І. Щодо воєнно-політичної обстановки
Безумовно головним світовим наративом дня стала теза радника Офісу Президента України Подоляка: “для фіналізації війни треба знищувати по п’ять тисяч окупантів на день”. Теза розлетілась миттєво, фактично як інструкція. В контексті якої, в Університеті Східної Кароліни (США), який між іншим співпрацює з Центром американських студій при Львівському національного університету імені Івана Франка нагадали Європі, що Іван Франко ще на кілька десятків літ раніше описав принцип міжнародного права, що пізніше утверджував Вудро Вільсон після першої світової війни – права націй на самовизначення. Отже, якщо: “Америка для американців, то Україна для українців”.

Довідково: Америка для американців! — гасло, висунуте Дж. Монро, яким американці керуються до сьогоднішніх днів. Доктрина Монро сприяла консолідації американської нації, її збагаченню та примусила весь світ рахуватися з її інтересами.

Таким чином, Вашингтон делікатно нагадує Європі, хто її врятував під час Першої світової війни і звичайно під час другої, і хто її рятує сьогодні. В той час, як акцент на такій великій постаті, як Іван Франко – це: перше, данина поваги американської нації до українській землі; друге, демонстрація історичної взаємоінтеграції американської та української нації; трете, майбутнє бачення розвитку українства через призму власної національної традиції, потреб та воєнно-політичних інтересів; і четверте, це звичайно сигнал Європі, що варто прискоритись з передачею Україні всього необхідного військового озброєння.

Довідково . Тим часом: 1. Прем’єр-міністерка Фінляндії: “уряд ще не ухвалив рішення щодо надання танків Україні”; 2. Президент Польщі: “відправлення винищувачів в Україну створить “проблему” для Польщі”.
Для врахування . МЗС України зазначило, що візит Байдена до Польщі – один із складових елементів вшанування річниці повномасштабної війни в Україні та особистий сигнал “путіну”.

Також, в Офісі Президента України зазначили, що “росія” вже не тільки накопичила багато живої сили, але й сконцентрувала її в окремих місцях, що дозволяє сьогодні знищувати її дійсно масованими партіями.
На тлі чого ми розгледіли дві комунікації, які на нашу думку мають важливий зв’язок: 1. Заява Білого Дому (Кірбі): “Великий наступ “росії” насправді ще не розпочався, “росія” тільки готується наступати навесні”; 2. Звіт “ІSW”: “Причиною розгрому професійно-підготовлених російських підрозділів під Вугледаром стала незадовільна тактика і велика кількість мобілізованих”.
Таким чином, нинішній стан справ з боку “москви”: “наступ ще не розпочався, але вже залучена велика кількість мобілізованих” слід сприймати як “виверт мобілізації”, коли уповільнення з черговою хвилею мобілізації гарантуватиме провал, через кризу особового складу, а її прискорення гратиме в площині неефективної дії мобілізованих, через відсутність у них вмінь.
Виходить так, що “росія”, не зумівши якісно підготувати своїх нових мобілізованих, вирішила змішати їх з залишками професійно-підготовлених, внаслідок чого загальна неузгодженість дій призвела до розгрому великої партії мобілізованих, а також відносно легкої ліквідації так званих “професіоналів”.
І найважливіше, що цю проблему не можна вирішити. У “росії” недостатньо людських ресурсів, щоб воювати тільки окупантами з досвідом, при цьому “кремль” вже не має, ані часу, ані ресурсів, ані бажання навчати мобілізованих.
Отже, комбіновані угруповання, повторюватимуть “Вугледар” щоразу, поки через “м’ясорубку” не пройдуть усі, кого “кремль” запланував “поставити під рушницю”.

Довідково . Із звіту ІSW: “росія” мала ресурси для “вогневого валу” , але ці ресурси вона витратила на “вибудовування в довгі колони”.

