Українська музична традиція сягає пізнього палеоліту. Знайдені на Мізинській стоянці первісної людини (Чернігівська область) розписані вохрою сім кісток археологи потрактували як перший у світі ансамбль самозвучних музичних інструментів вік якого близько 20 тис. років. Маємо підстави стверджувати, що українці, як корінний народ, впродовж десятків тисячоліть на своїй землі творили свою автохтонну музичну культуру.

Сучасна українська термінологія своїми витоками сягає XVI століття. Унікальними для її усталення були 1922-32 роки які стали «золотим десятиріччям» для українського мовознавства загалом і для музичної термінології зокрема.

У 1930 році в місті Києві виходить «Словник музичної термінології» (проєкт). У передмові до нього вказувалося, що швидкому темпові розвитку й потужному розгортанню українського музичного життя надзвичайно перешкоджає брак української музичної термінології, потреба у якій тим гостріша, чим більше у музичне життя втягуються широкі маси.

У місті Стрию Зиновій Лисько в 1933 році видав «Музичний словник». Він зазначав, що брак музичних підручників українською мовою є причиною «неустійненості української музичної термінології». Ще одну із її проблем автор бачив у оперті на німецьку і польську мову на західних і на російську на східних теренах України. Минуло понад вісімдесят років, а вищенаведені причини і надалі залишаються актуальними. За 60 років, що минули відтоді, українською мовою було видано всього три словники.

У 1965 році вийшов перекладений з російської словник «Музиканту-любителю: короткий словник-довідник» Павлюченка. С. У 1971 році побачив світ «Словник музичних термінів» Юцевича Ю., перевиданий у 1977 році.

За 25 років відновлення державності України було видано п’ять словників: словник «Естрада. Рок-музика. Джаз. Термінологічний словник.» (Суми, 1993); Юцевич Ю. видав нове, розширене і доповнене видання «Музика. Словник-довідник» (Тернопіль, 2003); Павленко В. випустив словник іноземних музичних термінів та виразів (Вінниця, 2005), а під редакцією Хабаль Ж. вийшов словник іноземних музичних термінів (Хмельницький, 2006) та «Словник-довідник з інструментознавства», автор Лебедєв В.К. (Вінниця,2010).

У 2004 р. захищено першу дисертацію щодо проблеми системного вивчення процесу становлення української музичної термінології. (м. Львів).

Сучасна українська музична термінології налічує понад п’ять тисяч одиниць. Це відкрита система яка постійно поповнюється новими термінами, а окремі з них переходять у розряд історизмів. Найбільше термінів є запозиченими з італійської мови, разом з тим є багато власне національних. Популярність і поширеність музики зумовила перехід багатьох музичних термінів у загальнолітературну мову та втрати ними власне термінологічного значення. Поряд з цим існують вузькоспеціальні терміни, сфера застосування яких наукова.

Пропоноване видання є довідковим і охоплює різноманітні сторони української музичної культури та містить терміни як різних галузей музикознавства так і поточного музичного життя суспільства.

Розрахований на учнів музичних шкіл, студентів та викладачів вищих навчальних мистецьких закладів, музикантів-аматорів та професіоналів, відвідувачів філармоній і концертних заходів, тих хто складає та розв’язує кросворди чи займається музичною самоосвітою та просто поціновувачів музичного мистецтва. Його практичне використання сприятиме не лише систематизації індивідуальної музичної культури, але й допоможе у подальшому формуванні цілісної української музичної традиції семантичною основою якої є українська музична термінологія.

Василь Тимків