І. Щодо воєнно-політичних відносин.

На тлі постійних і дискредитуючих запитів “росії” до Радбезу ООН для проведення засідань під кремлівськими наративами, США заявили про збільшення своїх зусиль для проведення спеціальних реформ Радбезу ООН, особливо в питанні використання права вето.

Цілком однозначно, що це вкрай необхідний реформаційний захід, проведення якого здавалося ще вчора просто неможливим, але поворотний момент у російськоукраїнській війні змінює стале уявлення про вчорашній день. Адже як вчора, вже не буде, оскільки, “путін” програє – вперше настільки розгромно, та ще й під об’єктивами тисяч камер. Імперії падали і раніше, але ніколи у тих, хто їх опускав, не було айфонів, щоб знімати тріск імперських кісток. Більш того, європейці переглядаючи відеоматеріали українських воїнів дивуються своєю 15-ти річною безпорадністю перед російським ґвалтівником.

Безвихідність ситуації розуміє і російський диктатор, який на американську ініціативу щодо реформування ООН, відповідає своєю забороною доступу для місії ООН перевірити стан українських військовополонених.

ІІ.   Що стосується дій ворога та його союзників.

Додатковим підтвердженням кремлівського безвихіддя є заява російського депутата Федорова про те, що виявляється це не “путін” повів війська в Україну,  а “рада федерацій” Отже, найчутливіші з путінських “щурів” вже почали виправдовувати диктатора.

На додачу до цього населення окупованого Придністров‘я почало відмовлятися підписувати контракти з російсько-окупаційною армією.

Все це являється маленькими пазлами великого програшу “росії”.

Тим часом, північнокорейський диктатор ухвалив закон, що закріплює за країною право завдання превентивного ядерного удару по противнику в тому випадку, якщо Пхеньян визнає загрозу з його боку. Крім цього, КНДР на законодавчому рівні проголосила себе ядерною державою.

В рамках стрімкого втрачання “росією” свого військово-політичного іміджу теперішня позиція Пхеньяну все більше починає виглядати як елемент майбутніх своїх безпекових гарантій.

ІІІ. Внутрішні суспільно-політичні події.

Тим часом, в Україну прибув представник найближчого союзника США  у східній Європі Прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький. Якщо візит Ентоні Блінкена в публічній сфері висвітлювався завуальовано під гаслом військової допомоги Україні, то візит Глави польського Уряду висвітлено під прямим політичним сигналом прокремлівським силам.

Цілком ймовірно це напряму пов’язано з тим, що російські олігархи, які досі підтримують війну проти України, зараз намагаються фінансово інтегруватися в проєкти з відновлення України. Як, наприклад, це зробив російський олігарх Фрідман, який запропонував Україні фактично хабар в розмірі 1 млрд. доларів аби позбутися санкцій. Тож, виникає питання: чи ми готові за кремлівські гроші пробачати найзаможніших росіян? Які беззаперечно в подальшому, будуть створювати свої політичні та гуманітарні проєкти, на кшталт “останній москаль”, тільки в майбутньому, які будуть направлені на дискредитацію української державності як країни-переможця.

Саме тому, до Києва, саме в цей період часу, екстрено прибув спочатку особисто Вашингтон, а потім його союзник Варшава, щоб на тлі проведення Міжнародної конференції з питань відновлення України, саме Україна не зробила “поворот не туди”. 

Тож в результаті цих двох візитів з боку України було введено в дію санкції проти 606 росіян, які належать до правлячої верхівки “росії”, серед який є ті самі три олігархи (Усманов, Авен, Рашніков), які весь цей час фінансували і продовжують фінансувати антиукраїнську риторику Орбана. А Орбан до останнього намагався врятувати їх від санкцій ЄС та США.

Довідково. У списку 606 осіб. Зокрема, обмеження накладено на 28 членів Ради безпеки “росії”, 154 члени Ради федерації, 424 депутатів Державної думи. Санкції діятимуть протягом 10 років.

А також  Україна заявила, що вимагатиме від “росії” щонайменше 300 млрд доларів репарацій за збитки, завдані внаслідок вторгнення.

Тож, як ми бачимо, різниця між 1 млрд доларів і 300 млрд. доларів суттєва.