< -Інші статті цього ж автора

5 березня цього року минає 59 років з дня смерті Й.Сталіна, самого кривавого політичного діяча XX століття.

Ознайомившись з листом п. Гончарова М.А. (дитини війни і репресованих батьків) з м. Харкова у якому він по суті позитивно оцінює роль цього політичного діяча в історії СРСР слід, на мій погляд, звернути увагу на таке.

Як на мене, досить дивною є така оцінка Й.Сталіна людиною, від організованої політики якої постраждали її батьки. Сам по собі напрошується висновок, якою сильною і брутальною була ідеологія в СРСР, якщо навіть після стількох десятиріч після смерті Сталіна є люди, які оцінюють його позитивно.

Щоб зрозуміти роль в історії Сталіна ми, громадяни України, маємо цю цю історію аналізувати передусім через призму українських інтересів.

Автор листа звертає увагу на те, що Сталін у своїй діяльності спирався на положення марксистської теорії суспільного розвитку основоположниками якої були К.Маркс і Ф.Єнгельс.

Слід зазначити, що ці історичні постаті за своїми поглядами були німецькими шовіністами, а їх однобічний класовий підхід до оцінки історичних процесів, а також незнання прагнень поневолених народів того часу призвів до нерозуміння значення нації в історії.

Лише соціалісти публічно виправдовували геноцид вже на межі XIX-XX століть. Це маловідомий факт. Питання про необхідність вбивати вперше порушив у січні 1849 р. у марксистській газети «Нойєр цайтунг» Ф.Енгельс, який написав статтю про класову боротьбу. У ній йшлося про те, що коли відбудеться соціалістична революція, почнеться класова боротьба, і в Європі знайдуться примітивні суспільства, які не досягли капіталістичного розвитку, тобто народи, які відстають у своєму розвитку (він мав насамперед, басків, бретонців, шотландців, сербів, яких він називає їх расовим сміттям), а тому їх доведеться знищити, оскільки в історичній боротьбі ці народи відстають на дві фази розвитку, і не зможуть зрозуміти суть соціалістичної революції.

У цій статті також йшлося про вульгарність і нечистоплотність слов’янських народів, зокрема, поляків, які взагалі, на думку автора статті, не мають підстав для існування у світі. Є значущими висловлювання з цього приводу й іншого родоначальника соціалізму К.Маркса.

«Класи та раси неповноцінні для того, щоб прилаштуватися до нових умов життя, мають поступитися дорогою, їх треба принести у жертву революції.

Карл Маркс».

«…Коли винищують відсталі нації, це не може вважатися злочином, оскільки це дозволяє більш розвиненим націям збудувати краще життя… К.Маркс, Ф.Енгельс».

Тому, К.Маркс і Ф.Енгельс стали передвісниками і родоначальниками сучасного геноциду. До них ніхто з політичних мислителів не виправдовував расове знищення. А відтак, з них усе і почалося. Праці Маркса і Енгельса ретельно вивчав Ленін, засновник першої марксистської держави на Планеті.

Розглядаючи питання польсько-німецького кордону 1848 р. і стверджуючи, що цей кордон внаслідок німецької колонізації польських земель значно пересунувся на схід на користь німців, К.Маркс писав: «невже не належало відступити цілі області, населені переважно німцями, і великі міста – відступити народові (мається на увазі польському), який до цього часу не дав жодного доказу, що він готовий вийти з феодального стану». (Карл Маркс, Избранные произведения, том II).

Обговорюючи чеське питання у зв’язку з революцією в Австрії у 1848 р. він писав «відмираючи чеська національність зробила останнє зусилля, щоб повернути собі життєздатність, Чехія взагалі може існувати лише у складі Німеччини. Хоча велика її мешканців продовжує розмовляти ненімецькою мовою» (Карл Маркс, Избранные произведения, том II). На сьогодні чеський народ має свою власну національну державу.

