Завжди говоріть людям правду! Просто не всю…

Україна програє росії в інформаційній війні? Забудьте! У світі думають інакше. Вже поверхневий огляд франкомовних та англомовних європейських ЗМІ відкриває для нас цікаві речі, про які ми самі, – надто заклопотані справами тією чи іншою мірою пов’язаними зі знищенням ворогів, що прийшли плюндрувати нашу землю просто тому, що їм так заманулося, – навіть не здогадуємось.

«Українці виграли війну наративів у західних країнах» – читаємо на інтернет-ресурсі RTBF («Франкомовне Бельгійське радіо та телебачення»), яке своєю чергою посилається на інформацію французького «Агентства Франс-Прес» (AFP).

«Україна програє росії в інформаційній війні?» – питає журналістка телеканалу France 24 запрошеного до розмови на тему російської пропаганди представника нещодавно закритого у тій-таки росії видання. У відповідь – подив: з чого б це?.. «Якщо й програє, то хіба що на території самої росії,..» – «А тоді, – логічно продовжує задану тему журналістка, – на вашу думку, який зараз між ними рахунок у цьому протистоянні?» – «Ну… – усміхається співрозмовник, – скажімо 0:0».

Інші оцінки приблизно такі: «українці були й лишаються досить сильними в інформаційному полі», «українці не говорять всього, але це не означає, що вони брешуть», «українці чудово контролюють інформаційні потоки, але ж слід визнати, що певні маніпуляції є цілком допустимі між союзниками і не завдають шкоди справі», «українці заполонили наш інформаційний простір фотознімками безпосередньо з лінії зіткнення, а росіяни в цьому полі цілковито відсутні, що не може не дивувати – знаючи потужності російської пропаганди, від них очікували більшого», «перед лицем потужної кремлівської пропаганди, заснованої на потоках фейкових новин, окозамилюванні та безпринципності й безвідповідальності російських владних структур, Європі треба думати про створення розгалуженої та дієвої системи контрпропаганди, що Україна на сьогодні вже робить під тиском жорстких обставин».

Звісно, що можна почути в наш бік і критику, але це чи не єдиною мірою стосується неймовірних для європейського обивателя показників втрат російської армії, що анонсуються українським генштабом. Дехто навіть вважає, що українці мали б соромитися називати такі «завищені» цифри, хоча єдиним аргументом проти є «неможливість перевірити дані». Через постійні зміни на оперативному та тактичному рівні ми не маємо можливості дізнатися, що там насправді відбувається в Україні, – бідкаються експерти та представники різноманітних дослідницьких центрів, хоча й зізнаються, що американські військові на їх запити реагують спокійним – «ми добре знаємо, що там відбувається в українців».

Американці вже навчені, бо коли переконували світ, що путін ось-ось має напасти на Україну, їм теж ніхто не вірив. Слід відзначити, що українська влада, яка також заперечувала можливість російського наступу, згодом запевнила американських партнерів, що це була лише військова хитрість, що цілком вписується у вже відому громадськості оцінку українських військових і українців загалом: хитрі (в позитивному розумінні, бо ж здатність до військових хитрощів здавна вважалася доброю рисою військового), рішучі, швидко навчаються, відкриті – приймуть, покажуть, розкажуть… але не все.

І головне, що відзначають західні експерти в інформаційній роботі росіян та українців – стиль. Обидві сторони протистояння обрали і кардинально різні стилі комунікації. Путін, що самотньо сидить за довгим столом і Зеленський, який дає інтерв’ю на вулицях Києва; російський диктатор, який звинувачує увесь світ у своїх власних злочинах і український президент, який кожного закликає до співпереживань, добираючи для цього правильні тези.

Росія фактично закриває зовнішню комунікацію повертаючись до технології «залізної завіси», щоб утримати свою інформаційну перевагу хоча б в одній окремо взятій країні, кремлівська влада жорстко контролює не тільки класичні ЗМІ, але й усі інформаційні сайти та соцмережі, відключивши Фейсбук та обмеживши роботу Твіттера і «пошуку Гугл». 4 березня цього року на росії прийнято закон, який фактично забороняє критику російської влади та російських військових включно до заборони вживати слова війна та вторгнення стосовно російської агресії в Україні – Особливо сміливим «світить» до 15 років. Логічно, це спричинило згортання серйозними міжнародними ЗМІ своїх представництв у Москві та в її ближчих і дальших околицях.

Ну так… українці «трохи задовбують журналістів своїми брифінгами, бо їм потрібна зброя»… але ж врешті-решт всім зрозуміло, що абсурдна вражаюче масштабна війна, про яку охоче пише й говорить всесвітня журналістська спільнота йде в Україні. І гинуть у цій війні українці. Це всім зрозуміло. Тому й бачимо чи не на кожному інформаційному сайті окрему закладку «Війна в Україні», тому й чуємо у словах журналістів майже усього світу тривогу, співчуття і бажання підтримати.

Повертаючись до теми російських втрат, істотно занижених укрїанським генштабом з точку зору самих українців, які боронять свою землю зі зброєю в руках, та значно завищених з точки зору спостерігачів, територіально від бойових дій віддалених, наведено для порівннн оціночні цифри різних джерел, які наводить у своїх матеріалах BBC:

До 1500 (російське міністерство оборони), 4010 (агентство BBC у росії), приблизно 15000 (британська розвідка), понад 35000 (генштаб ЗСУ). Ньюанс – оті 4010, з яких 685 офіцерів та 4 генерали, переписані журналістами поіменно.

Так, коли йдеться про інформацію, і для науковця і для професійного журналіста спрацьовує принцип – чого на власні очі не бачив, тому не вірю і про те не пишу або ж оприлюднюю таку інформацію з застереженнями. Тому, якщо на нас і зливається подекуди може й справедлива критика, в підсумку переважно визнається: з українцями проблем немає – на професійному рівні розмови ведуться чітко і відкрито. Просто є певні правила…

Вадим КАРПЕНКО