Літаки, вітром занесені 

---

 

Газета – загально інформаційне чи спеціалізоване періодичне видання,
яке друкується частіше одного разу на тиждень; перша в Україні «Ґазето де Леополь»
(Львівська газета французькою мовою, 1786 рік), перша газета українською мовою –
«Зоря Галицька» (Львів, 1848 рік).
(Український словник – енциклопедія).

Пекуче сонце так нагріло пил на ґрунтовій дорозі, що ступати конячці, утопаючи на всі копита в ньому, було дуже млосно. А що треба було дертися крутою дорогою вгору, то й взагалі… Візник Вакула Федорович, віком років десь під п’ятдесят, сидів, вмостившись зручно на возі й не підганяв улюблену Квітку. Робота на сахзаводі вже на сьогодні закінчена, то він і прямував до себе, на Кучергани, де й мешкав з сім’єю прямо навпроти Ситковецького лісництва. Курний шлях, що вився повз завод, потім навколо заводського ставка та Бажанихи, повільно перейшов у крутосхил. Конячці було важко, єдина втіха – це дорога додому, вона її добре знала! Там відпочинок, повні ясла сіна та повна опалка вівса. Добре…
Вакула Федорович, приліг на рядні, яким вкрито сіно, вирішив не гаяти часу марно, бо їхати чи не три кілометри. Справа в тім, що він щойно зустрів поштарку, яка рушила селом в свою щоденну подорож, і вона віддала йому їхню пошту – листа від сина з військового училища недавно отримали, то більше листів не було звідки чекати – газету «Совєтская Украина»*.
(* – Газета «Радянська Україна» почала виходити в 1943 році. )

Вакула Федорович не міг второпати, чому вона не «Радянська Україна», але згодом вирішив, що, мабуть, про їхню «Совєтскую Украину» конче мають читати по усьому Радянському Союзу, то це щоб там всякі калмики, чукчі та інші народи, які не знають вкраїнської мови, змогли прочитати. А він міг російською, хоча, зрозуміло, вкраїнською було б краще. Газета цікава, багато в ній незнаного, нового. Головне, що до їхнього селища Ситківці, що на Вінниччині вона потрапляла день-в-день, чим теж дивувала Вакулу Федоровича. От, наприклад, сьогодні лише 19 червня 1941 року, а він вже тримає в руках газету саме за 19 червня за номером № 142 або загальним (від самого початку її народження) – 1045. От молодці! Як то вони встигають? Так передовиця, як завжди виголошує загальновідомі істини:

Модернізація устаткування – державна справа!

Атож. Зрозуміло, зовсім не приватна, особливо тепер, після давно завершеної успішної колективізації. Так, а це вже цікавеньке:

Знову до Арктики! Літаючий човен І. І. Черевичного покинув Москву.

От цікаво, як вони там, ці човни, в тій Арктиці? Адже там так холодно… Справжні звитяжці льотчики.
Хочеться прочитати про рідні місця. Та про Ситковецький район щось не попадається нічого. Проте хоча б щось про Вінниччину. Ось. Є! На другій сторінці:

Вінницька обл. Розповідь старого буряковода. Орденоносець К. Мельник, завідуючий хатою – лабораторією артелі «Червоний передовик» хоче зібратим по 300-500 цнт. буряків з гектару.

Оце справжній орденоносець! Молодець. Але ж важливо не тільки хотіти, треба ще й зібрати з цих 142 га, а до врожаю ще далеко – можливі і дощі, і довгоносики, і взагалі… Проте, прокукурікав на цілу Україну – «молоти», щоб восени таки зібрав обіцяне!
Далі йшли традиційні блоки з «Партійного життя» – це і про «Безхребетних керівників», і про те, як «Партбюро виконує вказівки партії», і т.д.
Цікавою виявилась інформація про «Розкопки гробниці Тамерлана», які щойно почались і зичили багато цікавих та несподіваних відкриттів.
На четвертій сторінці друкувались, як завжди, тривожні відомості з далеких подій світової війни, що колотила світом вже майже два роки. От стаття «Заборона виїзду німців зі США».