Про ірландців у листі до К. Маркса від 23.05.1856 р. Ф.Енгельс писав: «не дивлячись на весь свій національний ірландський фанатизм, властивий цим людям, вони почувають себе у власній країні як не вдома. Ірландія – для саксів. Ірландець знає, що у нього немає можливостей змагатися з англійцем, який прийшов озброєний засобами, що перевищують засоби ірландців. Скільки ірландці не старалися собі що-небудь здобути як у політичному, так і економічному відношенні, вони були придушені». Отже, Енгельс не вірив в успішне закінчення національно-визвольної боротьби ірландців. Він стверджував, що Ірландія – для саксів. Тим часом ірландці боролися ще 80 років, і в 1937 р. домоглися повної самостійності.

З’ясовуючи суть панславізму і займаючи позицію щодо цього, К.Маркс у 1852 р. писав:

«Існують 22 мільйони поляків, 45 мільйонів росіян, 8 мільйонів сербів і болгар, то, чому б не скласти сильну конфедерацію з 80-ти мільйонів слов’ян, щоб відтіснити загарбників землі руської – турків, угорців і передусім зненавиджених, але так потрібних німців. Тому існує загроза підпорядкування цивілізованого західного світу варварському сходові».

Згодом, К.Маркс у своїх працях висловлювався ще більш брутальніше, вважаючи сербів, росіян, чехів народами, які не досягли у своєму соціальному розвитку значних економічних та політичних успіхів, а тому вони мають бути віддані у жертву іншим європейським народам зокрема, німецькому, для досягнення цим народом значного соціального та економічного розвитку.

І саме на праці таких політичних пройдисвітів, так званих марксистів, спирався Сталін.

У 1917 р. комуністи вирішили впровадити марксизм у практику. Однак, навіть найжорстокіший терор не міг зламати національного опору, особливо у національних республіках, де найжорстокіший терор поєднувався з національним гнобленням, особливо в Україні. На позиції найреакційнішого імперіалізму стали російські більшовики.

«…повісити щонайменше сто куркулів, стратити їх, зробити це так, щоб люди на сотні верст довкола бачили і тремтіли…

У.Ленін».

Зламавши спротив цих народів та знищивши їх національні держави, більшовики приступили до відвертої реставрації царської імперії і утворили так званий СРСР. В СРСР усі неросійські народи терпіли жорстокий політичний та культурний гніт і піддавалися нечуваній економічній експлуатації. Більшовики затоптали принцип самовизначення народів. Тому народи СРСР піднялися на боротьбу. Стосовно українського народу, цей спротив у середині XX ст. набрав форми безкомпромісної повстанської та підпільної боротьби.

Марксизм це не «керівництво до дії», як про це говорили більшовики, а лише ширма для виправдання і прикриття немарксистської політики як зовнішньої, так і внутрішньої.

Великої шкоди марксизм завдав ідеї нації, оскільки він стверджував:

нація ним розглядалось як явище історичне, а не властиве всякому суспільству. Нації виникають і складаються в основному в епоху розвитку капіталізму. Вже при капіталізмі починається процес відмирання нації, виникають протиріччя між націями, наростають елементи інтернаціональної спільноти;

історія людства – це боротьби суспільних класів між собою за свої економічні інтереси. Національний елемент в історії відігравав і відіграє цілком другорядну роль;

пролетаріат за своєю природою інтернаціональний, «він не має батьківщини». Він повинен визволятися від усяких національних забобонів, що ними є «загальнонаціональні ідеї», «добро нації», «честь нації» та ін.;

добробут людства прийде тоді, коли переможе об’єднаний робітничий клас кількох, хоча б найбільш цивілізованих країн. З моментом перемоги робітничого класу відпаде потреба у державних національних утвореннях. Нова суспільність утворить єдину соціально-економічну організацію;

здійснити ідею соціалізму пролетаріат може лише шляхом всесвітньої пролетарської революції і встановлення диктатури пролетаріату, тобто шляхом насильницького повалення існуючого політичного суспільного ладу.

Таке становище проти ідеї нації зайняв теоретичний марксизм у період свого виникнення, тобто у середині XIX ст.

