І. Що стосується дій ворога та його союзників.

“Навіть, якщо російські окупаційні війська й візьмуть Соледар, це буде піррова перемога” – на сьогодні це основний висновок і мотивуючий наратив від “Інституту вивчення війни” щодо ситуації навколо цієї битви. І вірити розповсюджуваній інформації від відомства “шойгу” щодо взяття Соледару немає підстав – наша дійсність постійно підтверджує це.

Бій, який на сьогодні має багатоформатні військово-політичні обриси продовжується і “кремль” далеко не в домінуючій позиції. І частковим таким підтвердженням є продовження ірраціональної активності Нетаньяху зі своїми черговими антиукраїнськими заявами, та чергова поява в інформаційному полі Орбана під тим самим приводом.

Довідково. 1. Ізраїль припиняє виплати щомісячної допомоги українським біженцям, — “Haaretz”. 2. Угорщина відмовилася надавати свою територію як транзитну для постачання зброї Україні.

Цілком очевидно, що така антиукраїнська активність Нетаньяху і Орбана направлена на створення маніпулятивних передумов з політичного відволікання уваги всього світу і центральної влади України зокрема від подій навколо Соледару, де ймовірно окупанти намагаються застосувати щось із забороненої зброї, але світовий контроль не дозволяє це зробити сьогодні.

Тим часом, офіційний Київ щодо цих двох (Нетаньяху і Орбана) не реагує, а ось щодо “лукашенка” Президент України робить гостру заяву попереджаючи останнього, що втягнення у війну для Білорусі буде стратегічною помилкою.

В контексті цього, вважаємо за необхідне зазначити, що поточний тиждень характеризується певним загостренням білоруської проблеми. Навіть з’явилася інформація про те, що “лукашенко” формує власну ПВК.

Найцікавіше в цій історії є те, що у “москві” звістку про те, що “лукашенко” створює своє ПВК, сприйняли в контексті “зчленування “пригожинських” та “лукашенківських” кримінальних структур”. Але, одночасно з цим, “москва” почала розглядати цю дію в контексті так званого “зчленування” військових угруповань, яке формується в рамках “військової доктрини союзної держави “росії” та Білорусі”.

Тож, формально таке “подвійне” зчленування може інтерпретуватися як бажання “лукашенка” вступити у війну на боці “росії”, проте Мінськ продовжує демонструвати, в першу чергу Заходу, що не хоче втручатися у війну на стороні, що явно програла.

Отже, “лукашенко” реалізує дії, які він змушений вчиняти, у зв’язку з прямим тиском на нього з боку “росії”. По суті відбувається чергове відволікання уваги, оскільки Україна зобов’язана враховувати ризик наступу з території Білорусі, що сковує частину Збройних Сил України на північному напрямку.

Водночас з’явилася інформація про те, що санкції проти   “лукашенка” запроваджувалися “в обмеженому форматі”, а в останні списки санкцій Білорусь зовсім не потрапила на прохання саме України.

Цілком очевидно, це було зроблено через дві політичні обставинами:

1. Короткострокова перспектива: у рамках війни необхідно було “відсунути” “лукашенка” від “путіна”, надаючи йому санкційні послаблення.

Таким чином, Захід не міг гарантувати відсутність повторного вторгнення з боку Білорусі, проте міг створити максимально сприятливі умови, які дозволять Мінську “від’єднатися” від “кремля” у військовому кейсі.

2 . Довгострокова перспектива: війна розглядалася як тривалий і довгограючий конфлікт, а отже Білорусь під ідентичними з “росією” санкціями перебувала б у свідомо гіршому становищі, через відсутність стратегічних ресурсів. Внаслідок цього Білорусь, не маючи можливості залучити східних партнерів “дешевою нафтою”, змушена була зімкнутися з “росією”.

Таким чином варіант “обмежених санкцій” був викликаний як необхідністю спорудити тимчасовий блок проти вторгнення в Україну, так і важливістю збереження білоруської державності на період військової турбулентності.

