(роздуми у кабіні Джипа Черокі на шляху до оселі «Верховина», Канада, департамент Три ріки)

Ще манять нас чужинські бруки
Заморські обрії й далі,
Ми сотню років після Злуки
Такі роз’єднані й малі.

Так бездієві, так речисті
Сусіда взяти зло на кпин,
Поки нові федералісти
Городять в Україні тин.

Чом незалежність стільки років,
А домоглись хоч стій, хоч плач?
Реве та стогне Джип Черокі
У передгір’ї Апалач…

Там, де в оселі Верховина
Зерно плекають золоте –
Русяву маківку дитини,
Що на чужині зацвіте.

Та й чому, власне, на чужині?
То лиш для тебе чужина,
Канада-мама всім донині
Гостинна й рідна сторона.

Де українців діти й внуки
В оселях влітку й навесні
Вивчають скаутські науки
І рідну мову і пісні.

Гнучкі й міцні, немов ліщина
Діточок зграйка підросла.
То лиш для тебе Батьківщина
Неначе мачуха була.

Розбиті душі і дороги
Сусід сусіду вороги
Відколи думку, як пороги
Взяли в гранітні береги.

Відколи вивели породу
З мізками, як у комарів,
Лишивши обраним свободу
Для вбивств, крадіжок й хабарів.

І най тебе не зсушать муки,
Немає вибору, мій друг!
Або топчи чужинські бруки,
Або бери кайло до рук.

Лупай скалу! І ніч і днину,
Країну – вишній, божий дар –
Тобі вести до верховини,
Як нам нарадив Каменяр.

08.08.2010 р.

< -Інші твори автора