…до особливих розпоряджень заборонено виїзд німців зі США… Це розпорядження має за мету забезпечити німцями виконання правил, встановлених по відношенню до іноземних фондів у США, на які розповсюджується секвестр…

Що то за словечко, треба буде у вчителя Василя Гавриловича спитати.
Ага. Й відразу відповідь німців: «Розпорядження германського уряду», навіть надруковано поряд:

… після секвестру (тьху, знову воно) США за розпорядженням Германського уряду приймаються необхідні заходи, по відношенню до маєтності громадян США, що знаходяться в Германії.

Ото вчепились, тепер дадуть один одному майнового жару, тобто жару, виборюючи власне майно…
Внизу, значно приємніше, мирне – «Літній відпочинок дітей», який проходить то на «Дитячій водній станції», то в Артеку, де діти подорожують «В горах з рюкзаками за плечима». Ото відпочинуть до нового навчального року!
В п’ятницю було завізно, приїхав додому пізно. Та ще й по господарству порався – не до газети було. Зате зараз, у суботу можна переглянути аж дві відразу. Але спочатку за пітницю, в потім сьогоднішню, за суботу. Дядько Вакула вмостився під горіхом, який розрісся біля хати – це посадили, щоб в хаті мух не було – і поринув у далекий світ.

20 червня, № 143
Перша сторінка – офіційна й не така цікава. Велика передовиця про «Колгоспного агронома», якби ж хоч про нашого, а то невідомо хто він, де, і чи такий хороший, як про нього так багато написано. Велике фото косарів. Ото справжня робота. Тяжка, та така потрібна! І відчуваєш це сам, а особливо худоба, взимку. Видко хлопці прибрались трохи до фотографування, та коси справжні і сіно у валках теж не намальоване. Ну й, газета була б порожньою, аби редакція не нагадала великими літерами: про те, що потрібно «Енергійніше готуватися до жнив!». Бо «Види на врожай чудові!», так, зокрема новини з нашого краю:

За повідомлення РАТАУ: Вінниця, 19 червня. 1150 ланок, 160 бригад, 37 колгоспів Джулинського району змагаються за одержання в цьому році в середньому по 25 цнт. Зернових та по 300 цнт. цукрового буряку з гектару!

О! Знову про Бессарабію:

«Наша Батьківщина»:
Радянський Кишинів!.. За роки румунської окупації населення Кишинева зменшилося на 5 000 чол., а за рік Радянської влади зросло на 8 000…

Нічого собі, ото поєднання південного темпераменту та «гарячих радянських хлопців»!

…і сягнуло 20 000. Будуються об’єкти культури та відпочинку.

Добре в Кишиневі. Тепле сонце, кавуни, персики з виноградом, смачне вино. Не дивно, що населення міста зростає. Правда щось надто швидко. Хоча, будуються об’єкти культури. Клуби там різні, танцювальні майданчики, площадки в парках. Ох, можна тільки позаздрити молодим…
Хоча де там заздрити – он четверта сторінка до половини, вся шапка, як каже вчитель Василь Гаврилович, зайнята новинами з театру військових дій. Тішить ще, що далеко. Добре, що у нас «Пакт про не напад», та все ж тривожно. Адже там люди гинуть, війна…
Зате знизу – втішні, спокійні новини культури. Знову з Бессарабії!

«Штурм Ізмаїла». Ізмаїл, 19 червня (Влас. Кор.). Московська ордена Леніна кіностудія «Мосфільм» починає зйомки картини «Штурм Ізмаїлу» (Сценарій Г. Грінберг, режисери – орденоносці В. Пудовкін та М. Доллер).

Це про Ізмаїл. А ще є інформація про Одесу і Рені. Точніше, про те, що об’єднує Південну Столицю з південним містом Рені.

