І. Що стосується дій ворога та його союзників.

Поточний “релігійний день” був використаний диктаторами по-своєму: кремлівський тиран продовжував порушувати своє ж вигадане “різдвяне перемир’я”, в той час як його два васала “лукашенко” і Орбан проявляли свою активність у політичних заявах доволі провокативного характеру. Зупинимося лише на найвизначніших моментах.

Так, “лукашенко” проговорюється коли каже: “хто міг би подумати, що ми, слов’яни, воюватимемо один проти одного”. З одного боку це офіційне визнання, що “лукашенко” – це частина війни. З іншого боку черговий урок для українців, оскільки ця “релігійна дата” чітко і жорстко перебуває в канві кремлівсько-релігійної пропаганди.

Весь цивілізован ий світ побачив: “путіна” всередині окультної споруди, там же “лукашенко”, там же і український народ. Отже висновок приходить сам собою: українське суспільство знову проявляє своє релігійне невігластво і грає в форматі кремлівсько-релігійного сценарію.

Цікавим нюансом всього цього абсурду є те, що на тлі цієї кремлівсько-релігійної операції в “Українському тижні” виходить розширена стаття-інтерв’ю з Главою УГКЦ Святославом, в якій він, між іншим, виправдовує дії свого ватиканського патрона папи римського Франциска. (відмічаємо, що ця стаття вийшла до “релігійної дати” – 7 січня, а не до 25 грудня).

Цілком очевидно, що це взаємоузгоджені заходи, особливо враховуючи те, які зусилля сьогодні вкидає “путін”, щоб створити необхідне підґрунтя для організації переговорного процесу з США.

Більш того, далі про це майже відкрито каже “лукашенко”, коли під час своєї “політичної проповіді” почав міркувати про “святкування різдва” всіма основними конфесіями країни, включаючи мусульман та окремо зазначаючи заслуги папи римського Франциска.

З вищесказаного випливає те, що тема “переговорів” все серйозніше педалюватиметься, і цьому “кремлю”, свідомо чи не свідомо, допомагає українське релігійне невігластво і відповідно релігійні діячі, які цим невіглаством користуються виключно в своїх меркантильних цілях.

І так би мовити “вишенькою на торті” є заява прем’єр-міністра Угорщини Орбана, який заявив, що Захід розпочав нову “холодну війну” і Угорщина має підтримувати відносини зі Сходом, не вступати у конфронтацію та претендувати на роль регіонального лідера.

Тож задаємось питанням: де в цьому провокативному інформаційно-політичному розкладі Україна: на Заході чи на Сході? Адже, весь цивілізований світ сьогодні побачив: окультну споруду, двох диктаторів всередині і там же українське суспільство.

Але проаналізувавши світові ЗМІ, ми не знайшли жодного такого повідомлення, яке можна б було віднести до статусу певного осуду або критики. Колективний Захід проявляє стриманість, показуючи “кремлю”, що їм відомі всі кремлівські заходи, ще на етапі їх зародження.

На додачу до цього, слід відмітити, що ці “релігійні дні” по часу збіглися з періодом відзначенням в Україні третьої річниці вручення Томосу про автокефалію Православної церкви України.

Ми ж зі свого боку зазначимо, що диктатори, кожний по своєму має певні відмінності, але всі вони однаково, глибоко застрягли в “совку”, змішаному з якимось диким нагромадженням забобонів, які не мають відношення до жодної з існуючих релігій. Шкода лише, що самі релігії, так чи інакше, але підігрують та допомагають диктаторам утримувати свої антилюдські системи управління.

ІІ. Що стосується внутрішньо-політичної ситуації.

Разом з тим, на контрасті вищезазначеного слід відмітити важливе рішення виконавчої влади України призупинити громадянство 13 попам “московського патріархату” та ввести санкції проти 119 російських “артистів” на кшталт “петросяна”, “галустяна” та “киркорова”, чим символічно зрівняти перших з другими, або навпаки.

ІІІ. Що стосується дій країн-союзників.

Тим часом, США не відволікаючись на Ізраїль (з висновків від 7 січня) з його невизначеністю, на абсурдно-різдвяні марення Орбана претендувати на роль регіонального лідера, продовжують, в своїй манері криголама, тиснути на європейські країни, щоб ті надавали Україні ще активнішу підтримку.

А на тлі сьогоднішньої “адвокатської” промови Глави УГКЦ по відношенню до про-російського Ватикану, Вашингтон ще окремо закликає Рим негайно поставити Україні італо-французький комплекс ППО SAMP/T (“La Repubblica”)

Серед всього іншого, також була анонсована чергова зустріч партнерів з оборони України, яка відбудеться 20 січня на військовій базі “Рамштайн”.

Одночасно з цим, “Foreign Affairs” як авторитетний військово-політичний володар ідей для зовнішньої діяльності Сполучених Штатів викладає своє бачення майбутнього, зазначаючи при цьому, що Америка повинна знову стати виробничою наддержавою.

Цитата: Американці мають прийняти новий економічний патріотизм, який апелює до збільшення внутрішнього виробництва та повернення робочих місць з-за кордону і зокрема з “китаю”.

Проаналізувавши зазначений матеріал ми прийшли до висновку, що це є елементом з продовження проведення тієї самої інформаційної гігієни, а також підґрунтям для створення “нової американської мрії”, оскільки “стара американська мрія” була дискредитована пропагандою тоталітарних систем.

На тлі чого, слід зазначити про наступне: після 15 спроб голосування, республіканця Кевіна Маккарті все-таки було обрано спікером Палати представників.

Інформаційно: Маккарті був і залишається важливим прихильником допомоги Україні.

Слід розуміти, що Маккарті завжди дотримувався відносного центризму, тим самим будучи незручною кандидатурою для ультраправих республіканських маргіналів. І для отримання цієї посади Маккарті довелося погоджуватись на вимоги консервативної купки з питань бюджету. Причому основні проблеми стосувалися саме військового бюджету, а це те, на чому тримається сьогодні військово-економічна допомога Україні з боку США.

Отже, “угода Маккарті” була не просто з консерваторами: вона була із фактичними ворогами української допомоги. Вона була з тими, хто не аплодував Президенту України в Конгресі США, та при кожній нагоді торочив, що потрібно знизити допомогу Україні або й зовсім її припинити.

Отже, перемога Маккарті після угоди з консерваторами – це певний ризик для України. Проте, військова допомога не буде зупинена. Але республіканці отримали механізм, що дозволяє створювати штучні проблеми військовим постачанням.

Висновок.

1. Угода центриста Маккарті з ультраправими маргіналами стає яскравим показником наскільки потужне воєнно-політичне протистояння розгорнулося щоб змусити США сісти за стіл переговорів з “росією”. Тиждень розпочався з Аргентини, далі епізоди навколо Ізраїлю, і сьогодні це важіль релігії.
2. Судячи з того, як США тисне на Європу в питанні ще більшого постачання Україні військової допомоги, Вашингтон скоріш за все буде брати паузу, щоб відволікатись на свої внутрішні питання та підготувати свою відповідь.
3. Припускаємо, що відповідь Вашингтону вже частково відображена у останньому номері “Foreign Affairs”: Америка – наддержава.