.

– Як же ми його будемо звати?

–    Тікі! – відразу вигукнула Ліночка, відчувалось, що вона заздалегідь придумала це ім’я. Батьки й Дмитро погодились – адже це Ліночки подарунок.

Мама з Ліночкою розповіли, що вони ще вчора ходили на оглядини до великого зоомагазину на вулиці Богдана Хмельницького і вибирали, кого б купити. Бачили клітку з морськими свинками. Там їх було зо три десятки. Вони вовтузились, бігали, гризли моркву. Всі були однакові. Лише один був чорненький. Один – однісінький, він почувався  серед своїх рудих та світло-коричневих родичів самотнім.

А коли Ліночка з мамою прийшли купувати свинку наступного дня, чорненької у клітці вже не було…

– А вчора у вас була чорненька свинка? – спитала мама у продавщиці.

– Що її вже купили? – у розпачі прошепотіла Ліночка.

– Ні, – заспокоїла їх жінка за прилавком, – ми його просто не винесли, бо його гризуть. Він лишився у підсобці.

– От зле бути не таким, як інші… А може, навпаки, добре?

Продавщиця винесла тваринку і так у Ліночкиній сім’ї з’явився новий маленький друг Тікі.

Де Тікі буде жити?

Подбати про це порадила продавщиця ще відразу в зоомагазині. Вона розповіла якою має бути клітка для морських свинок. Але зараз потрібних не було. І довелося за кліткою їхати аж на Либідську площу. А потім додому на Виноградар.

Клітка виявилась великою – ледве стала на письмовому столику. Низ її було зроблено з пластмаси з бортиком десь у десять сантиметрів. Там тваринка могла собі бігати. А згори накладалась друга частина клітки, неначе «ліхтар» на літаку-винищувачі. Тільки на літаку «ліхтар» був із спеціального пластика, а для клітки була зроблена друга половина з тоненьких дротиків, така собі дротяна стеля та ще й половина стін.

Треба вам сказати, що морські свинки дуже лагідні тваринки, вони не кусаються, не дряпаються, не гавкають, не нявчать. У них навіть хвостика немає, але якщо згадати який бридкий хвіст у пацюків, то можливо так іще й краще. Живуть вони в своїх будиночках і не намагаються втікати, як збитошні хом’ячки. Навіть коли не накривати клітку горішньою кришкою, то дорослі свинки спинаються на задні ніжки, передніми впираючись в бортика, і визирають «з-за паркану» бо їм цікаво, що там навколо діється. Але тільки й того. Вискочити подорожувати їх не манить. Тому верхня частина навіть не прищеплюється нічим – бо її однаково відчиняти, тобто знімати, ніхто не буде.

Чув я що бувають свинки іншого виховання – вони вільно подорожують квартирою і виробляють що їм заманеться. Але це небезпечно: вони невеличкі, ще недоглянеш і, не дай Боже, наступиш. А інша справа – збиток. Свинка нашого знайомого відгризла ніжку кухонної шафи. Шафа впала і весь посуд побився. Коли господарі повернулися з дачі, то були шоковані, але швидко заспокоїлись, пересвідчившись, що їх улюбленець чудом врятувався – був цілий та неушкоджений і зовсім не переймався тим посудом.

А у свинок буває своя хатка?

Коли зібрали клітку, то вистелили її спеціальною, не дуже мілкою, тирсою. По перше, свинці зручніше ходити по м’якій запашній хвойній тирсі, аніж по пластмасі. До того ж на пластмасі слизько і холодно. І потім ще одна особливість. Адже хоч маленька, але вихована свійська морська свинка знає порядок і всі свої проблеми вирішує в одному куточку. Отож і прибирати краще в тому куточку – замінить Ліночка використану тирсу на нову і знову у Тікі новосілля: він бігає по новій чистій тирсі, утоптує її, винюхує, намагається визначити, чи пахне тирса хвоєю, чи цього разу тирса з  не пахучих дерев. А одного разу взагалі було. Жах! Зникла вся тирса для маленьких гризунів із зоомагазинів міста. А стару міняти вже час. От господарі і «знайшли» вихід, як їм здалося. Вони постелили в клітці сіно. Хороше таке, запашне. Але зі штурпаками. Які кололися в лапки, пузик, груди та й взагалі всюди. То прийшлося перечікувати халепу на «даху» будиночку.