«Одеса-Рені-Одеса». До річниці звільнення Бессарабії. Управління Чорноморського пароплавства відкрило пряму вантажно-пасажирську лінію Одеса-Рені-Одеса. Рух на новій лінії розпочне 27 червня комфортабельний пароплав «Молдавія». Судно буде виконувати десть рейсів щомісяця. Тривалість рейсу (туди і назад) сімдесят дві години.

От цікаво. Чи це я тільки помічаю, чи так воно й має бути? – питав-перепитував сам себе Вакула Федорович.
Так виходить, що ледь не в кожному номері – обов’язково – матеріал з Буковини та Бессарабії. Важливо, видко, переконати всіх в Україні та за її межами, як своєчасно та правильно повернуті ці «ісконно рускіє» землі до Радянського Союзу, власне до України, бо вони ж і межують з нами. Та й взагалі. От в газеті десь за 15 червня був цікавенний матеріал про Українську Венецію.
Допитливий добродій Вакула навмисне її відклав, бо знав що повернеться до цього цікавого матеріалу. Він зайняв майже всю третю сторінку, наведено сім фотографій. Автор статті «Вилков – українська Венеція» О. Гуторович. Ось так автор описує, як він добирався до Вилкова.

Літак Київ-Кишинів… доставив нас до Кишинева за дві години. Звідти, удвох з фотографом К. Мишко, ми їдемо потягом до Болграду. На крутосхилах озера Ялпух обривається залізниця. Далі – автобусом до Ізмаїла – міста суворівської слави… З Ізмаїлу пароплавом до Вилкова… З часом – ось він Вилков – українська Венеція! Сюди кілька століть тому заходили кораблі з Чорного моря…
В сиву давнину тут була фортеця Алкалатра… Після розгрому Запорозької Січі козаки тікали за Дунай і тут, біля розвалин фортеці, в Дунайських плавнях в гирлі річки заснували Вилков…

Он воно звідки, мабуть, ті Одарка з Карасем із «Запорожця за Дунаєм». Еге ж?
В цьому ж номері газети була така інформація в рубриці «Війна в Західній Європі»:

Берлін, 14 червня (ТАРС). Верховне командування сповіщає, що минулою ніччю германські літаки бомбардували портові споруди в гирлі Темзи та на узбережжі східної та західної Англії… У повітряних боях в Північному морі та в районі Ла-Маншу збито три англійські літаки.
Лондон, 14 червня (ТАРС). В ніч на 14 червня германська авіація провела нальоти на південь, південний схід та схід Англії, проте ці дії не супроводжувалися масованим бомбардуванням. Збито сім літаків противника.

Тривожні, тривожні ці нічні нальоти… Значно цікавіше читати про досягнення. От звіт про горезвісну позику. А так все веселенько виглядає… І в західних областях зокрема…

«Блискучий успіх позики в Україні». В Україні закінчується позика ІІІ П’ятирічки (випуск четвертого року). До 14 червня сума підписки сягнула 2 116 747 тисяч рублів, на 283 700 тисяч більше максимальної суми минулого року. Сума, передбачена бюджетом перевищена на 64 477 тисяч рублів.
Успішно продовжується підписка в західних областях України. 2 252 700 працівників міст і сіл дали в борг державі 257 457 тисяч рублів.

От не пасуть задніх працівників західних областей. Ледве рік в Радянському Союзі, а які свідомі, відповідальні та й взагалі…
Так, ну що ж новенького у нас в суботу?

