“На олтар боротьби. Боротьба українського народу за створення своєї української соборної самостійної держави з 1944 року по наш час”

Ігор Вітик

Видавництво Вадима Карпенка, 2021 р.
Обсяг – 528 с., формат А4, тверда обкладинка.

Ціна 1200,00 грн.
Замовити
Умови доставки та оплати
У цьому томі Автор веде мову про український рахунок у Другій світовій війні, політичну ситуацію у повоєнній Європі, боротьбу українців за незалежність в умовах радянізації України, повсякденне життя та бої відділів УПА, роботу служби безпеки українського підпілля, створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР), методи протидії радянського режиму українському повстанському визвольному рухові, рейди УПА, повстання українців у радянських концтаборах, знищення радянським режимом українських церков, роботу закордонних центрів українських націоналістів.

«Ми, українці, протягом тривалого періоду вивчали власну історію, написану і подану нам очима російських, польських, німецьких, французьких та інших, аж ніяк не українських, дослідників. Звичайно, всі вони писали і тлумачили нашу історію на свій лад, як це було вигідно їм та політичним системам, яким вони служили або прислуговували.
Моя попередня книга закінчується відступом у 1944 р. німецької армії з теренів України.
Нова дійсність поставила перед ОУН та УПА нові вимоги щодо боротьби з новим агресором – більшовицьким СРСР. ОУН і УПА, застосувавши нову тактику, протримались у цій безкомпромісній та жорстокій боротьбі до середини 50-х років.
Далі була боротьба дисидентів.
І омріяна багатьма поколіннями українців НЕЗАЛЕЖНІСТЬ.
Історія завжди є проекцією майбутнього. Ми є частиною свого середовища, свого національного світогляду, культури, мови, історії, звичаїв, моралі, права тощо. Історія – це частково відповіді на запитання: хто Ти є ?, куди Ти йдеш ?, ким Ти будеш ?
Тому нації, які знають собі ціну, завжди виборюють свою історію. Історії крадуть нації, які її не мають, історію фальсифікують нації-окупанти. Свою історію забувають, не знають, не шанують нації-раби.
В історії формується наша самооцінка і національна ідентичність. Історія нації, причому історія правдива, навіть з поразками, історія власна, а не чужа чи «общая», історія самостійна, а не редагована у чужих столицях, історія повна, а не в «білих» плямах це колосальне джерело національної єдності. Правдива історія єднає нашу націю, робить нас сильнішими, так само, як єднає націю єдина державна мова, культура, церква, мораль, звичай, право.
Історія допомагає нам усвідомити причини наших змарнованих можливостей. Ми ще не винесли найголовнішого уроку зі свого минулого: Україні та українцям немає долі без незалежності і свободи. Все, що поза ними, заводить українську справу у глухий кут.
Ми – молода політична нація з Великою історією державотворення, яка тільки тепер вибудовує сталий та демократичний спосіб організації свого життя та розвитку. Нація формує відповіді на теперішні запитання через свою історію. Історію цілісну і єдину. Без цього не зрозуміти наш національний інтерес, віднайти успішний шлях до його реалізації.
У кожної країни своя історія, своя історія і в нашої Батьківщини.
Україна не імперська окраїна, а повноцінний суб’єкт європейського розвитку.
Наша історія – це тривале героїчне змагання за волю і незалежність. Ми відтворюємо у нашій пам’яті безперервність традиції української справи – від Володимира Великого, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Тараса Шевченка, через Івана Франка, Михайла Грушевського, Українську Народну Республіку, «розстріляне відродження», вояків Української Повстанської Армії і Організації Українських Націоналістів, дисидентський опір.
Українці, не розчинилися в потоках історії, зберегли свою самобутність, образи минулих борців і часів боротьби будять нашу національну гордість.
Сьогодні настав час нової боротьби, з імперською московією».

Ігор Вітик