І. Щодо воєнно-політичної обстановки

Авторитетний в світі воєнно-політичний мислитель Тімоті Снайдер випустив статтю: “Найважливіше про ядерну війну”, де наводив аргументи на користь найважливішого для нас висновку: озброєння України – це найкоротший шлях від ядерної війни до миру і до умовисновку, яким закінчується стаття: “найважливіше, що можна сказати про ядерну війну, її не буде”.

У підсумку ми побачили, що висновок Тімоті Снайдера цілком у дусі стратегії “варіння жаби”: озброєння українців дасть змогу розгромити російськи полчища на полі бою, і тоді використання ядерної зброї буде найменшим, що буде цікавити “путіна, який боротиметься за виживання свого режиму в “москві”.

Перед так званим “сакральним виступом путіна” 21 лютого це є “сюрпризом” для “кремля”, звичайно неприємним: рік пройшов і світ не обрав умиротворення агресора, світ обрав його знищення.

В контексті чого вважаємо за необхідне зазначити, що нове вторгнення неминуче. Воно може бути в різній формі, кострубатим і навіть вкрай катастрофічним для самого “кремля” та не обов’язково саме в лютому, але його вже не відвернути і Клубу демократій доведеться або прийняти бій за Україну, або капітулювати.

Довідково . Майя Санду повідомила, що офіційними особами України їй були передані докладні російські плани повалення влади в Молдові.

Отже, стає цілком очевидним, що сплановані диверсії в Молдові це один із тих самих епізодів нового вторгнення.

Для врахування . 1. Заклик Китаю до ЄС: “Відмовтеся від закликів до “повної перемоги” України (“Bild”). 2. Іран почав постачати продовольство російській армії. 3. “путін” замість готовності до миру в Україні розпочинає нові наступальні дії, — Генсек НАТО Столтенберг.

Найтверезіше ситуацію сьогодні оцінюють країни, що виступають категорично проти умиротворення. Тактика поступок агресору роздмухує його апетит та спонукає до ще більшої агресії. Адже диктатори розуміють лише один закон – сили. А це загроза вбивчих санкцій, озброєння, сильна розвідка, єдність та несумнівна готовність спільно чинити опір.

І “сюрприз” від Тімоті Снайдера для “путіна” складається в тому, що він показав, що світ приймає бій за Україну: ніякої капітуляції не буде.

Тим часом, всі ми почули, що Франція, Бразилія (несподівано) та Канада рекомендували своїм громадянам залишити територію, що сьогодні контролюється самозванцем “лукашенко”. Що б це мало означати?

Довідково . З урахуванням помилок російської мобілізації “лукашенко” провів звірку облікових даних, знизив критерії придатності, і проводить військові збори для тих, хто не тримав зброю в руках та інспектує бомбосховища.

Звісно, що кожен свої ризики оцінює самостійно, але є певні загальні обставини, які сьогодні відомі всім: Україна чекає у найближчі два тижні масовані удари по своїй території. Де основу ударної хвилі складуть дистанційні засоби ураження: ракетні удари з землі, моря та повітря. І така поведінка Франції, Бразилії та Канади, як раз вказує на те, що наступає ситуація, що “лукашенко” може таки втратити контроль над територією, а тому ризик є, і досить високий.

З іншого боку, стає зрозумілим, що якщо з території Білорусі будуть ракетні прильоти, підуть заходи у відповідь і Захід демонструє, що він до цього готовий.

ІІ. Що стосується дій ворога та його союзників.

Тим часом, слід нагадати, що минулий тиждень для двох диктаторів (російського та білоруського) не приніс нічого позитивного. Спроба інтенсифікації військових дій на Донбасі закінчилася десятками збитих ракет, майже сотнею втрачених танків та бронемашин, а також найбільшими з початку цієї кампанії військовими втратами на день. При цьому, з можливих інструментів змінити щось найближчого тижня у “кремля” не залишилося майже нічого.

