ЗМІСТ

Вступ
1. Локус контролю – теоретична модель двох сценаріїв поведінки людини
2. Традиційна модель поводження людей «Жертва»
2.1. Основні положення
2.2. Сутність
2.3. Чому вигідно бути «Жертвою»?
2.4. Словник жертви
2.5. Види самовираження жертви
3. Конструктивна модель поводження – «Хазяїн»
3.1. Основні положення та необхідність військоковослужбовцю
3.2. Мета
3.3. Практичні поради по формуванню «Хазяїна»
4. Практичний приклад формування моделі «Хазяїна» або шлях до життя
Висновок

 

Рекомендована література

Вайнцваг П. Десять заповедей творческой личности. – М.: Прогресс, 1990. – 192 с.
Калошин В.Ф. Жертва або хазяїн? (або як змінити долю) / Практична психологія та соціальна робота. – 2009. – №1. – С.61-67; – №2. – С.51-58.
Калошин В.Ф. Стань хазяїном своєї долі (С.284-310) /Основи життєзнавства у сучасній школі: Науково-методичний посібник/За ред.. І.Г. Єрмакова. – Біла Церква: КОІПОПК, 2009. – 312 с.
Синельников В.В. Прививка от стресса. Как стать хозяином жизни. – М.: Центрполиграф, 2006. – 221 с.
Хьелл Л., Зиглер Д. Теория личности. – С-Пб.: Питер, 1997. – 607 с.

  

Взявши на себе ініціативу змінити свою долю, ми розриваємо негативне коло минулих помилок. У той момент, коли ми зрозуміємо, що ми причина, а не наслідок, ми забираємо владу над своєю долею. Інакше життя нам буде підносити нам той самий урок доти, поки ми його не освоїмо.

Р.Ентоні

 

 

Вступ. Протягом тисячоріч всі релігії світу закликали до любові й милосердя. Вчені й філософи намагалися осягти суть буття, пізнати істину. Але з тих пір у світі мало що змінилося. Не стало менше хвороб і насильства. Проблеми залишилися колишніми, тільки декорації помінялися.

Чому ж так відбувається, що, стикаючись із багатою та непередбаченою реальністю, люди створюють собі біль і страждання?! У чому причина?

Може бути, недосконалі релігія або наука йде не по тим шляхам? А можливо, ми погано боремося зі злом, якщо його не стає менше?

Давайте відразу відкинемо убік подібні міркування. Якщо ми будемо шукати причину в навколишньому нас світі, то ми рано або пізно потрапимо в пастку.

Всі проблеми сховані не в навколишньому світі, і навіть не в насильстві й стражданнях. Всі причини в самій людині. Точніше, у тій моделі, який вона користується для створення свого унікального світу.

На жаль, у сучасному світі більшість із нас представляє безпомічну жертву, що обвинувачує майже всіх. Багатьом людям навіть подобається роль жертви. Це стає їхнім способом життя. Ці жертви-хроніки обвинувачують, скаржаться, ниють і пхикають. Гірше всього те, що вони намагаються й інших людей захопити за собою в безодню безвідповідальності, песимізму, байдикування.

Кожна людина будує свою модель реальності, життя, виробляє певні правила й далі грає по них.

Те, що бачить одна людина, ніколи в точності не збігається з тим, що бачить інша. Кожна людина створює свою модель реальності, і, звичайно ж, свої правила, по яких вона живе (грає).

Тому прав був Шекспір, коли сказав, що увесь світ – театр, а люди в ньому – актори. Це дійсно так. Із самого дитинства ми розучуємо ролі, нас учать грати в певну гру. Ми засвоюємо її правила. Але потім забуваємо про те, що це всього лише гра. Що правила можна змінити, можна грати в іншу гру, за своїми правилами. І зробити її такою ж реальною й правдивою. У будь-якої гри є свої правила. У будь-якої моделі є свої закони. Вони працюють тільки в межах цієї гри. А в цілому ми самі – сценаристи й режисери свого життя! Ми самі – актори у власному «життєвому театрі». Ми ставимо спектаклі й граємо їх, запрошуючи наших близьких в «акторську трупу», а наших друзів і знайомих – в «глядацьку залу».

Звичайно, ми всі – різні «режисери» власних життєвих «спектаклів». Одні активно переробляють життя «під себе». Можна сказати, що вони будують власні «життєві» декорації на своїй «сцені». Інші приходять на «сцену», на якій уже кимсь вибудувані «життєві декорації», і придумують свій «життєвий спектакль» в існуючих «декораціях», намагаючись пристосуватися до них. А треті грають в «чужому спектаклі», підіграють. Четверті задіяні тільки в епізодах…  З чого все починається?

Дитина вдарилася об стіл і розплакалася. Мати підходить і заспокоює дитину. Що ж вона робить? Вона говорить: «Який поганий стіл! Давай його поб’ємо. Ось тобі, ось тобі!» І із цими словами мати вдаряє кілька разів по столу. Дитина починає повторювати ці дії за нею, б’є дерев’яний стіл і швидко заспокоюється.

Що ж відбувається в цей момент із дитиною?

А в неї формується  певна програма.

Спочатку передбачається, що навколишній світ зробив їй боляче. Був виділений винуватий об’єкт. Таким чином, дитина стала жертвою.

Наступним кроком дитина була навчена займати позицію ката-тирана, тобто робити боляче іншим і одержувати від цього заспокоєння або задоволення. І ця схема повторюється знову й знову, у різних ситуаціях.

Ось так із самого дитинства ми приймаємо правила гри, у яку продовжуємо грати протягом всього життя, не замислюючись про наслідки. Але вся біда в тому, що ми перестали сприймати сам процес життя як гру. І тому ми вже не граємо — грають нами!

Втім, ми прагнемо стати хазяями багатьох речей, але зовсім забули, що в нашому розпорядженні величезне господарство, яким займається хто завгодно, але тільки не ми. Уявіть, що у ваш дім приходять люди, які роблять, говорять що хочуть. Сподобається вам це? Але ж ми з собою саме так і поводимося. Ми дозволяємо, кому завгодно розпоряджатися нашим життям. Всі, кому не лінь, займаються нами, але тільки не ми. Політики, знайомі, лікарі, священики… Хто завгодно робить, що завгодно в нашому господарстві, тому що хазяїна там немає. А потрібно всього-на-всього стати хазяїном свого життя, стати хазяїном свого господарства. І тоді все відразу встане на свої місця. І нікого не потрібно буде обвинувачувати. Ще Вольтер говорив: «Давайте будемо обробляти свої сади».  Як же ми їх обробляємо? Для з’ясування цього розглянемо основні моделі поводження людини, які характерні багатьом з нас – «Жертву» (вона характерна більшості з нас)  і «Хазяїна». Для чого? Щоб розібратися у своєму житті й постаратися зробити його більш цікавим й щасливим.

1. Локус контролю – теоретична модель двох сценаріїв поведінки людини.

Розбудова нашої держави, як демократичної, цивілізованої, вимагає, насамперед, інвестицій у виховання, тобто у людину. Лише компетентна, самостійна людина, людина-хазяїн, яка вірить у власні сили, здатна до оновлення суспільства, забезпечення державності України, розвитку її економіки, культури. Саме про це свідчить розроблена вченими теорія успіху, яка вважає головними рисами людини успіху: вміння, мотивацію, оптимізм. То чи вірить в успіх українець?

Соціально-економічна криза в нашому суспільстві, яка триває вже довгий час, призвела до того, що досить велика частина наших громадян зневірились у власних силах, в майбутньому /хоча ж, звичайно й до неї песимістів у нашому суспільстві хватало/. Тому соціальна пасивність, песимізм у суспільстві ще значно більше виявляють себе, що значно гальмує розвиток нашої Держави, який вимагає активної позиції, віри у власні сили, оптимізму її громадян.

Суттєво впливають на рівень громадського оптимізму і певні психологічні особливості українського національного характеру.

Наш видатний педагог Ващенко Г.Г. спробував обґрунтувати психологічні властивості українського народу і визначити з цих позицій причини його невдач. Він вказує на такі наші національні недоліки: індивідуалізм, амбітність. Особливо хвилюють його нерішучість, інертність, слабкі прояви в українців волі й характеру. Крім того, тривала відсутність в Україні державності не сприяла формуванню в нації відповідальності за власну долю, породжувала соціальну пасивність, очікування, що хтось інший допоможе розв’язати її проблеми. Багатьма дослідниками українського етносу також виокремлюється недостатня розвиненість соціальної волі. Перевага емоційності, споглядальності, мрійливості над волею в характері українця часто призводила до того, що поставлені цілі не були досягнуті, чи реалізовувалися не так, як були задумані.

Більш детальніше ці риси доцільно розглянути в контексті “локусу контролю” (термін було запроваджено Дж.Роттером в 1954р.) Він є суттєвим фактором, що зумовлює характер активності, оптимізму особистості, її соціальну поведінку (жертва, хазяїн), власне те, що є суттєвим для вибору життєвої стратегії та її життєтворчості.

Локус контролю можна визначити як міру, якою людина сприймає своє життя як контрольоване власними зусиллями та діями, або контрольоване зовні, зовнішніми силами.

В загальному вигляді локус контролю означає схильність людини як індивіда і як представника певної культури – приписувати відповідальність за важливі події свого життя самому собі (така людина-хазяїн відноситься до інтерналів) або різним зовнішнім факторам – іншим людям, об’єктивним зовнішнім умовам (така людина-жертва відноситься до екстерналів).

В цілому вся наша цивілізація (а особливо наша нація) улаштована так, що більшість людей звикла вважати, що хтось інший або суспільство вирішують за них, що добре, а що погано, що правильно, а що неправильно, як потрібно розважатися, а як сумувати. Інакше кажучи, в прийнятті рішення та скоєнні вчинків ми керуємося екстерналістю – опорою не на себе, а на оточення або обставини.