Отож про будинок. Сталося так. Зібрали клітку, насипали тирси, пустили туди Тікі. Але уявіть, клітку ж купили на виріст, коли Тікі стане дорослою свинкою, щоб йому вистачало місця! А йому лише тільки два місяці від народження. Клітка видається неначе футбольне поле, принаймні, як баскетбольна площадка. Забився він у куточок і принишк з переляку.

Почали думати: з чого йому зробити хатку? Щоб він мав своє кубельце і міг там ховатися від усіх життєвих жахів. Вирішили швидко. Знайшли цупкеньку коробку з-під черевиків, вирізали з двох суміжних боків вхід і вихід – ось будиночок і готовий! Ліночка ще його з середини шпалерами обклеїла, зробила вікна з намальованими квітами. Не знаємо, чи сподобались Тікі шпалери, а ось хатка сподобалась. Тільки но хто махне рукою (особливо чужі) Тікі шур – і вже в хатці. А то хто його знає! У морських свинок ворогів багацько – коти, сови, інші хижаки. Тільки де тінь чиясь майне, а Тікі вже -раз! – і в своєму сховку. І нічого йому не страшно. Бо він у себе вдома. А оскільки коробка була плоскою, як кавказька сакля, то і це Тікі застосував з користю. Він вискакував на дах свого будиночку і відпочивав. До того ж звідти було краще видно, що діється навколо, адже хатка була вищою за стінки нижньої частини клітки.

Що їдять морські свинки?

Це питання постало відразу. І його потрібно було негайно вирішувати. В магазині порадили спеціальний комбікорм, до складу якого входили пшениця, кукурудза, соняшникове насіння в шкаралупах, арахіс, якісь мінерали та спеціальні вітаміни. А пізніше виявилось, що Тікі полюбляє моркву. А ще червоний буряк, від якого Тікіна біла мордочка ставала        червонястою, власне буряковою, і він потім ретельно вмивався: сидячи на задніх лапках, він передніми лапками, неначе руками, мив свою мордочку. Так він чепурився кожного ранку тому був гарним, охайним, чистеньким. Таку тваринку кортіло погладити по спинці, по голівці, по носику. Що постійно й робили всі члени сім’ї. Тікі це дуже подобалось і він ледь не воркотів, коли б вмів, як котик.

Любить Тікі їсти листки капусти, шматочки помідорів, огірків. Найулюбленішою стравою є звичайно соковита трава. А взимку, коли немає зеленої трави, то добре іде сіно. Цікаво, що для морських поросяток є спеціальна годівничка, подібна до тієї, за допомогою якої лісники в лісі підгодовують взимку оленів та косуль. І тут така сама. Тільки малесенька, зі спеціально вигнутих дротиків. Коли вона повна, запашне сіно дражнить духм’яним різнотрав’ям навіть людей, тоді Тікі поважно виходить зі своєї хатки і починає підвечіркувати хорошим сінцем. Коли знизу вже все з’їсть, то спинається на задні і дістає сіно, яке зачепилось десь згори. Нам завжди втішно спостерігати, як Тікі визбирує сінце до останньої стеблинки. Оце чистота та порядок!

