ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття стилю
2. Загальна характеристика функціональних стилів української мови

Висновки

 

 

1. Поняття стилю

Стиль – різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматики, фонетики).

Кожен стиль має: сферу поширення (коло мовців); призначення; систему мовних засобів; стилістичні норми; підстилі; жанри реалізації.

В українській літературній мові виділяють традиційно п’ять функціональних стилів: розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний.

1. Загальна характеристика функціональних стилів української мови.

Розмовний стиль – найдавніший, виник з потреби спілкування; має дві форми: кодифіковану і некодифіковану. Риси його: неодноманітність, експресивно-емоційне забарвлення, просторічні елементи в лексиці, різні інтонації, ритми, мелодика; форма – діалогічна й монологічна, а тому неповні, еліптичні речення і позамовні засоби: міміка, жести, ситуація.

Обслуговує повсякденне усне спілкування людей у побуті та на виробництві. Розрізняють неформальне та формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета і характер визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців. Друге – зумовлене соціальними функціями мовців, регламентоване за формою і змістом.

Основні ознаки розмовного стилю:

а) безпосередня участь у спілкуванні;

б) усна форма спілкування;

в) невимушеність спілкування;

г) використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

д) використання позамовних чинників (рухи, жести, міміка);

е) емоційна реакція.

Основні мовні засоби: емоційно-експресивна лексика, прості, переважно короткі речення, часте використання займенників, фразеологізми, діалектизми, професійні та просторічні слова.

Розмовний стиль поділяється на розмовно-побутовий та розмовно-офіційний.

Художній стиль реалізується в художній літературі, широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтв, у культурі й освіті. Крім інформаційної, художній стиль виконує найсуттєвішу – естетичну функцію.

Ознаки художнього стилю:

– образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний образ);

– естетика мовлення (можливість викликати у читачів почуття прекрасного);

– експресія, як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, ввічливе, пестливе, лагідне, іронічне, жартівливе мовлення);

– зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори…)

– суб’єктивне розуміння.

Основні мовні засоби художнього стилю:

1) лексика найрізноманітніша, емоційно-експресивна (синоніми, антоніми, омоніми…);

2) уведення до творів із стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів;

3) запровадження авторських новотворів;

4) широке використання різноманітних типів речень.

За родами і  жанрами художній стиль поділяється на підстилі:

– епічні (прозові: казка, роман, байка, повість…)

– ліричні ( поезія, поема, балада, пісня, епіграма)

– драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама)

– комбіновані (ода, художня публіцистика, усмішка)

Науковий стиль – це мова науки, техніки, освіти. Мета мовлення – повідомлення про результати наукових досліджень. Основні ознаки:

– ясність( зрозумілість) і предметність тлумачень;

– логічна послідовність і доказовість викладу;

– об’єктивний аналіз;

– точність і лаконічність висловлювань;

– аргументація і переконливість тверджень;

– детальні висновки.

Основні мовні засоби:

– використанням наукової термінології;

– наявністю схем, таблиць, графіків, систем математичних, фізичних, хімічних знаків і значків;

– залученням цитат і посилань на першоджерела;

– відсутністю індивідуальної авторської манери та емоційно-експресивної лексики;

– чіткою композиційною структурою тексту (поділ на розділи, частини, пункти, параграфи із застосуванням нумерації);

– окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові; значну роль відіграють дієприкметниковий та дієприслівниковий звороти.

Форма реалізації наукового стилю – монолог. Науковий стиль має такі підстилі:

• власне науковий (монографія, рецензія, наукова доповідь, курсова й дипломна роботи, реферат, тези). Який у свою чергу поділяється на науково-технічні тексти та науково-гуманітарні;
• науково-популярний, мета якого дохідливо і доступно викладати інформацію про наслідки наукових досліджень у журналах, книгах тощо;
• науково-навчальний – реалізується у навчальних підручниках, лекціях, бесідах і не виключає елементів емоційності.

Офіційно-діловий стиль – це функціональний різновид мови, який використовується для спілкування у державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, заяв, автобіографій, протоколів, наказів, розписок та ін.