Однак національний елемент відіграє першорядну роль, пролетаріат за своєю природою національний, загальнонаціональні інтереси для пролетаріату важливіші, ніж справа всесвітньої пролетарської революції і диктатура пролетаріату.

Більшовики у 1917 р. насильно захопили політичну владу, кинувши країну у вир Громадянської війни. Результатом цієї війни стало близько 300 тис. жертв з обох боків та близько 500 тис. тих, хто змушений був виїхати за кордон.

Далі, після того як у 1922 р. Сталіна було обрано Генеральним секретарем більшовицької партії, розпочався період політичних вбивств, організованих Сталіним для зайняття ним одним вершини політичної влади. Так було вбито Котовського, Фрунзе, Троцького та багатьох інших.

У 1924 р. в одній з Нью-Йоркських газет з’явилась публікація доктора Й.Геббельса (майбутній міністр пропаганди Німеччини), яка була присвячена появі у Німеччині нової партії. У цій статті представник націонал-соціалістичної партії Німеччини писав, що Гітлера можна порівняти з Леніним. Він пише, що різниця між комунізмом і націонал-соціалізмом насправді незначна.

Підтвердженням цьому є те, що у вузькому колі А.Гітлер говорив, що черпав свої ідеї з марксизму, і вся доктрина націонал-соціалізму базується на першоджерелах марксизму.

У Німеччині був національний соціалізм, а в СРСР – інтернаціональний, насправді це були однакові доктрини, лише трохи інакше витлумачені.

У середині 1930-х років режим знищив усіх українських автокефальних священників.

Сталін дозволив розстрілювати дітей з 12-го віку. Людей розстрілювали по відповідним квотам, затвердженим для кожного регіону СРСР, наприклад М.Хрущову дозволялось вбити 7 тис. людей, а він просив – 17 тис. Для цього виділялася додаткова квота, і коли її вичерпували, просили нову квоту, а тому процес вбивства йшов по колу.

«…Сталін як людина увесь у крові, я все це бачив, його резолюції, він їх пачками підписував разом з Молотовим, Ворошиловим, Кагановичем, Ждановим. Це була найініціативніша п’ятірка, а Молотов завжди додавав, що слід замінити 10 років розстрілом…

М.Горбачов, Президент СРСР».

З 1939 по 1941 рр. загинуло 11 млн. людей, такі були масштаби репресій власного народу.

Починаючи з 1928 року більшовицький уряд розпочав масштабний наступ на українське селянство, застосовуючи насильницьку хлібозаготівлю, репресії. У 1932-1933 роках влада умисно вчинила дії щодо знищення українського селянства насильницьким шляхом – тотального вилучення зерна, інших продуктів харчування, і включаючи застосування воєнно-поліцейських методів здійснила блокування регіонів та окремих населених пунктів спецвійськами. Таким чином, злочинна влада знищувала Український народ, тобто вчинила геноцид в результаті якого загинуло близько 7 мільйонів.

Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезну культурно-історичну спадщину, власні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби, а тому становила серйозну загрозу для імперських намірів керівництва СРСР.

Пробуджена Українською національною революцією 1917-1921 років Україна швидко відроджувалася, маючи при цьому значні людські та економічні ресурси. Політика українізації на кінець 20-х років вийшла далеко за межі, які було встановлено більшовиками. Українська національна свідомість до того часу набула загрозливих для сталінського режиму масштабів, Україна намагалася проводити самостійну політику, в тому числі й у міжнародних відносинах. А соціальною опорою цих тенденцій, оскільки Україна була аграрною країною, було саме селянство. Саме з цих причин, акцент було зроблено на фізичне знищення української нації, виснаження її матеріальних і духовних ресурсів.

Винищення селянської еліти, здібних та ініціативних виробників та організаторів перебило хребет одній з найпотужніших у світі сільськогосподарських цивілізацій. Тоталітарний режим не мав наміру знищувати все українське селянство) як її (нації) соціальної бази – інтелігенції, а деморалізувавши інтелігенцію, зробити з селян, що вижили після голоду, покірних колгоспників – робочу силу для розбудови єдиної радянської держави.