Але ж після сухого хочеться пити. Є вода! Спеціальна поїлка, зроблена для нашого маленького товариша. Зовні вона схожа на невеличку пляшечку від соку «Віола». Кріпиться вона до стінки клітки «вниз головою». А на кришечці є трубочка, подібна до такої яку ми використовуємо, коли п’ємо сік. Тільки вона металева, а не пластикова. Всередині трубочки кулька, яка може крутитися. От вона крутиться, намокає, а Тікі злизує язичком воду з тієї кульки! І води з часом все меншає і меншає в пляшечці. Уявляєте, скільки потрібно «лизнути» ту кульку, щоб, як брехала Коза-дереза, «вхопити води крапельку»? До того ж звідки маленький Тікі взнав, що так треба пити воду? Адже його ніхто з людей не вчив, бо ніхто не знає, як йому пояснювати по «морськосвинячому» чи по «морськосвинському»?

Цікаво ще одне. Та перша поїлочка, яку купили для Тікі відразу, виявилась бракованою. З неї, треба не треба, постійно капала вода. І тирса мокріє, і в лапки мокро (а взимку й холодно), та й взагалі… Вирішили купити Тікі нову, справну. Купили. І що ви гадаєте? Не захотів він її і близько бачити:

– Віддайте мою! Не треба мені чужої!

Повернули його звичну, а що мали робити? Так вона і досі капає і нікому не заважає.

Про спортивні рекорди

Зазвичай хатка стоїть в куточку клітки. В протилежному – годівничка і поїлка. Поїв, попив і гуляти. Так швидко бігає – прямо гасає. Залітає у двері, які з торця хатки. І ще те місце, де мав бути хвіст у тих дверях, а хитра мордочка з білою цяточкою на носі вже в цих дверях. І так по колу. Потім вигадав плечем відсовувати хатку від стіни. Так кілька разів пхне плечем, як ото люди в натовпі, коли пробиваються до якоїсь «акції» де дають даром        банку «пепсі-коли», а чи може «кока-коли». Отак плечем, плечем і ти вже перший. Я хотів сказати, що для Тікі вже й шлях вільний. Отоді він починає накручувати кола по клітці! Років до двох-трьох так бігав. А потім, чи то подорослішав, чи роздобрів. Перестав вже так гасати. Тільки інколи підскакує всі чотирма ногами (кажуть, зайці так роблять) і гупає ними невдоволено, чи то хатку пересунули, чи погодувати своєчасно забули. Кумедно так. Тільки нам його дуже шкода. Природа зробила їх майже німими. Вони не мають свого голосу. Єдине – тоненько пищать, але це вже від такого страху-жаху та пересердя. А так про себе нічого не скаже. Та ми намагаємось вгадувати всі забаганки нашого улюбленця. І з часом так звикаємо один до одного, що нам це вдається. Зрозуміло, одна сім’я.

Вигадки та витівки Тікі

Від першого ж дня таке миле пухнасте створіння манило і притягувало Ліну, Дмитра, маму і тата. І Тікі подобалося сидіти на руках у людей по довго. Але коли підходила мить, що треба було «шукати горщечка» він відразу просився. А знаєте як? Починав лизати своїм маленьким шерхким язичком наші руки. Ми вже знали значення цього сигналу. Відносили Тікі до клітки. Він прожогом кидався до потрібного куточка, вмить робив свою справу і повертався до дверцят клітки. Мовляв:

– Все гаразд! Можна далі йти гуляти.

Відомо, що морські свинки мешканці нір. В клітках радять класти якийсь шматок труби, щоб тваринки могли ховатися. Вся сім’я реготала, коли Тікі, сидячи у тата на руках (ще дуже маленьким) заліз в рукав светра, потім далі, далі й примостився вже десь аж під ліктем. Це так сподобалось всім, а насамперед Тікі, що надалі цей светр навмисно тільки для такого й застосовували.

Дверцята клітки з тоненьких прутиків були погано припаяні і два прутики відпало. Наче так мало бути! Тікі зводиться  на задні, спинається до дірки й висовує голову назовні.

– Клас! Так добре видно! А то все навколо в клітинку (адже вид з клітки через грати такий – все в клітинку), а так гарний краєвид. – Так собі розмірковує Тікі, – а раптом що, голову швидко забираєш назад і ти в безпеці!