Екстернали вважають, що їх успіхи та невдачі регулюються зовнішніми факторами – такими, як доля, удача, щасливий випадок, впливові особи. Екстернали вірять в те, що вони заручники долі. В будь-якій складній ситуації вони миттєво починають шукати, на кого можна перекласти вину за власні труднощі. Це можуть бути батьки, діти, начальники, Президент, Верховна Рада, холод, спека тощо, тільки б не вони самі.

Це і зрозуміло: бо тільки людина спробує взяти відповідальність на себе, як зразу прийдеться щось робити для покращання ситуації. На відоме питання „Хто винуватий” є готова відповідь “Стрілочник”. Це багато в чому пояснює і наступний крок: “Що робити” -“Покарати стрілочника”. Винуваті покарані, всі спокійні, совість чиста, але … нічого не змінилося.

Інтернали, як полярність екстерналам, вірять в те, що вдача або невдача визначаються їхніми власними діями та здібностями (тобто внутрішніми факторами), вони більшою мірою впливають на своє життя. Тому інтернали схильні інтерпретувати події свого життя як результат власних дій, вони вважають, що те, як складається їх життя, залежить від них самих значно більше, ніж від обставин, а тому вміють ставити мету та досягати її – бути в житті переможцями, а не переможеними. Вони беруть на себе відповідальність не лише за успіхи, але й за невдачі у власному житті, а також в сім’ї, в своїх відносинах з людьми тощо. Взагалі, будь-яку ситуацію вони намагаються зробити максимально результативною. Для них характерним є стійкість і принциповість в відстоюванні своїх поглядів, цінностей.

В протилежність цьому екстернали сильніше підвладні соціальному впливу, гірше адаптуються. Вони більш конформні, більш підвладні авторитетам та залежні від суспільства, від соціальної ситуації в цілому. Екстернали менш терпеливі та більш нетерплячі в ситуації подолання кризи. їхня емоційна нестабільність нерідко супроводжується незадоволенням своїм життям та становищем у суспільстві.

Інтернали більш впевнені у своїй спроможності вирішувати проблеми. Головний компонент структури інтернальності – впевненість у тому, що людина може все. Все що відбувається з нею, залежить від її особистої активності, спроможності контролювати ситуацію та творчо реалізувати себе.

Саме в процесі сьогодення, коли потрібно подолати кризу, адаптуватися до нових умов, важливою соціально-психологічною характеристикою особистості стає ступінь активності її власних зусиль, спрямованих на подолання життєвих труднощів, почуття хазяїна, власної відповідальності, пов’язане з вірою в успішне майбутнє, тобто інтернальність.

Нижче розглянемо наскільки українці зараз відчувають свою особисту залежність від зовнішніх обставин взагалі і від владних структур (еліти) зокрема, і як це ставлення може впливати на нинішню ситуацію в суспільстві (по результатам соціологічних досліджень). Показовими є відповіді на такі питання (дані наведенні у відсотках):

Наскільки ваше життя належить від тих хто складає правлячу еліту?

– Дуже залежить        – 38,2.

– Залежить достатньо – 37,1.

– Мало залежить        – 9,0.

– Майже не залежить – 8,0.

Таким чином, більшість людей відчуває суттєву залежність свого життя від зовнішніх обставин і, зокрема, від правлячої еліти, тобто жертвою

Отже, психологічні особливості українського національного характеру, тривала соціально-економічна криза суттєво знижують почуття хазяїна та оптимізм українців, які так потрібні завжди, а особливо в цей переломний період життя нашого народу.

2. Традиційна модель поводження людей «Жертва», що, втім, в подальшому може перейти в тирана.

Розглянемо її більш детально, тому що вона характерна більшості людей.

2.1. Основні положення

1. Людина існує окремо від навколишнього середовища.

Ця модель розглядає людину окремо від навколишнього світу, протиставляє її йому. Зовнішній світ представляється як середовище чужорідне.

Цей поділ світу закладений у нас дуже глибоко.

За допомогою масового гіпнозу (і в першу чергу за допомогою науки, освіти й релігії) у нашу підсвідомість із дитинства впроваджуються певні постулати й правила. І ми живемо за цими правилами, боячись відступити від них.

Але все-таки пальму першості в побудові моделі «Жертва» потрібно віддати релігії.

Саме за допомогою релігії з дитинства вселяють, що людина раб Божий, що вона гріховна і порочна по суті своєї. А наука й освіта формують особливу філософську концепцію, відповідно до якої людина мала й незначна, вона лише порошина у Вселеної, а тому від неї мало що залежить, а точніше – людина залежить від навколишнього світу.

Найстрашніше, що ця модель тяжіє не тільки над дорослими людьми. Її усмоктує дитина з молоком матері. Вона просто передається в спадщину. І поки ця модель переважає в людській свідомості, жодна людина на землі не може бути щасливою.

2. Навколишній світ – світ ворожих і союзних сил. Світ добра й зла.

Як важко жити в такому світі. Постійно доводиться очікувати нападу. Стан вічної напруги й страху. Страху за своє життя.

Навколишнє середовище сприймається як чужорідне й вороже.

Людина, що користується цією моделлю, постійно перебуває в особливому стані занепокоєння.

З одного боку, вона боїться залишитися без засобів до існування, і в неї виникає занепокоєння із приводу майбутнього.

З іншого боку – на людину тисне час. Він тече невблаганно. Кожен день народження нагадує про вік. І виникає страх старості й смерті.

Отже, чим старішими ми стаємо, тим сильніше наше внутрішнє занепокоєння, тим більше хвороб і менше сил.

Люди з такою моделлю бачать навколишній світ у чорному світлі. Вони розглядають його як джерело небезпеки й зла. Прокидаючись вранці, вони страшаться при думці, що їм доведеться вийти за межи свого будинку. Побоюючись шкоди, що заподіє їм світ, вони випробовують стрес, постійно готуючись до боротьби або втечі. Їхнє серце може битися прискорено, а тиск – підніматися. Іноді вони гніваються, думаючи, що в цьому жорстокому світі кращий захист – напад. Або стають украй пасивними, сподіваючись, що їх залишать у спокої.

Крім того, як правило, такі люди – песимісти. Вони очікують найгіршого, і іноді їм роблять приємність невдачі інших людей, тому що подібні події підтверджують обґрунтованість їхнього погляду на світ і стратегії виживання. На їхню думку, у світі виживає найсильніший, тому що людина людині – вовк.

У подібних людей спостерігається схильність до зайвого негативізму. Всі їхні переживання зосереджені навколо втрат й поразок. Вони тривожні, нещасні й неспокійні. Люди з підвищеним рівнем тривожності сприймають світ як джерело небезпеки. Вони намагаються обмежувати свої контакти з світом, оскільки він загрожує їх фізичному й психологічному благополуччю.

Такі люди також звичайно мають низький рівень самоповаги. Наприклад, їх легко збентежити, вони відмовляються від своїх нових ситуаціях, не одержують задоволення від життя й нерідко хотіли б виявитися іншими  людьми.

3. На людський організм постійно впливають певні ворожі сили (мікроорганізми, фізичні й хімічні фактори, дії людей). Людина постійно перебуває в стані оточення й боротьби.

«Навкруг вороги!» Напевно, багатьом з вас знайомий цей стан. Типовий приклад, коли людина користується моделлю «Жертва»: спочатку вона перебуває у позиції жертви, що «поганий» уряд довів її до вбогості, а потім непомітно для самої себе приймає на себе роль ката, щоб покарати винних у її лихах.

Все дуже просто! Якщо ви вважаєте, що вам заподіяли біль, то автоматично стаєте жертвою. Якщо ви заподіюєте біль іншим – ви вже тиран.

Але будь-який тиран, рано або пізно, однаково стане жертвою, тому що всяка жертва мріє стати тираном.

4. Збереження життя — це боротьба.

Вічна боротьба зі злом. Боротьба за виживання.

Іноді ми перемагаємо зло (як правило, за допомогою насильства), іноді воно виграє битву. Навіть якщо ми навчимося перемагати зло, те в остаточному підсумку програємо війну, тому що вмремо. Та й зла не стане менше, адже сила дії дорівнює силі протидії. Чим  сильніше ми боремося зі злом, тим сильнішим й витонченим воно стає.

Людина, що бореться за своє життя з ворожим світом, насправді не живе, а виживає.

5. Світ обмежений.

У такому світі людина постійно випробовує недолік чого-небудь: ресурсів, грошей, часу.

Потрібно обійти інших, потрібно придушити конкурентів, взяти якнайбільше, а то не дістанеться. Адже світ обмежений – на всіх не вистачить. А насправді всі обмеження знаходяться в «нашій голові», нашій Я-концепції.

6 Люди з такою моделлю світу мають негативне мислення й вважають:

• Що навколишній світ улаштований неправильно.
• Що люди мають більше недоліків, ніж достоїнств.
• Що в майбутньому обов’язково відбудеться щось погане.
• Що людина, яка мовчить і дивиться на нас, думає про нас щось погане.
• Що любов не існує, а є тільки залежність і розрахунок.
• Що не потрібно до чогось прагнути, тому що однаково нічого не вийде.

Такі люди й живуть за законами негативного мислення, тобто вони негативно ставляться до людей і навколишнього світу, планують неприємні події, припускають погані думки в навколишніх. Відповідно, все це вони й одержують у відповідь.

Чи помічали ви, що коли ви супитеся й з недовірою дивитеся в очі співрозмовникові, через якийсь час він теж починає супитися й випробовувати недовіру до вас? Зовнішній світ і оточуючі люди дзеркально відбивають нас самих. Те, що ми почуваємо й думаємо, – те й одержуємо у відповідь. Тому не слід забувати, що найчастіше виразка шлунка виникає не від того, що з’їли ми, а від того, що з’їдає нас (занепокоєння, страх, гнів, заздрість і багато інших «ментальних вірусів»).

7. «Чому я?»