21 червня, №144
На першій сторінці – велике фото колгоспника Кавюка із с. Задубрівка, Чернівецької області. Він щойно повернувся з Москви, зі Всесоюзної сільськогосподарської виставки і розповідає землякам про свої враження.
Всі колгоспники в брилях, киптариках слухають земляка, який щойно приїхав із самої Москви. Не так собі! А раптом він Сталіна бачив? От зараз його розпитаємо… – Так Вакулі ввижається, так воно наче на обличчі написано, так воно сфотографовано… А чи так воно?..
– Оце от цікаво. Давно про це писали. Здається, ще 17 червня в газеті було велике оголошення:

22 червня 1941 року. Комітет у справах фізкультури і спорту УРСР. Відкриття республіканського стадіону! Програма свята: Футбол. Першість Радянського Союзу. Москва (команда Червоної Армії) та Київ (Динамо (майстри). Початок матчу о 19-00 год. Також змагання з гімнастики, штанги та легкої атлетики за участі кращих атлетів Києва, Харькова. Початок спортивного свята о 17-00. Вхід до стадіону з боку вулиці А. Барбюса (б. Прозорівської).

Тепер, нарешті таки, відкриють…

Указ Президії Верховної Ради України «Про надання заново побудованому у м. Києві стадіону імені М. С. Хрущова». … Задовольнити прохання громадськості та спортивних організацій міста Києва – надати заново побудованому у м. Києві стадіону ім’я М. С. Хрущова. Голова Президії М. Гречуха, Секретар Президії А. Межжерян. м. Київ, 20 червня 1941 року.

А на другій сторінці газети велике фото «На новому республіканському стадіоні відбулася перша тренувальна зустріч футбольних команд майстрів Київського «Динамо». Та стаття Б. Львова «Другий в СРСР». Автор розповідає, як все завтра відбудеться:

«…Прозвучать урочисті звуки «Інтернаціоналу» і над новим республіканським стадіоном розгорнеться червоний прапор: найбільша спортивна споруда України – стадіон імені М.С. Хрущова відкрито!».

А із Середньої Азії знову про гробницю Тимура в Самарканді.

«Розкопки гробниці Тимура». Самарканд, 19 червня, (спеціальний кореспондент ТАРС)
…Починається відкриття центральної гробниці склепу Гур Емір. Тут похований Тимур.

Тимур… Чи варто турбувати його могилу, в якій він спочивав багато століть?.. Великий вояк і завойовник.
А от що там пишуть про сучасні війни?

«Германський уряд запропонував США відізвати свої консульства». Берлін, 19 червня (ТАРС). …Германський уряд вимагає від Уряду США відкликання усіх чиновників та службовців американських консульств в Германії та в Країнах, окупованих германськими військами.

Так, так… Невеселі новини. Щодня все нові та нові загострення. Єдине – таки спокійніше, що все це так далеко від наших Ситковець… А от на четвертій сторінці такі приємні новини – звичайні, побутові та цікаві: хтось копійку заробить, а жіноцтву радість:

Наркомторг УРСР. Громадяни! Повертайте парфумерний скляний посуд! В усіх магазинах, що торгують парфумерними товарами приймаються від населення в необмеженій кількості чистий та без ґанчу парфумерний скляний посуд з-під одеколону, парфумів та ін. Ціни:
1). Флакони з притертими корками (разом зі скляним корком) з під одеколону – 25 коп. за шт;
2). Флакони з притертими корками (разом зі скляним корком) з під парфумів – 25 коп. за шт;
3). Флакони з гвинтовими шийками (разом з ковпачками) – 20 коп. за шт.

Шкода, що немає тих порожніх пляшечок, а то можна б було здати. Гроші на рівному місті. Адже лише 15 копійок коштує примірник газети «Совєтская Ураїна», це якщо купувати, а за підпискою то ще дешевше, вигідніше! Проте, вже час лягати спочивати, час пізній. Завтра неділя…
Та не такою стала та неділя, як завжди очікується. Ще з дитинства була пам’ятною приказка «знаю без святого отця, що в неділю світо». Не стало свята! Ще вдосвіта загуркотіли в небі чорні хмари чужинських літаків з чорними хрестами під крилами. Летіли багато – один, два, десять, десятки… Вакула з Федосією вибігли з хати на подвір’я, з ними налякані трійко дочечок. Гуркіт, ревище, тривога… Сусіди розпитували один одного. Ніхто нічого не знав… Про те,що відбулося, боялись і подумати, а літаки летіли і летіли. Десь туди до Дніпра, на Київ… В потім з тарілки на стовпі біля Лісництва виступив Молотов і сказав страшне «Війна». Все зразу зупинилось. Мирне життя. І перевернулось. Війна… Люди розійшлись по хатах мовчки у відчутті великої біди…
Вдома на Вакулу Федоровича в поштовому ящику на воротях чекала улюблене газета. Він взяв її, розрив – сьогоднішня, 22 червня 1941 року. №145 (1048). І отетерів. Від того, що там було написано:
Передовиця наголошувала: Сила більшовиків у непорушному зв’язку з масами! Далі йшло переконливе:

