< - До змісту

На Вулиці Кравців, що біля Ринкової площі, стоїть великий триповерховий будинок. Під самим його дахом, покритим червоною черепицею, є маленька, але пристойна кімнатка. Туди нещодавно переїхали Ханс Сьорген та його мати Грета, яку всі сусіди називали бабусею Гретою.

Ханс раніше торгував дрібної рибою в порту; тепер він ходить в море на великому китобійному кораблі. Китобій заробляє добре, і в їх будинку завівся свіжий хліб та масло, а бабуся Грета купила собі новий чепець і вовняну білизну. Молодець Ханс, він завжди знає, що треба робити.

Прийшла осінь, і виявилося, що піч в їхній кімнаті дає замало тепла.
Це була старовинна датська піч. Невелика, в ріст людини, вона вся була прикрашена керамічними плитками тонкої роботи. На кожній із плиток був зображений один з Біблійних сюжетів. Тут був Шостий День Творіння. І каялась Магдалена. Блудний син припадав до ніг свого батька. І сам Спаситель, стоячи в рибальському човнику, заспокоював розбурхане море одним ласкавим порухом долоні. На найгарнішій із плиток в білосніжних хмарах потопав сяючий Рай. Біля відчинених воріт стояв Апостол Петро і смиренним жестом запрошував увійти.

Це була дуже гарна пічка, але тепла вона давала замало. А Ханс пішов в море, і бабуся Грета не знає, що робити.
Вечорами, коли Грета при свічці в’язала свої безкінечні панчохи, дослухаючись до завивання вітру в пічному димоході, їй здавалося, що в пічці ув’язнений маленький троль. На ньому гарний синій камзол із золотим шиттям і великими дірками на ліктях, і такі ж сині панталони з дірками на колінах. А ще в нього сірі перетинчасті крила за спиною. Він стоїть на купі золотих монет, тримає в руках срібний кубок і завиває в пічну трубу. І так триває вже сто років. Троль сподівається, що голос його долетить до острова Гельголанд і його брати, різнокольорові тролі, повилазять з підземних печер, прилетять і звільнять його. Але ніхто не прилітає.

Непомітно підкралася зима. Море важко дихнуло вологою на маленьке місто. І містечко стало ще меншим, посіріло і задиміло пічними трубами. На вулицях проступили калюжі, в яких відбивалося сіре небо і швидкі темні хмари. Їх безжалісно гнав на південь Сивочолий Хольген – холодний вітер із Лапландії. Хольген переночував на даху міської ратуші, важко зітхнув і знову погнав гурти своїх хмар на південь, щоб там пролити їх дощем чи розсипати снігом. Від його зітхання волога в місті стала скляною і захрумкала під черевиками, прикрасила вікна візерунками, одягнула дерева в весільні сукні і за одну ніч скувала льодом королівський фрегат, що стояв у ремонтному доці.

Бабуся Грета привела майстра-пічника, він оглянув пічку і сказав, що її треба буде перекласти. Майстер похвалив плитки – таких зараз не роблять, але піч якась чудернацька і він не знає, як її обережно розібрати. Треба буде ламати і, можливо, деякі плитки будуть втрачені. Він домовився з бабусею, що прийде через тиждень.

Ночі ставали холоднішими. Зимові вітри прилетіли надто рано, і бабуся вирішила – якщо треба, хай ламають пічку і ставлять іншу.
І знову вечорами вона сиділа при свічках у своїй кімнаті під самим дахом, в’язала панчоху і дослухалась до завивання вітру в пічних трубах. Після того вона вже майже вірила своїм відчуттям, що в пічці заховані золото і троль.
Але одного разу, коли бабуся повернулася з пекарні, вона побачила в своїй квартирці якусь незнайому стареньку жінку. Та була якась маленька, чистенька, чепурненька і пурхала по кімнаті легко, мов пір’їнка.