Такі люди, потрапляючи в критичні ситуації, часто задають собі питання: «Чому я?» Однак це питання відволікає нас від рішення проблеми, і ми тим самим перекладаємо відповідальність за події на зовнішні обставини. Наприклад, ми говоримо: «Чому це трапилося із мною? О, Господи, чому я? Чому вони завжди так поводяться? Чому не дадуть мені спокій?» Щораз, коли з наших губ зриваються ці слова, ми лише дарма витрачаємо сили, оскільки відповіді на них не існує. Ми тупцюємо на місці, замість того, щоб вирішувати проблему, що виникла. Якщо ви цілими днями обвинувачуєте у своїх проблемах зовнішні обставини, вам ніколи не домогтися успіху. Ніколи, навіть якщо та або інша неприємність, що виникла у вас, усього лише черговий урок, піднесений життям. Адже це ваша проблема, отже, ви відповідаєте за неї.

2.2. Сутність. З вами щось відбувається, і ви при цьому усвідомлюєте себе не причиною того, що відбувається, не активним співорганізатором події, а лише тим, хто випробовує на собі вплив з боку зовнішніх сил. Ви не створюєте подій, а лише реагуєте на них. Ви не бачите й не визнаєте своєї активної участі в створенні обставин. Обставини «трапляються» з вами.

Ви – об’єкт впливу сукупності різних життєвих обставин.

Ви – не першопричина, ви – наслідок.

Скажемо простіше й навіть грубіше. Ви – жертва. При цьому жертва – це зовсім не обов’язково щось напівживе й закривавлене. Зовсім ні. Ви – побутова жертва, що зовні виглядає точно так само, як і будь-яка інша людина.

Якщо у вас у житті є складності, то створили їх не ви, а хтось інший. Або щось інше (уряд, злі сили, недруги, закони, екологія й т.д.). Ви не відповідаєте за те, що з вами відбувається. Ви не винуваті. Це не ви створили! Вам просто не потаналино (із чоловіком, дружиною, батьками, роботою, країною, урядом, дітьми, здоров’ям, віком, зовнішністю, друзями, роботою, начальником, колективом і т.д.). Зрештою, у який складний час ви живете! Ви – жертва невдалого збігу обставин.

Жертва — це стиль життя. Загальна концепція її така: «Тут я нічого не можу змінити, я не відповідаю за те, що відбувається, тому що не я створив це. Є хтось або щось, що псує мені життя. І якби не це, у мене все було б набагато краще. Я не знаю, що із цим робити, і не бачу виходу. Я безпомічний. Підкажіть, що мені робити?»

Особливість цієї життєвої позиції в тім, що ви насправді почуваєте себе безпомічним і нещасним. Ви зовсім щиро страждаєте. Ви зовсім щиро просите поради, що вам робити. І ви зовсім щиро вважаєте, що зробити в цій ситуації нічого не можна. І ви зовсім щиро не розумієте тих людей, які стверджують, що ви зайняли цю життєву позицію добровільно. Було б просто знущанням думати, що ви самі вибрали цей спосіб життя. Ви ж не ідіот, просто все так склалося.

У ваших складностях завжди є винуватий. Це або людина, або обставини. А ви – ні, ви гарний!

Навіть наша мова підбудувався під цю модель мислення – мислення безвідповідальної людини:

• Стосунки не склалися (вони десь там, без мене не склалися, це не я їх не склав, це партнер).
• Так вийшло в моєму житті (воно само так вийшло, я отут ні при чому).
• Бог не дав щастя (ну, отут хоч винуватого знайшли — Бог, чи бачите, недоглядів).
• Мені не таланить (це «воно» не таланить, зі мною все гаразд).
• Мене не розуміють (ну звичайно, це вони дурні, а не я).
• Справи розвалюються (вони самі розвалюються, це не я їх розвалюю).

А головне – ви нічого не зробили, щоб ця проблема виникла. Ви не приклали руку до її створення. Вона сама з’явилася.

Своя участь у створенні власного життя просто не розглядається. Відповідальність для таких людей це те, що повинні нести інші.

І тому:

• у жінок винуваті чоловіки,
• у чоловіків винуваті жінки,
• у підлеглих винуваті начальники,
• у начальників винуваті підлеглі,
• у батьків винуваті діти,
• у дітей винуваті батьки,
• у вчителів винуваті учні,
• у бідних винуваті багаті,
• у хворих винуваті хвороби й лікарі,
• у самотніх винуваті навколишні й т.д.

ГОЛОВНЕ – ЗАВЖДИ Є ВИНУВАТИЙ У ВАШИХ

ПРОБЛЕМАХ!

Ще одна установка жертви: їй вічно хтось щось повинен! Повинен, але не дає, не робить, не виконує. А вона, тобто жертва, із цього приводу страждає глибоко й нескінченно. І таких жертв багато. Напевно, вигідно бути жертвою? Так!

1.3. Чому вигідно бути «Жертвою»?

Раніше вже згадувалося припущення про те, що все, що людина у своєму житті має, вона створила сама. А якщо вона це створила, отже, їй це потрібно. Вигідно тобто.

Але невже позицію жертви вибирають самостійно? Як не дивно, так. Причому вибирають цілком добровільно. І не під дулом пістолета, як правило.

Правда, цей вибір не завжди усвідомлений, але однаково хитрий.

Є в нашій мові такі слова: образився, розчарувався, злякався, розлютився, розхвилювався й ін. Ці дієслова теж указують на те, що дія спрямована на самого себе. Скривдив сам себе (за допомогою іншої людини), злякав сам себе (за допомогою якоїсь обставини), розчарував себе й т.д.

Тому насправді правильно було б говорити так:

• я себе кривджу,
• я себе хвилюю,
• я себе дратую,
• я себе розчаровую,
• я себе обманюю,
• я себе лякаю,
• я себе злю.

І якщо ви хочете зіпсувати собі життя, то вам треба якнайчастіше самостійно кривдити, розчаровувати себе за допомогою різних людей і обставин. Для того, щоб засмучувати себе, ви також з успіхом можете підключати погоду, телепередачі, газети, новини по радіо й т.д. Усе у ваших руках! Не забувайте, ви – на самообслуговуванні!

Вищий пілотаж — створювати страждання без зовнішніх обставин – віртуально. Наприклад, ви їхали по дорозі й уявляли собі майбутню розмову з вашим чоловіком (начальником, дитиною, родичем і т.д.). Ви самі запитували, самі відповідали, і все – в особах. І ви цілком реально уявили, що він вам зробить або відповість, з урахуванням його мерзенного характеру. Звичайно, ви образилися на нього заочно. Ви засмутилися й розлютилися, сидячи в себе в машині, перебуваючи в повній самітності. Заочно. Насправді ще нічого не відбулося, а ви вже досягли результату: вам погано!

Ви також можете використати ті ж самі обставини, що відбулися один раз (і, може бути, дуже давно – в 2000 році до н.е.), щоб випробувати розчарування багаторазово.

Деякі люди досягають у цьому такої майстерності, що, використовуючи лише одну обставину, засмучуючись нескінченну кількість разів! Подумки, раз за разом, знаходячи її усе більше жахаючою і несправедливою, вони створюють усе більше й більше глибоке страждання. Професіонали!

Навіть якщо у вас сьогодні все гаразд, не все загублено! Вам може отруїти нинішнє існування думка типу «Так не може довго тривати, колись це скінчиться». І починайте думати про те, коли це скінчиться і як вам погано при цьому буде. Результат гарантований.

Таким чином, при відомій майстерності можна створювати жахливі щиросердечні страждання й біль, обходячись навіть власними фантазіями, не залучаючи для цього об’єктивні обставини. А чого чекати? Раптом вони не трапляться? Так що ж тепер і не страждати зовсім? Ні, ваше нещастя в наших руках!

Отже, повернемося до наших «баранів». А точніше, до вигід, які ми одержуємо, добровільно й самостійно, займаючи позицію жертви.

Чому ж так популярна ця гра?

• Жертву не обвинувачують, тому що їй і так погано.
• Жертва завжди права, не праві – інші.
• Вона завжди в центрі уваги зі своїми проблемами.
• Її жаліють, їй співчувають.
• Є шанс, що її оцінять – якщо не за досягнення, так хоч за страждання.
• Як правило, образ жертви завжди «гарний», «шляхетний».
• У жертви є спосіб маніпулювати іншими людьми, особливо якщо вона викличе в них почуття провини й незручності.
• За неї можуть, зрештою, вирішити те, що вона сама не може.
• Вона може розраховувати на поміч.
• Вона може виправдати свої невдачі.
• Вона ніколи не винувата, нізащо не відповідає.

Їй не треба напружуватися – перед нею не ставлять складних завдань, а частіше, навпаки, намагаються завжди полегшити їх.

У неї завжди є привід для розмови з іншими людьми (про свої проблеми).

І це ще не все! Це тільки мала частина тих вигід, які має жертва.

Обрана роль припускає особливе поводження. Інакше як донести до людей свої щиросердечні муки? Сюди згодяться:

• пред’явлення скарг,
• хронічно поганий настрій,
• опис своїх страждань,
• сльози в очах,
• тяжкі подихи, сумовите мовчання,
• відсутність дій, пасивність,
• хронічне невдоволення,
• професійно скорботне вираження особи й т.д.

По цим перерахованим вище ознаках дуже легко зрозуміти, чи користуєтеся ви вже цим дивовижним способом, або ще ні. Швидше за все, як людина спритна та винахідлива, користуєтеся. Із чим ми вас і поздоровляємо. Для жертви характерний свій лексикон, по якому її легко пізнати.

2.4. Словник жертви

Він дозволяє вирішити основне завдання: привернути увагу, викликати жаль, довести до відома навколишніх, у якім положенні ви перебуваєте і як вам там важко.

Слова й вислови використаються не усвідомлено, але мети своєї досягають швидко.

• Якби не…, я б…!!!
• Це не я, це він (вона, вони, доля, обставини, зірки, спадковість, карма й т.д.)…
• Я не можу тут нічого змінити…
• У мене немає іншого вибору…
• У мене немає виходу…
• Я повинен, зобов’язаний, змушений…
• Я цього не переживу…
• Він (вона, вони) мене в могилу зведуть!
• Ну, скажіть, що мені робити?

