І. Щодо стосується дій ворога та його союзників.

“Товариш Сі” відлетів і повернутися не обіцяв. Більш того залишив украй незручний післясмак: запропонував “путіну” “переобиратися” на новий термін, зробив це ще до офіційного старту кампанії і залишив сам на сам зі Збройними Силами України без надання сучасної військової допомоги.

Довідково. Більш того, з кожним новим днем відкривається все більше даних щодо катастрофічності путінських сподівань навколо “дружби” з Китаєм.

Так, Глава КНР утримався від пропозиції щодо збільшення обсягів закупівель російського газу, та не дав згоди на прогрес щодо експлуатації газопроводу “Сила Сибіру-2”.

Саме тому, “кремль” готується кинути в бій те що залишилось, а саме автентичні зразки “Т-54/55”, які буди вже давно зняті, як з виробництва, так  і з озброєння. Логіка приблизно та сама, як і з “зеками” від “вагнера”: “краще зек, ніж ніхто”.

В той же час, щодо самого “вагнера”, “Bloomberg” повідомляє, що очільник цієї терористичної групи “пригожин” готується скоротити свою присутність в Україні та знову переключитись на Африку. Причина: образа на кремлівське командування через скорочення ними поставок боєприпасів.

Це вкотре вказує на незаліковні рани кремлівського розколу, які дали нову кровотечу. Оскільки ми припускаємо, що причина виведення “вагнерів” з України, на додачу до вже сказаного, криється в тому епізоді, що трапився в ЦАР, коли на тлі приїзду китайського лідера “вагнерами” були вбиті дев’ять громадян Китаю.

Довідково. Заява НАТО: “путін” не готується до миру, він готується до продовження війни”, – генсек Столтенберг.

Тож у підсумку: надії “путіна” на виживання сьогодні пов’язані виключно із затягуванням війни (це ключова теза: саме затягування, а не “перемога”, якби “перемога”, то Сі дав би зброю. Сі сам не вірить вже в перемогу і затягує час, щоб визначитись самому з подальшими діями).

Саме на затягування війни “путін” наполегливо продовжує випрошувати ресурси у Китаю, цим заспокоює своє оточення, цим же живить пропаганду для пересічних росіян.

І як не дивно, перший, хто зрозумів, що така путінська тактика згубна, на практиці виявився, – “пригожин”. Тобто “пригожин” зрозумів, що “путін” згідний ще десятки тисяч загубити, але все це лише для того, щоб утримати статус васала Сі, а не переможця.

Такий порядок денний є гарним уроком і для білоруського самозванця. Адже, згідно правила васала: “васал мого васала не мій васал”, лукашенко невдовзі чекає жорсткий кремлівський наганяй, оскільки йому не вдалося замінити сюзерена на Сі.

ІІ. Що стосується внутрішньо-політичної обстановки.

В Україні тим часом, контури суспільного договору продовжують базуватись виключно на довірі до Збройних Сил України: “населення готове вірити державі – але за однієї умови, що держава забезпечуватиме базову потребу безпеки”.

Звісно появою цього “договору” Україна “завдячує” екстремальним обставинам війни. Але найбільшим викликом для сучасної України є “перемога” й “відновлення миру”, а після досягнення першого та другого наступним викликом буде перевести цей породжений надзвичайними воєнними умовами суспільний договір у стабільний повоєнний стан.

Ключовим словом є сталість. Гарантувати успіх насамперед може інституціалізація цього нового громадського договору. Іншими словами: перебудова старих і побудова нових державних інституцій, що відповідатимуть новим громадським очікуванням, — а саме сильна професійна армія та незалежна судова система.

Саме на ці вищесказані виклики і буде орієнтуватись, і вже орієнтується колективний ворог, спонукаючи своїх лобістів в Україні до суспільнополітичних прецедентів з метою впровадження наративу зневіри в перемогу і врешті решт у свою державу.

Так на тлі неповернення доплат військовим (які, як ми зазначали вище є базою суспільного договору), прокремлівські лобісти йдуть далі намагаючись відмінити ще й частину пільг для ветеранів.

“ Відміна пільг” – це перша цеглинка, яка направлена на те, щоб якраз і підірвати нові громадські очікування, особливо в частині професійної армії.

В той же час, все це є нічим іншим як “агоністичною гойдалкою колективного ворога”, на кшталт ситуації навколо кремлівця та екс-міністра освіти Шкарлета, який відкрито “підспівував” “путіну” щодо історії України, а потім раптово покинув свою посаду, а в Україні запровадили іспити з історії для отримання громадянства. Або поведінка Мінкультури, яке спочатку затягує процес виселення “московських попів” з Києво-Печерської Лаври, а потім не чекаючи офіційної дати виселення (29 березня) заявляє, що виселення вже відбувається під їх керівництвом.

Довідково. Заява Мінкультури: “Вони (тобто “попи”) вивозять все: столи, стільці, бойлери, унітази. Вони (“попи”) виїжджають, незважаючи на заяви, що куполи почорніли”.

Саме через такі гойдалки українське суспільство сьогодні виліковується від свого політичного невігластва, де черговим прикладом до речі є внесення на розгляд Парламенту законопроекту про обмеження використання військово-патріотичної тематики під час реєстрації торгових марок та в рекламі.

Довідково . Документ забороняє реєстрацію торгових марок, які: відтворюють: назви подій, населених пунктів та місць, що постраждали внаслідок збройної агресії “росії”.

Вже на завершення, повертаючись знову до питання виселення “московських попів”, зазначимо, про нещодавню заяву Вселенського патріарха Варфоломія, що “російська православна церков несе повну відповідальність разом зі своїм керівництвом “росії”

За своєю суттю це означає, що Варфоломій дає дозвіл на арешт так званого російського патріарха Гундяєва. Тобто всесвітнє православ’я зреклося “патріарха московського”, означивши його військовим злочинцем.

А це вже в свою чергу сигнал до Міжнародного кримінального суду, що за Гундяєва ніхто зі світових церков не підпишиться. Адже саме Варфоломій має права старшинства і саме він видає Томос на ведення церковного бізнесу.

Тож, якщо завтра Гундяєв почне просити допомоги у папи римського, Варфоломій увімкне наступний важіль впливу і взагалі прикриє “кремлівським попам” бізнес. Саме тому “московськи попи” раніше встановленого терміну тікають з України, бо втратили гарантії своєї безпеки.

Те ж саме невдовзі відбудеться і з тими, хто заважає сьогодні побудувати нові державні інституції в Україні.

Висновок.

1. Війна робить неможливі речі можливими. Уперше за історію української незалежності більшість населення України вірить своїй державі.
2. Завдання побудувати нові державні інституції, що відповідатимуть новим громадським очікуванням не легке, але після 24 лютого цілком досяжне.
3. Тим часом, за правилом сюзерена китайський диктатор відкрито знущається зі своїх васалів. Ймовірно це така виховна робота.