На користь наведеного свідчить твердження Й. Сталіна: «Національна проблема, по своїй суті, це селянська проблема» . Голодомор в УРСР став зразком комбінованого знищення нації. З одного боку, він став методом суцільної колективізації українського селянства, а з іншого – методом політичного підкорення українців. Не випадково Голодомор співпав у часі з припиненням українізації населених українцями регіонів за межами УРСР.

Про свідомість політики щодо знищення українського народу тоталітарним режимом свідчать наступні заходи:

1) 23 вересня 1932 року прийнято Закон «Про м’ясозаготівлі», згідно з яким на селян покладався обов’язок по постачанню м’яса державі;

2) 7 серпня 1932 року Указ «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперативів та зміцнення соціалістичної власності» («Про 5 колосків»), яким запроваджувався розстріл або 10 років таборів за «крадіжку» зерна з поля; в цей же час введено заборону торгівлі, яка фактично унеможливлювала придбання селянами хліба;

3) 20 листопада 1932 року запровадження натуральних штрафів м’ясом та картоплею за приховання зерна від конфіскації;

4) 6 грудня 1932 року Постанова Раднаркому УРСР та ЦК КП(б)У «Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі». Щодо таких сіл припинялися підвіз товарів, кооперативна та державна торгівля на місці, з кооперативних та державних лавок вивозилися примусово всі товари, повністю припинялася колгоспна торгівля, кредитування, здійснювалося дострокове стягнення кредитів та інших фінансових зобов’язань. Вказаною постановою на «чорні дошки» було занесено шість сіл. Крім того, місцеві органи влади додатково занесли на «чорні дошки» 380 колгоспів та 51 село;

5) 14 грудня 1932 року Постанова ЦК Компартії та РНК СРСР «Про хід хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі та у Західних областях», у якій проблема хлібозаготівель пов’язувалась з українізацією;

6) указами від 13 вересня 1932 року та 17 березня 1933 року селяни закріплювалися за землею та їм заборонялося залишати колгоспи, якщо у них не було контракту, погодженого колгоспним керівництвом;

7) 22 січня 1933 року Директива ЦК ВКП(б) та РНК СРСР «Про запобігання масового виїзду селян, які голодують», якою закривалися всі кордони для селян між Україною і Кубанню та рештою СРСР та заборонявся виїзд селянам з України та Північного Кавказу до цілої низки районів СРСР.

Радянська влада знищувала українців не тільки голодом. Радами були сплановані і впроваджені й інші засоби знищення українців. Радянська влада взагалі хотіла знищити будь-які «самостійні» дії українців.

Українське село в результаті такого голодного мору втратило силу-силенну своїх жителів. Великі села втратили понад тисячу своїх жертв, включаючи жінок і дітей, тоді як під час Другої світової війни – декілька сот. Це один з найбільших шрамів на українстві.

Українська нація особлива, вона вистояла, і вона сьогодні є.

Голодомор-геноцид, це вимір особистісний, бо через це пройшла майже кожна українська родина, і вимір нації.

Це був акт проти нашого становлення, проти нашого утвердження, це була відповідь на Українську державу початку XX ст.

Сталін у той період заявив, що національно-визвольний рух є, насамперед, рухом селянським. На тих теренах, де найбільшим був рух проти колективізації, спостерігалося найлютіше винищення людей.

У 1932-1933 рр. ми втратили найбільш активну, генеруючи частину нашої нації. Там залишилися кращі. Відтак, ми стали іншими, в гіршому стані, ми стали покірливими, бо знищена частина нас формувала економічний потенціал нації. То був непоправний удар по нашій популяції. То була політика смерті.

Одним з перших кроків у сталінсько-більшовицькому наступі на українське відродження був розгром старшого покоління культурних українських кадрів, більш відомий як «процес Спілки визволення України».