Вона крутилась біля пічки.
Коли Грета увійшла, старенька одразу защебетала: «Ох, не ламайте пічку! Будь ласка, не ламайте! Плитки можуть постраждати. Ні, не ламайте. Вона така гарна. Та й зима не буде такою вже морозною. І Апостол Петро такий схожий, такий схожий!».
Щось знайоме промайнуло в обличчі цієї незнайомки. Вона нагадувала Греті Розу, з якою вони з дитинства дружили, колись разом ходили до недільної церковної школи. Але минув час, Грета вийшла заміж, поїхала в місто і з Розою не бачилась років сорок. Та й померла Роза давно, її племінниця Берта писала.
«Та що Ви тут робите, дозвольте спитати?! Та…, та як Ви сюди потрапили, фройляйн?!» – обурилася бабуся Грета.

Але незнайома старенька не відповідала, вона лиш пурхала між пічкою та Гретою і не вгавала: «Ох, не ламайте, не ламайте, вона така гарна! Повірте, це золото не принесе Вам щастя. Воно лише обпалить Вам руки!».
Грета розсердилась: «Забирайтеся звідси негайно, інакше я покличу людей!», і пішла до дверей. В неї аж руки тряслися тремтіли. «Та як вона сюди потрапила? Двері ж були замкнені. Мабуть, вона шахрайка».
Грета широко відчинила двері, обернулася, але… незнайомки за спиною вже не було. Грета подивилась по всіх кутках. І як вона примудрилася вискочити непомітно? І чи не поцупила вона чого-небудь?
Старенька перелічила свою білизну і срібні ложки. Все було на місці.
А в п’ятницю прийшли пічники. Майстер – сивий товстий дядько з втомленими очима і помічник – худенький хлопчик з рудим нечесаним волоссям і маленьким веснянкуватим носом.

Перед початком роботи вони кинули посеред кімнати мішок з інструментами, добряче погрюкали пустими відрами, вишмарували підлогу мокрою глиною і ще чимось чорним і незрозумілим, а майстер-пічник детально розповів бабусі, скільки зараз коштує хороша цегла і де він бере глину.
Нарешті, остаточно домовившись про ціну, вони стали розбирати пічку, обережно складаючи плитки на підлогу. Працювали майстри досить швидко, і незабаром третина пічки була розібрана. Але коли вони зняли плитку із зображенням Апостола Петра – на підлогу струмочком посипались золоті монети. Від несподіванки хлопчик впустив плитку із зображенням Апостола, та впала на підлогу і розкололася навпіл. Всі завмерли. І Греті здалося, що вона побачила, як троль тінню вислизнув з пічки і заховався за комодом. Майстер вийняв зі схованки великий срібний келих і протяг: «Нічого собі!…». Хлопчик роззявив рота ще ширше і нічого не сказав. Зі схованки викотилося ще кілька монет. Майстер все ще тримаючи в руках келих, повернувся до Грети і уважно на неї подивився.

Грета злякалась і заходилася випроваджувати робітників за двері.
Вона забрала у майстра келих, дала людям 20 пфенінгів, сказала, щоб прийшли завтра післяобід, потім забрала 10 пфенінгів назад і заявила, щоб не приходили зовсім, вона знайде інших майстрів, які не будуть розбивати плиток. Вони пішли.
Залишившись сама, Грета намагалася сховати монети, але брати їх руками було неможливо – ці золоті ріксталери з профілем Августа IV обпалювали мов вогнем.. Вона спробувала загрібати їх кочергою, проте й кочерга стала гарячою, коли торкнулася монет. І ні подолом, ні рукавицями монети було не взяти. Тільки келих не обпалював руки, великий срібний келих тонкої роботи, на якому був вирізьблений дідусь у довгому плащі і з німбом над головою. Бабуся Грета закуталась у теплу вовняну хустку і сіла в крісло, щоб заспокоїтись і подумати, що робити. І тоді з-за комоду вийшов Синій Троль, ґречно вклонився, розправив перетинчасті крила і вилетів у вікно, розбивши шибку.

У порту терлись об пірси своїми зеленими боками вантажні барки і рибальські шхуни. Навігація завершилась: салака пішла в володіння Іль-Хеор – Льодової Діви (до берегів Гренландії). Але були кораблі, що не стояли в порту. Вони, сяючи мов айсберги, одягнуті в льодові обладунки нишпорили біля похмурих берегів Норвегії і били китів. Кити важко зітхали під їх гарпунами, а китобої заливали в дерев’яні бочки чергові пуди теплого ще китового жиру. І тільки північне сяйво освітлювало їх злочини і білозубі посмішки. На одному з цих кораблів був і Ханс. Коли він повернеться?