2.5. Види самовираження жертви

«Я – жертва!». Перше й саме головне правило – нізащо не визнайте, що ви страждаєте добровільно! Не допускайте навіть такої думки!

Не беріть на себе ніякої відповідальності. Ну, навіщо вам зайвий вантаж? Краще подумайте, кого ви можете обвинуватити у своїх проблемах?

Обов’язково збирайте свій «лікарняний лист»: всі ваші хвороби, хворості, жахливі форсмажорні обставини, нещасні випадки, що відбувалися з вами, жорстокий і підлий обіг навколишніх і т.д.

Якщо років до сорока вам не буде чим похвалитися, то, принаймні, буде, чим виправдатися.

Скаржтеся. Якнайчастіше. Особливо скаржтеся на тих, кого немає поруч. Скаржтеся тим, хто допомогти свідомо не може. Але може сердечно вислухати.

А якщо вас не захочуть слухати — ще один аргумент у вашу користь, — ви нікому не потрібні!!!

При зустрічі із друзями й знайомими не прогавте можливості описати свою нелегку долю. На питання «Як справи?» ніколи не відповідайте «Добре!». Розповідайте у всіх подробицях про свої нещастя. Нехай вони знають, як вам важко.

Якщо вам доводиться спілкуватися з людьми успішними – заздріть їм чорною, безнадійною заздрістю. Розповідайте собі історії про те, що ви ніколи не досягнете успіху. Якщо спілкуєтеся з невдахами, активно підтримуйте їхні розмови. Розділяйте їхні думки (про ціни, про начальників, про країну, про уряд, про жахливе здоров’я). Переконайте себе й інших у тім, що вам хронічно не щастить. Вірте в те, що ви нічого не можете, – і ви дійсно не зможете.

«Бідний родич». Це особлива, можна сказати, елітна форма виконання ролі жертви. Маскується під скромність і шляхетність, так що й дорікнути начебто ні в чому. Основна мета – привернути увагу, жаль, підняти собі ціну, маніпулювати.

• Не звертайте на мене уваги…
• Ой, не про мене мова…
• Не думайте про мене…
• Так мені багато не треба…
• Не варто подяки...
• Я навіть не скаржуся…
• Мені можна в останню чергу…
• Я все стерплю…
• Так що ви, не варто…
• Так я ні на що не претендую…
• Я нікого не обвинувачую…
• Ідіть розважайтеся, а я полежу…
• Щось голова приболіла…
• Нехай всі лиха впадуть на мою голову, не на твою…
• У моєму віці пізно вже думати про…

Особливо вишуканою формою виконання партії «бідного родича» є скромне сидіння в десь в непримітному місці, застиглий погляд і мовчання.

«Я це не можу, тому що…». Ключові слова тут: «не можу, тому що…». Допустимо, у вас є проблема. А вирішувати її вам не хочеться. Що ж робити? Все дуже просто.

Треба видумати історію, причину, по якій ви не можете впоратися із цією проблемою або хоча б почати щось робити, щоб її вирішувати.

Наприклад: «Я самотня, тому що всі нормальні чоловіки вже одружені». Це не факт життя, це ваша думка й думка подруг по нещастю.

Щоб аргументувати таку думку, можна відшукати факти зі свого минулого («Це мене мама в дитинстві упустила, з тих пор все не так, як треба», «Мої вчителі були погані» і т.п.). Можна взяти суспільну думку («На чужому нещасті своє щастя не побудуєш»), можна залучити до цієї фантазії те, що взагалі не має до проблеми відносини («Якби не моя лінь, я б уже давно…»).

Що характерно, в 90% випадків придумана вами історія не є реальним фактом, що перешкоджає вам. Але ви щиро вірите в те, що це непереборний факт, і ця віра надійно захищає вас від усяких спроб почати міняти положення речей.

«У невідповідний момент у невідповідному місці». Самовираження складне, з розряду майстерних. Але деякі жертви володіють цим досконало.

Дотепер точно не встановлено, як вони це роблять, але вони це роблять! Мабуть, є якесь ноу-хау, ми можемо лише догадуватися яке. Поділимося з вами цим припущенням.

Швидше за все, ці люди мають глибоку віру, що життя настільки жахливе, що являє собою чергу суцільних мучень. 33 нещастя, одним словом. Є також підозра, що ці люди думають: усе, що не трапляється в цьому світі, трапляється їм на зло.

Такі люди розвили в себе маніакальну здатність завжди виявлятися в невідповідний момент у невідповідному місці.

Наприклад: встати в чергу, що не рухається, коли ви квапитеся, потрапити в «пробку», коли часу в обріз, потрапити під дощ, коли немає парасольки, потрапити під сніг в одній футболці, потрапити у хвилю червоних світлофорів тощо

Варіантів – безліч. На землі так багато невідповідних місць, де вас зовсім не чекають! Треба тільки потрапити туди не вчасно!

«Спихнізм». Є один безпрограшний спосіб, як стати безпомічним: «звалити» причину своїх проблем туди, де вкрай складно щось змінити.

Розглянемо найбільше «блискучі» варіанти:

• Це в мене спадкоємне. Версія загальнодоступна. (Проти спадковості нічого не вдієш, гени із хромосомами вже зіграли свою партію.) Тато й мати були поганим генетичним матеріалом …
• Це моя підсвідомість! Версія для особливо просунутих у психології. Так – так, це не я, це воно. Я ж хотів як краще, а от моя підсвідомість має іншу думку. Ну що із цим поробиш!
• Це порча! (Це мене наврочили, позаздрили, «чорним оком» подивилися й т.д.) Версія народна. Ось які недобрі люди бувають! І як їх земля носить!

Результат всіх цих поведінкових форм завжди буде один: ви перестанете бути хазяїном свого власного життя. Якщо колись не дай боже їм.

Чи так варто бути Жертвою? Звичайно ж, ні!!! Сподіваємося в цьому ви переконалися? Що ж робити? Як жити далі? Вашій увазі пропонується більше ефективна форма поводження, яка дозволить реалізувати своє високе призначення та бути щасливим. Скористайтеся нею.

3. Конструктивна модель поводження – «Хазяїн»

Саме ця модель докорінно міняє життя людини, робить її щасливою, радісною, оптимістичною.

3.1. Основні положення

1. Ми живемо не ізольовано від навколишнього нас світу, а є його частиною. Навколишній світ – це наш світ. Всі й усе в цьому світі зв’язано між собою невидимими нитками причетності.

Як можна розглядати клітину окремо від усього організму?! І організм і клітина взаємозалежні один з одним. Поділ існує тільки для того, щоб кожна клітина виконувала свої функції. А головна функція кожної клітини – життя й процвітання всього організму. Якщо клітина виконує свої функції, то вона одержує від організму все, що їй необхідно. Як тільки клітина починає ізолювати себе від організму, вона перетворюється в пухлину. Ракова клітина живе за рахунок організму, харчується його соками й поступово знищує його, а в остаточному підсумку – і себе.

Людина, як клітина, живе в єдиному організмі Всесвіту. Головне призначення людини — здоров’я й процвітання цього організму. Ми, люди, зв’язані між собою загальною ідеєю Життя. Ця ідея нас поєднує, а не розділяє. Ми всі повинні перетворитися зі споживачів у творців. Але поки ми ділимо світ на друзів і ворогів, ми будемо боротися за виживання в цьому світі. Людина, що живе в старій моделі, приносить біль собі й навколишнім. Поступово вона ізолює себе від природи, людей, племені, суспільства, від Батьківщини й перетворюється в «пухлину».

У новій моделі мова йде не про виживання, а про життя й радість. Про спільну творчість.

2. Світ як джерело добра. Люди розглядають його як джерело добра, – поважають її енергійною і щедрою. Щоранку такі люди думають, що з ними відбудеться щось гарне. Це оптимісти. Вони випромінюють упевненість. Створюється враження, що невдачі на них не впливають. У них сильно розвинене почуття впевненості. На їхню думку, вони здатні знаходити вірний шлях, і вони можуть претендувати на заслужену винагороду. Вони говорять собі: «Це мій день» або: «Сьогодні із мною відбудеться щось гарне».

Таких людей характеризують два аспекти. По-перше, їм властива позитивна самооцінка. Вони вважають не  тільки досягають успіху, але вони є щасливими.

По-друге, ці люди впевнені: світ надає їм безліч можливостей або зручних випадків. Наприклад, дослідження, присвячені проблемі тривожності, свідчать: той, у кого її рівень невисокий, більше схильні до дослідження навколишнього світу, реагуванню на нові стимули й намагаються займатися невідомими видами діяльності. Оптимісти відкриті новому досвіду й новим завданням, а люди, яких не залишає надія, звичайно мають розвинене почуття суб’єктивності й легко розпізнають шляхи досягнення мети.

Люди, що вважають оточення безпечним, не бачать у ньому початку позитивного або негативного афекту. Вони розглядають його як наслідок своїх дій, які, насамперед, є продуктом їхньої діяльності.

3. Ми самі створюємо навколишній світ; робимо, творимо його своїми думками, емоціями, поводженням.

Із усього різноманіття нескінченності ми виділяємо для себе певні границі, у межах яких можемо почувати себе більш-менш спокійно й комфортно. Ми живемо не в самій реальності, а в її моделі.

Між самою реальністю й нашою моделлю світу існує величезна різниця.

І це очевидно. Істину неможливо описати словами, тому що, як тільки ми починаємо використовувати мову (яка вже сама по собі обмежена), ми віддаляємося від першоджерела. Звідси стає зрозуміла безглуздість суперечок про те, чий Бог справжній. Просто нерозумно сперечатися про те, чия точка зору більше правильна. Будь-які суперечки є породженням старої моделі свідомості.

