І. Щодо воєнно-політичних відносин.

Провідним індикатором технічного аналізу воєнно-політичних відносин у світі являється звичайна синусоїда. Цей інструмент в першу чергу вказує на циклічність подій і допомагає визначити початок та кінець події у історичному просторі, а також її можливі зміни. І тільки перетин інформаційних хвиль може сигналізувати про появу точок з яких і починається прогнозування.

Зазначене пояснення викладене для більш глибокого розуміння подальшої інформації, яка яскраво продемонструє, що синусоїдна лінія сьогодніший подій, для демократій, стрімко пішла вниз.

Першим негативним чинником є факт ще більшого поглиблення франко-німецької суперечки, що вже почало суттєво ускладнювати та затримувати пошук спільних рішень та відповідей щодо енергетичної кризи та російської війни проти України.

Довідково. Зараз черговий етап таких суперечок. Франція виступає за обмеження цін. Німеччина – за пошук інших інструментів. Франція – проти будівництва газогону через свою територію. Німеччина так не вважає.

Варто зазначити, що в історії ЄС це не перша така глибока суперечка між двома найбільшими економіками. Одна з найяскравіших була під час нафтової кризи 1973 року. Коли, після початку арабо-ізраїльської війни “Йом Кіпур” арабські країни використали нафту як зброю, щоб розколоти єдність Заходу і підштовхнути його до більш критичної позиції щодо Ізраїлю.

Сьогодні все один в один повторюється, з однією тільки відмінністю, зараз війна йде на нашій території і кожний день такої суперечки для нас має зависоку ціну.

Більш того, тоді європейці так і не змогли домовитись, і тільки пряме втручання США відновило баланс сил в Європі, країни якої тоді забувши вже про сам арабо-ізраїльський конфлікт почали роздирати один-одного.

Зараз Європі, як ніколи потрібні двосторонні ініціативи, за якими йдуть компроміси. Німеччина має піти на поступки щодо механізму обмеження цін на газ, а Франція – щодо будівництва трубопроводу через свою територію. І звичайно, припинити спільні образи, бо вислови Макрона, що Німеччина стає ізольованою, точно не сприяють єдності, як і ігнорування Шольцем зустрічей з французькими високопосадовцями.

А тим часом, Шольц таки полетів до “пекіну”. Це перший західний лідер після незаконної “коронації” китайського диктатора. Це першій лідер країни G7 після ковіду.

На своє виправдання Шольц розмістив колонку в “POLITICO Europe”, де згадав багато гріхів “пекіну”: починаючи від все більшого занурення в “марксизм-ленінізм”, закінчуючи геноцидом уйгурів.

Проте, не оминув увагою і тих, хто нібито штовхає до ізоляції “КНР” та холодної війни, натякаючи звичайно на Вашингтон, і повторюючи при цьому свою попередницю Меркель, яка ще рік тому говорила те саме щодо “росії”.

На наше глибоке переконання поїздка Шольца до “пекіна” – велика помилка. Наскільки висока буде ціна – невдовзі дізнаємось.

Водночас, з позитивного виділяємо, що саме в цей час Штайнмаєр відвідує Японію та Південну Корею.

Другий чинник неоднозначний – це перша закордонна поїздка прем’єр-міністра Італії пані Мелоні до Брюсселю. Сама поїздка є посланням, що Рим не обрав Угорщину або інших ультраправих колег і віддає шану лідерам в Брюсселі. Але її поїздка супроводжується низкою “зрад”, які вона вже встигла наробити за кілька днів свого прем’єрства, серед яких: призупинення судової реформи Маріо Драгі; заборона зібрань більше 50 людей та інші. І з цим багажем пані Мелоні 4 жовтня буде намагатися сподобатися лідерам ЄС.

Отже, як ми можемо переконатись три країни з групи країн G7 сьогодні перебувають в стані, який можна кваліфікувати як – розбіжність позицій. Цілком очевидно, що це є жорсткий негатив, який, як і у 1973 році потребує прямого втручання Вашингтону.

Довідково. Заява Джо Байдена: Ми знаємо, що демократія під загрозою.

І Вашингтон не забарився, оскільки ймовірно “кейс 1973 року” Держдепом США вже давно вийнято з архіву для вивчення. Зазначений висновок зроблено з миттєвої реакції США щодо організації дводенної зустрічі (3-4 листопада) дипломатів G7 в Німеччині за участі політичного стронгмену Ентоні Блінкена.

