< −До змісту
 

Церковні школи в Україні були відомі ще з 11-сторіччя. Протягом багатьох століть пройшовши складній шлях розвитку церковні школи видозмінились. Із суто специфічного церковного закладу церковна школа стала (одним з типів) початковою народною школою – так званою “церковно-парафіяльною” – з 1804 року.

В кінці 19. – початок 20 ст. церковно-парафіяльні школи стали пануючим типом шкіл. У Київський губернії в цей час були ще такі школи:
а) “земські” – це були однокласні школи з 3-річним, та двокласні з 5- ти річним курсом навчання, мали особливий статус і не дуже підкорялися церкві.
б) “міністерські” – державні школи відомства Міністерства народної освіти, які нічим, власне, окрім підпорядкування не відрізнялись від “земських”, наприклад, але в деяких селах мали додаткові курси ремесел для хлопчиків та курси домоводства для дівчат.
в) “церковно-парафіяльні” – однокласні з 3-х річним та двокласні з 4-річним (а після 1903р. – з 5-річним) курсом навчання.

Ще були так звані школи грамоти. Це були однорічні неофіційні сільські школи, що виникли за рішенням сільської громади і існували на її кошти. Зазвичай такі школи розміщувались у звичайних хатах, підпорядковані вони були духовенству.
1913 рік. Рік найвищого піднесення економіки Російської імперії . Тепер уявіть собі, що саме Київська губернія займала першість по кількості церковно-парафіяльних шкіл не лише в Південно-Західному краю (власне – Україні), а й серед багатьох Великоросійських губерній.

На 1 січня 1913 року було 203 земські школи, 322 міністерські, 1694 церковно-парафіяльних.

Розглянемо, наприклад, Уманській повіт. Населених пунктів було там на той час 165. В 138 селах і містечках були парафіяльні церкви.. На кінець 1892 навчального року тут існувало 153 церковно-парафіяльні школи та школи грамоти (хоча за указом від 1862 року їх почали закривати) та було всього 5 шкіл Міністерства народної освіти. Таким чином, у всіх селах, за невеликим винятком, були свої початкові школи.

Із 153 церковних шкіл 88 розташувались у власних будинках, спеціально збудованих для них сільською громадою, 43 школи розміщувались в сільських управах, 27 – у найманих селянських хатах, 5 шкіл – на квартирах священників.

Викладання велось виключно російською мовою, хоча ж послуговувались селяни українською.

В глухому кутку на підлозі були насипані гречка, горох чи просо – за провину ставили на коліна.

Чорнило носили з собою в маленьких плошках, учні робили чорнила самі з бузини.

Бібліотеки шкіл складались приблизно з 30 назв в кількості близько 160 шт. А саме –
“Закон Божий” – 6 назв, церковний спів – 4 назви, слов’янська грамота – 6 назв, російська мова – 6 назв, правопис – 4 назви, арифметика – 3 назви.
Це були книжки так би мовити по “обов’язковій” шкільній програмі.
Були звісно книжки і з художньої літератури. Їх наявність та кількість залежали від культурного та політичного рівня викладача.

А хто ж були викладачі? Часто – випускники духовних семінарій, перед їх посвяченням в сан. Часто це були власне діти священників, а також діти селян, що потрапляли в духовні семінарії, які в школах потім вбачали свій постійний заробіток і віддавались своїй справі чесно.

Лагідна картинка?

Але давайте пригадаємо паралельно ще деякі факти у зв’язку з вищенаведеним.
1720 рік. Указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою та вилучення українських текстів із церковних текстів. Молитися Богові в Україні українською було заборонено.
1763 рік. Указ Катерини ІІ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.
1769 рік. Указ Синоду Російської церкви про вилучення українських букварів зі шкіл та навіть з сімей.
1775 рік. Знищення Запорозької Січі та ліквідація українських шкіл при полкових канцеляріях.
1847 рік. Заборона творів Шевченка, Куліша, Костомаровa.
1862 рік. Закриття недільних безплатних українських шкіл для навчання дорослих грамоті (школи грамоти), заборона надавати цензурний дозвіл духовним та популярно освітнім книжкам українською мовою.
1876 рік. Лихозвісний Емський указ Олександра ІІ -“визволителя”, який фактично заборонив українське слово взагалі, внаслідок чого в1877 року, наприклад, в Рос.імперіїї не з”явилось жодної української книжки.
1895 рік. Вийшла повна заборона на українські книжки для дітей.

З “Обзор начального образования в Киевской губернии за 1912г.”-К. 1914г., стр.26
Дані про антиукраїнські укази – з публікації газети “День”, 2012р.

Наталя ЯЦКО

Pages: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10