Цей процес, що проходив в оперному театрі Харкова з 9 березня по 19 квітня 1930 р. і був першим показовим дійством, якими пізніше так ганебно вславився СРСР. На лаві підсудних сиділи такі визначні діячі української культури, як академік Сергій Єфремов, прем’єр-міністр уряду УНР Володимир Чеховський, історик Йосип Гермайзе, літературний критик і письменник Андрій Ніковський, письменниця Людмила Старицька-Черняхівська, ак1адемік Михайло Слабченко і багато інших. Усіх їх було покарано за надуманими звинуваченнями.

У 1936-1939 рр. Сталін підкорив собі армію, знищивши в результаті репресій біля 40 тис. найкращих військових, в результаті чого Червона Армія залишилась майже без командирів вищої і середньої ланки.

Нацистська таємна поліція безпеки СС та більшовицька спеціальна служба – НКВС дуже тісно співпрацювали. СРСР перед війною видавав Німеччині німецьких комуністів і євреїв, які втекли до країни Рад після того, як нацисти прийшли до влади у 1933 р.. Архівні документи приливають світло на масштаби такої співпраці: грудень 1937 р., квітень 1938 р., травень, 1938 р., листопад 1938 р. Екстрадицією спільних «ворогів» це не завершувалось. НКВС навчав Гестапо. Радянська машина терору діяла за 20 років до приходу нацистів до влади. Відповідні делегації СС приїжджали до СРСР і знайомились з будівництвом концтаборів.

У свою чергу, радянські офіцери їздили в окупований нацистами Краків, щоб зустрітися з колегами з СС.

Той факт, що НКВС співпрацював з СС уже не заперечується, а заперечується те, що це було закріплено документально. Але документи є.

«Цілком таємно. Рейхсфюрер СС, начальник Головного управління безпеки, Берлін 3 листопада 1938 р.

На підставі цього доручення мій представник, штандартенфюрер СС Генріх Мюллер уповноважений підписати в Москві з керівництвом органів безпеки СРСР угоду про спільну діяльність між НКВС і Головним управлінням безпеки Німеччини, на яку ми покладаємо великі сподівання, пов’язані зі зміцненням миру і безпеки між нашими державами.

Группенфюрер СС Гейдріх

Комісар держбезпеки 1 рангу Л.Берія».

Таким чином, між НКВС та Гестапо було укладено таємну угоду про співпрацю.

Цей документ потай виніс з президентського архіву у Москві його працівник. Ось ще один витяг з цього документу.

«Органи НКВС покладають на себе обов’язки запропонувати радянському уряду програму з усунення осіб єврейської національності з органів влади, про заборону використання євреїв і осіб, народжених у шлюбі з євреями у сфері культури та освіти…

Начальник Головного управління державної безпеки Народного комісаріату внутрішніх справ Союзу РСР, Комісар держбезпеки 1 рангу Л.Берія

Представник начальника головного управління безпеки Німеччини штандартенфюрер СС Г.Мюллер».

Що це, як не геноцид.

Радянський режим, очолюваний Сталіним не просто чинив злочини, він був злочинним за своєю природою.

Але «політична» діяльність Сталіна цим не обмежується, оскільки він уклав злочинну угоду з нацистською Німеччиною, ізолювавши СРСР від усього цивілізованого світу, і згодом СРСР один на один вступив у війну з Німеччиною.

Так, на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) 19 серпня 1939 року Сталін сказав: «Вопрос мира или войны ступает в критическую для нас фазу. Если мы заключим договор о взаимопомощи с Францией и Великобританией, Германия откажется от Польши и станет искать «модус вивенди» с западными державами. Война будет предотвращена, но в дальнейшем события могут принять опасный характер для СССР. Если мы примем предложения Германии о заключении с ней пакта о ненападении, она, конечно, нападет на Польшу, и вмешательство Англии и Франции в эту войну станет неизбежным. Западная Европа будет подвергнута серьезным волнениям и беспорядкам. В этих условиях у нас будет много шансов остаться в стороне от конфликта, и мы сможем надеяться на наше выгодное вступление в войну…Первым преимуществом, которое мы извлечем, будет уничтожение Польши до самых подступов к Варшаве, включая украинскую Галицию.

