І. Що стосується дій ворога та його союзників.

Яким би невиразним було це усвідомлення, але новорічний удар Збройних Сил України по “Макіївці” (внаслідок якого загинуло кілька сотень окупантів із Саратова) всерйоз зіпсував настрій не лише у “кремлі”, а й у Мінську. В результаті чого, в “кремлі” були вимушені визнати цю типу “трагедію”, дозволити провести масові заходи в Саратові, і щоб хоч якось прикрити жахливі наслідки своєї військової авантюри “путін” взагалі розійшовся і видав цілу купу доручень, щодо “встановлення єдиної системи прав, пільг, соціальних гарантій та компенсацій для тих, хто брав участь у бойових діях проти України починаючи з 2014 року”.

В Мінську в цей час намагались проаналізувати та зробити якісь висновки. Оскільки логіка розміщення свого так званого “воїнства” у двох арміях однакова, то для України це позитивний фактор: “ворог не вчиться на своїх помилках”.

Так оборонна розвідка Великої Британії через “Defense Intelligence” зазначила що Мінськ продовжує відновлювати та розширювати російсько-білоруську військову інфраструктуру у прикордонні з Україною за канонами мирного часу. Далі видання погоджено окреслює, що поки ще зберігається дуже тендітний баланс.

Тренувальні табори, полігони, бази постачання, аеродроми та навіть виробництва, що працюють на російську агресію на території Білорусі, географічно перебувають у зоні ураження, але за фактом – це поки що найбезпечніше місце для “кремля”. Адже, червоні лінії окреслені, хоча їх перехід далеко не повною мірою залежить від “лукашенка”.

І якщо війна прийде до Білорусі в форматі удару у відповідь (а це можливо або у разі системних масованих ракетно-шахідних ударів або наземного наступу), наслідки будуть катастрофічними і куди більшими за “новорічну Макіївку”.

Характерною рисою обох режимів є те, що у поточній ситуації якісь “оргвисновки” з “атаки на Макіївку” зробити неможливо. Оскільки, перестановки у військовому блоці у вигляді відставки того ж кремлівця шойгу неприпустимі, бо це викличе додаткове розбалансування та бродіння всередині вже розбалансованої кремлівської системи. Де зараз існує жорстке загострення між “армійськими” та “пригожинськими”, яких ситуативно підтримують “кадировські”. Та врешті решт ким замінити?

У всьому цьому є додаткова можливість для України. Внаслідок внутрішніх особливостей режимів “Макіївок” буде більше. А кожен такий новий випадок спричиняє розрив у системі лояльності режиму. Залишається тільки діяти по-старому – закидати “гарматним м’ясом”. Отже, нова хвиля мобілізації вже не за горами.

І російська пропаганда підкріплює наші висновки називаючи цифру – 500 тисяч. Саме стільки потрібно мобілізувати росіян, на думку “кремля”, щоб забезпечити стан кріостазу на фронті до кінця літа 2023 року. Однак неможливість навчити та озброїти мобілізованих ставить під питання прийнятність та ефективність такої мобілізації.

По суті це визначає зміну характеру нової мобілізації, адже вона вже полягатиме не в просуванні вперед, а у фіксації територій перед черговою спробою лобіювання переговорів.

Так, “Politico” і “The Washington Post” в рамках світової інформаційної гігієни поінформували світове суспільство, що російські спецслужби корупційно закупили низку “західних експертних центрів думок” для забезпечення необхідного для себе інформаційно-політичного впливу на відомства ключових країн Заходу.

Зазначене також є підтвердженням наших попередніх висновків від 2 січня 2023 року, коли ми зазначали, що на тлі створення широкої американської коаліції ворог та його союзники будуть створювати необхідні умови для впровадження антиамериканських наративів. Це саме те, про що пишуть сьогодні вказані ЗМІ.

Сьогодні ж “Politico” і “The Washington Post” привідкривають нам інструмент, який буде використовувати “кремль” задля виконання цього завдання. Так обоє видань кажуть, що ставку було зроблено, далі цитата: “в латиноамериканських краях”. Країну при цьому жодне видання не називає.