Найважливіші риси, які визначають діловий стиль:

1. Виклад інформації в діловому тексті робиться відповідно до таких принципів: а) об’єктивність змісту, б) повнота інформації у стислій формі, в) логічність і послідовність, г) обґрунтованість, д) нейтральний тон. Останній принцип дотримується завдяки використанню слів, позбавлених емоційності: віддієслівних іменників (розподіл, відрахування, використання), безособових дієслів (взято, прийнято), у розпорядчій документації переважають інфінітивні форми дієслова (затвердити, зобов’язати), назв осіб за їх функцією (позивач, відповідач) та ін.
2. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень речень (у зв’язку з, відповідно до, згідно з та ін.). Стандарт потрібний для того, щоб досягти однозначності і достовірності інформації.
3. Наявність реквізитів, які мають певну черговість. У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від змісту документа, його призначення.
4. Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значені. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику.
5. Для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти.
6. У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу із зазначенням позачасовості, постійності дії (рішення надсилається, виробнича рада розглядає).
7. Найхарактерніші речення – прості поширені (кілька підметів при однорідному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо).

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

а) законодавчий – використовується у законодавчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в конституції, законах, указах, статутах, постановах;

б) дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах;

в) юридичний – використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування). Цей підстиль обслуговує і регламентує правові та конфліктні стосунки:

– між державою і підприємствами та організаціями всіх форм власності;

– між підприємствами, організаціями та установами;

– між державою та приватними особами;

– між приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях.

Публіцистичний стиль призначений інформувати суспільство про факти, явища і формувати громадську думку. Основна риса: поєднання логічного викладу з емоційно-експресивним забарвленням з метою впливу і переконання. Орієнтується на усне мовлення (ораторський стиль), а тому можлива діалогічна форма (запитання і відповіді на тлі авторського монологу), звертання, чіткість оцінок явищ, подій і т. ін. Має різновиди: науково-популярний, газетний, радіомовлення і телебачення. Побутують усна й писемна форми публіцистичного стилю.

Сфера його використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурноосвітня діяльність, навчання.

Основне призначення:

1. Інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати актуальні, злободенні, суспільно-політичні проблеми.
2. Активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові.
3. Пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій і втілення їх у життя.

Основні ознаки:

– доступність мови і формулювань;

– поєднання логічності доказів і полемічності викладу;

– висловлювання точних найменувань, дат, подій, учасників, положень і фактів з емоційно-експресивною образністю.

– наявність яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення.

Основні мовні засоби публіцистичного стилю:

1. Поєднання елементів наукового, офіційного, художнього й розмовного стилів.
2. Лексика насичена суспільно-політичними, соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатопартійність…)
3. Наявність багатозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів, експресивних сталих словосполучень, перифрази.
4. Уживання у переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів.
5. Короткі прості речення, часто питального або окличного характеру, звертання.

Публіцистичний стиль за жанром, мовними особливостями та способом подачі інформації поділяється на підстилі:

• художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси);
• есе (короткі нариси вишуканої форми);
• науково-публіцистичний (літературно-критичні статті, огляди, рецензії).

В окрему групу виділяється інформаційний стиль – стиль засобів масової інформації (газети, журнали, листівки, радіо, телебачення, статті, репортажі, інтерв’ю.)

Епістолярний стиль – стиль приватного листування. Основні ознаки епістолярного стилю:

– наявність певної композиції;

– початок, що містить шанобливе звертання;

– головна частина, у якій розкривається зміст листа;

– кінцівка, де підсумовується написане та іноді постскриптум (приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби: поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.

Конфесійний стиль. Сфера використання: релігія та церква. Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Він реалізується у релігійних відправах, проповідях, молитвах, церковних книгах.

Основні засоби:

а) суто церковна термінологія та слова-символи;

б) непрямий порядок слів у реченні та словосполученні;

в) значна кількість метафор, алегорій, порівнянь;

г) наявність архаїзмів.

Конфесійний стиль від інших відрізняє небуденна урочистість, піднесеність, наявність виражальних засобів.

Конфесійний стиль має такі підстилі: публіцистичний; науковий; художній.