< −До змісту

Прес-релізПрезентація видання
«Билини. Київський цикл» 2011 рік видання.
Видавець Вадим Карпенко«Билини. Київський цикл» – літературний віршований переклад (переспів) українською мовою билин київського циклу. З багатим графічним оформленням.
Робота над перекладом та ілюстраціями тривала близько трьох років. Перше видання цієї книги було презентовано навесні 2006 року на київській виставці «Книжковий світ» («Медвін»). У наступних виданнях внесено незначні правки.

Попереднє видання цієї книги вийшло в світ незначним тиражем, загальним накладом до 400 примірників у м’якій обкладинці. Сьогодні презентується подарунковий варіант цього видання (тверда обкладинка, наклад – 500 примірників), виготовлене в друкарні ТОВ «Друкарні «Рута».

Автор переспіву – відомий український поет Микола Карпенко (1925-2007) – лауреат літературних премій імені Павла Тичини, імені Володимира Сосюри та „Благовіст”. В його творчому доробку – схвально зустрінуті читачами і критикою поетичні переспіви „Велесової книги” та біблійних книг – Йова, Еклезіаста, Ісаї, псалмів та приповістей Соломонових…
Він також автор ряду віршованих книг з далекої нашої минувшини („На Перуновій обмілині”, „Шапка Мономаха”, „Заступила чорна хмара та білую хмару”…), зокрема і з часів князювання Володимира Великого та Володимира Мономаха, коли й творилися билини київського циклу.

Ілюстратор цього видання – онук Автора переспіву, випускник Київської дитячої академії мистецтв (КДАМ) Олексій Карпенко (1988 р.н.) – у книжковій графіці активно працює з 12 років, серед кращих його робіт: художнє оформлення книжкових серій «Місто пригод» та «Книжкова шафа. Дитяча шухлядка», ілюстрації до дитячих книг Івана Франка «Королик і ведмідь» та «Ворони і сови», Ніни Баликової «Міс Кішка», Наталі Любиченко «Чудотворне мовенятко», Світлани Коробової «Чарівний мішок», фентезійної повісті Валерія Полякова «Щоденники дракона», збірки поезій Петра Осадчука «Відкрите море душі», поетичних збірок Миколи Боровка, авторська серія дитячих книжок «Розмалюй собі словник».

«Билини. Київського циклу» – зразок сучасного літературного перекладу давніх творів, який найкраще презентує у своїй передмові до цього видання літератор, лауреат Шевченківської премії – Володимир Базилевський.

З передмови Володимира Базилевського:

«У виконанні епічних творів багато важить дар імпровізації. Він мірило багатства й вигадливості уяви, художності, натури виконавця. Імпровізуючи, важливо не переступити грань, за якою починається сваволя.
У кращих билинних оповідях імпровізація строго дисциплінована і підпорядкована задуму. Вона – рушій, а не гальмо сюжету, Сюжет той незрідка рухається не тільки за рахунок дії, а й напрочуд зримої предметності.

…Став коня свого доброго осідлувати:
Пітничок він клав на спину коня,
А на той пітничок – повстиночку,
Пітничок кладе та шовковенький,
Окрім пітничка – ще й підпітничок,
А на нього – сідло вже черкаське,
Черкаське сідло новісіньке;
Підтягнув, щоб надійно в них,
Шовкових аж дванадцять попруг;
Стремена до сідла теж булатові,
Усі пряжечки сідельні – щире золото,
Не для краси-хизування ото,
А для міцності богатирської:
Хоч розтягнуться попруги – не порвуться,
Хоя зігнеться булат – не зламається,
А та пряжа золота – хоч намокне вона,
Хоч намокне, але не заржавіє…

(«Ілля Муромець і Калин-цар»,
переспів М.Карпенка).

Який виразний ряд! А повтори? Без них епіка не епіка – великі справи вершаться неквапливо й грунтовно.
Ностальгія за Києвом загострювала зір тих, хто ще його пам′ятав. Тим більше, що вона переплітається з ностальгією старин – тугою за втраченою, авжеж ідеалізованою золотою епохою князя Володимира.
Чому саме він – та вісь, навколо якої розкручуються сюжети билин київського циклу? Чому не Ярослав? Адже пік могутності Київської Русі припадає на час його князювання.
Володимир був людиною доби різкого зламу. З ним пов′язана як поезія язичництва, так і велике духовне потрясіння – хрещення. Він централізував владу і зосередив її в руках своєї династії. Зміцнив кордони і збудував цілу мережу укріплень і міст. Внаслідок його зусиль Київська Русь стала найбільшою в Європі. З прийняттям християнства вона отримала те, чого раніше не мала – ідеологію. ЇЇ підгрунтям став церковний постулат про богоугодність влади.
За князювання Володимира панував відносний лад і спокій, Київський стіл був незаперечним лідером. Князівські чвари ще не розхитували Київської держави.
Метаморфоза, яка сталася з самим Володимиром у другій половині його життя, коли він мовби спокутував гріхи молодості, прихилила до нього багатих і бідних. Мовиться про нього в билинах з замилуванням, з мальовничими подробицями.