Зараз же “росія” готується до “великого наступу”, про який “путін” природно оголосить 21 лютого, тож Вугледар, як і інші напрямки, на яких спостерігалася інтенсифікація боїв, мав стати тим самим “пострілом з Аврори”.
Але наступ під Вугледаром продемонстрував, що “росія” за наявності техніки та необхідного озброєння для здійснення “вогневого валу” повторює лютневі мотиви річної давності, тобто “пострілу з Аврори” вже схоже на те, що не вийде. Адже, скинувши в такому форматі свої окупаційні війська під Вугледар, “кремль” дав можливість Збройним Силам Україні практично безперешкодно знищити кілька “професійних (наскільки це можливо) команд”.
В результаті це ставить в кут саму промову “путіна”, оскільки починати наступ можна лише в умовах, коли є ініціатива на полі бою. І саме цю ініціативу “кремль” намагалася “взяти”, просунувшись на кількох ділянках фронту.
Не вийшло. При цьому “кремль” гальмує мобілізацію, прагнучі перекинути нову хвилю на кілька тижнів уперед. Це означає, що наказ про наступ буде дано до того, як військкомати почнуть працювати, внаслідок чого наступ виявиться проваленим ще до того моменту, як нові мобілізовані зможуть стати “живим щитом”. Тобто, “росія” навіть не зможе забезпечити ротації, якщо спробує форсувати події “під сакральну дату 24 лютого”.
Таким чином, навіть певний успіх на якомусь із напрямків нівелюється прямою неможливістю крутити колесо смертей до нескінченності.
Схоже на те, що для “москви” така ситуація близька до катастрофічної. Тим паче, що нова “битва за Донбас” відрізняється від попередньої тим, що цього разу “кремль” не матиме багаторазової переваги в артилерії (як це було під Сєвєродонецьком), а Україна вже матиме засоби далекої антилогістичної дії.
Тим часом, те, що сьогодні відбувається в турецькій політиці, внаслідок трагічного для країни землетрусу, західні аналітики різних політичних шкіл назвали – це “падінням Ердогана з сяючого п’єдесталу”. Сяючий глава держави і “майстер зовнішньої політики”, який доволі підступно перемагав всередині країни, швидко виявився помноженим на нуль. У всякому разі, таке враження виникає, якщо дивитися на те, що відбувається із зовнішнього боку, коли Фінляндія вже більш впевнено заговорила, про залучення Швеції (Стокгольм поки делікатно мовчить) до наступного саміту НАТО, який запланованого на липень 2023 року.
Ба більш того, це може бути схоже на майбутню російську історію, що може служити передвістям того, що станеться з “путіним” після його анонсованої промови 21 лютого, тим паче зараз, коли відомо, що “пострілу з Аврори” вже не буде.

ІІ. Що стосується дій ворога та його союзників.
На додачу до всього, все вище сказане підтверджує також і британська розвідка, (через “CNN”) акцентуючи при цьому свою увагу на конфлікті ПВК “вагнер” з відомством “шойгу”, яке попрямувало до в’язниць набирати зеків вже для свого ПВК. Але новини про суворі реалії служби окупанта в Україні просочилися до ув’язнених та суттєво скоротили кількість охочих воювати проти українців.

ІІІ. Що стосується внутрішньо -політичної обстановки.
Тим часом, на тлі вчорашнього опитування громадян Німеччини щодо їх готовності, вірніше сказати не готовності захищати свою державу, німецьке комунікаційне агентства “CNC” в противагу публікує дивовижні показники, а саме 89%, які демонструють, що застосування “росією” ядерної зброї в Україні не зможе зламати волю країни до перемоги.

Висновок.
1. В контексті згадки про Івана Франка: якщо маємо складну проблему треба розширити контекст, контекст як географічний, так і історичний. Тому що більшість проблем, які ми маємо, виникли не сьогодні. Адже, “путін” почав війну не 24 лютого і не в 2014-му році, і навіть не “путін” її почав…
2. Тим часом, вирішення проблем на фронті з боку “кремля” не перебуває у мобілізаційному процесі. Справжнє рішення – це перетворення кількісного потенціалу на якісний, рівно те, чим займаються сьогодні Збройні Сили Україна під чуйною допомогою західних колег.
3. Нинішня війна – це війна логістики, маневреності та точності. Усі ці три показники – на стороні Збройних Сил України.