Щодо внутрішньо-політичної обстановки.

У межах систем історії та культури здійснюється національно-духовна ідентифікація (ототожнення), котра і робить вищеокреслені поняття не просто фактами, а факторами національного буття, тобто забезпечує тривання цього буття як у часі, так і у просторі.

Саме ця формула виразно підходить під визначення та відзначення такої дати, як День пам’яті Героїв Крут.

Для врахування. 29 січня 2023 року помер великий український поет Дмитро Павличко. Але його будуть пам’ятати не тільки як поета із відомими словами пісень, а ще як одного із співавторів декларації про Незалежність України.

День пам’яті, який наскрізь пронизує і віддзеркалює сучасний хід проходження усвідомлення українським суспільством своєї ж історії. Спершу – замовчування та нерозуміння загрози, під брехню російської культуро-пропаганди. Потім – акцент на жертовності. І лише згодом, після початку російського вторгнення у 2014 році – розуміння величі та значення подвигу українського воїна, який вигравав години, а то і хвилини для своїх дипломатів, щоб ті встигли домовитись зі світом разом зупиняти агресора.

Історична довідка. Листопад 1917 року – шість українських полків що прибули з російсько-німецького фронту, не дали стати владою в Києві ані більшовикам, ані Тимчасовому уряду. Невдовзі з’явився ІІІ Універсал.

Кінець листопада 1917 року – полки 34-го армійського корпусу генерала Скоропадського (1-го українського) роззброїли і вигнали до “росії” російських окупантів 2-го гвардійського корпусу, що наступав на Київ.

Грудень 1917 року – частини Київського гарнізону на чолі з полковником Павленком придушили в Києві спробу більшовицького путчу.

Тож постає питання – де всі ці частини поділися в січні 1918 року, через місяць? Чому обороняти Україну довелося лише київським курсантам?

У залежності від того смислу, котрий вкладають у поняття “історія”, буде залежати й обсяг національної ідентифікації в майбутньому, адже на сьогодні історія України болісно лишається “заклятою” для своїх же громадян – і тому тим більше маємо пам’ятати і шанувати подвиг Героїв, які давали країні шанс усупереч усьому.

А тим часом, н а тлі нічної атаки Ізраїлю на Іран в Україні знову актуалізувалася тема сучасної війни (медійно): важливості технологічної переваги та перспектив її отримання від Заходу для української перемоги.

Довідково. Атаку на військовий завод в іранському Ісфахані провів Ізраїль, повідомляє “The Wall Street Journal”.

Заява. Держсекретаря США: “Є всі засоби, щоб завадити Ірану отримати ядерну зброю. США, стурбовані тим, що Іран постачає “росії” безпілотники та інше озброєння і підтримує “кремль” у його агресії проти України.”

Тим паче, що останнім часом у світових медіа однією з активно обговорюваних тем став прогноз від “Bloomberg” про те, що “путін” затягуватиме війну принаймні до 2024 року – щоб виснажити Україну і Захід, дочекатися виборів у США  сподіватися, що йому дозволять “зберегти обличчя”. Точніше, зберегти загарбане і отримати певний перепочинок – щоб готуватися до нової війни проти України.

Одночасно з цим, в українських медіа жваво обговорюються перспективи роботи механізму моніторингу та розслідувань – “генеральної інспекції”, яку вже протягом кількох місяців розгортає Вашингтон для контролю за використанням допомоги союзників українською владою.

Для врахування . Світові ЗМІ поки що делікатно обходять і не зачіпають тему проведення в Україні американського аудиту. У той же час, польський канал “TVP Polonia”, що належить до категорії розважальних телеканалів вірогідно поки що перший торкнувся цієї теми. Реакцію наразі відслідковуємо.

В цьому контексті слід зазначити, що це цілком вірогідний сценарій, адже Польща на сьогодні є прямим американським продовженням (філіалом) на території Європи.

Отже, “всі мовчать”, поки Вашингтон не вивчить глибину проблеми. Разом з тим, така постановка дещо інтригує і додатково вирівнює ситуацію, особливо тоді, коли мова йде про довіру.

Ці дві теми, як це часто буває, у реальності дуже тісно переплетені. Про стратегію “путіна” затягувати війну, виснажуючи Україну і про стратегію союзників “варити жабу повільно” – щоб та не вискочила, тобто не встигла використати ядерний потенціал.

Тож , для користі справи, довіра союзників, була і залишається ключовим фактором – особливо зважаючи на протидію “росії” та її агентів впливу та просто опортуністів і “корисних ідіотів” майже по всьому світу, а не тільки в Україні. Врешті-решт саме союзники забезпечують більшу частину українських нагальних військово-економічних потреб.

Висновок.

1. Головним атрибутом та фактором національної структури завжди є: національна держава, люди, як втілення певних національно-психічних констант та історико-культурні події.
2. Довіра являється одним із найважливіших факторів досягнення будь-яких успіхів, а тим паче військових.