У цьому світі немає чогось правильного або неправильного. Є просто речі корисні, які можна використати в тій або іншій ситуації.

Тому немає людей поганих або гарних. Кожна людина живе у своєму, створеному нею самою світі й виконує певні функції. Світ однієї людини відрізняється від світу іншої людини. І не потрібно всіх людей стригти під одну гребінку. Згадаєте основний принцип НЛП: «Увесь світ один, а карти його в кожної людини різні». І тому з повагою потрібно ставитися до них.

4. Кожна людина в цьому світі (та що там людина – будь-яка тварина, дерево, камінь) є відбиттям нашого внутрішнього світу, продовженням нас самих зовні, нашою проекцією. Зовнішнє відбиває внутрішнє.

Згадайте, всі ви в дитинстві пускали сонячних зайчиків за допомогою дзеркала. Але чому сонячний промінь назвали зайчиком, знають деякі. Виявляється, раніше була гра для дітей, у якій використали дзеркало й дошку зі спеціальним покриттям – фланелеграф. Отож, з паперу вирізали невеликий силует зайця й наклеювали на дзеркало. Цим дзеркалом ловили сонячне світло й направляли його на фланелеграф. На дошці з’являвся силует зайця, оточений сонячним світлом. Дитина повинна була позначити цього зайчика, після чого зайчик «перестрибував» в інше місце. Потім дитина рахувала всіх зайців.

Але чому наведена як приклад саме ця гра? Так тому, що вона чітко відбиває природу нашої свідомості. Усе, що зображено на нашому «дзеркалі душі», відбивається зовні. Інакше кажучи, ми бачимо навколо себе те, що заховано усередині нас.

Звідси – важливий висновок: ми живемо в справедливому світі! Будь-яке наше агресивне поводження стосовно навколишніх і самих себе відразу відіб’ється на нас самих. Адже навколишній світ – це наш світ. І навпаки, добре відношення до самих себе й зовнішньому середовищу створить ланцюжок сприятливих подій.

5. Кожний з нас відповідає за той світ, у якому він живе. Знаємо ми закони цього світу або не знаємо – це не звільняє нас від відповідальності.

Якщо навколишній мене світ є відбиттям мого внутрішнього світу, то я, і тільки я відповідаю за те, що відбувається із мною.

6. Ми перебуваємо в постійному контакті з різними проявами сил природи. Всі вони є невід’ємною частиною навколишнього середовища. Кожна із цих сил може бути корисна для нас.

Інакше кажучи, немає енергії позитивної або негативної. Немає гарних або поганих людей. Є просто енергія, сила. І її поводження визначається нашими думками й діями.

Нова модель допоможе вам зрозуміти походження цих сил і навчить вас використати їх на благо собі й навколишньому світу. Ви зможете дійти згоди й рівноваги між вашим способом існування й навколишнім середовищем.

7. Ми можемо впливати на свої думки, емоції й поводження. Ми можемо впливати на навколишній світ.

Піклуючись про чистоту своїх помислів, ми піклуємося про своє здоров’я й благополуччя. Працюючи над собою, ми міняємося самі й міняємо хід подій.

Для таких людей задоволення й задоволеність виникають не з якихось приємних подій або запобігання неприємних, а зі власних дій – точніше, із прояву компетентності. Ці люди з ранку думають про мету, яку потрібно досягти. Можливо, вони вирішують купити будинок у новому місці. Згодом вони здобувають стару будівлю, зносять її й будують будинок своєї мрії.

Таким чином, задоволення цим людям доставляє діяльність, що змінює світ. Щоб здійснювати її, вони повинні розвивати навички, або компетентність. Реалізуючи їх, випробовують задоволення. Вони говорять собі: «Мені потрібно навчитися цьому, щоб перетворити в те, що я хочу», «Я хочу зробити це на свій смак».

8. Ми живемо в багатому Всесвіті.

Це доведено останніми дослідженнями вчених. Людське почуття й людська думка творять світ речей. Можливості тут безмежні, якщо ми себе не обмежуємо.

9. «Як я можу собі допомогти?»

Потрапляючи в критичну ситуацію люди з такою моделлю поводження задають найбільше часто саме це питання, ґрунтуючись на переконанні, що причина того, що відбулося в нас самих. Ми орієнтуємося на результати, а не на пошук причин. Наприклад: « Як я можу виправити положення? Як це краще зробити? Як мені змінити це? Як знайти найкращий вихід?»  Ви відчуваєте різницю? За допомогою питання «чому я?» ми знімаємо із себе відповідальність і стаємо жертвою обставин. Питанням «як?» ми, навпроти, беремо відповідальність на себе й готуємося діяти. Чудодійне питання «як?» відкриває перед нами нові можливості й дозволяє на краще змінити наше життя. Як тільки ви зрозумієте, що краще собі ставити запитання «як?», а не «чому?», як це робить «жертва», перед вами відкриються необмежені можливості й задоволення.

10. Люди з такою моделлю світу мають позитивне мислення й вважають:

• Що навколишній світ улаштований за законами гармонії.
• Що в людях більше достоїнств, чим недоліків.
• Що в майбутньому обов’язково відбудеться щось гарне.
• Що людина, що дивиться на нас, може або думати про нас добре, або взагалі думати не про нас, а про свої справи.
• Що любов реальна.
• Що якщо будеш прагнути до чогось й багато працювати, обов’язково цього доможешся.

І якщо ми самі позитивно ставимося до світу й інших людей, у відповідь ми одержуємо ті ж позитивні події й відносини. Це – закон людського життя, яким  потрібно керуватися, щоб бути щасливчиком і радіти життю …

Обмеження існують тільки в старій моделі. У новій моделі можна одержати все, що хочете. Головне – чистота ваших помислів.

У новій моделі ви живете від надлишку, а не від нестачі. Надлишок усього: енергії, сил, часу, грошей. Не потрібно нічого запасати, заощаджувати. Є все! Зникає страх, що чогось не вистачить. Як говорили древні: «Справжня віра людини там, куди вона йде, коли їй добре», тому що, якщо їй погано, вона вірить тільки в те, що їй допомагає.

Живучи від надлишку й із чистотою помислів, ви перестаєте бути просто споживачем, як паразит або ракова клітина. Ви починаєте давати, створювати, творити. Це дуже важливо. Адже ви можете щось дати тільки тоді, коли це щось у вас є.

Будь-яка модель може бути корисна у своїй конкретній сфері – там її й застосовуйте. Так і ця модель. Вона ні гарна, ні погана. Вона корисна! І ви можете успішно її застосувати для того, щоб змінити свій світ. Щоб зробити своє життя щасливим, а тіло – здоровим.

3.2. Мета цієї моделі – дати вам стратегію, за допомогою якої ви зможете успішно будувати своє життя. Крок за кроком ви навчитеся успішно застосовувати отримані знання у своєму житті. Поступово виробиться нова позиція – позиція хазяїна. Ви здобуваєте нові навички. Це схоже на навчання ходьбі. Всі ми колись училися ходити й тримати рівновагу. Зараз ми навіть не пам’ятаємо про наші перші уроки. Наші дії стали автоматичними. Ми ж не думаємо, які м’язи й зв’язки напружувати, щоб зробити перший крок. Якби все це ми тримали в голові, то не змогли б зробити й одного кроку.

Наполегливо й регулярно звертайтеся до нової моделі, і поступово її принципи перейдуть на рівень підсвідомості й перетворяться в навички. Вам не потрібно буде замислюватися про те, який метод застосувати. Все буде працювати автоматично. Ви почнете жити в іншій реальності.

Нова стратегія допоможе вам відновити свою цілісність, виявити свої безмежні можливості.

Вся принадність нової моделі полягає в тому, що ви перестаєте губити свою дорогоцінну енергію в критичних ситуаціях. Навпаки, такі ситуації стають для вас своєрідним тренажером. Замість порожніх і шкідливих розтрат на негативні емоції, ви починаєте накопичувати свою особисту силу.

І в цій ситуації доцільно говорити про критичні ситуації, проблеми як про уроки життя. Взагалі, всі ситуації розділилися на дві категорії: приємні й корисні. Приємні ситуації дарують насолода, відпочинок і спокій. Корисні – нагадують про те, що настав час рухатися далі, настав час учитися чомусь новому. Життя триває!

3.3 Практичні поради по формуванню моделі поводження «Хазяїн». Для формування моделі хазяїна потрібно зробити певні кроки.

Крок перший. Взяти на себе відповідальність. Всі події у своєму житті я створюю сам, разом з навколишнім світом. Усе, що я бачу, чую й почуваю у своєму світі, – це відбиття моїх думок і почуттів. А також думок, почуттів і переконань оточуючих мене людей.

Всі ми зв’язані між собою невидимими нитками причетності. Причетності до єдиного Організму Всесвіту.

Навколишній світ є відбиттям наших думок, почуттів і емоцій. Усе, що є в нашій підсвідомості, у нашій душі, – проявляється зовні. Немає випадкових подій. Усе в цьому світі закономірно.

Тому перше, що потрібно сказати при розборі будь-якої ситуації:

– Це мій світ, моє життя. Всі події у своєму житті я створюю сам/сама. Всі й усе в цьому світі допомагають мені в створенні будь-якої ситуації. Ось і цю ситуацію я створив/створила сам/сама разом з іншими людьми.

Головне – це вчасно перемкнутися на нову модель.

Крок другий. Використання закону притягання.

Відомо, що позитивні думки створюють сприятливі ситуації в нашому житті, а негативні – хвороби й страждання.

Для цього важливо зрозуміти, що все, що ви бачите, чуєте й почуваєте, — це продовження вас самих. Це відбиття вашого внутрішнього стану. Навколишній світ є продовженням нас самих. Тобто все, що є в нашій підсвідомості — сукупність думок, почуттів і емоцій, — все це проектується на зовнішній екран. Іншими словами — зовнішнє відбиває внутрішнє. Ми бачимо й чуємо те, що є в нас у душі, у підсвідомості. Тому, якщо у вашому житті є людина, що вас дратує й кривдить або яку ви просто ненавидите (не хочете бачити), то не поспішайте обвинувачувати цю людину. Загляньте усередину себе. Розгадка цієї ситуації ховається там. Подібне притягає подібне! Отже, все, що вам не подобається в інших людях, — є усередині вас. (До речі, вірно й зворотне твердження: усе, що вам подобається в інших людях, — теж є у вас.)

