< −До змісту

На жаль, в Україні якось не заведено читати комікси. Може, тому, що і видавати їх теж не заведено. Але, на щастя, в нашій країні все-таки є видавництво, яке не боїться експериментувати і випускає книги в цьому дещо незвичному для нас жанрі.

Чи є перспективи в українського коміксу, якими мають бути його герої і про багато чого іншого нам розповів директор видавництва «Козаки» Ігор Харченко.

– Чим видавництво «Козаки» відрізняється від інших підприємств цього профілю?

– Складне питання. Можу просто розповісти історію видавництва. Зареєстроване воно у 1991 році. На той час видавництво для мене було як хобі: в армії я видавав бойовий листок, у школі малював стінгазети, потім писав якісь статті, замітки. В мене завжди був якийсь такий пунктик до видавничої справи. І тому я зайнявся саме нею.

Першою ми видали збірку творів Олени Теліги. Тоді, у 1992 році якраз встановлювався хрест на місці розстрілу поетеси та її однодумців, і одне з великих державних видавництв готувало до публікації книжку віршів Олени Іванівни. Але в грудні з’ясувалося, що це видавництво не зможе випустити її до дня встановлення хреста. Тоді ми перевидали ту книгу, яка на той час уже була надрукована на Заході. Потім фахівці нам, неотесаним, які поперлися у видавничу справу, пояснили, що за такій короткий проміжок часу це зробити неможливо. Але таке неможливе було зроблено кількома людьми, до числа яких входив і я. І я дуже вдячний директору друкарні МВС України Володимиру Тарасюку, який у 1992 році ризикнув зв’язатися з нами. Ця книга була відзначена на виставці «Українська книга – 92». Ніхто не міг повірити, що це первісток нашого видавництва.

Потім були різни проекти. Але ми завжди бралися за якісь новаторські ідеї.
Є ряд авторів – і науковців, і літераторів, – яким ми допомогли дебютувати, видавши їх першу книжку, чи якось по-іншому посприяли їх творчості. Зараз це відомі прізвища. Ми ніколи не боялися ризикувати і публікувати щось вперше, хоча з фінансового боку це завжди був ризик. У нас була дуже хороша дистрибуція і було багато пропозицій різних закордонних інвесторів. Раніше було зацікавлення до вкладання коштів в українську видавничу справу з-за кордону. Але наша Верховна Рада «патріотично» прийняла рішення обмежити іноземні інвестиції до 30%, і інтерес у закордонних інвесторів до України зник.
Не знаю, наскільки ми кращі за інших чи гірші. Але ми намагаємось зробити щось нове.

Зараз ми вкладаємо кошти у створення українського коміксу.
Є дві школи коміксу: голлівудська та італо-французька. Може, насправді є якийсь інший поділ, але для себе ми виділили такі напрями. Так от, у голлівудському коміксі зазвичай дуже мало слів і багато дії, тому його можна зрозуміти і не знаючи мови. А от італо-французька школа передбачає текст, який обов’язково треба читати. Наші комікси теж потрібно читати. Ми обрали більш жартівливий стиль. Наш принцип – жодного убитого: попри те що наші герої постійно з кимось чубляться, моря крові немає. Ми прагнемо показати, що потрібно вміти постояти за себе, але без надмірної жорстокості. Жорстокості у нашому житті і так вистачає. Комікси можуть бути виконані у різних стилях, тому ми працюємо над різними варіантами.

Ще в нас є продукція з управління та менеджменту: ми робимо посібники. Такого українського продукту в Україні майже немає.

– А комікс взагалі вписується в нашу культуру, чи це щось чужорідне для України?

– Я вважаю, що українці мало чим відрізняються від решти націй світу. Комікс – окремий літературний жанр, який на сьогодні дуже популярний у світі. Порівняно з тиражами в інших країнах наші – просто мікроскопічні. В Японії, якщо я не помиляюсь, десь 60% всієї друкованої продукції становлять комікси. І це при тому, що в їхній історії не було ніякого коміксу. Але вони сприйняли його і зробили японським. Японці навіть створили свою окрему школу цього жанру. Ми так само хочемо зробити комікс українським.

