І. Щодо воєнно-політичної обстановки.

Визначення своєї ідентичності завжди мають наслідки для територіальних контурів честолюбної держави. Для України це: рік повномасштабної війни; дев‘ять років після нахабного вторгнення; понад триста років спроб розчинити українську ідентичність в імперії; вісімсот років зазіхань орди на землі Руси-України. Причина: боротьба за ідентичність. Наслідки: масово та насильно сплутані ідентичності на всьому Євразійському континенті.

Довідково . Понад 36 % суші займає Євразія — найбільший материк на Землі, який складається з двох частин. Розподіл на Європу та Азію є умовним: межа проходить східним схилом Уральських гір.

Цілком очевидно, що найбільший етнонаціональний материк передбачає встановлення на ньому певних правил та законів, в тому числі неофіційних, які впроваджуються через ідеологію, яка так і називається – євразійство.

Євразійство – це ідеологія, яка значною мірою визначає себе як опозицію західному суспільству, який підживлює російський комплекс обложеної жертви та поширює “русофобські” стереотипи, культивовані як правило усіма критиками з “кремля”.

Між іншим, саме цей світогляд став основним інгредієнтом для “путіна” під час створення ним “євразійського економічного союзу” і так званого “русского міра” як лінгвістичного, культурного зв’язку між усіма національностями під керівництвом, звичайно, росіян.

Євразійська ідеологія також сприяє поширенню думки, що розпад радянського союзу був наслідком махінацій Заходу та що іноземні сили і далі продовжують підривати цілісність “росії”.

Іншими словами, євразійці вважають, що зростання етнонаціоналізму, як сьогодні українського, служить цілям Заходу стосовно розколу “росії”. Саме тому, на глибшому рівні, в фіктивних історичних промовах “путіна” напередодні широкомасштабного вторгнення, “москва” розглядає Україну як екзистенційну загрозу для “росії”.

Тобто, російське вторгнення було не просто питанням захоплення території України та контролю над її урядом, це було боротьбою за щось набагато ґрунтовніше – ідентичність та історію. Адже велика частина української історії була викривлена або привласнена “москвою”, в той час коли відродження України проявило крихкі основи російської державності – “росія” посипалася.

І станом на 24 лютого 2023 року український етнонаціоналізм знищив всі культурноісторичні кремлівські механізми для подальшого здійснення “москвою” свого офіційно-неофіційного контролю над європейською частиною Євразії.

Довідково . 1. Заява Саллівана: “росія” вже програла війну, яку розв’язала проти України, – радник Президента США з нацбезпеки. 2. Загальна реакція соцмереж: “Вже навіть так звані “Z-патріоти” розуміють, що “кремль” не досяг і 1% від загальної кількості цілей”.

Парадоксально, але ідентичність “росії” ще більш була поставлена під сумнів війною проти України, особливо тоді коли ця війна для всього світу привідкрила завісу, за якою весь цей час приховувався Пекін, а значить – китайська ідентичність.

Для більш ясного розуміння, геополітичної ситуації навколо “росії” ми порівняємо це з подіями Революції Гідності, коли українцям вдалось скинути кремлівця януковича, для захисту якого “кремль” розпочав пряму військову агресію проти України. Тим не менш, ще на початках, а саме на етапі побиття студентів на Майдані Незалежності, “кремль” вірив, що янукович втримає ситуацію під контролем, так само як Китай повірив рік тому, що “кремль” за три дні захопить Київ.

Інформаційно . Акції на підтримку України 24 лютого відбулись без перебільшення по всьому світу: Грузія, Вірменія, Чорногорія, Латвія, Сербія, Аргентина, Казахстан, Франція, Німеччина, Швейцарія, США, Великобританія, Польща, Фінляндія, Ізраїль.

Отже, сьогодні стан “ кремля” – це стан януковича лютого 2014 року – невдовзі його вивезуть як тушку до “росії”, де ядерні погрози “путіна” – це образ з усім відомого відео, де янукович кричить – “астанавітесь”.

Таким чином, через рік після повномасштабної війни проти України “путін” в очах свого пекінського сюзерена повністю компрометований на рівні своїх васалів. В результаті чого на арену, або вірніше сказати: на поле бою виходить – Китай, зі своїм, так званим “мирним планом”.

Забігаючи наперед зазначимо: Китай все-таки обрав ірраціональний шлях із двох запропонованих США, а значить – вихори світової турбулентності на певний час стануть ще більш некерованими та руйнівними.

Іншими словами, замість того, щоб домовитися із Заходом про долю путінської “росії” та дати старт формуванню нового світового порядку, Китай вирішив стати на бік “путіна” і став фактично адвокатом “кремля”.