Це підтверджується і Біблією: «По вірі вашій буде вам». Виходить, що ми живемо в справедливому й закономірному світі, де кожному віддається по його вірі, тобто по його думках. У що людина вірить, то вона і одержує.

Отже, наступне питання, що ви повинні задати собі, звучить так: «Чим я створив/створила цю ситуацію? Якими своїми думками й емоціями? Яким поводженням?»)

Використайте повною мірою закон відбиття й подоби: зовнішнє відбиває внутрішнє і подібне притягає подібне.

Навколишній світ – це відбиття й продовження нас самих. Якщо ви не любите й не поважаєте себе, то обов’язково залучите кривдника. Якщо ви роздратовані й злі, то не дивуйтеся неприємностям. Якщо у вас добрі думки й прекрасний настрій, то й ситуації вас чекають відповідні.

Тому приймайте будь-які ситуації, які виникають у вашому житті, без претензій і образ, з світом. Кожна людина, що зустрічається на вашому життєвому шляху, приносить із собою певні відкриття. Будьте уважні!

Крок третій. Позитивний намір.

Пам’ятаєте приказку «Усе, що робиться (відбувається), – на краще»? За будь-якою ситуацією, за будь-якою подією ховається позитивний намір. Не існує випадкових подій. Усе в цьому світі справедливо й закономірно. Інакше кажучи, наш підсвідомий розум створює події для того, щоб здійснити для нас щось життєво важливе, якийсь позитивний намір.

Тому наступне питання, що ви повинні задати собі, звучить так: «Для чого мені потрібна ця ситуація? Який позитивний намір моя підсвідомість здійснює за допомогою цієї ситуації? Які важливі й позитивні уроки я повинен витягти із цієї ситуації?»

Всесвіт розмовляє з нами за допомогою різних життєвих ситуацій. Адже життя — це сукупність таких ситуацій. Якщо події приємні, виходить, ми живемо в злагоді із собою й з навколишнім світом. Якщо події неприємні, виходить, ми зупинилися у своєму розвитку. Будь-яка критична ситуація – це підказка для нас. Намагайтеся зрозуміти, чому ви повинні з неї навчитися.

Все залежить від того, як ми ставимося до подій. Якщо споконвічно в мені буде закладене знання, що все в цьому світі не просто так, що моя підсвідомість створює події для того, щоб допомогти мені відшукати мій справжній шлях, і залучає в моє життя потрібних людей, а я допомагаю, у свою чергу, оточуючим людям, то життя здобуває зовсім інший зміст. Зникає страх перед майбутнім. Перестаєш почувати себе нещасною жертвою. Починаєш накопичувати силу. І почувати себе «Хазяїном»

Крок четвертий. Створення нових способів поводження.

Що значить змінити своє поводження і як це зробити? Змінитися – це значить створити нові способи поводження й мислення й реалізувати їх у своєму житті. Сформувати нове відношення до себе й навколишньому світу. А критичні ситуації саме вказують на те, що потрібно змінити.

Завдяки таким ситуаціям постійно йде самовдосконалення й розвиток. Ваша свідомість міняється й розширюється. Ви стаєте більше гнучким і мудрим.

Головне – взяти на себе відповідальність і почати мінятися самому, а не чекати, поки зміняться навколишні. Запам’ятаєте золоте правило: ситуацією володіє той, у кого більший вибір у поводженні.

Якщо ви вже готові до змін, то наступна дія, що ви повинні зробити, – це створити нові способи поводження й мислення.

Якими повинні бути ці нові способи?

По-перше, вони повинні бути більше ефективні й надійні, ніж старі.

По-друге, бажано, щоб вони діяли швидше й виглядали простіше ніж попередні.

По-третє, і це саме головне, нові способи не повинні мати шкідливих побічних наслідків. Тобто вони повинні бути сприятливі для вас і навколишнього світу. Згадаєте золоте правило всіх релігій світу: «Роби іншим те, що ти хочеш, щоб тобі робили».

Кількість нових способів може бути нескінченним. Все залежить від вашої фантазії й творчості. Чим їх більше – тим більший вибір, тим ви гнучкіше.

Тепер приступайте до конкретних дій. Якщо ваші думки залишаться тільки на рівні думок, то мало що зміниться. Необхідно використати нові варіанти поводження в житті, на матеріальному плані буття. У потрібний час і в потрібнім місці.

Крок п’ятий. Прощення й Віддяка.

Простіть кривдника, мало того – попросіть у нього прощення й подякуйте його за урок.

Бо, ображаючись, ви руйнуєте й себе, і навколишній світ. А коли дякуєте, то робите посилання добра. Це творче почуття. І воно обов’язково повернеться до вас благом.

Головне – бути щирим!

Віддяка в корені міняє не тільки відношення до ситуації, але й саму ситуацію. Коли ви вчитеся дякувати за будь-які події у своєму житті, то ви повністю позбуваєтеся від гордині. Ви відпускаєте ситуацію. Тобто даєте волю подіям текти по іншому сценарії, сприятливому для вас і для навколишніх.

Крок шостий. Благословення й Дарування.

Це завершальний етап творчої моделі поводження.

Тепер, після того як ви подякували всіх учасників ситуації, благословіть їх. Тобто побажайте їм всіх благ. І дайте їм те, у чому вони бідують. Піднесіть їм своєрідний подарунок.

Але як визначити, у чому бідує людина? Що їй подарувати?

Це дуже просто зробити. Для цього запитайте себе: «На що заміряється ця людина? Що своїми діями вона намагається забрати в мене?»

Адже більшість людей перебувають у ролі жертви або тирана й сприймають навколишній світ як вороже, ізольоване й обмежене середовище. Тому те, у чому вони бідують для виживання, намагаються забрати в навколишніх.

Якщо людина починає вас дратувати, то вона намагається забрати у вас спокій. А це значить, що їй самій бракує спокою. Саме це ви й повинні їй подарувати.

Якщо ваше відбиття намагається забрати у вас впевненість, то їй самій не вистачає впевненості.

Якщо радість – то вона має потребу в радості.

Якщо задоволення – їй необхідне задоволення.

Образ подарунка залежить не тільки від потреб вашого відбиття, але й від вашої творчості й фантазії. Форма  для вияву любові або, наприклад, спокою може бути сама різна. Довіртеся в цій справі своїй підсвідомості.

Принцип Благословення й Дарування має глибокий філософський зміст. Коли ви щось віддаєте, у вас цього стає більше. Ви – безбережний океан здоров’я, радості й спокою. Бездонне джерело любові, упевненості й благодушності. Чим більше ви віддаєте, – тим більше ви одержуєте.

Зрозумійте головне! Ви — хазяїн. Ви можете все. У вас є все. Тому допоможіть людині одержати доступ до тих важливим почуттям і цінностям, у яких вона бідує як особистість. І після того, як вона одержить те, що їй необхідно, можливі два варіанти подальшого розвитку подій. Перший – ця людина зміниться разом з вами й стане іншою. І другий – ця людина дасть вам спокій і піде з вашого життя, поступаючись місцем іншим людям. Все дуже просто: ви перестаєте відігравати роль жертви або тирана, а виходить, «заражати» людей негативними думками. Від вас починає виходити «позитивна енергія». Ви транслюєте зовні благодать і любов, а це благотворно діє на вас і навколишній світ.

В формуванню нової моделі поводження вам допоможуть поради відомого американського психолога й педагога П. Вайнцвага:

• Будь хазяїном своєї долі.
• Досягни успіху в тім, що ти любиш.
• Внеси конструктивний вклад у спільну справу.
• Будуй відносини з людьми на довірі.
• Розвивай свої творчі здатності.
• Культивуй у собі сміливість.
• Піклуйся про своє здоров’я.
• Ніколи не зневіряйся в себе.
• Намагайся мислити позитивно.
• Сполучай матеріальне благополуччя з духовним ростом.

Звичайно дуже часто у вашому новому житті, де ви хочете бути хазяїном виникають перешкоди: це підсвідомість протестує проти нововведень. Чому?

Тому ви поки ще не хазяїн свого життя. Підсвідомість, намагаючись якось забезпечити стійкість, спорудило в душі паркан і сидить за ним. Вам чогось схотілося, а душа відразу впирається в бар’єр: «Не можна!»

Ви намагаєтеся його якось обійти, але ваш стан жалюгідний. Ви робите те, що вам хочеться, але з великим надривом. Іноді ви проривалися крізь бар’єри, але це завжди наносило вам душевну рану.

Власна підсвідомість ніколи вас прямо не слухалася. Ви приймали свої рішення, а підсвідомість свої. Іноді вони збігалися. Ви прекрасно пам’ятаєте ці випадки, тому що це були моменти удачі й упевненості у своїх силах.

Але частіше вам доводилося довго вмовляти підсвідомість, щоб вона дала можливість хоч чогось домогтися. Однак це віднімало занадто багато душевних сил. Зараз ви навчитеся прямо наказувати своїй підсвідомості.

Щораз, коли вам лінь, не хочеться або страшно, але ви вже вирішили щось робити, ви говорите собі: «Я вирішив і зроблю. Вперед!» І все вийде. Чому це відбудеться? Тому що Я прийняв рішення, а підсвідомість підтримала це рішення всією своєю міццю. Адже ви вже поводитеся як велика людина, і підсвідомість знає про це. Тому ви почуваєте, що ви дійсно господар становища, а не яка-небудь жертва.