Тут Володимир-князь та стольно-київський
Кожушок куницевий накидáв на одне плече,
Соболину шапочку – на одне вýшечко,
Брав ще трубочку далекоглядную,
Виходив на виходи високії…

Ярослав не заступив та й не міг заступити його в народній пам′яті.
З Володимиром уривалася поетична епоха. Брала силу писемна традиція. Усна, епічна, під ударами зовнішніми і внутрішніми хиріла й поступово забувалася. Для її реанімації потрібна була інша ойкумена. І вона знайшлася серед незайманих просторів Росії.
Але Київ назавжди лишився пуповиною цієї традиції. І коли я вже сказав про ностальгію, то її відчували й ті гуслярі, які Києва ніколи не бачили. Для них він теж був реальністю. Далекою екзотикою. А це загострювало і їхній внутрішній зір. Так старини одержали додаткове джерело живлення.
Билинний епос, як образ колективної душі народу у пору його отроцтва, дотичний до нашої істроії. Ставлення до нього як до стороннього тіла тільки на тій підставі, що й мова чужа і віднайшовся він бозна-де – не господарське.
Маневрове обережництво українських істориків, культурологів, фольклористів, філологів, мовознавців – кидається у вічі.
Дивна річ – десятки перетлумачених польських та латинських текстів ХVI-ХVIII століть, в тім числі й естетично немічних, розглядаються як такі, що приналежні до української літератури, а високохудожні київькі билини досі лишалися на узбіччі зацікавлень наших поетів і перекладачів.
Творився фальшивий підконтрольний фольклор. Були в нім билини й думи про новітніх богатирів Леніна-Сталіна і їхніх соколів, а цілий пласт культури, пов′язаний з родовими витоками, мовби випав з обігу.
А скільки напрямних для плідних шукань! Узяти хоча б ті ж думи. Чом би не зіставити? Не спробувати відповісти: чи не були думи у певному сенсі продовженням старин, коли українство виокремилося, а фольклорна мова його набула статусу самостійності? Тим більше, що мотиви деяких з них перегукуються».
«Свого часу, читаючи книгу Миколи Карпенка «Заступила чорна хмара та білую хмару», я звернув увагу на те, як несилувано віднайшла себе у його віршах давня й середньовічна українська історія.
Глибокою давниною війнуло й від жанрового означення, запропонованого поетом – казання.
Пригадалися й інші епічного ладу твори Карпенка – «На Перуновій обмілині» та «Шапка Мономаха».
Відгукуючись на останню його книгу, я висловив побажання автору о д о м а ш н и т и билини київського циклу.
Як з’ясувалося згодом, саме цієї важливої ланки якраз і не вистачало в доробку поета, який, як мені думається, в останні роки мовби здобувся на друге дихання, намацав свою жанрову точку опори і зосередився на тому, що може зробити тільки він і ніхто інший.
Зерно впало, як то мовиться, на благодатний грунт. Уже через якийсь тиждень літній поет по-юнацьки піднесено прочитав мені першу переспівану ним билину.
Старожитні казання зазвучали просто й природно. Саме такими вони й мали бути.
А може, й були? І поетові пощастило належним чином виконати реставраційну роботу – крізь нашарування часу й чужих домішок пробитися до першоджерела?
Це пізніші мої рефлексії. А тоді, переймаючись захопленням переспівувача, я захопився й сам. Але це вже історія паралельного прозового тексту.
Не вдаючись у подробиці, хотів би наголосити – переспів М.Карпенка максимально наближений до оригіналу. Опускання ним деяких моментів, думається, виправдане.
Київські билини, обростаючи варіаціями, щось здобували, але ще більше втрачали. Головне інколи заступалося другорядним, порушувалася чіткість розповіді тощо.
Це, здається, зрозумів Карпенко. Принаймні, в окремих випадках його тактовне втручання пішло на користь – тексти виграли в цілісності й динамічності.
Природним видається і зближення билини з українським фольклором, думою зокрема. Як і акцентація на фактурі, билинній т і л е с н о с т і.»

Pages: 1 2 3 4 5 6 7 8