< −До змісту

РЕЦЕНЗІЯ
На книгу Вадима КАРПЕНКА
«Пригоди Марка та Харка»
Доля українського народу, який тривалий час був позбавлений державності, але зумів зберегти свою самобутність, особливу ментальність і сформувався як цілісний етнос,- традиційно перебуває в центрі уваги істориків-науковців, хвилює уяву письменників. Особливо вдячний матеріал для романтизації минулого надає доба козаччини – найяскравіший період української історії, час піднесення національного духу. Запорізька Січ – феноменальне етносоціальне утворення – стало символом вільнодумства, демократизму, військової доблесті, самодисципліни, побратимства, самопожертви. Однак геополітичне становище між Заходом і Сходом, домінуючий вплив двох історичних пластів традиційно-побутової культури: землеробського та козацького, зумовило двоїстість української ментальності, що виявляється у великій амплітуді чуттєвого життя українців: від любові – до ненависті, від ейфорії – до розпачу, а також у певній непослідовності дій..

Тривала відсутність власної держави відбилася в національній ментальності як трагедія людини, яка є хазяїном землі, але через дію зовнішніх сил не може бути вільним господарем, З цього проросло примирення з негативними явищами, терплячість, відсутність здорових амбіцій, дистанціювання від особистої відповідальності і т.п.. У відмінності менталітетів народів криється відповідь на запитання, чому економічний, соціальний та культурно-побутовий розвиток держав відбувається по-різному і різними темпами..

Як можна позбутися стереотипів меншовартості? Існують різні варіанти зняття цих комплексів..Один з них – бурлескне пародіювання – має давню традицію, з нього, власне, й розпочалася нова українська література..

Вадим Карпенко у своєму романі «Пригоди Марка і Харка» пробує дати дітям і дорослим читачам коротку і зрозумілу версію козацької доби, яка об’єднує, а не роз’єднує, зацікавлює, а не відлякує, надихає, а не пригнічує. Взявши за основу комікс «Марко Пиріг, запорожець», автор створив оригінальний твір, який він сам визначив як роман-жарт, як дружній шарж на нашу сучасність..

Головні герої роману – вигадані постаті молодих козаків Марка і Харка (одного бадьорого і войовничого, а другого – хитрого і розсудливого), які, проходячи посвячення у козаки, потрапляють у неймовірно складні ситуації, з яких їм вдається виплутатися завдяки своїй кмітливості, гумористичному ставленню до життя; вони зустрічаються з людьми різних країн, як європейських, так і більш екзотичних, але всі їх пригоди мають щасливе завершення..

Прийом пародіювання, шаржування дозволяє В. Карпенку надати зображенню гумористичності, наповнити відомі історичні епізоди новим змістом.. Змальовані образи відповідають вимогам аудиторії різного віку і різних національностей, візуальні теги захоплюють дітей, тоді як для дорослих визначені жарти, побудовані на грі слів (наприклад, в іменах персонажів: Дерисорочка, Крутивітер, Тичконіс, Житиможна, Кшичинський та Верещинський, Сплюнь-Розітревський) та пародіюванні сучасності..

Відчувається добра обізнаність автора з різними формами трансформації традиційних сюжетів на такий сучасний вид драматичної дії, як рольова гра. Персонажі твору діють мовби у рамках обраних ролей, керуються характером своєї ролі і внутрішньою логікою середовища дії, творять разом або ж моделюють певні ситуації чи слідують за вже створеним сюжетом. Тут є великий простір для свободи інтерпретації у рамках обраних правил, що визначає напрям і результат гри. Сама розповідь, коментарі автора являють собою своєрідне моделювання поведінки персонажів в тій тієї чи іншій ситуації, внаслідок чого дія відбувається у віртуальному просторі, у світі гри.. Досягнення певної конкретної мети тут не є найголовнішим завданням. Найсуттєвіше – це розвиток персонажів, вільна історична реконструкція за участю читача, правильне відігрування, оцінка ситуації і проекція історичних епізодів на сучасне суспільно-політичне життя.. При цьому Вадим Карпенко вдало користується правилом римського романіста Апулея: «розважаючи − повчай».

Однією з передумов успіху твору Вадима Карпенка серед різновікового читацького загалу можна вважати вдале мовностильове вирішення, відповідність органічному мовленню, що побутує в реальному житті. Незважаючи на деяку ексцентричність сюжету, лексичне і фразеологічне багатство мовлення дозволяє автору уникнути штучності, надуманості, бутафорності: твір читається легко, з інтересом, а вербальні описи колоритних епізодів, сцен, створюють виразний візуальний ряд, мов у кінематографі.

Пародіювання знайомого сюжету, висміювання негативного і водночас возвеличення дотепності, кмітливості, проекція уроків минулого на сучасні реалії, сприяє формуванню творчої уяви читачів, їх життєвих установок та суспільних цінностей.

член Національної Спілки
письменників Украни,
д.ф.н., професор. Іван МЕГЕЛА

Pages: 1 2 3 4 5 6 7 8