Ваше вплив на підсвідомість буде значно ефективніше, якщо ви свої рішення, накази, плани будете передавати їй перед засипанням або відразу ж після пробудження, коли ви перебуваєте в стані «напівдрімоти». Саме в цей час найбільше успішно відбувається програмування себе на нове життя.

І так підсвідомість починає вас слухатися. Спочатку з неохотою, але потім усе краще й швидше.

Ця методика сильно полегшує життя, тому що людям властиво в нерішучості вмовляти себе, приводити різні доводи. А хитра підсвідомість починає сперечатися, затягувати справи, поки вже не пройдуть всі строки й поїзд не піде.

Як тільки підсвідомість починає: «Але чому я? Чому зараз? Чому не відкласти?», ви не здаєтеся, а спокійно відповідаєте: «Тому, що Я вирішив!» І сперечатися не має про що. Ви відразу приступаєте до справи.

У вас не повинно бути ні сумнівів, ні коливань. Нерішучість – доля невротиків. Ваше рішення – вищий закон і апеляції не підлягає. Самі великі авторитети вам не указ. Ваше життя за вас ніхто не проживе. Тільки ви вирішуєте, яке у вас буде життя і як ви будете домагатися своїх цілей.

А якщо вам спала на думку гарна ідея, але ви не можете приступитися до її реалізації саме зараз, тому що надмірно зайняті? Не страшно. Ви даєте наказ: «Сьогодні я займуся цим в 19 годин 23 хвилини». Чому в такий час? «Тому що Я так вирішив». І рівно в 19.23 приступаєте.

Спочатку це буде здаватися дивним, але незабаром ви побачите, наскільки швидше й приємніше вам стало приймати рішення. І починати що-небудь дуже легко, а далі – як вагон штовхати. Головне – почати рух.

В цілому для формування моделі хазяїна доцільно скористатися технологією зміни Я-концепції, яка включає в себе:

• усвідомлення потреби зміни власного Я-образу;
• створення нового Я-образу;
• подумки відтворення нового образу – програмування підсвідомості – формування нового образу (візуалізація, афірмації  – ментальна практика 30 хвилин кожного дня);
• поведінки відповідно до нового образу;
• повторення останніх 2-х етапів протягом певного часу (не менше 21 дня) .

4. Практичний приклад формування моделі «Хазяїна» або шлях до життя Ю. Власова.

Ось уже пройшло кілька десятиліть, як олімпійський чемпіон Юрій Власов пішов з великого спорту, а його як і раніше, вважають «ідеалом важкоатлета всіх часів». Атлет, у перекладі із грецького, – не гнеться ні перед чим і не перед ким – боєць. Таким бійцем Ю. Власов був завжди. Своєю долею й у спорті, і в житті він довів, що неможливе можливо, що людина навіть у важкій ситуації не повинна пасувати перед труднощами. Але як навчитися бути вище обставин, уміти себе перебороти?

Спочатку зупинимося на певних біографічних фактах.

З 1946 року по 1953 рік Ю.Власов навчався в Саратовському суворовському училищі. Часу для особистих тренувань у правилах внутрішнього розпорядку не було. Тому він вставав за 30 хвилин до підйому, позбавляючи себе благодатних юнацьких снів. Умивався, прибирав ліжко, чистив гудзики і потім “будував себе”. Йому подобалось бути сильним. Самостійні тренування зробили свою справу і в сімнадцять років при зрості 187 сантиметрів він важив 90 кілограмів – це була чисто “м’язова” вага.

У рік закінчення училища Юрій без особливої напруги віджимався на брусах біля 40 разів, на перекладині – 30 разів, робив “місток”, стрибав у довжину майже на 6 метрів, кидав гранату більше, ніж за 60 метрів, перепливав Волгу туди і назад, досить добре бігав на лижах.

Звичайно, юнацькі тренування Ю. Власова допомогли йому в майбутньому швидко увійти у великий спорт. У вісімнадцять років, майже без спеціальних тренувань зі штангою, він почав присідати з вагою 200 кілограмів по 6-8 повторів у підході. Тоді це було під силу хіба що чемпіону СРСР у важкій вазі.

Після закінчення суворовського училища з срібною медаллю він продовжив освіту в Військово-повітряній інженерній академії ім. Жуковського (1953-1958 рр.).

Це період напруженого навчання та тренувань, період великих спортивних досягнень Ю. Власова. Разом з тим, він досить добре засвоював і академічну програму і здавав іспити переважно на “відмінно”, закінчивши академію з “відзнакою”. Воля, наполегливість, віра дали свій результат. Вже в 1956 році він став майстром спорту у важкій вазі (таких як він в СРСР було лише 2-3 чоловіки). У спорті це був період американського атлета Пола Андерсона, який своїми рекордами спростував уяву про людські можливості, хоча зовні він виглядав більш ніж вражаюче: при зрості 175 сантиметрів мав вагу 160 кілограмів. Він не міг ходити як усі і “викочував” по черзі одну ногу за другою.

Власов пише: “Навіть у думках я не посягав тоді на рекорди “людини-скелі”, як тоді називали П. Андерсона. Але в мій зошит вже були записані слова “Ніщо не має влади наді мною”.

В 1957 році на четвертому курсі академії він досить легко досяг всесоюзного рекорду у штовханні штанги. І нарешті 1959 рік: Власов побив світовий рекорд П. Андерсона в штовханні. З цим рекордом до нього прийшов неофіційний титул найсильнішої людини світу.

А далі зупинимося лише на хронології його “сходження на Олімп”.

1959 рік, Варшава – титул чемпіона світу. Це звання дісталось йому нелегко в 5-годинній боротьбі. Після цього “змагання-бою” він зміг “прийти в себе” через декілька місяців і навіть збирався залишити спорт. Але це було тільки в думках.

1960 рік, Рим, Олімпійські ігри. “Бій” тривав з 9-ої години вечора до 4-ої години ранку. Йому вдалося подолати 200-кілограмовий бар’єр в штовханні та виграти “золото”. У цей рік він був названий першим спортсменом світу.

1961 рік – отримує третю золоту медаль чемпіона світу.

1962 рік – виснажливий поєдинок з американцем Н. Шеманскі, на якому він відстоює звання найсильнішого.

Ось, що пише про цей “бій” Ю. Власов: “Це були найсуворіші з спортивних випробувань, які випали на мою долю. Я вистояв тоді, хоча в мене вірили лише одиниці, – настільки нищівним був натиск Н. Шеманскі. Ця перемога дісталась мені “з кров’ю”. Я виступав хворим, вважаючи неможливим ослабити свою команду. Ця хвороба та накопичена втома жорстоко вдарила по мені в 1969 році”.

1962-1963 роки. Виграє у суперників з перших підходів. Багато пише, друкується.

1964 рік: в хворому стані “робить” чотири світових рекорди, один з них перебільшує на 17 кілограмів. В цей період вийшла його перша книга “Себе подолати”.

1966 рік: закінчив спортивну кар’єру. Основні причини: страшенні перевантаження минулих років, які досить часто переносив у хворому стані, бажання зайнятися серйозно журналістикою, закінчити рукопис батька “Особливий район Китаю”.

Власов пише: “Життя звало мене до іншого випробування сил, і я послухався його запрошення, “відрубавши” всі зв’язки з минулим”.

Але велетенські фізичні та психічні навантаження, нехтування своїм здоров’ям (виступав на змаганнях хворим), припинення надмірних тренувань зробили свою погану справу.

“Нічого надзвичайного в тому,  що сталося зі мною, нема. Я був чемпіоном і вважався самою сильною людиною. Потім десять років – з 1968 по 1978 рік – жив, як всі, і став таким немічним, що роки наступних тренувань досить важко “зібрали мене”, – пише Власов. Стан здоров’я Ю.Власова був такий важкий, що навіть столичні лікарі вже не вірили в те, що він взагалі буде жити. Але цій критичній ситуації протистояли воля, наполегливість, оптимізм, інтелект ВЕЛИКОГО СПОРТСМЕНА.

Постійні напружені спроби, попадання в пастку смерті і так на протязі 10 років. Цей тривалий марафон боротьби за життя не пройшов даремно. Ю. Власов сформував себе, своє ставлення до життя, власне ПОЗИТИВНЕ МИСЛЕННЯ, що й допомогло йому ще раз отримати перемогу, але не на змаганнях, а над собою, у буденному житті.

Звичайно, йому в цей час допомагають вижити і перемогти книжки людей, які попадали в подібні ситуації, але знаходили з них вихід, у повній мірі використовуючи оптимізм і позитивне мислення.

Ось як про це пише Ю.Власов: “Я шукав книги про людей великої мужності і захоплювався ними. З юності я не повертався до сповіді Амундсена, а тут знову жадібно переорав всі сторінки. Що за людина! Пройти північно-західним проходом, зазимувати на “Йоа”, а потім пройти на лижах 700 км, щоб з найближчої телеграфної станції сповістити світ про перемогу (він досягнув Північного полюсу), і повернутися назад. За добу пробігати по пухкому снігу біля 40 км, спати в снігу – ні рації, ні гелікоптерів, на випадок непередбачених ситуацій, в той час не було, – волею долати ризик, втому.

Дрейфуючи на кораблі “Мод” через північно-східний прохід, з ним відбувається нещасний випадок: падіння – і небезпечний перелом плеча. Через декілька днів ведмедиця збиває Амундсена, він падає на те ж саме плече. Не очікуючи зростання кістки, він прописує собі суворе лікування-тренування рухом. Майже півроку важких, напружених вправ повертають руці її минулу рухливість. Але на цьому нещастя не закінчились. У крихітній корабельній обсерваторії Амундсен отруюється газом освітлювальної лампи. Наслідки серйозні. Навіть через чотири роки після отруєння лікарі вимагають від Амундсена припинення дослідницької діяльності. Але і в цьому випадку Амундсен тренуванням повертає здоров’я.

Все правильно! Йти на зустріч труднощам – і перемагати!

