І. Щодо воєнно-політичних відносин.

На сьогодні, “кремль” в своїх намаганнях відволікти увагу цивілізованого світу від “китаю”, через впровадження своєї політики шантажу, створив штучні умови коли вимальовуються дві червоні лінії, перетин яких “росією” може змусити НАТО стати стороною конфлікту та нанести удари по російських військових об’єктах, а саме:

• перша – застосування “путіним” ядерної зброї;
• друга – російські атаки по цілях на території НАТО.

Ми цілком впевнені, що саме т аким чином, “путін” своїми діями всіляко намагається спровокувати події, щоб Альянс це зробив першим без наявності для цього однозначних причин.

Після чого у “путіна”, з’явиться певний коридор нових можливостей, оскільки це врятує його спустошені запаси сил та зброї поповненнями від союзників-автократів, які поки не мають ані приводу, ані бажання втручатися у російсько-український військовий конфлікт.

Альянс цього не зробить – це очевидно. В їх стратегії управління ескалацією ця червона лінія чітко проведена, і вони ясно бачать для чого це потрібно “кремлю”, про що майже кожен день повідомляє Пентагон.

Довідково. Проте, якщо і коли “росія” застосує ядерну зброю або вдарить по території НАТО, зазначений запобіжник втратить актуальність.

В рамках зазначеного, вважаємо за необхідне ще раз зауважити, що після підриву трубопроводів, результати спостереження за брифінгами західних чиновників і політиків в перші два дні після диверсії продемонстрували, що сталося щось дуже небезпечне, геть інше, порівняно з тим, з чим вони мали справу до цього. Щось, що настільки змінює світ, що вони навіть не готові про це взагалі говорити вголос.

Саме тому ми тоді припустили, що це початок поширення мілітарної частини війни за межі українських кордонів.

В той же час, цитуючи виступ Президента США, варто зазначити, що Америка та її союзники не збираються бути наляканими, оскільки завдяки Збройним Силам України, реальність говорить про інше, а саме про те, що “росія” не тільки негідно воює, але й кепсько справляється з роллю китайського цапа відбувайла.

Таким чином, США відкрито показують “китаю”, що їм відомо хто за цим всім стоїть. Politico : Він нас не лякає: Чому Захід не купився на заяви “путіна”. Вихваляння російського лідера не відповідає реальності в Україні.

Глава Міноборо ни США: Визволення Україною міста Лиман є важливою подією і США дуже натхненні тим, що зараз роблять Збройні Сили України.

Генеральний секретар НАТО: Деокупація Лимана є підтвердженням того, що Україна здатна дати відсіч “росії”.

ІІ. Що стосується дій ворога та його союзників.

На тлі зазначеного, російський інформаційний простір, що складається з кремлівських пропагандистів, експертів та блогерів, одночасно вибухнув через свою поразку під Лиманом.

В результаті чого, з’явилась нова і доволі цікава розстановка сил. Більш того, якщо раніше наші аргументи були почасти опосередкованими, то після “кільця” в Лимані, гра кремлівських силових відомств стала більш зрозумілою.

Так, одночасно двоє важливих кремлівських фріків раптом почали апелювали з досить різкою критикою на кадрову політику особисто “путіна” – це фактично єдиний автономний лідер усередині російських суб’єктів “кадиров”, а також глава доволі потужної терористичної мережі ПВК “Вагнер”, “пригожин”. Перший і другий мають вагомий вплив на кремлівського лідера.

Тож т епер у “путіна” певна дилема, або зняти з керівництва війною в Україні своїх довірених генералів, очевидно граючи на боці цієї пари “кадиров” і “пригожин”, або продовжити діяти в парадигмі “кривавих уз”, залишаючи горе-управлінців на верху військової вертикалі.

При цьому , управління ставатиме лише гірше, жодних шансів на перемогу нинішні так звані “лояльні генерали” організувати не здатні, натомість “путін” таким чином продемонструє вірність своєму “силовому блоку”, будуючи захист на перспективу внутрішньої колотнечі після неминучої поразки у війні в Україні.

І якщо до цих висловлювань “кадирова” і “пригожина”, “путін” ще міг послатися на особисті переконання, то тепер його вимушено поставили перед вибором “свій-чужий”.

Але вибір тим цікавіший, що він в обох випадках дає сигнали про слабкість диктатора.

Д овідково. В той же час, за повідомленнями ЗМІ у “росії” після низки невдач на фронті активізували кадрові “чистки”. Так, стало відомо про те, що звільнили чергового генерала командувача Західним військовим округом “журавльова”, який до цього керував обстрілами Харкова.

У першому випадку “путін” показує, що “поступається” альтернативним силовим елітам. У другому випадку він показує свою твердолобість та нездатність приймати вірні кадрові рішення, що в результаті вказує на невпевненість “путіна” в абсолютній вірності силовиків свого блоку.

ІІІ. Що стосується дій країн-союзників.

Тим часом, США заявили про готовність виділяти Україні $1,5 млрд щомісяця весь той час, що йтиме війна з путінською “росією” та закликали своїх європейських союзників до виділення таких же сум.

Одночасно з цим, вже 12 держав-членів НАТО підтримали вступ України до Альянсу та закликали збільшити військову допомогу, серед яких: Чехії, Естонії, Латвії, Литви, Північної Македонії, Чорногорії, Польщі, Румунії, Словаччини, Канади, Німеччини, США.

IV. Внутрішні суспільно-політичні події.

Тим часом, в Україні вже більше 24 тисяч українських родин подали заяви на прихисток дітей, які повністю втратили рідних.

Висновок.

1. Російський диктатор намагається спровокувати НАТО щоб долучити до цього конфлікту авторитарних союзників, які зараз стоять осторонь.
2. Разом з тим, США та їх союзники ясно бачать російську провокацію, оскільки в їх стратегії це передбачено.
3. В той же час, сам російський диктатор після чергової військової поразки в Україні потрапив в нові несприятливі політичні умови в яких він вимушений проявляти слабкість, що для диктатора є неприпустимим.