– Як виникла ідея створити книгу коміксів «Як Пиріг став Пирогом»?

– Ідея народилася в голові мого товариша Вадима Карпенка, ще коли ми вчились в університеті. Він гарно володів французькою мовою і свого часу ознайомився з французьким коміксом про Астерікса – галла, який колись воював із Римською імперією. Цей комікс – класика жанру.
Потім, у 1993 році ми видали нашу першу тоненьку книгу коміксів – десь третина того, що вийшло зараз, – яку намалював художник Гайдученко. Вона вийшла величезним на той час накладом – 100 тисяч екземплярів – і мала неймовірний успіх. І це при тому, що ми стикнулися з нерозумінням цього жанру в Україні.

– В чому виявлялося це нерозуміння?

– Торгівля не сприймала нас серйозно, коли ми приходили з нашим творінням. «Комікси не підуть. Ми пробували продавати американські комікси – нічого не вийшло. А що ж тут наші», – казали вони. Зрештою виявилось, що якщо магазин правильно пропонує книгу, дає читачеві можливість ознайомиться з нею, то наш комікс добре продається. А коли ми влаштовували прямі продажі, то автори були в захваті, коли бачили, як купують їх творіння і як малеча й дорослі стоять у черзі, щоб отримати автограф.

– А чому саме козацька тематика? Козак – це образ, близький кожному жителю України?

– Потрібне розуміння того типажу, який найближчий саме нам. Для японців таким є самурай, для французів – галл Астерікс. Ми вважали, що козак – це типаж, найбільш об’єднуючий для України, найбільш прийнятний і зрозумілий. Козацькі персонажі нормально сприймаються на Сході і Заході, в Центрі та на Півночі України. Тобто це такий образ, який гармоніює з сучасною душею українського громадянина.

– Яка основна риса українського коміксу? Може, почуття гумору героїв чи ще щось?

– Я думаю, що і почуття гумору, і посилання на власну історію. Наша мова дає можливість грати відтінками слів, значеннями та підтекстами. А українська вдача дає можливість показати себе з різних сторін, посміятися над собою і побачити себе в такому світлі, в якому ще не бачили. Тому можна, наприклад, робити українські біографії в коміксі. Показовим є те, що коли спробували просто перекласти українською чи російською мовами голлівудські комікси і видати, люди їх не сприйняли. Про наш комікс, на щастя, ми чуємо лише позитивні відгуки читачів.

В Голландії є приватний музей коміксу. І коли в 2004 році після Майдану Україна стала відома на весь світ, цей музей почав шукати українські комікси. Він вирішив краще місце – при вході – віддати Україні і таким чином відзначити нашу країну. На жаль, тоді з усієї України знайшли тільки нас. Голландці були дуже цим здивовані. Вони викупили в нас декілька примірників. Але уявіть собі: людина заходить у приміщення з назвою нашої країни – а там тільки єдина наша книжка. Я вважаю, що українці заслуговують на більше!

– Які герої, на Вашу думку, були б цікаві для українського читача?

– От чого в нас вистачає, так це героїв. Мені надзвичайно подобається фільм «Хоробре серце». Шотландія – невеличка країна, але про неї знімається такий гарний фільм. А про Україну їх можна було б зняти у сотні разів більше. Думаю, були б цікавими герої і козацької, і князівської доби, можна зачепити і Трипілля. Комікс – це жанр, який не обмежує: все залежить від фантазії автора і мистецтва художника. Мені здається, зараз є попит на позитивних героїв, які б формували позитивні смисли, несли позитивний заряд у житті. Негативу багато і в нашому повсякденні, на екранах телевізорів, у газетах, в Інтернеті. Те, що буде давати позитивний заряд, буде сприйматися. Це не обов’язково повинен бути комікс про якусь видатну людину. Наприклад, не конче робити комікс про Сагайдачного – хай це буде комікс про епоху Сагайдачного. Або можна показати Хотинську битву очима не султана чи гетьмана, а рядового козака. Стівен Кові в одній із своїх книжок, присвячених лідерству, казав, що життя простої селянської жінки, яка присвятила себе тому, щоб дати освіту своєму сину, не менш важливе і не менш глибоке, ніж життя людини, яка стала президентом Сполучених Штатів.

