І. Щодо воєнно-політичної обстановки.

Навіть побіжне ознайомлення із міжвоєнною та воєнною культурно-історичною ситуацією спонукає нас до висновку про доволі вагомий злет такої церковно-релігійної організації як УГКЦ, особливо в форматі націологічної думки та їх доволі потужний розвиток організаційних структур на території України. Адже, чого вартують тільки імена та україностверджувальна діяльність провідних діячів під цією церквою того періоду,  як: Андрія Шептицького, Йосипа Сліпого, Євгена Коновальця, Степана Бандери та ін.

Водночас, бачиться важливість помітити нагальну потребу щодо перегляду або інтерпретації своїх поглядів до цієї організації із ключовим питанням нашої теми, а саме воєнно-політичної обстановки. Йдеться про те, щоб сформувати певний переддосвід, котрий допоміг би українському суспільству спочатку перемогти ворога, а потім  не допустити того, щоб нашу українську перемогу вкрали інші держави.

Мова йде про те, що на тлі крихкого періоду світової турбулентності, коли демократіям вдалось розкрити Китай та поставити його перед вибором щодо його подальшої участі  у російсько-українській війні, на міжнародній арені з політичної заявою про мир  з “росією” знову з’являється папа римський Франциск, який запускає у світ оновлений переговорний трек, по фарисейські одягнувши перед цим браслет “Азовсталь”.

Для врахування. На тлі антиукраїнської заяви папи римського про мирні перемовини  з “росією”, стало відомо, що саме в цей момент в Римі перебуває Арестович, який сам зазначає: “з діловою поїздкою”.

Безумовно, сьогоднішній заклик  Франциска абсолютно несумісний із масштабом зла  та лиха, але загроза насправді ще глибше, оскільки вже сьогодні зрозуміло, що проти України ймовірно запускається антигуманітарний проєкт з обездуховлення, коли під міфами про так звану “релігійну толерантність”, “антидискримінацію”, приховується стратегія з дегуманізації та головне денаціоналізації України. Більш того, припускаємо, що для більшої дискредитації проєкт буде реалізовуватись саме під авторитетом українських провідних діячів.

Довідково . Наводимо як приклад проєкт “Вакарчук”: 1. Впровадження наративу: “Вставай” – як спонукання українців до свободи, та отримання суспільно-політичної довіри, особливо після Помаранчевої Революції та Революції Гідності; 2. Отримання влади, демонстративне голосування фракції за про-російські проєкти та впровадження наративу: “Це не твоя війна” – виклик масового суспільного розчарування та зневіри у свою здібність розвивати українську державність. 3. Зняття з себе відповідальності: “я розчарувався в українській політиці, іду знову співати”. І так по колу. Цілком очевидно, що проєкт “Вакарчук” після перемоги України ще раз обіграється.

Тим часом, переговорний трек від  папи римського підтримали такі діячі як лукашенко  і Орбан, останній при цьому по-путінськи погрожував Європі війною. Однак занепокоєння викликали не ці релігійно-політичні фріки, а делегація від Саудівської Аравії, яка прибула до Києва для зустрічі з Президентом України.

Отже, якщо на заяви Франциска, Орбана, та лукашенка ніхто не реагував з країн союзників, то делегація Саудівської Аравії потрапила під світовий мікроскоп. Американські, британські та європейські ЗМІ недвозначно заявляють, що приїзд саудитів – це не про дешеву нафту та приєднання Близького Сходу до світової санкційної коаліції, а це про мирний план КНР та спільний “дерибан” “росіі”.

А це означає створення альтернативи українському мирному плану та підтримку  в обході санкцій в момент, коли світова санкційна коаліція попереджала треті країни про відповідальність за це.

Зазначена нестриманість та спокуса Саудівської Аравії нажитися на розшматуванні “росії” змушує Вашингтон перебрати ініціативу на себе і звичайно не дати можливості автократіям, за додатковою допомогою авторитету папи римського домінувати  в переговорному питанні.

Так, США закликали Володимира Зеленського показати свою особисту відкритість  до дипломатичного діалогу про закінчення війни (“New York Times”). Навіщо  це робиться: 1. Для впливу на країни, які не приєдналися до світової антиросійської санкцій; 2. Щоб ще раз заспокоїти союзників і придушити зростаюче бажання західних країн знайти кінець такої дорогої війни; 3. Щоб китайський диктатор не взяв гору в мирній риториці, і залишався у обмеженому коридорі можливостей: “або підтримуєш війну або не підтримуєш”.