У світі немає і не було такої могутньої та авторитетної партії, як більшовицька партія, створена та випестувана Леніним та Сталіним. Сила комуністичної партії в її непорушному зв’язку з масами!

По тому закличні заголовки: «Допоможемо зібрати високий врожай!», «Почалося збирання ячменю», «Їзмаїл. Обласна нарада з питань сільського господарства», «Неопублікована проза Горького». Особливо великою була стаття «В прокуратурі СРСР», в якій йшлося про «Відповідальність за випуск неякісної та некомплектної продукції».
Заголовки рябіли та сіріли один за одним:
«Прийом до ВУЗів. 20 червня почався прийом заяв до ВУЗів».
«Зразково підготувались до початку учбового року в школах ФЗО».
«Новий набір до Київського державного університету».

… Перші два дні прийому заяв показали величезне устремління молоді до університетського освіти. Серед тих, хто подав заяви понад 200 відмінників. Взагалі… 870 студентів має набрати в цьому році Київський університет.

«Виконаємо піврічний план».

Вчора, 21 червня, Київський верстатобудівний завод ім. Горького виконав піврічний план випуску верстатів-автоматів на 100,8 процентів. В цьому році вже випущено верстатів більше, ніж за весь минулий рік.

Зовсім важко уявлялося в цей момент, те про що було написано в статті
М. Кедрова «Перед підняттям прапора».

Напередодні відкриття республіканського стадіону ім. М. Хрущова біля Черепанової гори було особливо людно. Вчора сотні робітників-мулярів, теслярів, десятки садівників, закінчували останні роботи. Вигляд стадіону змінювався практично на очах. Кожна година приносила нові метри асфальтованих площадок, зеленим килимом вкривалися схили… Метр за метром прикрашаються величезні клумби різнокольоровим килимом – 1500 жоржин, 1400 канн, 12 000 бегоній, агератумів та піретрумів вже сьогодні заквітують на клумбі біля входу на стадіон… Новий республіканський стадіон ім. М. Хрущова явиться перед очима десятків тисяч глядачів в усьому своєму блиску та величі…

На другій сторінці. «Ходоки до райкому партії». Мешканці села Глибоке, Чернівецької області прийшли до райкому партії з проханням про створення колгоспу. Знайшли час!
Це вже зовсім несподіваний винахід! Та є сумнів, чи допоможе він тим англійцям? «Бомбосховище під столом».

В Англії роблять оригінальні бомбосховища у вигляді ящика з верхньою сталевою дошкою розміром два на один метр двадцять п’ять сантиметрів, закріпленою на сталевих стойках. Боковини зроблені зі сталевої сітки. Вдень його можна використовувати, як стіл, а у випадку повітряного нальоту в ньому можуть сховатися двоє дорослих та двоє дітей. Сховище досить міцне, щоб захистити людей, які сховаються в ньому, від різноманітних уламків у випадку повалення стін.

Вразило оповідання Ол. Радина з с. Вижниці, Чернівкецької обл., який писав про Лук’яна Кобилицю, що спустився з гір. Особливо несподіваним видався кінець оповідання:

– Куди поїхав Лук’ян Кобилиця, – допитувався кмітливий онук.
Дід Іван промовив урочисто:
– В Москву. До Сталіна, за порадою.

