< -Інші статті цього автора

Слово «союз» нас лякає, на якомусь навіть генетичному пострадянському рівні, тому всі похідні від нього насторожують. Крім «філологічної відрази», для нашої держави непереконливими видаються усілякі союзи, створювані в межах СНД — і в політичному, і в економічному сенсі. Митний союз, зініційований Росією, наче коник-гойдалка, катається по самітах Співдружності вже два роки, однак під його каток досі потрапили лише Білорусь і Казахстан. Республіки колишнього Союзу з більшим коефіцієнтом самостійності вагаються. Саміт, що відбувся у Москві в останні дні минулого тижня, увінчався, крім усього, й доброю волею Киргизії (найбільш відсталої економічно, малонаселеноїпровінції екс-СРСР) приєднатися до Митного союзу. Однак Узбекистан і Таджикистан, які нібито виявили бажання теж стати членами Митного союзу СНД, на саміті цього рішення не підтвердили. Про що пожалкував на заключній пресовій конференції Президент Росії. «А вот Украйна, — додав він, — не хочет идти в интеграцию». Додамо: вперто не хоче. І справа не лише в політичних амбіціях України як альтернативного центру СНД. У чому полягає інтерес України, котрий породжує скепсис у ставленні до Митного союзу СНД, і чи існують альтернативні шляхи співробітництва з іншими митними об’єднаннями Європи та світу? Про це — в статті експерта «УМ», слухача Академії державного управління при Президенті України Вадима КАРПЕНКА.

Чи потрібен узагалі Митний союз Україні? Вочевидь, без певних уточнень однозначна позитивна чи негативна відповідь була б неправильною. Для початку, як ведеться, слід визначитися, що ж ми розуміємо під поняттям Митного союзу.

Митний союз, що править сьогодні за еталоном, було закладено в основу європейського економічного співтовариства і він мав забезпечити умови для функціонування західноєвропейського спільного ринку. Сьогодні Захід визначає Митний союз як об’єднання на основі міжнародних угод, митних територій держав-учасниць, що передбачає, по-перше, відмову від застосування мит та нетарифних засобів митного регулювання (різного роду заборон та обмежень) у взаємному обміні товарами, по-друге, між державами-учасницями немає фізичних кордонів, вони здійснюють єдину митну політику, підкріплену єдиними ставками мита на товари, які завозяться на територію союзу з третіх країн.

У результаті утворення Митного союзу виникає економічний простір, що складається з територій держав-учасниць, і в межах якого відкриваються можливості для вільної торгівлі, необмеженої протекціоністськими заходами сторін. На практиці зміною пріоритетів митного контролю та його реорганізацією справа не обмежується. Відкриваючи кордони для взаємної торгівлі, учасники союзу створюють передумови для виникнення нових потреб, таких як вільне переміщення особи, а далі и вільне працевлаштування та гарантія соціального забезпечення на всій території союзу, свобода банківських операцій, узгоджений розвиток транспорту, взаємодія національних правоохоронних органів та податкових служб, зближення національних законодавств, спільна охорона кордонів. Розвиток та поглиблення взаємних стосунків таким чином уже не можуть забезпечуватися на рівні тимчасових дорадчих органів і на певному етапі, якщо це не було обумовлено спочатку, вимагають створення постійних міжнародних органів, рішення яких, звичайно, в межах визначеної компетенції, будуть обов’язковими для всіх членів союзу. Отже, Митний союз неминуче перетворюється на окрему складову в системі цільного економічно-політичного утворення, що відзначатиметься втратою значної частки суверенітету держав-учасниць.

Саме це ми й бачимо на прикладі Західної Європи. Маастріхстська угода, за якою ЄЕС було перетворено на Євросоюз, поклала початок формуванню економічного, монетарного та політичного союзів одночасно. Окрема резолюція парламенту з цього приводу ставить за мету здійснення єдиної зовнішньої політики, встановлення європейського громадянства, гармонізацію європейського життя у всіх напрямах.

Непроста історія української держави повсякчас нагадує нам про те, що незалежність важко дістається, але легко втрачається. Утворення Митного союзу — це довготривала робота над узгодженням взаємних інтересів, і, якщо рішення приймають «наскоком», найліпший шматок обов’язково перепаде політично сильнішому. Робімо висновки. Через існуючий рівень національного самоусвідомлення, брак твердої орієнтації в економіці, недовершеність національної законодавчої системи та численні організаційні й технічні труднощі ми не можемо говорити про наявність в Україні тієї бази, завдяки якій можна було б перейти до глибокої інтеграції з сусідами без шкоди нашим національним інтересам.