Звичайно, можна спробувати повторити те саме, помноживши кількість ракет і людської сили, додати кілька напрямків прориву, але основної проблеми це не вирішить. Адже, основна проблема для “кремля” – це відсутність чинника несподіванки і, загалом, готовність України до найгірших сценаріїв.

На тлі чого, згадайте, що атакуючі колони ворога, навіть не доїжджають до поля бою. Причому складається стійке враження, що деякі спеціально їдуть на мінне поле, щоб не бути знищеними вогнем української артилерії, даючи шанс вижити екіпажу, що вказує на доволі високий рівень деморалізації ворога.

Відповідь на ці дії наперед заготовлена – як в Україні, так і по лінії її союзників. Кожна така самогубна атака “росії”, зменшує кількість прихильників “путіна” в Європі, пояснюючи навіть “найпроплаченішим”, що з терористами не вдасться домовитися.

Разом з тим, на додачу до цього, підсилився трек щодо поглибленої інтеграції Білорусі з “росією”, за яким дуже уважно стежимо цього тижня, оскільки настає час зустрічі двох диктаторів. І саме з цією метою 13 лютого відбувся візит Глави МЗС Угорщини до Мінська. Тобто Угорщина приїхала вмовляти Білорусь швидше інтегруватись в кремлівську систему координат.

На тлі чого, кремлівська пропаганда, яка в наглу діє в Білорусі почала порівнювати сьогоднішню ситуацію на фронті із 1943 роком, мов: “тактичні успіхи (“кремль” мав на увазі – України) не скасовують стратегічної поразки”.

Але, ми зі свого боку додамо, що в 1943 році трапилося ще щось дуже важливе, а саме – Італія вийшла із союзу з Рейхом, зрозумівши, куди все йде.

Після чого, в помсту за зраду Рейх навіть потопив італійський лінкор.

Отже, для “лукашенка” це дійсно – “1943 рік”.

Але “наратив 1943 року”, стосується не тільки Білорусі, але й Угорщини, адже всі ці проросійські жести з боку нинішнього угорського уряду – це лише плата за дешевий газ. Оскільки у практичній площині Будапешт поки що “палець об палець” не вдарив заради “москви” – адже в своєму підсумку Орбан все одно підтримує всі європейські санкції проти “росії”.

ІІІ. Що стосується внутрішньо-політичної обстановки.

Тим часом, напередодні чергового засідання контактної групи з питань оборони України у форматі “Рамштайн” (14 лютого) Міністр оборони України анонсував кадрові ротації у відомстві із залученням на високі посади осіб з високим рівнем морального авторитету серед українського суспільства.

Очікується, що на цій зустрічі будуть узгоджуватися питання термінів поставок танків та їх кількості, а також підніметься питання ППО (зокрема і винищувачів), поставки боєприпасів, навчання військових, а також питання ремонту техніки та іншого логістичного забезпечення.

Висновок.

1. Санкції працюють тоді, коли держави, накладаючи їх, думають про те, щоб вони працювали, так само працює і єдність західного світу. І сьогодні демократичні країни вкотре демонструють свою готовність захистити демократію, де: озброєння України – це найкоротший шлях до миру.
2. Незважаючи на всю свою фрікованість та ірраціональність Будапешт і Мінськ все таки виконують певну дезорганізуючу функцію в системі кремлівської агресії проти України, наприклад, відтягують сили та забирають час, якого і так не вистачає у “росії”, щоб перезавантажити свою агресію.
3. Тим часом, Україні, яка опинилася в епіцентрі світового протистояння демократій та диктатур треба дивитися на це як на шанс та можливість: увага всього світу прикута до нас, а значить саме сьогодні ми маємо можливість продемонструвати лідерство та показати світу всі свої сильні сторони.
4. Адже, сильні не натягують на себе роль жертви, лідери не звинувачують партнерів, мудрі не обманюють, бо перш за все від українців сьогодні залежить майбутнє світу, мужні не намагаються бачити світ таким, яким хотілося б, щоб він був, а прагматичні не женуться за мінімізацією втрат на мільярд, щоб завтра через це втратити все.