У мами на роботі працівників годують обідами. Кухарка тьотя Валя знає про нашого Тікі і щоразу йому збирає гостинця.

– Взимку де свіжих овочів напасешся? А от хвостики від огірків – така смакота, та й шматочки помідором теж добрі. Але огірочки кращі. А буває листок капусти. Звичайної або китайської, – цілий день Тікі в очікуванні.

Ввечері, ледь мати виходить з ліфта і підходить до дверей квартири Тікі вже знає. Стоїть в своїй традиційній стійці, висунувши з клітки голову, й очікує. Часом тонко пищить. Ото ми тоді і чуємо. Мабуть, вже зовсім нетерплячка закатувала!

Інколи до господарів в гості приходять чужі люди. Тікі вважає, що краще пересидіти подалі, в хатці. Але всім цікаво побачити нашого пустуна,       про якого ми стільки розповідаємо. Тоді треба відрізати шматочок огірка, відразу огірковий аромат чути далеко і в клітці Тікі теж. А ще покликати:

– Тікі! Хлопчик Тікі! Тікі!

Він прожогом вилітає з хатки. Підбігає до дверей. Огірочок лежить на дашку клітки. Пахне! Важко дістати. Далеко. Тікі спинається на задні, передніми пнеться догори, тягнеться головкою, зубами бере скибочку огірка – заробив! І задоволено ласує на радість гостям, які мали можливість спостерігати за таким спритним морським поросятком.

Ви любите ходити до перукарні?

Морській свинці трохи легше. Їй не потрібно голитися щодня, як татові. Не потрібно робити в перукарні зачіску, як мамі. Тікі щодня чудово  вмивається  та чепуриться сам. В нього шубка гладенька і блискуча. Але є проблема, якої Тікі сам вирішити не може. Знаєте яка? У нього постійно ростуть пагністі. На всіх чотирьох лапах, до того ж на задніх по чотири пальці, а на передніх по три, підрахуйте разом скільки багато виходить! Отоді потрібно викликати ветеринарного лікаря, який має спеціальні щипчики і вміє їх правильно застосовувати. Він прийде і підкоротить нігті Тікі. Бо, виявляється, в умовах дикої природи свинки бігають по землі, камінню, піску і зайві нігті у них стираються. То де вони зітруться в клітці на м’якій тирсі? А якщо за ними не  доглядати, то можуть нігті такими повиростати. От недавно в київському зоопаркові навіть слонисі довелось «неправильні» нігті обрізати! Ото була робота! Правда, слониху приспати довелось. Зате як добре, проснулася вже з манік’юром (чи педик’юром) і нічого не болить!

Та що там нігті! З зубами теж саме. Коли їси огірочок чи улюблені вітамінні таблетки «Йогурт» хіба ж так зуби-різці сточуються, як би десь в лісі з бобрами греблю будувати. Ото ж воно що ні! – Тікі не любить цю процедуру, добре що її роблять дуже рідко, значно рідше ніж пораються з нігтями…

 І так проблема, і так проблема

Все воно добре. Та шкода, що Тікі сам одинаком живе. Треба йому подружку розшукати. Та можна було б її купити. А раптом будуть кусатися? Адже Тікі вже стільки часу в Ліночкиній сім’ї живе, а молода буде в приймах? А ревнощі? У котів, собак вона буває, то десь то, і в морських свинок не без цього. Та й кажуть що парка дружненьких морських свинок за рік може привести до ста маленьких свиненяток. Куди тих поросяток діти? А от сусіда розповідав, що у них така парка вже відколи живе. Розповідає, що так за ними спостерігати кумедно: сидиш, дивишся телевізор, а вони, сім’я, поперек кімнати десь собі вирушили – попереду свинка – тато, за ним свинка – мама, а за ними всі десяток поросяток. Така ідилія!