– Чи є у Вас однодумці, з якими можна плідно працювати на цьому поприщі?

– Так. Я ще раз згадаю Вадима Карпенка, який, власне, і загітував мене на цю працю. Зараз його син Олексій став гарним художником, з яким ми теж співпрацюємо. Є певні люди, які не є видавцями, але підтримували і підтримують наші проекти. Череда Григорій Васильович свого часу багато зробив для того, щоб з’явилась книга «Як Пиріг став Пирогом». Він – людина, яка займається телекомунікаціями, але зрозумів, що допомогти варто.

– На яку аудиторію розраховані комікси?

– Для себе ми це питання вирішили таким чином. Комікс – це книга для дітей від 6 до 60 років. А може і більше, якщо лишається почуття гумору.
Багато хто вважає, що комікс – це щось таке несерйозне. Якийсь такий примітивний жанр. Що він не може популяризувати Україну. Навпаки! Це жанр, який може заохотити дітей до читання. Сьогодні великою проблемою є те, що діти не читають. А відтак вони перестають здобувати вміння засвоювати великі масиви інформації. Інтернет і телевізор не можуть цьому навчити. Сприйняття книжки як серйозного інформаційного продукту навчає людину мислити. А це питання великої національної значущості. Якщо держава хоче бути достойною для проживання громадян, то громадяни повинні бути освіченими. А освіту не можна здобути, якщо ти не вмієш засвоювати великі обсяги інформації. США, Німеччина, Англія, Франція виділяють десятки мільйонів на програми підтримки читання. Це надзвичайний масив різних засобів, які сприяють книговиданню. Країна, яка хоче бути сильною, має розуміти, що її люди повинні вміти читати. А комікс якраз може бути тим першим поштовхом, щоб дитина захотіла читати. Ми намагаємось зробити так, щоб у нашому коміксі був цікавий текст.

Вже багато років я всім дарую виключно книги – не тільки свої, а й інших видавців. Кілька років тому я приїхав у Крим до свого товариша, в якого дві доньки. Їх сім’я російськомовна. Тому коли я привіз їм наш комікс для дітей, мій товариш скептично так сказав, що сумнівається у тому, що вони будуть його читати. Але наступного дня доньки мого приятеля підбігають до мене, дякують за книгу і питають, коли буде продовження. Виявилось, що вони не лягли спати, поки не дочитали книгу. А що означають незнайомі слова, питали в батька. Тобто українська мова не була перепоною для читання.

– Яка книга готується зараз до видання?

– Ми хочемо продовжити видання цієї ж серії про Марка Запорожця. Друга книжка на 90% вже у комп’ютері. В ескізах є третя. Тобто ми хочемо, щоб наступного року вийшло ще дві книжки. Крім того, ми зараз шукаємо художників і авторів, які б зробили комікси, присвячені не тільки козацтву. Це можуть бути детективи або що завгодно. Повинні з’являтися нові герої!

– Яких книг, на Вашу думку, не вистачає українському читачу?

– Хороших. Потрібно просто писати і видавати хороші книжки. Колись я мав таку дискусію з приводу українського ринку. Кажуть, що половина жителів України читає російською мовою. Та нема питань! Але, якщо відкинути половину, то виходить більше 20 мільйонів людей, які спілкуються і читають українською мовою. А це величезний ринок!

Pages: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10