А У.Уіліс ? Скільки разів я перечитував його книгу “На плоту через океан”! На 61-му році життя він один пересікає Тихий океан в його найбезлюднішій і неспокійній частині. Ця людина складала вірші, могла стати художником, а вибрала долю простого матроса. Чого тільки він не пережив? Голод і бунт на паруснику. Уіліс тонув і помирав у джунглях від гарячки, отримував переломи, тимчасово сліпнув – і все одне зберіг віру в життя. І ось ця мандрівка. Він мріяв про неї все життя! Не маючи грошей, він будує звичайний пліт і відправляється у плавання. Всі гадали – на зустріч смерті, а він не сумнівався – до перемоги! Під час цієї мандрівки він сильно захворів. Але…ні ліків, ні лікарів – тільки океан. Він втрачає свідомість. Проходить доба. Біль досягає такої сили, що він з надією дивиться на ніж. В свідомості дика думка: розпороти живіт, вирізати цей біль! А потім повільне одужання. Одночасно потрібно управляти плотом, рухатися, добувати їжу тощо.

Ні, він обов’язково переможе! Це мета-мрія всього його життя. Він сліпне від сонця і декілька днів лежить в тіні під парусом, але пліт чітко рухається по курсу. Нищівні шторми на декілька тижнів позбавляють його сну. Він спить уривками по 5-6 хвилин. І пливе, і припливає до своєї мети. Він вижив, він переміг, і себе і обставини! Не вистачить і сотні томів для розповіді про мужність таких людей. Але кожна історія зміцнювала волю, я ніби умивався живою водою”.

Як і герої, про яких пише Ю.Власов, йому на протязі 10 років довелось безперервно долати, шторми, буденного життя, падати, підійматися, прощатися з життям і знову починати жити.

Його історія – це яскравий приклад поведінки мужньої людини, яка попала в надкритичну ситуацію, і самотужки подолала її: знайшла причину своєї хвороби і шляхи її подолання (чого не змогли зробити відомі московські лікарі).

“В решті – решт я прийшов до переконання, що причина моїх негараздів у нервовій системі, яка не мала відпочинку ціле десятиліття… Спочатку хворіє дух, потім тіло! Керуючи духом, можна керувати тілом… Знаходячись у новому психічному стані, я по-новому зрозумів життя, я вже відчув силу до безмежного управління собою…”

Прагнення вижити, перемогти, стійкість, мужність, оптимізм дозволили Ю.Власову подолати вкрай складні життєві обставини, стати цілком здоровою людиною і створити свою систему духовно-фізичного видужування та способу життя, яка містить у собі позитивне мислення, постійні фізичні навантаження, загартування.

Власне, Ю.Власов розробив, певним чином, філософію позитивного мислення, яка є справжнім гімном життю і допомагає людині бути, стати ЗДОРОВОЮ, ЩАСЛИВОЮ ЛЮДИНОЮ. Нижче розглянемо її окремі положення.

“… Людина спроможна винести надзвичайні випробування, якщо загартований її дух. Дійсно, спочатку хворіє дух, потім тіло! Ця проста думка мене вразила. Саме так – я засмічував діяльність організму всім мотлохом переживань, непотрібних почуттів. Я цілком позбавляв себе радощів.

І ще я зрозумів дещо важливе – найважливіше, із чого в майбутньому виросла ціла система поглядів та стала можливою їх еволюція: тіло так само, як і дух, потребує керівництва.

3 пережитого я зробив цілком певний висновок: смерть збирає врожай там, де дух спить або хворіє.

Дурниці, нібито людина не може втручатися в діяльність внутрішніх органів. Адже людина захворює в більшості випадків під впливом певного душевного стану, який стає домінуючим. Внаслідок цього неминуче виникає і послаблення організму.

Це означає присутність сильного зв’язку між духом і внутрішніми органами.

І якось вночі я зрозумів, що ліки та лікування безсилі. Накопичення важких переживань, слабка воля перетворили мене в раба хвороби. Не існує безслідних думок. Всі думки впливають на наші фізіологічні системи. Вони звужують або розширюють судини, затримують діяльність органів травлення, порушують сон і врешті-решт – кінцем призводять до хвороби серця. Неможливо прослідкувати всю різноманітність відповідних реакцій. Погані думки, горе, злість, роздратованість, жах, скарги, сумнів, турбота – все це призводить до послаблення організму, а протягом тривалого часу – вже до серйозних захворювань.

Потрібно виховувати себе, а точніше, перевиховувати, щоб нещастя, горе, втома та біди не перетворювались у пригніченість, безпорадність, жах, а, навпаки, розбивались енергією опору. Потрібно, щоб єдиною відповіддю на такі почуття та випадки була поведінка, організована на подолання сумних та важких  обставин. З цього моменту я почав вірити в те, що нема безвихідних ситуацій. Є дряхлість душі та нездатність правильно організувати своє життя та поведінку. Будь-який складний збіг обставин повинен викликати лише одну реакцію: організацію протидії їм.

Життя – це величезний подарунок, і його не можна прожити тьмяно, а я вже звик до постійних турбот, сумнівів, жахів. Як можна жити, коли нема радощів у житті, коли не чекаєш з інтересом кожного дня ? Як не захворіти, коли ти в постійних жахах то за здоров’я, то через неприємні обставини ? Дні в сумнівах, хворобах, жахах – це не життя.  Воно втрачає привабливість, його заслоняють біди, турботи, і ми вже не живемо, а існуємо за звичкою.

А все це означає і відповідний стан наших внутрішніх органів, їх тонус, характер реакцій, здатність до опору негативним факторам. Організм “буксує”, “чадить” і в результаті ламається в багатьох ланках.

Дійсно, потрібно змінити головне – ставлення до життя, погляди на біди, нещастя і взагалі на все !

 Коли я це зрозумів, мене охопила неймовірна радість. Знайшов! Це те, що я шукав!

Тепер вже не має значення, чим я хворію. Цей опір універсальний. Він виведе мій організм із глухого кута. 3 цього часу будь-яка біда, невдача – це об’єкти роботи, і ніщо інше. Нема безвихідності – вихід завжди існує.

… Я ставав все більш байдужим до невдач. Чим більше ми реагуємо на невдачі, біди, болі, тим, значить, більше боїмося їх і повніше опиняємося у владі жахів, які сильніше будь-якої отрути і хвороб знищують організм. Я почав підрубувати цей зв’язок. Звільнився від жахів і сумнівів!

Під час всіх випробувань я дотримувався правил: подолати будь-які труднощі, дотримуватися програми оздоровлення, а організм сам виправить наші помилки, він цьому навчений природою. Вся проблема в тому, що ми не віримо йому і не вміємо терпіти. Ми від усього майже без коливань відгороджуємося мікстурами, уколами, таблетками та скаргами на самопочуття – самі нічого не хочемо робити. Ми постійно вносимо в організм безладдя і цим ослаблюємо його. Але найголовніше – ми боїмося. Жах – могутній інстинкт. Все, що пов’язане з жахом, організм сприймає в першу чергу і запам’ятовує досить надійно. Так вживлюються погані думки, хворобливий стан духу, а до них вже пристосовуються відповідні функції організму – адже жах оберігає життя, інакше не можна Організм поважає жах як свого верховного вартового.

Я дав собі слово триматися в будь-якому випадку, навіть якщо весь світ стане переконувати мене, що я безнадійний. Доки я сам не погоджусь, ніщо не може зломити мене – це генеральна настанова для роботи організму. Потрібно лише слідкувати за складом мислення, не засмічувати організм небезпечними і непотрібними командами.

Я почав розуміти: головне – вірити. Потрібно непохитно вірити в правоту і доцільність того, що твориш. Ні на йоту не сумніватися в собі і в результатах роботи.

Навіть невеличка фальш, іронія і сумнів можуть призвести до поразки.

Організм настроєний на кожен, найнезначніший рух думки, яка перетворюється у фізіологічні реакції – це все від великого пристосування організму в боротьбі за виживання. Біда в тому, що мозок посилає не тільки розумні команди; через цю причину виникає непогодження важливих життєвих процесів. Нема поганого життя – є невміння жити. В усіх невдачах винен я, а не життя. Я не зумів повести себе розумно. В хворобах, невдачах, складних ситуаціях, які мені траплялись, – невміння жити. В усіх провалах винен я, а не життя! Ці слова по-новому визначили ставлення до життя. І вони робили мене сильнішим.

Ніколи не можна втрачати віру в себе – які б біди не обрушувалися і які б вироки не виносила доля. Кінцевим є лише твій вирок. До того часу, доки не винесеш його, доки сам не визнаєш себе зламаним, ти непереможний, організм бореться і є можливість для подолання найбільш чорних і безнадійних ситуацій.

 Все залежить від сили вольового опору, від уміння знайти правильну поведінку і засоби боротьби.

Безвихідних ситуацій нема, безвихідна ситуація – це слабкість духу і визнання поразки. Межі опору не мав.

Організм надзвичайно стійкий і живучий, якщо ним управляє загартована воля. Найвища опора – ти сам !

Головне завдання – берегти мозок. Дуже часто цей верховний керівник життя змучений, перевантажений, отруєний та й до того ж прикро вражений нікчемними командами та почуттями.

Тривалі та стійкі перевантаження мозку збивають роботу всього організму, обертаються тяжкими неочікуваними недугами …

Я досягнув того, чого прагнув. Я подолав хвороби і витягнув себе із смерті. Ні, я не виключаю негараздів з боку організму – дуже серйозна шкода була йому нанесена. Але ж я не сумніваюсь, що справлюсь з ними”.

Так Ю. Власов зміг стати хазяїном, а не жертвою виниклої критичної ситуації, ХАЗЯЇНОМ СВОГО ЖИТТЯ. Спасибі йому за це. Адже своїм прикладом він допоміг і всім нам.

 

 

Кандидат технічних наук, доцент, старший науковий співробітник, почесний професор Аерокосмічної академії України, заслужений працівник освіти України, старший науковий співробітник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України, доцент Інституту педагогіки та КОІПОПК

 

Володимир КАЛОШИН