Германия предоставляет нам полную свободу действий в Прибалтийских странах и не возражает по поводу возвращения Бессарабии СССР. Она готова уступить нам в качестве зоны влияния Румынию, Болгарию, Венгрию. Остается открытым вопрос, связанный с Югославией.

Таким образом, наша задача заключается в том, чтобы Германия смогла вести войну как можно дольше, с целью, чтобы уставшие и до такой степени изнуренные Англия и Франция были не в состоянии разгромить советизированную Германию. Придерживаясь политики нейтралитета и ожидая своего часа, СССР будет оказывать помощь нынешней Германии, снабжая ее сырьем и продовольственными товарами. …».

Важливою складовою радянсько-німецького пакту був таємний протокол, від 23 серпня 1939 року. Він передбачав розмежування сфер впливу сторін у Східній Європі: радянська сфера впливу охоплювала Естонію, Латвію і Фінляндію, Бесарабію, східну частину Польщі (Варшавське і Люблінське воєводсства), західнобілоруські і західноукраїнські землі, німецьку частину Литви. Лінія розмежування мала проходити по лінії річок Нарев, Вісла, Сян.

У цьому протоколі, зокрема, йшлося:

«1. У разі територіально-політичного перебудування областей, які входять до складу Прибалтійських держав (Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва), північний кордон Литви одночасно є кордоном сфери інтересів Німеччини і СРСР …

2. У випадку територіальних і політичних перетворень на територіях, що належать Польській державі, сфери впливу Німеччини та СРСР будуть розмежовані приблизно по лінії рік Нарев-Вісла-Сян. Питання про те, чи бажане в інтересах обох держав збереження незалежної Польської держав, буде остаточно вирішене лише ходом майбутніх політичних подій. У будь-якому випадку обидва уряди вирішать це питання шляхом товариської згоди.

3. Стосовно Південно-Східної Європи радянська сторона вказала на свою зацікавленість у Бессарабії. Німецька сторона ясно заявила про повну політичну незацікавленість у цих територіях

4. Цей протокол буде зберігатися обома сторонами у цілковитій таємниці».

Таким чином, провокування Другої світової війни Сталіним полягало в тому, що пакт про ненапад між СРСР і Німеччиною слугував не стільки для регулювання відносин між цими двома країнами, стільки усвідомлений договір про дозвіл СРСР Німеччині напасти на Польщу з перспективою її розподілу між Німеччиною і СРСР, а головне – з перспективою війни між Німеччиною, з одного боку, і Францією і Англією – з другого – при ненападі СРСР на Німеччину. Після вступу Червоної Армії на територію Західної України у вересні 1939 р., з цього періоду до 22 червня 1941 р. з території Західної України у віддалені райони СРСР було депортовано півтора мільйонів людей, що складало 10 відсотків усього населення цього регіону. Під час Другої світової війни «геніальність» Сталіна призвела до величезних поразок Червоної Армії.

Виступаючи на прийомі на честь командування на честь командування Червоної Армії 24 травня 1945 р. Й.Сталін сказав: «Я хотів би підняти тост за здоров’я нашого Радянського народу і, насамперед, російського народу. Я п’ю, насамперед, за здоров’я російського народу тому, що він є найвидатнішою нацією з усіх націй, які входять до складу Радянського Союзу. Я піднімаю тост за здоров’я російського народу тому, що він заслужив у цій війні загальне визнання як керівної сили Радянського Союзу серед усіх народів нашої країни…не тільки тому, що він – керівний народ, але й тому, що у нього є ясний розум, стійкий характер і терпіння».

Шовіністичний дух цього виступу (росіяни – «керівний народ СРСР») не містить місця українцям в СРСР.

Всього у XX ст. в результаті війн, депортацій, голодоморів, Україна втратила біля 30 млн. свого населення, що складає більш як половину складу її сьогоднішнього населення. Точних даних втрат України сьогодні не може сказати ніхто. В цьому і проявляється злий геній Сталіна, потвори у людському обличчі. Гарантією, що цього ніколи не повториться є сьогоднішня незалежна Українська держава.