Четверту частину полоси займає велике фото К. Лишко «Навігація на Дунаї. На капітанському місточку пароплава «Совєтская Бєссарабія»».
А далі зовсім мирне, ліричне – «Колгоспний марш» А. Малинка (з кінофільму «Літа молодії»):

… Вийди, товаришу, в поле пооране,
Чуєш, співають вони:
Йдуть на чотири на славнії сторони
В Армію рідні сини…

Гримнуть танки в полі чистім,
Якщо трапитись біді,
В нас же коні воронисті,
Наші хлопці молоді!

Зовсім дивним виглядав «Генеральний план реконструкції Кишинева».
На четвертій сторінці розповідалося про біду, та про біду від лиходії природи – «Злива над Одесою»:

19 та 20 червня над Одесою пройшла небувала злива, що супроводжувалася вітром великої сили…
… Вода полилася в підвальні приміщення та нижні поверхи будинків. В наслідок терміново прийнятих заходів, жителі затоплених квартир на човнах були перевезені в безпечні місця.

Куди? Де тепер безпечні місця?
Важливим виявилось викриття ворога – «Як був викритий кат Мунтянов». В статті розповідалось про білогвардійського офіцера, який ховався під личиною робітника! Та ж не під личиною ледаря та трутня!?
Третина верхнього кута сторінки: Війна в Європі. То в Європі. А про Україну, СРСР ні слова! Повідомлення інформаційних агентств з Берліна та Лондону. Англійські дані про втрати флотів воюючих держав.
Особливо цікаве. Відповідь германського уряду на ноту протесту уряду Ейре. Берлін, 20 червня, (ТАРС).

По над Ла-Маншем на великих висотах дуже сильний вітер… Германські літаки були вітром занесені до узбережжя незалежно від пілотів.
Уряд Германії шкодує про те, що трапилось, і заявляє про свою готовність компенсації за втрати та матеріальний збиток, що були спричинені бомбардуванням.

То що, можливо і до нас ті літаки вітром занесло?
Понеділок був тривожним. Непевність, не визначеність. Що робити? Що буде далі? Ніхто не знав відповіді на чисельні запитання тривоги й небезпеки. Навіть вчитель Василь Гаврилович. Він, щоправда, дуже просто пояснив таку не відповідність змісту номера газети від 22 червня з тим, що відбувалося в Україні.

– Розумієте, Вакула Федоровичу, газета ж готується звечора попереднього дня, друкується вночі і розвозиться заздалегідь, щоб вранці потрапити до передплатника – читача. Ото й вийшло, що звичайне життя газети перекреслила війна. Тому й вийшов номер від 22 червня ще мирним, бо війна почалася вранці, коли газета вже була віддрукована.
– А чому ж сьогодні не вийшла. Потрібно ж виправлятися.
– Так у неї ж понеділок вихідний.
– Який там вихідний. Адже війна. Могла вийти спеціальним терміновим випуском.

Та так і не дочекалися сільські грамотії газети й 23 червня. Вийшла вона лише 24 червня і то вже був дійсно номер військового часу і про війну. Людям потрібне було впевнене слово та порада.

«Совєтская Украина» від 24 червня 1941 року, № 146 (1049).
Війна… Перший номер газети повністю присвячений війні з фашистською Германією. На першій сторінці – на чверть сторінки – величезний портрет Сталіна. Праворуч слова:

Звірячий німецький фашизм посягнув на мирну, працю великого радянського народу. Посіявши вітер, він жатиме бурю. Багатомільйонний радянський народ, як одна людина, піднявся на захист своєї вільної, щасливої Вітчизни. Оскаженіла фашистська гадина буде розчавлена.

Під портретом – Виступ по радіо Голови СНК Союзу РСР та Народного комісара іноземних справ тов. В. М. Молотова, який селяни чули по радіо 22 червня 1941 року.