А вночі до бабусі прилетів троль і розповів, що колись, сто років тому, в цій кімнаті жив злий алхімік. Він викликав духів і варив в тиглі золото. Алхімік зрадив небо і землю. Він отруїв єпископа, а у старих гномів вкрав їхні таємниці. Перед самою смертю алхімік сховав своє золото в піч, а його, Синього Троля, обманом прирік на ув’язнення, обклав кахлями з Біблійними малюнками, завдавши тролю чимало страждань, і залишив берегти скарб.

Однак тепер троль звільнений! Він заспівав тихеньку пісеньку про те, як далеко на півночі ніжаться під місячним сяйвом спокусливі русалки. Як з древніх скал виходять довгобороді гноми щоб, водити свої мовчазні хороводи. І як глибоко під землею в своїй печері сидить найстаріший троль і читає стародавню книгу, де виписані всі таємниці світу.
А вдень Греті чулися шерехи і шепіт за дверима. «Вони тільки й чекають, щоб я відкрила. Піч розібрана й стає усе холодніше. Що ж робити? Покликати людей?» Але вона боялася тих, хто стоїть за дверима. Коли ж повернеться Ханс?
Він повернеться не скоро.

Поруч був тільки маленький троль. Щоб розважити бабусю Грету, він розказував їй, чому дмухають вітри, і від чого Місяць не покидає Землю, про що співає соловейко і ким була фіалка в минулому житті; він розповідав їй, що було на землі 12000 років тому і як будуть пахнути проліски наступною весною.
В кімнаті ставало все холодніше. Бабуся не могла поворухнутися й майже не приходила до тями.

Уночі крізь розбите віконце в кімнатку залетіли сніжинки, і перетворившись у сніжних ельфів, завели свій хоровод під місячним сяйвом і під музику заметілі.
Бабуся Грета не дожила до ранку, і срібний келих випав з мертвих рук на підлогу. Вона просто вислизнула зі свого тіла, зовсім не злякалася і раптом відчула себе легкою, мов пушинка.

Сумний Місяць опустив у її кімнатку тонкий промінь, вона ступила на нього босими ногами і пішла по ньому нагору. Вона йшла довго, але не втомлювалась. Їй було так добре! Вона проходила над сплячим містом, над тихим морем…. А коли Грета піднялася над хмарами, то раптом побачила, що ніч – тільки внизу, а тут над хмарами – ясний день.

І вона побачила, що в небесах горять сім сонячних дисків. А в білосніжних хмарах потопає сяючий Рай, і біля відчинених воріт стоїть Апостол Петро і смиренним жестом запрошує увійти.
Грета пішла до нього. Але раптом небеса здригнулись, весь світ прокреслила нерівна тріщина, і світ почав розвалюватись. Половину раю віднесло кудись вгору, а іншу половину з Апостолом Петром – далеко вниз. І настала ніч…
Вранці прийшли люди. Вони підняли з підлоги срібний келих, поховали стареньку Грету, порахували монети. Половина з них виявилась фальшивою. Чверть золота віддали в міську скарбницю.

Що ж до троля в синьому камзолі, то його ніби бачили в Кельні в Вальпургієву ніч. Він сидів на шпилі Кафедрального собору і майже до ранку грав на флейті зухвалі трактирні мелодії, а зграя воронів підкаркувала йому веселими захриплими голосами.

* * *
Я закінчив рукопис і підійшов до пічки, щоб зігріти руки. Хороша тепла датська піч! Вона дуже гарна. Щоправда, одна з плиток має тріщину. Я проводжу по тріщині пальцем. В небесах горять сім сонячних дисків, а в білосніжній піні хмар потопає сяючий Рай. Біля відчинених воріт стоїть здивований Апостол Петро. Тріщина відділяє його голову від тіла, а він невпевнено запрошує увійти.

(1999 рік).