«Удивительное рядом, им оно разрешено» (майже за В.Висоцьким)

І знову радують одкровеннями наші можновладні реформатори. Згадали про податкову службу. Там, бачте, аж 60 тисяч працівників, що для рідної батьківщини є важким тягарем, отже потрібно їх скорочувати. Не минуло й двох років, як команда професіоналів при владі, а питання вже назріло. Тут у панів Колеснікова і Бродського повний консенсус. Але далі титани реформ і видатні дерегулятори в поглядах дещо розходяться. Якщо перший пропонує скоротити 90% податківців, то Михайло Юрійович, широко відомий у вузьких колах своєю виваженістю та послідовністю, згоден звільнити лише 40 тисяч працівників, а 20 тисяч, грець із ними, нехай далі працюють. Отже, лишається відкритим питання, скільки ж їх скоротити 90% чи 70%.

Мені в таких випадках цікаво не стільки те, до чого людина додумалась, скільки яким шляхом. Тобто який у шановних панів був хід думок? Чи їх ворожі шпіони-диверсанти переконали, чи вони 2 роки плідно вивчали цю проблематику? Ось тут мені пан Бродський нічого не прояснив, доводиться копирсатися у власних здогадках.

Наскільки я розумію, ні перший, ні другий не можуть вважатися знавцями податкової системи. Не тому, що їм чогось бракує, а тому що голови й руки були все життя не тим зайняті. Штату фахівців відповідного рівня, наскільки мені відомо, в них теж нема. Та навіть якби був, сумніваюся, що ці люди змогли би організувати їх роботу. Звідки ж беруться озвучені цифри та рецепти «космічного масштабу»?

Давайте для порівняння поглянемо на США. Лише тому, що я їхні цифри пам’ятаю. У них 100 тисяч податківців працює на постійній основі, ще 40 тисяч щорічно залучаються для обробки декларацій за контрактами. Оскільки в США в 6 разів більше населення, тоді Україні потрібно 16,7 тисяч постійно працюючих податківців і 6,7 тисяч таких, що тимчасово залучаються. Нібито виходить близько до озвученої п. Бродським цифри. Але тут є одне «але». Причому настільки суттєве, що наочно демонструє авантюрність ідеї вищезгаданих панів.

Справа у функціях податкової служби. Контролювати сплату retail tax у США набагато простіше, аніж сплату ПДВ в Україні. З податком на прибуток різниця ще більша. Американські податківці, напевне, й не здогадуються, що можна донарахувати податок на прибуток на суму закупленої в офіс води чи туалетного паперу. Бо це «додаткові вигоди». Чи примусити підприємця підтверджувати, що зі службового телефону він дзвонив не коханці, а по роботі. Додайте сюди ще кількість податків там і тут, кількість людей, які в США фактично працюють на податкову, але де-юре є самозайнятими (ті ж оцінщики майна для визначення податку з нерухомості). І тоді це скорочення, що може сподобатись людині необізнаній, повинне налякати того, хто хоч трошки знає, як ця система працює.

Наостанок, погляньмо на проблему з боку бізнесу. Всі наші юридичні особи утримують мінімум одного бухгалтера. Його зарплата в Києві становить мінімум 1000 грн. у місяць (це якщо він не працює повний час, менше я не чув). Тобто київська фірма витрачає не менше 1,5 тисяч доларів у рік на війну з податковою. Американська ж фірма такого ж розміру бухгалтера не тримає, а раз на рік передає документи аудитору (CPA , як вони кажуть), якому сплачує залежно від регіону 200-800 доларів за підготовку річної звітності. Така різниця у витратах на звітність – це ж не просто так, а чомусь, вірно?

Те, що податкову треба скорочувати, стало очевидним не сьогодні і не вчора. Але починати потрібно з ретельного регулювання її функцій, встановлення прозорих правил, про що ми вже років 20 говоримо. А це довго, важко, нудно і пану Бродському навряд чи цікаво і до снаги. Але щоби він колись в ефірі якогось телешоу сказав: «Я скоротив податкову на N%», хтось цю роботу має виконати. А ось тоді, нарешті, можна буде зайнятися тим, що Михайло Юрійович любить і вміє – скорочувати працівників, інвентаризувати нерухомість, приватизувати, здавати в оренду – шалені перспективи.

І про відповідальну владу. Чи повинні державні чиновники, тим більше такого рівня, дозволяти собі такі промови? Я розумію, що їх професійний рівень давно не є державною таємницею. Але для чого нервувати тих же податківців? Вони й раніше були начальством загартовані, а після прийняття нового податкового кодексу ладні повірити у будь-що.

Найнебезпечніше, що можуть же й скоротити. Не так сильно, як лякають, але можуть. Ліквідували ж колись за Ющенка ДАІ. А чим регіонали гірші? Народна мудрість каже, що страшніше дурня може бути тільки дурень ініціативний. Пора, здається, цей вислів осучаснити: найстрашніший – дурень ініціативний балакучий привладний.