Громадяни та громадянки Радянського Союзу! Радянський уряд та його Голова тов. Сталін доручили мені зробити таку заяву:
Сьогодні, о четвертій ранку, без пред’явлення (цікаво, що в
газеті теж так написано, через апострофа!) будь-яких претензій до Радянського Союзу, без об’явлення війни германські війська напали на нашу країну, атакували наші кордони в багатьох місцях та піддали бомбардуванню зі своїх літаків наші міста – Житомир, Київ, Севастополь, Каунас та деякі інші, при чому вбито та поранено більше двохсот людей.

В середині:

Уже після нападу германський посол у Москві Шулєнбург о п’ятій тридцять ранку, зробив мені, як Народному комісару іноземних справ, заяву від імені свого уряду, про те, що германський уряд вирішив виступити війною проти СРСР у зв’язку концентрацією частин Червоної Армії біля східного германського кордону.

В кінці:

Уряд закликає вас, громадяни та громадянки Радянського Союзу, ще щільніше згуртувати свої ряди навколо нашої славної більшовицької партії, навколо нашого уряду, навколо нашого великого вождя тов. Сталіна.
Наше діло праве. Ворога буде розбито. Перемога буде за нами.

Далі вірш Павла Тичини, написаний 22 червня 1941 року, надрукований українською мовою. «Ми йдемо на бій»:

Ворожа ставка – ой же буде бита;
Червона Армія – вся славою повита!
Ми переможемо! В нашій бо землі
І слава, й сила, й Сталін у Кремлі.
Ти, земле наша рідная, святая!
Ти, батьківщино люба, золотая!
Це знову напад? З ворогом двобій?
Ми чуєм, нене! Ми йдемо на бій!

Далі – перше Зведення Головного командування Радянської армії, за 22 червня.

Вдосвіта 22 червня 1941 року регулярні війська германської армії атакували наші прикордонні частини на фронті від Балтійського до Чорного моря і протягом першої половини дня стримувалися ними. З другої половини дня германські війська зустрілися з передовими частинами Червоної Армії. Після жорстоких битв противник був відбитий з великими втратами. Лише в Гродненському та Кристинопільському напрямку противнику вдалося досягти незначних тактичних успіхів і зайняти містечка Кальварія, Стоянув і Цехановець, перші два в п’ятнадцяти кілометрах, а останнє в десяти кілометрах від кордону.
Авіація противника атакувала ряд наших аеродромів та населених пунктів, всюди зустрічаючи рішучу відсіч наших винищувачів та зенітних батарей, що надавали противнику великих втрат. Нами збито шістдесят п’ять літаків противника.

Поряд – вірш Максима Рильського «Згине від меча» теж написаний 22 червня 1941 р.

Геть, лиходії, від кордонів
Лукаві і підступно-злі!
Згадайте – лавр Наполеону
У цій був стоптаній землі!
І закінчується вірш:
Як мужня, одностайна сила,
Плече зрівнявши до плеса, –
І хай рука, що меч схопила,
Сама загине від меча!

По тому матеріали – «Під п’ятою фашистських варварів», «Звірячий терор та голод в окупованих Германією країнах»: 1. Сто розстрілів і Бєлграді; 2. Грабунок Франції німецькими окупантами; 3. Чому закриті школи в Болгарії?; 4. Масові арешти в Норвегії.
Майже всі заголовки були одні закличніші інших: «Грізний гнів радянського народ: «Бити ворога безпощадно!», «Ворога буде розгромлено», «До зброї!», «Ми пам’ятаємо свій бойовий обов’язок», «Смерть фашистським гадам», «З радістю підемо громити ворога», «Всі сили – на захист Вітчизни».
Змарнілий – синок Степан у артилерійському військовому училищі! – Вакула Федорович мовчав. Він повільно склав газету вдвоє, потім ще раз – навпіл. Підняв голову до блакитного неба. Там – з гулом і ревом – насувалася чорна хмара фашистських літаків.