З точки зору політології всякий політичний конфлікт є явищем природним і обʼєктивним: якщо вже він виник, це означає, що для цього були певні причини, які мають бути тим чи іншим чином усунуті. Отже, таким чином політичний конфлікт виконує такий собі стандартний набір функцій:
(1) визначає незадовільний стан суспільства та сигналізує про необхідність відновлення рівноваги;
(2) через перебіг, повороти конфліктної ситуації ясно відображаються причини, що до нього призвели, а також соціальний, етнічний, релігійний чи ін. склад задіяних у конфлікті сторін;
(3) процес соціальної диференціації, що відбувається під впливом конфлікту, може зруйнувати старі соціальні структури, змінити співвідношення їх елементів, отже визначає нові форми суспільного взаємозв’язку;
(4) у протистоянні задіяних у конфлікті груп зростає їх внутрішня консолідація, підвищується ступінь групової ідентифікації їх членів;
(5) процес вирішення конфлікту передбачає певні зміни, отже конфлікт так чи інакше примушує рухатися вперед, розвивати політичну систему у раціональному напрямку.
Україна, а з нами (чи через нас) і Європа, перебувають у стані політичного конфлікту. В Україні народ змагається з силовиками, яких спрямовує на протистояння влада – глобальна причина теперішнього конфлікту. Адже саме через її – цієї влади – непрофесійні дії рівновага в українському суспільстві порушилась аж до неможливості громадянам втриматись на нейтральних позиціях – довелося зʼїхати в екстрим.
Тут маємо виконані перші дві визначені теоретиками-політологами функції: навіть влада зрозуміла, що рівновага таки порушена, а народ на майданах швидко та дохідливо пояснив світові й основні впроваджені причинною владою елементи, які цю нерівновагу спровокували: (1) відсутність особистої безпеки громадян та недовіра міліції; (2) обмеження для більшої частини громадян можливості захищати свої права в суді, недовіра до судової системи, зокрема через очевидне демонстрування пріоритету кастових ознак чи корупційних механізмів при розгляді судових справ; (3) відсутність узгодженої державної політики, спрямованої на економічний розвиток та захист прав громадян всередині країни і за кордоном, взагалі відсутність поваги до громадян з боку державних та напівдержавних структур; (4) відсутність безпеки бізнесу, простої і справедливої системи оподаткування, олігархізація країни; (5) відверте і нахабне розкрадання державного бюджету малою кількістю осіб, наближених до державних керманичів; (6) неадекватне зростання цін і зубожіння народу на тлі провокативного демонстрування елітою власного добробуту та багатства; (7) порушення конституційних прав громадян шляхом відвертого ігнорування самою владою національного законодавства, зокрема знищення виборчого права через системне фальсифікування виборів та обмеження свободи слова; (8) нищення моральних основ суспільства, нівелювання понять добро-зло, справедливість-несправедливість, гідність-безчестя; (9) відкритість суспільства зовнішнім глобалізаціним процесам за умов відсутності стійкої внутрішньої системи збалансування інтересів та національної безпеки, невизначеність самого поняття національної безпеки, а також понять національної ідеї та державного курсу; (10) бюрократизація усіх адміністративних процесів та розширення корупції поза критичні межі.
Третя та четверта функції також виконані: народ Радянської України вперше масово заявив про своє бажання жити в оновленій і таки незалежній країні. Виникла потужна хвиля здорового і справжнього патріотизму, що дбає не стільки про символи, скільки про суть існування держави та механізми її взаємодії з народом. Ще пʼять років тому важко було собі уявити, що гасло «Слава Україні! – Героям слава!» набуде нового, сучасного змісту і стане гаслом широких мас, а не ознакою належності до партій та груп націоналістичного спрямування. Нахабне втручання РФ в українські справи отримує загальний осуд, народ України нарешті згуртувався і став нацією. Згуртувалися та яскравіше виявили себе і антиукраїнські сили, що з тих чи інших причин тяжіють до минулого і воліють перебувати в тіні Росії.
Залишається пʼята: куди ми таки зрушимось і чи настануть раціональні зміни в політиці за умов слабо прихованої інтервенції потужного сусіда (РФ) говорити ще складно. Багато залежить від послідовного протестного руху мас, зрілості опозиційних політиків та їхнього чуття відповідальності за долю країни, а також і від реакції світу – в першу чергу Європи та США. Європа хвилюється і вирішує чи варто змагатися за Україну з Росією – все-таки йдеться про її, Європи, безпеку, а що воно для неї буде безпечніше так одразу й не скажеш і не порахуєш. Америка також озирається на Москву не надто бажаючи входити у відкритий жорсткий конфлікт. Тож поки що міжнародна підтримка обмежується політичними заявами та кулуарними розмовами.
Так чи сяк, а рухатися вперед, убік раціоналізації нашої політики та суспільного життя, доводиться самим, що врешті-решт є справедливим. Ніхто за нас нашу роботу не робитиме. Зможемо – дивись, хто й слово замовить і реальними кроками підтримає. Головне памʼятати: гаятися не можна – на часі пʼята функція! (Див. початок статті))

Ключові слова до цієї статті: САМІ і ЗАРАЗ.

Примітка: Для яснобачення і вчасної профілактики маніпулятивного впливу недружніх Україні сил наше видавництво рекомендує словник-довідник Наталі Яцко «PR та маніпуляції».