І, як можна було помітити, така політика була вірною: “лукашенко” у російській війні проти України виявив себе як недостатньо надійний союзник.

В той же час, р изик залучення Білорусі за “моделлю пригожина” розглядався “москвою”. Так, “кремль” хоче, щоб “лукашенко”, навіть залишившись із юридично чистими руками (армія брати участь не буде), вкинув свої військово-кримінальні можливості для тиску на Україну.

В конструкції вищезазначеного с лово “тиск” є майже офіційним, і виходить воно з контексту невизначеності у самому Мінську, принаймні так стверджує “Press Club Belarus”, видання, яке вважається в Білорусі опозиційним. Так, це видання зазначає, що Мінськ готовий, за додаткові політичні дивіденди, під кордоном України “шуміти танками, але при цьому не вступаючи на українську землю”. У принципі, тактика “ми вдаємо, що з вами співпрацюємо”, – це стратегія “лукашенка” стосовно всіх зовнішніх партнерів.

Тим часом, сама “ москва” сподівається хоча б на створення такого рівня напруги, що українське командування перекине значні сили з інших напрямів.

Отже, п риродно, Україна змушена тримати руку на пульсі, проте дії Мінська фіксуються і розвідкою, і військовими, і поки вони описуються як “провокаційні”, але не “безпосередньо загрозливі”.

Тим часом, у “кремлі” розпочали підготовку до виборів президента “росії”, які мають відбутися у 2024 році. Так, кремлівський “Коммерсант” інформує, що вибори, незважаючи на війну, пройдуть у встановлені терміни – у березні 2024 року – і що в них братиме участь “путін”.

Але американське “Politico” навздогін зазначає, що путінська перестановка російського командування не погасить політичного розбрату, який сьогодні набирає критичних форм. Одночасно з цим Держдеп США, робить заяву, що Вашингтон поновив свою роботу над нейтралізацією діяльності ПВК “Вагнер” у всьому світі.

Отже, на тлі початку передвиборчих перегонів в “        росії” Вашингтон розпочав впроваджувати тактику стравлювання “пригожина” – “кадирова” з “путіним” – “шойгу”, яке з кожним днем лише буде наростати.

Для врахування . Постпред США при ООН попросила владу Ірану не постачати “росії” балістичні ракети та безпілотники, а КНДР – не спрямовувати озброєння для ПВК “Вагнер”.

На тлі чого, знову ж таки американське видання “The Washington Post” згадує “китай”, а саме про його критичний економічний стан, через те, що “китай” сьогодні перебуває в середині, найбільшого у світі спалаху “covid”, немов би нагадуючи “пекіну” не втручатись і не заважати кремлівцям знищити один-одного.

І І. Що стосується дій країн союзників.

На додачу до цього, Сполучені Штати ще міцніше посилюють свої вищевказані наративи до “кремля”, “вагнерівців” та “пекіну”, окремо, через Пентагон зазначаючи, що у США достатньо ресурсів, щоб продовжувати підтримувати Україну так довго, як це буде необхідно, зберігаючи при цьому рівень боєготовності, необхідний для власного захисту (заява Патріка Райдера). Після чого, Міністр оборони України Олексій Резніков заявить, що Україна фактично вже приєдналася до НАТО.

Отже, ми знову бачимо філігранну роботу політично-наративної компоненти Вашингтону, який нелінійно, але з позиції сили вказує кожному учаснику світового протистояння своє місце: Україна в НАТО, “китай” в “хаосі ковіду”, “кремлю” в “банці з павуками”.

Висновок.

1. Битва за Соледар триває перебуваючи при цьому під світовим мікроскопом. Саме цей фактор заважає “кремлю” домінувати, “кремль” застосовує тактику відволікання уваги, щоб: або через острах програти битву за Соледар в прямому ефірі, або задля того, щоб мати можливість застосовувати заборонене озброєння.
2. Вашингтон тим часом стравлює “кремлівських павуків” один на одного, стримуючи при цьому всіх кремлівських союзників.