Повертаючись до “китайської мирної угоди” наративно та узагальнено опишемо її починаючи з пунктів які викликають запитання: 1. Усі “повинні любити одне одного та поважати. Як цього досягти, абсолютно незрозуміло; 2. Війна послідовно називається українською кризою, внаслідок якої чомусь “росія” та Україна мають обмінюватися військовополоненими та вести мирні переговори. То українська криза чи повномасштабна війна? 3. Міжнародне право, яке неодноразово згадується, чітко класифікує дії двох диктаторів як акт агресії, що передбачає відповідальність, про що, звісно, у документі немає нічого. Криза чи агресія? 4. Бойові дії мають бути припинені, але зобов’язань “росії” забратися з України до кордонів до 2014 року немає. Чи це повага до територіальної цілісності чи потурання окупації? 5. Світова спільнота має заплатити на повоєнну відбудову. Без вирішення питання про те, що “росія” має залишити всю територію України, світова спільнота допомагатиме відновлювати окуповані території. Тож це відновлення зруйнованого чи допомога агресору? 6. Пункт, який не витримують жодної критики: відмова від санкцій щодо агресора. 7. Пункти, які не потребують коментарів: транзит зерна, безпека атомних електростанцій.

Довідково. Заява Генсека НАТО: “У мене немає великої довіри до Китаю”

Підсумок : із 12 пунктів так званого “плану” більш-менш реалістичні лише два. Інші мають характер декларації і не можуть бути реалізовані. Немає чіткого визначення акту агресії, немає відповідальних за війну і навіть механізму примусу до виконання агресором пунктів плану.

Для врахування . У Білому Домі прокоментували “мирний план” Китаю, заявивши, що війна в Україні може закінчитися навіть завтра, оскільки це “війна вибору” “путіна”.

Таким чином, те що запропоновано Пекіном – це лише побажання та міркування, але які взагалі не відповідають економічній могутності Китаю та його ролі у світовій політиці. Величезний неповороткий “динозавр із маленькою голівкою”.

Виявилося, що бути глобальним лідером Пекін не здатний. Йому нема чого сказати світу. На відміну від США та Європи, які не просто говорять, а й підкріплюють ідеї свободи та демократії реальними ресурсами.

З іншого боку, беззмістовна балаканина Китаю має на меті не вирішити конфлікт, а показати світові своє занепокоєння. Але це знову про “динозавра із маленькою голівкою”. Оскільки, китайські побажання неможливо приймати всерйоз. Це не світова політика і навіть не ділова розмова.

Можливо, коли Німеччина певний час ще саботувала європейську солідарність у боротьбі з агресією “росії” проти України, Китай ще міг розраховувати на альянс Берліна, Пекіна та “москви”. Але зараз, коли Німеччина повернулася обличчям до України, визнала “росію” агресором, Пекіну, вже немає на що розраховувати. І справа тут вже навіть не в США, а саме в Європі, оскільки конфлікт розгортається на Євразійському континенті: саме між Європою і Азією.

Тим більше, своєю проросійською позицією Китай стимулює швидке створення нового військово-політичного альянсу (вже сьогодні прогнозуємо – це буде новий альянс) з такими країнами як: Індія, Японія, Тайвань, Південна Корея, В’єтнам та Індонезія. Під головуванням звичайно Індії, яка з таким воєнно-політичним та географічним ресурсом здатна буде обмежити китайські ініціативи в Азії, про що ми зазначали вже раніше.

ІІ. Що стосується внутрішньо-політичної обстановки.

Тим не менш цей “динозавр із маленькою голівкою”, все одно поки залишається економічним гігантом, який далі буде діяти як вміє – підкупати чиновників та підтримувати корупцію, і особливо в Україні, оскільки саме через нашу мужність весь світ побачив, що Китай геополітично залишився країною Третього світу, якому доводиться традиційно, як слабшому лавірувати між світовими державами.

Таким чином, після 24 лютого 2023 року Україна відтепер являється екзистенційною загрозою не стільки для “росії”, скільки для Китаю.

В контексті всього вищевказаного маємо зазначити про негативне. Так, з усього депутатського складу Верховної Ради України лише 109 депутатів вважають українську історію важливою. Саме стільки підтримали правку щодо обов’язкової здачі цього предмету вступникам до вишів. Цікаво, що це негативне рішення ухвалили дуже символічно – напередодні широкомасштабної річниці вторгнення “росії”.

Висновок.

1. Ставши заручником своїх пропаганд та особистих маніакальних ідей про світове панування, “путін” і “сі” прорахувалися. При цьому формат російсько-української війни після 24 лютого все більше буде набирати статусу – агонія.
2. Китай немає ніякого плану який міг би послужити інструментом для завершення війни. Все, що оголошувалося Пекіном на Мюнхенській конференції виявилося туманом, в якому сховалося непропорційне китайське створіння з виміру країн Третього світу.

3. Разом з тим, все, що було запропоновано Китаєм, ніщо інше, як план заморозки війни на умовах, вигідних агресорам, та індульгенцією за скоєні злочини проти людяності. Єдине, що читається між рядками – це благання “путіна” та “лукашенка” про переговори.
4. Саме тому, система міжнародних відносин та міжнародної безпеки потребує докорінної перебудови, щоб агресори вчасно опинялися на лаві підсудних, а не за столом переговорів.