Але ми беремо на себе сміливість самостійно визначити цю країну. Так, враховуючи те, що бразильський демократ Лула да Сілва вже приступив до своїх обов’язків Президента, Бразилія своєю географічно-політичною домінантою не дозволить інформаційно і політично розгорнутись кремлівській хвилі в ряді доволі потужних країн Латинської Америки, таких як: Болівія, Уругвай, Парагвай, Венесуела та Перу. Невеликі країни на кшталт тієї ж Куби, Нікарагуа і Домініканської республіки перебувають під політичним контролем (якщо такий вислів буде коректним) США та Франції через свої території на цьому континенті: Пуерто-Ріко (США) і Гвіана (Франція). Тож відповідно залишається Мексика і Аргентина. Але, опираючись на те, що останній дозволили виграти у футбол, в грі яка є інструментом впливу автократій на країни, що розвиваються, а також те, що папа римський Франциск (родом з Аргентини), знову почав співпереживати “кремлю” – саме Аргентина стане тим самим майданчиком, на який сьогодні буде опиратись “кремль” в своїх безуспішних намаганнях підірвати США на її території. Оскільки програвши бій за Бразилію, автократи остаточно втратили вплив на латиноамериканському континенті.

Таким чином, сьогоднішні намагання “кремля” в терміновому порядку направлені на те, щоб “зробити собі новий переговорний майданчик”, який би забезпечив “путіну” територіальні поступки, звичайно за рахунок України. І часу залишається обмаль, оскільки після створення широкої американської коаліції більше ніяких шансів для “кремля” не буде. Але і сьогоднішній стан вказує на те, що в “кремлі” вперто не бачать, що такого розуміння про необхідність переговорів немає в жодній впливовій західній країні. Навпаки, ключові військові та фінансові артерії Києва наполягають на необхідності закінчити війну на полі бою і на умовах України.

При цьому до такої позиції перейшли ті, хто спочатку ці самі переговори в Європі і лобіював: Франція та Німеччина. Схоже, що росіяни домовлятимуться самі із собою на латиноамериканській землі. Але є як є, ми лише фіксуємо глибину кремлівського анахронізму.

Більш того, “москва” не помічає ще однієї важливої суперечності: її переговорна позиція слабшає після хвилі мобілізації. По-перше, мобілізація у російському плані виглядає, як фіксація захопленої території, проте жодної фіксації не має. Мобілізованими будуть “латати дірки” на фронті, а це означає, що “росія” як була, так і залишиться в обороні: тільки пущений на переродку обсяг “м’яса”, буде кратно зростати в кожній новій хвилі мобілізації. По-друге, мобілізація зменшує ефективність озброєння, що залишилося. Його і так недостатньо для ведення експансіоністської війни, так її ще й дають в руки “чмобіків” (українське визначення російських мобілізованих).

Тим часом китайські таблоїди: “Guancha”, “Phoenix”, “ChinaCom” немов знущаючись з “кремля” теж пишуть про “Макіївку”, як супер успішну операцію Збройних Сил України, окремо нагадуючи “москві” про те, що Міністр оборони України попереджав її про це перед новим роком (“ChinaCom”). Тим часом, “Paper” почало розповідати китайцям про життя звичайних українців під час війни: що ми “стенд-апимо”, святкуємо “новий рік”, незважаючи на обстріли росіян, та (увага) виборюємо – українську мову. “Huanqiu” в цей час підкреслив, що Захід і далі міцно продовжує підтримувати Україну.

Незважаючи на певну інформаційну ейфорію від почутого, ми переконані, що зазначений крок з боку “китаю”, є спробою врятувати свої пропагандистські активи в країнах Заходу, який, як ми зазначали раніше, розпочав новий 2023 рік з інформаційної гігієни. А також це можна розцінити, як певний відволікаючий маневр, перед наступним ударом, який між іншим вже знайшов своє певне відображення в Україні і на Заході.

Так, 3 січня 2023 року ми зазначали, що “POLITICO Europe” у своїх матеріалах про рейтинги олігархів України, закинула офіційному Києву думку, про те, що після того, як війна посилила державність України, вже як суб’єкта міжнародної політики Президенту України більше не потрібна підтримка олігархів. Тим часом, вже наступного дня “The New York Times” інформуючи американських виборців про те, що український уряд раптово скасував проведення аукціонів через систему електронних закупівель “Prozorro”, окремо зазначить що “не все так просто”.

Висновок.

1. Безумовно, протягом кількох місяців “росія” буде у тій самій переговорній позиції, що й до мобілізації, але далі продовжиться падіння переговорної ваги.
2. Отже, мобілізація покликана не на збільшення своїх позицій на переговорах, а на “збереження статусу кво” у період, коли ведеться робота з неефективного лобіювання переговорів. Логіки у цьому небагато. Іншими словами “кремль” просто тягне час, сподіваючись на диво. Але “диво” в руках України.
3. Тим часом, Україна кидає сама на себе тінь сумніву, яка може стати небезпечним підґрунтям щодо майбутньої недовіри з боку країн-союзників.