Тим часом в контексті проявлення слабкості з боку Саудівської Аравії та вчорашньої заяви “путіна” про сценарій “подрібнення “росії”, вважаємо за необхідність зазначити,  що відповідно до нинішньої діючої аналітичної доктрини США із зовнішньої політики “контрольована десуб’єктивізація” “росії” набагато ефективніша і стабільніша, ніж неконтрольований її рознос, у зв’язку з чим розшматування “росії” рознесено в часі. Про що будемо писати та зазначати пізніше.

Але до зазначеного розшматування “росії” необхідно: 1. Підготувати ґрунт під десуб’єктивізацію російської зони східноєвропейського простору; 2. Забезпечити елітно-озброєну базу, яка не дозволить внутрішнім розломам відбиватися  на зовнішньополітичній орбіті; 3. Побудувати механізми наступності (зокрема ядерної зброї), щоб дезінтегрувати військово-стратегічну загрозу ядерного конфлікту  як на загальносвітовому, так і на локальному рівні (у разі цивільних конфліктів); 4. Довести кремлівську систему до внутрішнього самознищення, щоб повторити сценарій срср.  5. Інформаційно та аналітично підвести суспільство та державу до можливості саморуйнування.

Для врахування . Теза “путіна” про те, що “Заходу вдасться розвалити російську державність”, говорить про те, що такий сценарій розглядається в “кремлі”,  а це означає, що ядерні загрози – це фікція, яку сприймати серйозно шкідливо для зовнішньої політики та об’єктивного аналізу дійсності.

ІІ. Що стосується дій ворога та його союзників.

Тим часом, сьогоднішні військові реалії яскраво демонструють нам, що фронт деякий час буде перебувати у певній фазі стагнації але з плавним посиленням українських позицій.

Довідково . Комунікація США- Китай: 1. Заява радника Білого Дому Саллівана: США за зачиненими дверима донесли Китаю реальні наслідки надання зброї “росії” 2. Китай приєднався до санкцій проти російської авіації.  

При цьому  Пекін почав “зливати” через “ТікТок” соціологічні дослідження, які демонструють падіння проросійських настроїв у китайському суспільстві. А це, між іншим вказує на те, що Китай промацує Захід на готовність угоди: “східна “росія” замість Тайваню”.

Тим часом, на тлі вчорашніх атак на аеродром де був пошкоджений російський борт  “А-50”, білоруський самозванець провів екстрене засідання вузького складу своєї “ради безпеки”. Варіантів два: 1. Спихнути все на місцевих партизанів, і здійснити масові арешти; 2. Спихнути все на Україну і вступити у війну чи проковтнути.

Судячи з обговорень на білоруському ТВ заяв російських кураторів, що удари  по прикордонних областях України є нормою – обрали другий варіант. Ймовірно саме через це, лукашенко раптово почав збиратись до Китаю.

ІІІ. Що стосується внутрішньо -політичної обстановки. 

Тим часом, в контексті численних заяв представників української влади щодо вступу України до НАТО інформуємо, що дослідницький центр “The Economist” опублікував свій традиційний Індекс демократії, де Україна отримала 87 місце, посередині списку, серед гібридних режимів. Це означає – питання щодо свободи слова, проблеми  з верховенством права та судовою системою.

Тобто, спливає нагору весь набір завдань, які українське суспільство має вирішити, щоб відчувати себе в безпеці в НАТО та ЄС. Оскільки до НАТО вступають не армії,  а країни. Тому поки Збройні Сили України задають для Альянсу нові стандарти на полі бою, питання ефективності держави, конкурентоздатності економіки та розвитку демократії потребують роботи.

Висновок.

1. Незворотність розпаду “російської державності” набуває все чіткіших рис, що спонукає деякі країни до спокуси розпочати першими розшматовувати її, і сьогодні  – це Саудівська Аравія, яку цілком очевидно що “підкупив” Китай, задля утворення нового союзу з Близьким Сходом, та розширення для себе коридору можливостей  у комунікації з США.
2. Між іншим, це перша ознака того, що Україна при таких розкладах може залишитись не при справі, оскільки: по-перше продовжує нести на собі весь тягар війни, а по-друге, на духовно-ментальному рівні залишається в капкані свого невігластва, коли фактор українських гнид (з тези Симона Петлюри) має всі шанси черговий раз приспати  дух переможця.
3. Тим паче, що на тлі останніх наративів з боку США щодо побудови української системи цінностей на основі національної держави (визнання Івана Франка та Лесі Українки) ворогом розгортається антигуманітарний проєкт з обездуховлення  та денаціоналізації України. Але, в сучасних умовах “фактор Вакарчука” набагато реалістичніший та загрозливіши для України ніж “фактор Франциска”.