Теми зустрічі: присутність “китаю” в Європі та Індо-Тихоокеанському регіоні, стабільності в Центральній Азії, проблеми в Африці, енергетичні питання, часткове ембарго на російську нафту, роль Ірану в допомозі “росії”, допомога Україні, підтримка біженців і допомога у плані відновлення.

Отже, як ми бачимо, лінії синусоїди політичних подій 1973 року перетнулись в проміжній часовій точці сьогодення і фактично повторюють свій сценарій хаосу. З позитивного: алгоритми протидії вже відпрацьовані.

Третім таким чинником на сьогодні є реакція Анкари на заяву Генсека НАТО про те, що Фінляндія та Швеція виконали всі вимоги Туреччини для вступу до НАТО, тому настав час прийняти їх до Альянсу. В той час, як Туреччина заявляє, що так не вважає, що з першого погляду можна розцінювати, як шантаж, а враховуючи контекст, ще й на користь “путіна”.

Водночас, в цьому питанні потрібен час, щоб отримати більше даних, оскільки ймовірно ціна питання – “зернова угода”.

ІІ. Що стосується дій країн-союзників.

Тим часом, що б зараз не робила Німеччина, але щодо України їй таки вдалося частково переламати Швейцарію, яка так і не дозволивши Берліну передати Києву боєприпаси до “Гепардів” спромоглася виділити 100 млн. швейцарських франків для термінового відновлення енергетичної інфраструктури України, що на сьогодні теж є важливим.

В той час, як сама Німеччина анонсувала своє бажання самостійно закупити ізраїльські системи ППО для захисту всієї Європи (увага: включаючи Францію), що між іншим демонструє, що не дивлячись на всі внутрішні суперечки і навіть поїздку Шольца до “пекіна”, Берлін залишається вірною опорою демократії, хоча можливо це наслідки впливу США.

До цього висновку нас підштовхнуло повідомлення про те, що Ентоні Блінкену під час засідання коаліції країн G7 вдалось погодити рішення щодо встановлення фіксованої ціни на російську нафту до кінця цього місяця, замість того, щоб приймати плаваючу ставку, про яку казав, як Берлін так і Париж.

В розвиток теми відносно впливу та дій США, слід також зазначити, що Білий Дім, Пентагон та Держдеп вкотре зауважують і на цей раз синхронно щодо виявлених ними нових маршрутів постачання “росії” боєприпасів з КНДР.

На своїх брифінгах зазначені державні установи США підкреслюють, що до цієї логістики входять Північна Корея, Іран, Сирія, “росія” і навіть Білорусь. А також окремо зазначають, що для них залишається під питанням, які з країн Африканського континенту долучені до цієї логістики, оскільки ПВК “Вагнер” присутній в більш ніж десяти країнах.

ІІІ. Що стосується дій ворога та його союзників.

Тим часом, сам КНДР, задля відволікання уваги Вашингтону, який зараз шукає докази, що Пхеньян постачає “росії” боєприпаси, знову запускає ракети у бік Японії.

В той час, як його китайський сюзерен, на фоні очікування великого гостя із Берліна раптом наголосив на тому, що не хоче застосовувати силу проти Тайваню.

Щодо цього коментарі зайві, оскільки вірити автократіям не можна, яскравим доказом цьому є дії “кремлівського лідера”, і Президент України теж на цьому акцентує свою увагу, коли заявляє про те, що якщо “путін” буде примати участь у саміті G20, Україна участі на цьому саміті брати не буде.

ІV. Внутрішні суспільно-політичні події.

Окремо, щодо України зазначимо: Верховна Рада ухвалила державний бюджет на 2023 рік. Головні цифри: Прогноз зростання ВВП – 3,2%. Доходи – 1,3 трлн грн, витрати – 2,6 трлн грн. Найбільше – на оборону (1 трлн грн). Дефіцит бюджету – 20% ВВП. Щоб покрити його, Україні потрібно $38 млрд від Заходу. Інфляція – 28%.

Висновок.

1. Циклічність подій і перетин інформаційних хвиль впершу чергу вказує на те, що автократії в своїй агресії нічого нового не вигадали, їх сценарії хаосу прораховується, але істинним лідером світу стає той хто вміє цьому протистояти і має довгострокову пам’ять, оскільки це дозволяє опрацювати алгоритми протидії.