Ми живемо у такий час, що проблема, яка винесена як заголовок до нашого виступу насправді є універсальною і ми можемо з повним правом просто міняти об’єкти управління.

Законодавство України про бібліотеки і бібліотечну справу ґрунтується на Конституції України і складається з шести ключових законів: «Про інформацію» (1992р.), «Про бібліотеки і бібліотечну справу» (1995р.), «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997р.), «Про місцеві державні адміністрації» (1999р.), «Про державні соціальні стандарти та держав-ні соціальні гарантії» (2000р.), «Про культуру» (2010р.), «Про доступ до публічної інформації» (2011р.), міжнародних правових норм, ратифікованих Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів.

Базовим документом у бібліотечній сфері є Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» від 27 січня 1995 року який визначає статус бібліотек, правові та організаційні засади діяльності бібліотек і бібліотечної справи в Україні. Цей Закон гарантує право на вільний доступ до інформації, знань, залучення до цінностей національної та світової культури, науки та освіти, що зберігаються в бібліотеках.

За 16 років з часу прийняття він зазнав 10 редакційних змін та має відсилання з 32-х нормативно-правових документів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та інших центральних органів державної виконавчої влади.

Однак, як справедливо зазначає Т. Вилегжаніна, генеральний директор Державного закладу «Національна парламентська бібліотека України» нормативно-правове забезпечення галузі далеке від досконалості, а відсутність, наприклад, соціальних стандартів надання бібліотечних послуг унеможливлює подальший розвиток публічних бібліотек. Це, зокрема, нормативи щодо обсягу бібліотечного фонду, поповнення документних фондів бібліотек різного регіонального рівня; фінансові нормативи забезпечення книгозбірень. До певної міри це зумовлює декларативність окремих положень закону.

Через 15 років функціонування вищезазначеного закону було прийнято ключовий для сфери культури Закон України «Про культуру» яким вперше введено поняття «Базова мережа закладів культури». Він передбачає автоматичне включення до базової мережі існуючих за-кладів культури та закладів освіти сфери культури. Законодавець намагається зберегти існуючу мережу закладів культури у тому числі і публічні бібліотеки.

Існуючі моделі бібліотечного обслуговування побудовано відповідно до адміністративно-територіального поділу країни і належать до компетенції місцевого самоврядування.

Основні проблеми бібліотечної галузі з точки зору державного управління можна розділити на системоформуючі та прикладні. Останні якраз і належать до компетенції органів місцевої публічної влади. Це, насамперед, заробітна плата, мережа та матеріально-технічна база.

Основна проблема мережі полягає насамперед у процесах урбанізації.

Процес зменшення кількості сільських поселень розпочався не вчора і не 20 років тому. За сорок років, з 1961 по 2001 рік кількість сіл в Україні скоротилась з 42,2 тис. до 28,7 тис. . За період з 1991 по 2008 рік сіл стало менше на 305.

Тобто гострота проблеми пов’язана не з механічним процесом редукції сіл, а зі зміною суспільної ролі бібліотек.

З початку минулого століття місія публічної бібліотеки в Україні ― народної читальні, хати-читальні, сільської бібліотеки перетерпіла зміни.

Функція ідеологічно-соціального просвітництва була замінена ідеологічно-репродуктивною моделлю бібліотечних закладів, які працюють на відтворення і стабільність наявних суспільних відносин.

На сучасному етапі домінуючою стає функція ідеологічно-інноваційна.

Публічна бібліотека сьогодні ― це культурний центр, що забезпечує інформаційні потреби як реальних, так і потенційних користувачів, надає можливість міжособистісного спілкування практично всім жителям зони обслуговування, організує їхнє культурне дозвілля. Вона має бути наближена до конкретних людей, враховуючи їхні інтереси і потреби, поступово стаючи необхідною складовою інфраструктури регіону. Бібліотека не може існувати, якщо в ній не зацікавлене населення і якщо воно не готове її підтримати.

Івано-Франківська область належить до шести областей нашої держави у демографічній структурі яких переважає частка сільського населення ― вона складає близько 56 відсотків.

Нам вдалося зберегти мережу бібліотек, що нараховує на сьогодні 751 установу, стабілізувати кількість бібліотек, що об’єднані у ЦБС. Їх сьогодні 732. Практично збережені основні параметри матеріально-технічної бази. Кількість бібліотек, які потребують капітального ремонту зменшилась з 110 у 2008 році до 79 у 2010 році.

Загальна кількість персоналу зросла за вказаний період з 1530 до 1561, а по бібліотечних працівниках з 1291до 1305, однак, число тих, хто працює на повну ставку залишилось незмінним ― 1110 осіб.

Виходячи зі сказаного раніше та сповідуючи державницький підхід вважаємо, що працівники галузі спільно з органами місцевої публічної влади повинні ставити всі проблемні питання як системоформуючі так і прикладні як перед громадськістю так і перед центральними органами влади.

Зокрема, як ?

• забезпечити фінансування за нормативами бібліотечні установи після введення їх до базової мережі
• потім оптимізувати цю мережу відповідно до задекларованого проведення адміністративно-територіальної реформи
• досягти мети рівності у наданні соціальних послуг при відсутності системи державних соціальних стандартів
• в умовах децентралізації забезпечити гармонію загальнодержавних інтересів та інтересів конкретної територіальної громади

І, насамкінець, думаю, що всі ми тут готові підписатися під словами згадуваної нами вище п. Тетяни Вилегжаніної:

«І головне, не бути байдужими, тому що, ті, хто бажає змін, мають змінитися самі. Треба починати з себе. Що ж, спробуємо!»

Василь ТИМКІВ