Щоб реально оцінити можливі плоди Митного союзу, треба дещо критичніше поглянути й на саму ідею європейського єднання. Адже торгівля без кордонів, така приваблива на перший погляд, переважно задовольняє транснаціональні компанії, тоді як середні та дрібні національні підпри¬ємства, позбавлені можливості сховатися за широкий щит національного законодавства, і опиняються сам на сам з зарубіжними партнерами. В Євросоюзі контроль за конкуренцією здійснюється тільки в межах вимог дотримання спільного законодавства та судового розгляду взаємних претензій на міжнародному рівні (для цього створено Суд Європейського союзу). Важко прогнозується й розв’язання проблем безробіття та соціального забезпечення. Як-то кажуть, що добре для одного… Зовсім не усуває глибока інтеграція й боротьби за політичний та економічний вплив. Якщо до Маастріхту в Західній Європі провідну роль намагалися грати французи, то в справі впровадження єдиної грошової одиниці реванш вирішили взяти німці. Традиційно осібну позицію витримує і Великобританія. Проблем не меншає, вони просто переходять з одного якісного стану в інший. Тож якщо ви запитаєте простого собі француза чи німця, що він думає про об’єднання Європи, то той, швидше, щоб не виносити сміття з хати, просто зітне плечима, мовляв, звідки мені знати… Там, нагорі, видніше.

Оскільки Євросоюзом проголошено прагнення до об’єднання всієї Європи, включаючи і територію колишнього СРСР, можливо, в майбутньому Україні не минути визначеного долею місця, але на сьогодні існують методи пожвавлення зовнішньої торгівлі політично безпечніші й тому популярніші.

Другий шлях, що дає змогу поєднати інтереси держав зі збереженням повноти суверенітетів, це — створення зони вільного товарообміну або ж спільного економічного простору, що не варто плутати з Митним союзом. Звичайно, спільний економічний простір може бути й кроком до Митного союзу, але істотно відрізняється від останнього тим, що країни-учасники вдаються тільки до надання митних пільг на взаємні експортно-імпортні операції. Єдиний митний тариф не встановлюється, і фізичні кордони між державами зберігаються. Таким чином кожна держава-учасник може самостійно провадити митну політику щодо третіх країн, не брати на себе додаткових зобов’язань, які виходять за межі митного співробітництва, а також зберігає контроль над власною митною територією та можливість, у разі потреби, припинити участь у подібній угоді без катастрофічних наслідків для себе та для партнерів. Перевага у тому, що одна держава практично може бути учасником двох чи більше зон вільного товарообміну.

Ось приклади: 3 19 країн, що в 1992 році підписали угоду про створення європейського економічного простору, чотири досі не входять до Євросоюзу (Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Швейцарія). Минулого року угоду про створення зони вільного товарообігу було підписано між Євросоюзом та Тунісом. З аналогічною пропозицією до ЄС звернувся і Алжир, очікуються ініціативи з боку Мароко та Ізраїлю. У вересні минулого року рамкову угоду про лібералі ацію взаємного товарообміну підписали з ЄС ще чотири країни Південної Америки — Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай.

У ситуації, коли приєднання до існуючого економічного утворення неможливе чи небажане, але зацікавленість у митному співробітництві все ж є, можна обрати добре наїжджений третій шлях: підписати з існуючим Митним союзом угоди про надання митних пільг в окремому порядку, на конкретний товар або на обмежену групу товарів. 1973 року ЄЕС підписаг угоди з Фінляндією та Норвегією, що стосувались переважно риболовецького промислу. 1976 року підписано угоду про співробітництво з Алжирською республікою, на підставі якої в 1988 та 1992 роках ЄЕС надавало преференційний режим для імпорту з Алжиру томату, консервованих фруктів та оливковоі олії. 1989 року з’явилася на світ угода між Європейським економічним співтовариством, Європейським співтовариством з атомної енергетики та Радянським Союзом, яка, хоч і з застереженнями, передбачала щонайширше співробітництво в торгівлі та поступову відміну кількісних обмежень на поставки товарів з контрольним підведенням підсумків у 19 92 році. Тож повертаючись до питання, чи погрібно Україні приєднатися до Митного союзу СНД, підсумуємо: оскільки Україна, частково з огляду на своє географічне положення, завжди викликала інтерес у сусідів ближніх і дальніх, наша держава просто приречена на здійснення гнучкої зовнішньої політики, а міжнародна практика пропонує значний арсенал засобів для пожвавлення та регулювання експортно-імпортних товаропотоків. Якщо жми пр І цьому цінуємо власний суверенітет та и зілежну позицію у світовому співтоваристві, і о гут нам допоможуть не глухі кордони, а різносторонність економічних стосунків, уважне ставлення до текстів міжнародних угод, розмежування проблем економіки, збереження власної політичної системи та державного устрою. Приєднання до зон вільного товарообміну для України видається можливим і бажаним, якщо умови приєднання вивірені нами з погляду економічної потреби та доцільності. Щодо участі в митних союзах, то, як уже було сказано, сьогодні подібне питаним з багатьох причин не на часі. Якщо ж пади, таки кличе нас до Митного союзу, не зайве спершу подумати, як звідти вийти, коли та надія не справдиться.